Бори́вітер — назва кількох видів роду сокіл (Falco). Боривітри відрізняються своєю поведінкою під час полювання, коли вони в пошуку здобичі, тріпочучи крилами, зависають у повітрі на висоті 10—20 м над землею. Полюють зазвичай на невеликих ссавців, ящірок або великих комах. Інші соколи більш пристосовані до активного полювання в польоті. Значна частина оперення боривітрів бурого кольору.
Назва Свою назву боривітер отримав за звичку час від часу зависати на одному місці в повітрі, вистежуючи здобич, тримаючись проти вітру і ніби переборюючи його. Для ширяння боривітри користуються висхідними потоками повітря.
Місцеві назви — постільга, трепещук, вітролом.
Опис Більшість видів, які називають пустельгою, утворюють окрему групу серед соколів, як свідчить порівняння даних про послідовність цитохрому b мтДНК та морфології. Схоже, що він розійшовся з іншими соколами на межі міоцену і пліоцену (від мессинського до занклінського, або близько 7—3,5 млн р. т.). Найнижчими «справжніми» пустельгами є три види з Африки та її околиць, у яких відсутня вилична смуга, а в одному випадку — як і в інших соколів, але на відміну від інших справжніх пустельг — на крилах є великі ділянки сірого кольору.
Приблизно в геласійський період (пізній пліоцен або ранній плейстоцен, близько 2,5—2 млн років тому) виникла основна лінія справжніх пустельг, яка містить види, що характеризуються виличною смугою. Схоже, що вони також еволюціонували в Африці й згодом поширилися Старим Світом, поки не досягли Австралії десь у середньому плейстоцені, менше мільйона років тому. Ця група містить кілька таксонів, знайдених на островах Індійського океану. Групу з трьох переважно сірих видів з Африки та Мадагаскару зазвичай вважають пустельгою через їхню загальну форму та звички, але вони, ймовірно, відрізняються від справжніх пустельг, як описано вище.
Американська пустельга — єдиний вид Нового Світу, який називається «пустельга». Молекулярні дані Грумбриджа, а також морфологічні особливості (наприклад, сірі крила у самців і чорна пляма на вусі) та біогеографія переконливо свідчать на користь того, що цей вид серед соколів-балабанів зовсім не є пустельгою у філогенетичному сенсі, а, можливо, ближчий до Hypotriorchis. Інші нещодавні аналізи ДНК дотримуються схожої точки зору, що американська пустельга не є справжньою пустельгою, а скоріше генетично ближча до більших американських соколів, таких як сапсан, сокіл мексиканський та степовий сокіл, ніж до пустельги. Хоча цей вид не був перейменований в результаті генетичного аналізу, він, ймовірно, є нащадком архаїчних предків великих соколів, що еволюціонували в процесі конвергентної еволюції, щоб зайняти таку ж нішу дрібної здобичі в екосистемі, як і справжні пустельги.
Систематика Види боривітрів не складають монофілетичної групи і включають:
Смугасто-вилицева клада або група звичайного боривітра Боривітер мадагаскарський, Falco newtoni Боривітер сейшельський, Falco araea Боривітер маврикійський, Falco punctatus Боривітер реюньйонський, Falco duboisi — вимерлий від 1700 року Боривітер плямистий, Falco moluccensis, водиться в Індонезії Сивобородий, або австралійський боривітер, Falco cenchroides, водиться в Австралії і Новій Гвінеї Боривітер звичайний, Falco tinnunculus, водиться в Європі, Азії і Африці Боривітер гірський, Falco tinnunculus rupicolus, водиться в Південній Африці Базальна група групи звичайного боривітра Боривітер великий, Falco rupicoloides, водиться у Східній та Південній Африці Боривітер лисичий, Falco alopex, водиться в Екваторіальній Африці Боривітер степовий, Falco naumanni, водиться в Південній Європі, Індії і Північній Африці Африканські сірі боривітри (віддаленіша група) Боривітер сірий, Falco ardosiaceus, водиться від центральної до південної Африки Боривітер Дікінсона, Falco dickinsoni, водиться в Східної до південної Африки Боривітер смугастий, Falco zoniventris, водиться на Мадагаскарі Американський боривітер Боривітер американський, Falco sparverius, водиться в Північній та Південній Америці
Список приміток