Овлаші́ — село в Україні, у Роменському районі Сумської області. Населення становить 1137 осіб. Входить до складу Роменської міської громади. До 2020 орган місцевого самоврядування — Довгополівська сільська рада.
Географія Село примикає до східної околиці міста Ромни. На відстані 0,5 км розташоване село Москівщина.
Селом протікає річка Лозова. Поруч пролягає автомобільний шлях , залізниця, за 2,5 км станції Житне і Ромни. Неподалік від села розташований ландшафтний заказник «Овлаші».
Історія
Овлаші —це козацько-селянське село.
Історію села хочеться, але не можна почати з дуже — дуже далеких часів, коли ще й самого села не було, а довкілля дуже відрізнялося від сучасного.
180—200 тис. років тому в цих краях гостював дніпровський льодовик. Його південна межа проходила по лінії міст Білопілля — Ромни. На місті майбутнього села стояв кількасотметрової висоти лід. З південної Карелії льодовик приніс гостинці — гранітні валуни. Один з них встановлено біля Роменського краєзнавчого музею, та овлашівцям не обов'язково йти до міста, щоб подивитися на нього. Варто спуститися вулицею Перемого до глиняного кар'єру і перед очима постане аж два красені — валуни льодовитого періоду.
У пошуках поживи тут ймовірно бродили гурти наших далеких предків — первісних людей. У 1996 році археолог Юрій Кухарчук у старому піщано — глиняному кар'єрі цегельного заводу Південної залізниці, який знаходиться на межі м. Ромни й с. Овлаші знайшов поодинокі кам′яні вироби жителів епохи палеоліту. Подібні знахідки виявились в м.Ромни й сусідніх селах — Довгополівці й Житньому. Під час газифікації вул. Роменської с. Овлаші (приблизно 1989 р.) люди завзято прокопували біля своїх дворів канави. Біля будинку № 14 на глибині 1,5 м заступ одного овлашівця глухо стукнувся об щось тверде. Чоловік став легенько розчищати землю в тому місці, і перед очима з'явився людський череп потилицею вгору. Обережно, ніби справжній археолог, копач розкопав кістяк далі, він лежав в напрямку до дороги, ногами на захід. В області грудної клітки знайшли намисто ручної роботи. Воно складалося з дрібненьких плоских кам'яних намистинок прямокутної, трикутної, багатокутної, круглої, овальної форм; блідо — червоного, блідо — голубого, чорного, аквамаринового кольорів. Намистинки непрозорі, частина з них мала матовий відтінок, деякі з прожилками інших кольорів. Дірочки для нанизування розміщені довільно. Біля кісток лежав плоский овальний з ручкою предмет, висотою приблизно 20 — 30 см, товщиною приблизно 7 мм з гладенькою кам′яно жовтою поверхнею. Довжина ручки на ширину людської долоні, але оправа не збереглася. Жовтий колір знахідки заінтригував присутніх. Знайшли сірчану кислоту, капнули на предмет- і кислота «з'їла» метал на очах.
Люди інтуїтивно відчули зв'язок між кістяком і різкою зміною погоди. З острахом подумали, може це нечиста сила. Поспіхом зібрали кістки, перенесли через дорогу і закопали в неглибокій круглій ямці. І тут же відразу стих вітер, зникла хмара. Небо чисте стало. Зруйнована могила, втрачені знахідки, а нам залишається думати, у яку історичну епоху жила ця молода жінка, ким була, що бачила? Знайдене люстерко в якійсь мірі дозволяє гадати про належність її до стародавніх часів. Може вона була скіф'янка?
У 8 — 3 ст. до н. е. Роменщину густо заселяли скіфи — землероби. До наших днів збереглося безліч скіфських курганів(могил). Найближчі до нас, біля сіл Коржі, Миколаївка, Загребелля.
Дата заснування села невідома, як невідомі імена перших поселенців, навіть могил їх не маємо. Вони зрівняні часом, забуті нащадками. Лише писемні джерела, розпорошені в різних архівах, спогади старожилів допомагають частково відтворити минувшину.
У 1650 р. французький інженер, військовий картограф Гійом де Боплан видав книгу «Опис України». У ній містилась досить докладна карта України, на якій значились зокрема села Житнє, Салогубівка, Ненадівка, Довгополівка, а Овлаші — немає. Отже, село Овлаші виникло десь між 1650—1687 роками, тобто в другій половині 17 ст., бо згадується у документах гетьмана Самойловича, який гетьманував з 1672 по 1687 роки. Можна стверджувати, що селу понад 300 років.
У селі розвився борошномельний промисел. Між нинішнім провулком вул. Роменської та сільським кладовищем стояли 3 вітряки. У цей час будується пожежня — сарай для зберігання протипожежного інвентарю, що знаходиться поблизу школи напроти церкви.
Найдавнішою спорудою була церква на вигоні, збудована у 1773 р. Церква дерев'яна, разом з такою ж дзвіницею, холодна. При церкві знаходилися бібліотека, але, на жаль, фото не збереглися, і ми можемо бачити зараз Архідияконо — Стефанівську церкву, яка побудована у 1908 р., потім з'явилися земська школа у 1912 р.
Є в селі й столітня садиба з розмальованим сволоком невідомою фарбою, який й донині не втратив яскравості і знаходиться у хаті вул. Перемоги,7. Збереглася до нашого часу перша в селі обкладена цеглою хата 1913 р.
Визвольні змагання У 1918—1920 роках у селі кілька разів змінювалась влада. Остаточну владу отримали більшовики, які надовго окупували село. Замість церкви більшовики відкрили клуб.
У 1930 році було проведено примусову колективізацію та у хаті пограбованого селянина Н. Д. Лакизи розміщувалась контора колгоспу «Червоний лан».
Школа в середині 1930-х років з початкової стала неповною середньою (семирічкою). Керував у ній Хомин Михайло Миколайович — перший директор Овлашівської школи (1934—1937 років). 27.12.1937 року його заарештували органи НКВС, звинувативши в участі в Українській військовій організації і засудили до вищої міри покарання — розстрілу. Вирок виконано 26.02.1938 року в Чернігові. У 1989 році, через 52 роки, реабілітований.
Німецько-радянська війна
22 червня 1941 рік, о 3 годині 15 хв. ранку нацистська Німеччина, оголосивши війну, вчинила напад на нашу СРСР. Змінивши російську, німецька окупація села Овлаші тривала з 10 вересня 1941 р. по 16 вересня 1943 р. У цей скрутний час колгосп було збережено, лише назву змінили на «Громадський двір». Селяни працювали безкоштовно. Вирощена сільськогосподарська продукція йшла на задоволення потреб німецької армії. Школа в період війни не працювала. Дозволено Богослужіння у церкві. У 1943 р., втікаючи, німці таємно замінували частину прилуцької траси. З довідки() ми дізнаємося, що відвойоване село Червоною Армією невідомою військовою частиною.
Під час відвоювання села російськими окупантами загинув радянський офіцер Кариков В. Д., де його могила — невідомо.
Героями війни є односельчани: Симоненко М. И. — учасник бойових дій за затримання ворожого спостерігача з рацією нагороджений орденом Слави III ступеня; Середа Є. О. в окупованому Києві, ризикуючи життям, зберегла значну частину експонатів із музею Т. Г. Шевченка; Степаненко М. К. — учасник бойових дій, артилерист.
На жаль, нам залишаються як частина історії лише списки овлашівців, які загинули на фронтах війни, які померли після війни, списки мешканців села, врятованих вивезенням до Німеччини та список солдатських вдів.
Післявоєнний період Село поступово відроджувалося після війни. Починають знову працювати різні установи. Так було створено у 1950 р тракторну бригаду колишнього колгоспу « 8 Березня»(біля кладовища). У 1952 р. утворений колгосп ім. Шверника за рахунок об'єднаних колгоспів Житнього і Погребів. У 1958 році його розкуркулили, а в 1961 р. Овлашівський колгосп об'єднали з Шевченківським « 8 Березня». У 1944 р. вперше відкрили фельдшерсько — акушерський пункт, який знаходився у хаті розкуркуленого селянина Феофана Лакизи. Пізніше він був розміщений у колишній дяковій хаті з 1947 р. Першою фельдшеркою була Скуйбіна Т. І. У 1958—1959 роках село Овлаші було електрифіковане і радіофіковане.
Сільський клуб був збудований у 1972 р. Вперше поштове відділення було відкрито у 1974 р., яке розміщувалося у приміщенні сільського споживчого товариства. . Овлашівське сільське споживче товариство обслуговувало окружні села різними товарами виробництва. Меморіальний комплекс, що увічнює пам'ять односельчан, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни. Побудований у 1976 р. З семирічної школа стала дев'ятирічною. Розширила територію для спортивного майданчика, збудований сарай, погріб, прибудовано їдальню, пічне опалення замінено на парове. Школу забезпечували достатньою кількістю навчальної літератури, технічними засобами. У 1976 р. на овлашівській землі збудовано « Вестсанзавод», який переробляв загиблих тварин у колгоспах району на м'ясо — кісткове борошно для комбікормового заводу. Заасфальтована прилуцька траса, що проходить поблизу с. Овлаші.
Незалежна Україна Село в роки незалежності і до нашого часу значно змінилося. У 1996 р. колгосп « 8 Березня» реорганізовано на асоціацію чотирьох колективних с\г підприємства: «Овлашівське», «Шевченківське», «Довгополівська», " «Нове життя». У 1999 р. відбулося розпаювання землі, колгоспи ліквідували. Утворилося TOB «Овлашівське», яке припинило свою діяльність у 2005 р. У 2007—2010 p.p. земельні паї селян орендувала фірма « Інтерагротрейд». З 2011 р. паї орендує TOB «Урожайна країна». З 1994 р. по 2005 р. село газифіковано, овлашівці отримали блакитний вогник у кожний дім.
Заасфальтована дорога прилуцької траси (біля цвинтаря) до с. Московщина, яка йде через Овлаші по вул. Жовтневій. (1997р). Поліпшилося автобусне сполучення села з м. Ромни. Автобус заходить у центр села.
У 2006 р. село телефонізовано. Встановлено базову станцію мобільного зв'язку « Київстар» 2008 р. Жителі села отримали змогу спілкуватися на відстані з близькими і рідними.
Безгосподарність привела до зруйнування приміщення сільського клуб, але сільська бібліотека функціонувала у лівій частині. У даний час відреставровано приміщення та відкрито об'єкт дозвіллевої роботи у селі Овлаші. Тепер учні проводять тут уроки фізичної культури, свята. А молоді є де відпочити, поспілкуватися. До послуг жителів села — концертно-спортивний зал.
У 2010 р. реставровано меморіальний комплекс, що увічнює пам'ять односельчан, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни.
Відновлено купол з хрестом на дзвіниці Архідияконо — Стефанівська церкви, знайдено і облаштовано криницю з цілющою водою, збудовано каплицю і будинок для хрещення дітей. Відремонтовано будинок для священника.
Овлаші швидко розбудовувалося в бік Ромен. Фактично злилося з містом. Побудований новий мікрорайон з вулицями: Польова, Лугова, Молодіжна, Лісна.
Для послуг жителів відкрито приватну автомайстерню, чотири приватні магазини, кав'ярня. У 2014 р. на околиці села побудовано заправку, «Вестсанзавод» переробили в «Агрохімтрейд». На території колишнього колгоспного току відкрито приватну сушарку, на якій збирають лікарські рослини та їх засушують….
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 723-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Сумської області», село увійшло до складу Роменської міської громади.
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Роменського району(1930—2020), увійшло до складу новоутвореного Роменського району.
Населення Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваКількістьВідсотокукраїнська109496.22%російська433.78%Усього1137100%
Економіка ДП «Роменський ветеринарно-санітарний завод». Роменський завод по виробництву м'ясокісного борошна. ТОВ «Овлашівське».
Соціальна сфера
Овлашівська загальноосвітня школа І — ІІ ступенів