Переко́півка — село в Україні, у Сумській області, Роменському районі. Населення становить 1124 осіб. Входить до складу Андріяшівської сільської громади. До 2020 село було центром Перекопівської сільської ради, якій підпорядковувались ще два села — Бурбине і Губське.
Географія Село Перекопівка знаходиться на лівому березі річки Сули, вище за течією на відстані 2,5 км розташоване село Москалівка, нижче за течією примикає село Андріяшівка, на протилежному березі — село Сурмачівка. Річка в цьому місці звивиста, утворює лимани, стариці і заболочені озера. Поруч проходять автомобільна дорога і залізниця, станція Перекопівка. Біля села розташований Перекопівський заказник.
Походження назви Л. В. Падалка у книжці «Прошлое Полтавской територіи ее заселеніе» (Полтава, 1914) пише: «Перекоповка Роменского уезда получила, вероятно, свое название за следы древнего перекопа у реки Сулы».
Існує думка, що цей перекоп сягає ще часів монголо-татарської навали. У той час він був лінією оборони від ворогів.
Легенда говорить, що село в давнину мало іншу назву — Перекопанка. Виникла вона в часи, коли в сусідніх селах лютувала холера і жителі села перекопували дороги ровами, ставили умовні позначки, що забороняли проїзд і прохід.
Сторожили розповідають, що в минулому столітті можна було почути від сусідів — жителів с. Андріяшівка: «Поїдемо в Перекопи.»
За словами старожила, нащадка козака з Дону Вакули Терещенка, Івана Юхимовича Терещенка, село одержало назву від ровів — перекопів, які копалися для боротьби із сараною, що сунула на посіви. Сарану, що потрапила «в капкан», присипали соломою, потім підпалювали її і таким чином знищували сарану. Мабуть, таким чином використовувалися старі рови.
Місцевості села
Історично село Перекопівка складалося своєрідно.
Північно-східна частина його була основою села, а пізніше виникли Піски — його південно-західна частина. Про це свідчить той факт, що в цих обох поселеннях були свої кладовища, які збереглися донині.
Ці території розділяла річка Казірка, яка впадала в Сулу. Старожили розповідають, що на Казірці були глибокі місця, невеликі водоспади. На ній була збудований водяний млин і сукновальня.
Існує переказ, що на цьому місці 350 років тому втопилася частина вершників-козаків. Пізніше річка висохла, як і її притока — річка Тонка.
Третя частина Перекопівки — Шлях і Новоселівка — виникла значно пізніше — у XIX ст., коли було закінчено будівництво Лібаво-Роменської залізниці (1874) і її продовження від Ромна до Кременчука. Спочатку це були хутори — Шульжин і Крива Гребля, — які пізніше злилися з селом.
Перший поїзд пройшов через Перекопівку у 1888 році.
Перші поселенці віддавали перевагу місцевості поблизу Сули, пізніше — селилися ближче до залізниці і вздовж битого шляху, що ним їздили кінні з Ромна і Сум до Лохвиці, Пирятина, Києва. Цей шлях раніше називали Катерининським, бо по ньому проїжджала Катерина II оглядати свої землі. У її честь шлях був обсаджений дубами. Зараз дубів немає.
Поблизу Перекопівки знаходяться прилеглі хутори, назви яких утворилися від прізвищ перших поселенців. Хутір Бурбин походить від прізвища Бурба, Губський — від однойменного прізвища, Хмелів — від Хміль. Хутір Луциків у давнину мав іншу назву — Литвинків. Назва хутора і більшості його жителів дозволяє з великою ймовірністю вважати, що на цьому місці першими поселились вихідці з Литви, втікачі від панів. Інша назва хутора — Луциків — походить від імені Луцик — зменшеного від імені Лука.
Назви вулиць і кутків у селі також пов'язані з іменами і прізвищами тих, хто колись почав перший селитись на даній території. Жуківка походить від прізвища, поширеного й досі, Тягнибіда — від однойменного, Киктянка — від Кикоть. Новоселівкою назвали нову вулицю (поселення), що утворилося пізніше, ніж інші. П'ятихатки — куток, що складався з п'яти хат. Загайська — куток вулиці за гаєм, Горянка — місцевість на піщаних горбах. Берегова вулиця тягнеться над берегом, колись старим руслом річки Сули. Піски — продовження Берегової та Горянки над затоками Сули (тут піщаний ґрунт). Вулиця Валок отримала таку назву через те, що на ній жили сукновали; тут стояли валуші, на яких валяли сукно. Майфетівка одержала назву від прізвища Майфет.
Якщо етимологія попередніх топонімів прозора, то останній потребує роз'яснення. Прізвище Майфет явно не українське. У книзі О. Ющенка «Нев'янучий ромен-цвіт» ми натрапили на таке. О. Ющенка зацікавило це дивне прізвище відомого літературознавця, Григорія Майфета, уродженця Ромна, репресованого у 1937 р.
«Я … нагадав, що я з роменського краю і що вже знаю про його трагедію. — Так, Ромен моє місто народження… Він згадав пам'ятник Шевченкові та його слова „Сулу в Ромні загатили тільки старшинами козацькими…“ — Мабуть, дивувались, що маю таке незрозуміле прізвище? Батько мій швед. Отож я з тих, що загинули під Полтавою. Разом з отими козацькими старшинами.»
О. Ющенко резюмує: «У сивій давнині його предка переховували люди роменського краю, одного з того шведського війська, що разом з Мазепою вело тяжку війну проти московського сатрапа, поневолювача вільнолюбного українського нараду.»
Село Перекопівка цікаве ще й тим, що в 1709 р., коли Петро I виграв битву зі шведами під Полтавою, тут стояли війська Карла XII. Переможені знайшли свій вічний спокій на нашій землі, і нам залишилися в пам'ять про минуле назви: куток Майфетівка, урочище Шведські Могили.
Нині могили розорані, одна з них була розрита через допитливість і цікавість наших предків, які шукали цінності в обладунках убитих.
Через Перекопівку протікає річка Сула. Колись вона була повноводною і судноплавною. Існує легенда, що колись тут потонув корабель. У Сулу впадають малі річки з прозорими назвами: Потічок, Чорна, Колода, Стара Ріжуваха, Нова Ріжуваха (від слова рогіз). Назва Оноївщина походить від прізвиська козака Оноя (Онисима), який поставив хату поблизу цієї річки.
Назва Біла Круча походить від того, що раніше тут був обривистий берег Сули, покритий товстим шаром білого піску. Потім ця поверхня заросла травою, сосною і стала улюбленим місцем відпочинку перекопівців. Кілька років тому сосни спиляли — і місце здичавіло.
Назви озер також говорить про прізвища тих, хто колись мав тут шмат землі: Ващенкове, Олійникове, Оноєве, Іщенкове. Максишків ставок походить від прізвища нашого хазяйновитого предка Максишка. Урочище Рокити походить від застарілого слова «рокита» — верба. Воно й нині потопає у вербах. Куликове урочище — від прізвища селянина Кулика.
Історія Перші відомості про село датуються кінцем XVI століття, коли по Сулі пролягав кордон між Московським князівством і феодальною Литвою, що захопила Переяславську землю, до якої належала й Роменщина.
Від тих часів у Перекопівці збереглися такі характерні козацькі прізвища: Тягнибіда, Шульга, Кривозуб, Криворотенко, Чуб, Суховій, Нудьга.
За часів Богдана Хмельницького та його наступників землі села разом з їх мешканцями масово віддавались у тимчасове володіння козацькій старшині як нагорода за військову службу. Після сметрі або усунення з посади володіння переходило до його наступника. Потім ці маєтності почали переходити в спадок.
До 1644 року село належало надвірному маршалку А. Казановському, а потім перейшло у володіння українсько-польського магната Яреми Вишневецького.
Про козацьке коріння Перекопівки свідчать документи Генерального слідства Лубенського полку. Зокрема, зазначається, що селом Перекопівка (20 дворів) володіють «бывшего полкового судіи Андрея Жуковського дети, Яков, Афанасий Жуковские по универсалу гетьмана Скоропадського, данному отцу их 1714г. за войсковые услуги».
У журналі «Український архів», том VI, поміщена копія листа гетьмана Павла Полуботка війтам і людям сіл Перекопівка і Волошнівка, які в 1722 році відмовилися відбувати повинності вдові полкового судді А. Жуковського Уляні. У ньому звучить вимога: «Посполитые должны послушенство и подданскую повинность отдавати по-прежнему. А который бы с вас, не оставляя легкомыслия и противности, был вперед ослушным, такого абы пан полковник лубенский, яко того полку начальник, велел смирити и наказати по надлежности.»
За ревізією 1729 року село налічувало 24 двори і належало до Глинської сотні.
XIX століття Після ліквідації полкового устрою та утворення в 1802 р. Полтавської губернії Перекопівка стала волосним селом Роменського повіту Полтавської губернії.
Заселення Перекопівки здійснювалося в основному за рахунок козаків, а також селян із Правобережної України, що тікали сюди від гніту польської шляхти.
Заснував село козак, поселившись тут із сім'єю поблизу мальовничої річки Сули. До цього місця прибували інші козаки і розселялись вздовж пологих берегів річки.
Перші відомості про церкву в Перекопівці відносяться до 1831 року. Спершу вона була дерев'яною. Кам'яна церква з дзвіницею в ім'я Покрови Пресвятої Богородиці була збудована в 1885 році. Тому в селі традиційно 14 жовтня на Покрову відбувається храмове свято. У церковній сторожці знаходилася церковноприходська школа.
На той час парафіян чоловічої статі було 2738 душ, жіночої статі — 2747. До парафії належали хутори: Бурбин, Губський, Артеполот, Анастасівка.
У церкві служили: Микола Симонович Антоненко, у сані священика з 1890 р. Петро Степанович Бариш — Тищенко, у сані священика з 1898 р. Церковний староста — козак Сидір Денисович Коваленко. Заштатний священик Семен — Тимофійович Браташевський.
1931 року храм закрили; хрести зняли і на церкві повісили червоний прапор. Приміщення почали використовувати як зерносклад. 1934 року церкву зруйнували, а цеглу використали для будівництва клубу і тротуару на вулиці Новоселівка.
У дореволюційний час 3 рази проводились подвірні переписи. Перший — 1888 року. (Додаток 3). Перекопівка тоді була волосним селом з хуторами: Губський, Бурбин, Луциків, Шульжин, Крива Гребля, Анастасівка, Артеполот, Новопетрівка, Михайлівка, Парасковіївка, Вигода.
Переважна більшість господарств у селі була козацькими — 519, селянських — 8, міщанських — 16. Вигону було 170 десятин, 833 сажні; один — у селі, другий — поза селом. «Луги і плавні по річці Сула; вода стоїть до Трійці, косять траву на Спасівку, а в дощову осінь нічого не виходить». Управління залізниці Ромни — Кременчук заключило з громадою договір, за яким управління може брати з громадського вигону пісок для дороги протягом 10 років. За це громаді заплачено 2000 рублів.
Усього в селі мешкало 2880 осіб. Народжуваність була дуже високою. Так, дітей до 7 років налічувалось 650. Грамотних чоловіків було 323, жінок — 4. Навчалося хлопчиків — 93, дівчаток — 2. Грамотні були у 224 господарствах.
Основними заняттями перекопівців було землеробство і тваринництво, однак розвивались і ремесла: у селі було 50 ткачів, 40 кравців, 50 шевців, 5 ковалів, 40 теслів, 2 пічники, 50 мірошників.
За переписом 1900 року в Перекопівці було 514 козацьких господарств, 23 господарства селян — власників. Чверть жителів мала від 3 до 6 десятин землі. Менше 1 десятини було в 49 господарів. Від 15 до 25 десятин — у двадцяти, від 25 до 50 — у п'яти. Понад 50 десятин мало два заможних господарі (разом 131 десятина орної землі).
Усього орної землі було 2348 десятин; 96 господарів мали разом 58 десятин лісу.
Сільська громада спільно користувалася вигонами площею 85 десятин.
В Перекопівці щорічно відбувався Іллінський ярмарок. Крім жвавої торгівлі, були розваги для дітей і молоді: звучав грамофон, було багато охочих покататись на каруселі. Три рази на тиждень (у понеділок, середу й суботу) відбувались базари. Приїжджали торгувати з Ромна, Москалівки, Анастасівки, Андріяшівки. З продуктів харчування великий попит мали цукерки, мед, пряники, гриби, олія, риба. За спогадами І. Ю. Терещенка, особливо смачними були бублики, які робили і продавали Зубачі, що одержали прізвисько Бублешники. Виробництво цієї смакоти вони тримали в секреті.