Вели́кий Дирчин — село в Україні, у Седнівській селищній територіальній громаді Чернігівського району на р.Снов. Межує з селами Макишин, Лашуки, Конотоп, Малий Дирчин.

Історія На території сучасного села, а також у його найближчих околицях, були виявлені археологічні пам'ятки, що свідчать про наявність поселень у ранньослов'янський період. У давнину, на території, де зараз розташоване село Великий Дирчин, існувало ранньослов'янське поселення. Це свідчить про присутність ранньослов'янських племен у цьому районі. Територія Правобережжя Дніпра була схожа на поселення Лівобережжя, на яких жили анти та склавини, які вважаються ранньослов'янськими племенами. Зокрема, у межах сучасного села Великий Дирчин знайдено археологічні сліди ранньослов'янського поселення. Такі поселення вважаються дослідниками важливими археологічними пам'ятками, які датуються початком першого тисячоліття нашої ери. Ці поселення свідчать про поступову етнічну та культурну трансформацію регіону. Окрім того, поруч із селом Великий Дирчин знаходяться інші археологічні пам'ятки, такі як поселення на урочищі Домограїв та Селичева Круча. Вони також датуються ранньослов'янським часом і є частиною загального контексту археологічного дослідження регіону. (1. «М. Дирчин–2»: пос. кам’яного віку (доба неоліту кам’яного віку – культура ямково-гребінцевої кераміки), епохи бронзи (средньодніпровська, лебедівська культури), ранньозалізного віку (милоградська культура) – у 700 м на захід від півд. частини села; 2. «М. Дирчин–3»: пос. ранньозалізного віку – у 800 м – 1 км на захід від півд. кінець села.) Відповідно до записів «Повісті минулих літ» Нестора літописця, сіверяни, розташовані на території, що охоплює береги Десни, Семи та Сули, є ключовим етнічним та культурним компонентом Полісся. Згідно з протоколом археологічних вивчень, вони володіли значною територією, яка належала до їх сфери впливу, протягом тривалого періоду до першої половини II тисячоліття нашої ери, та в умовах навколишнього географічного середовища розвивали власну культуру та спільноту. Зокрема, вони підтримували важливі зв'язки з сусідніми племенами, такими як в'ятичі та радимичі. Результати досліджень білоруського археолога О. А. Макушнікова засвідчують, що границя між сіверянами та радимичами частково знаходилася у болотистих регіонах на півдні, включаючи річку Терюху, притоки Сожу, і Тетеву, притоки Снову. Ця границя, збігаючи із сучасним розмежуванням Чернігівської та Гомельської областей, свідчить про територіальні рубежі між двома етнічними групами. Поселення давньоруського часу: «Миронова Гора–1»: пос. доби неоліту кам’яного віку (культура ямково-гребінцевої кераміки), епохи бронзи (середньодніпровська культура), ранньозалізного віку, ранньослов’янського часу (київська культура), давньоруського часу – 6 в 900 м–1,1 км на півд. схід від схід. част. с.Конотоп, на прав. березі р. Снов, в ур. Миронова Гора; «Макишин–1» («Седнів–5»): пос. епохи бронзи (ІІ–І тис. до н.е.), ранньослов’янського часу (ІІІ–V ст.), давньоруського часу – у 1,5 км на південь від с. Макишин в ур. Журавлеве Поле (Жоравля). У контексті періоду Великого Дирчина–Малий Дирчин (VI ст.), на території Седнівського краю, давньоруські поселення, що входили до складу прикордонної волості Сновської тисячі, мають значущість у розумінні археологічних та етнографічних процесів цього періоду. Однією з таких цікавих споріднених історій є аналогія між річкою Снов та біблійним Йорданом. Вважається, що один із притоків Снову, розташований між селами Великий Дирчин та Малий Дирчин, подібний до Йордану за своєю топографією та географічними особливостями. За переказами місцевих мешканців, ця річка колись могла нагадувати більше Йордан, особливо у зв'язку зі своєю звивистою течією та великою швидкістю руху води. Історичні джерела, такі як «Житіє і ходіння Данила, Руської землі ігумена 1104 — 1106 рр.», датовані ХІІ століттям, згадують річку Снов, порівнюючи її з Йорданом. Ця аналогія підкреслюється подібністю у протяжності обох річок, яка майже однакова: відповідно 253 км для Снову та 252 км для Йордану.

Назва села «Великий Дирчин» Назва може бути пов'язана з фольклорними легендами або місцевими міфами, які передаються від покоління до покоління. Ці легенди можуть містити важливі ключі до розуміння походження назви. Назва села «Великий Дирчин» може мати своє коріння в імені князя Діра, який разом з Києм, Рюриком та Аскольдом, за легендарними джерелами, є одним із ранніх правителів Київської держави в IX столітті. Аналогія з лінгвістичним висловом «чия земля? Калитчина» може вказувати на можливість того, що назва «Дирчин» походить від імені або прізвища князя Діра, який, ймовірно, мав зв'язок з цією територією або володів нею в минулому. Розповсюджена практика надавання назв селянам за їхніми власниками або володарями, особливо в середньовіччі, підтверджує можливість того, що «Дирчин» міг бути пов'язаний з володіннями або територіями, що належали князю Діру або його родині у минулому. Однак важливо підкреслити, що ця гіпотеза залишається предметом обговорення серед істориків, і її можна піддати критиці з погляду джерелознавства, лінгвістики та інших історичних дисциплін. Похід руських дружин Аскольда і Діра на Константинополь у 860 році, відомий як «Відкриття Русі», мав значний вплив на історію села Дирчин. Ця подія є важливою віхою в історії Русі, оскільки зазначено у хроніках, що саме після цієї події почалося офіційне відображення історії Київської Русі у візантійських та інших хроніках. Запровадження християнства в Київській державі в середині IX століття також мало суттєвий вплив на культурно-історичний розвиток території, де знаходиться село Дирчин. Ці події сприяли появі перших історичних хронік Русі, таких як «Повість временних літ», що стали ідеологічними документами, визначаючи місце та роль Київської Русі в тодішньому світі.

За часів Київської Русі