Доісторичний (дописемний) період людської історії Ірландії охоплює час від появи в ній перших людей у кінці останнього зледеніння і до ранньої залізної доби, коли Ірландію вперше згадано в грецьких і римських джерелах. Оскільки Ірландія географічно й історично була єдиним культурним регіоном, у цій статті розглянуто також територію сучасної Північної Ірландії в складі Великої Британії.

Утворення острова Острів Ірландія утворився близько 10 тис. років до н. е., коли полярна льодова шапка розтанула і рівень моря піднявся. Виниклий внаслідок цього вузький канал відрізав Ірландію від південного заходу Шотландії. Від материкової Європи Ірландія була ізольована приблизно за 6 тис. років до того, як Британія стала островом (аж до мезоліту Британію з'єднувала з материком ділянка суші, знана як Доггерленд).p8, Richard Bradley The prehistory of Britain and Ireland, Cambridge University Press, 2007, ISBN 0521848113

Плейстоценове зледеніння

Під час плейстоценового льодовикового періоду Ірландію покривав крижаний щит завтовшки до 300 метрів, який розкришив своєю вагою камені і кістки і знищив усі можливі сліди ранніх поселень гомінід або людей. Людські останки, що датуються часом до останнього зледеніння, виявлено тільки на крайньому півдні Британії, значна частина якої залишилася не покритою льодовиком.

Під час останнього льодовикового максимуму у верхньому палеоліті, близько , Ірландія являла собою тундру. Загальне центральне зледеніння () покривало близько двох третин Ірландії дрейфуючим льодовим щитом. Клімат був несприятливим для більшості європейських рослин і тварин, і проживання людини в той період вважається малоймовірним.

У період 15500-10000 рр. до н. е. відбулося потепління, завдяки чому в північні частини Європи починають проникати кочівні мисливці-збирачі. Як можна судити за даними генетики і залишкам фауни, хвиля переселенців походила з Південно-Західної Європи, ймовірно, з франко-кантабрійського регіону. З тварин у пребореальний період на північ першими потрапили, очевидно, північний олень, тур і подібні до них. Як можна судити за рядом стоянок, що належать до періоду понад 10000 років тому, виявлених, наприклад, у Швеції, люди могли використовувати кромки льодовиків як місця, звідки вони могли полювати на дичину, що мігрує.

Зазначені фактори та екологічні зміни призвели до того, що з настанням голоцену люди стали заселяти найпівнічніші вільні від льоду території Європи, зокрема й близькі до Ірландії.

Свідчення наявності людей в Ірландії в зазначений період відсутні, за винятком однієї стоянки, датованої 11 тис. років до н. е., виявленої на східному узбережжі Ірландського моря, мешканці якої харчувалися морською їжею, зокрема молюсками. Можливо, люди дійсно проникали в Ірландію, проте її ресурси здалися їм мізерними, якщо не зважати на те, що можна було добути на узбережжі, а також жолудів, тому вони не населяли її постійно.

У міру відступу північних льодовиків піднімався рівень моря, і вода проникала у внутрішнє море, що лежало на місці сучасного Ірландського моря. Відтік прісної води і пов'язане з ним підняття рівня моря між Ірландським і Кельтським морями затримали, хоча й не зупинили проникнення в Ірландію через Британію флори і фауни з континентальної Європи.

Палеоліт Оброблені стародавніми людьми кістки тварин з у графстві Клер на заході Ірландії датовано методом радіовуглецевого аналізу віком 12,5 тис. років.

Мезоліт На території Ірландії останнє зледеніння закінчилося близько 10 тис. років до н. е. Колонізація Ірландії людиною почалася близько 8000-7000 років до н. е. передбачається, що найраніші поселенці мігрували на острови з території Британії через Стрейтс-оф-Мойл і протоку Святого Георга. Мезолітична стоянка в на півночі Ірландії датують віком 10 тис. років.

Найраніші пам'ятки присутності людей в Ірландії після відступу льодовиків датуються між 8000 і 7000 рр. до н. е. поселення мезолітичних мисливців-збирачів виявлено в декількох розкиданих по території Ірландії місцях: у графстві Лондондеррі (Колрейн); Вудпарк у графстві Слайго; в естуарії річки Шеннон; Лох-Бура (Lough Boora) у графстві Оффалі; Каррен (Curran) в графстві Антрім; а також кілька в Манстері. Вважають, що поселенці спочатку колонізували північний схід країни, потрапивши туди з Шотландії. Хоча в той час рівень моря був нижчим, ніж зараз, Ірландія на той час, можливо, вже була островом, і поселенці дісталися туди на човнах (див. статтю Доггерленд). Гіпотеза про прибуття на човнах виглядає цілком імовірною з огляду на те, що більшість мезолітичних поселень в Ірландії розташовувались на узбережжі. Очевидно, мезолітичні мешканці Ірландії вели морський спосіб життя і залежали від морських джерел їжі. Якоюсь мірою морський спосіб життя нав'язали їм навколишні природні умови, оскільки навіть після зникнення льодовикового щита пройшли століття, перш ніж зникла вічна мерзлота у ґрунті його вкрила рослинність.

Раціон мисливців-збирачів мезоліту був різноманітним і складався з морепродуктів, птиці, диких свиней, ліщинових горіхів тощо. Сліди проживання в Ірландії в епоху мезоліту оленів відсутні; передбачається, що вперше північний олень з'явився тут на початку неоліту. Люди полювали за допомогою списів, стріл і гарпунів з невеликими кремінними наконечниками-мікролітами і доповнювали свій раціон збором горіхів, фруктів і ягід. Вони мешкали в сезонних житлах, які споруджували, розтягуючи шкури тварин на дерев'яних каркасах. Вогнища для приготування їжі розташовувалися за межами осель. Загальна чисельність населення Ірландії в епоху мезоліту, імовірно, не перевищувала декількох тисяч осіб.

Геноми ірландських мисливців-збирачів утворюють окремий кластер у складі ширшої групи мезолітичних мисливців-збирачів з Північно-Західної Європи, на відміну від британських мисливців-збирачів, які нічим не відрізняються від континентальних мисливців-збирачів. Це пояснюється існуванням доггерлендського мосту між Британією і континентом. Генетична відмінність ірландських мезолітян від мезолітян Британії передбачає тривалий період їх генетичної ізоляції після того, як вони перейшли в Ірландію близько 8000 р. до н. е. Ніяких ознак недавнього інбридингу в мезолітичних ірландських мисливців-збирачів не виявлено. Їх популяція досягала 3000-10000 особин. Ірландські мезолітяни були темношкірими, темноволосими і блакитноокими. В обох мезолітян визначено Y-хромосомну гаплогрупу І2а1. У зразка SPA62 визначено мітохондріальну гаплогрупу U5a2d, у зразка KGH6 визначено мітохондріальну гаплогрупу U5b2aLara M. Cassidy et al. A dynastic elite in monumental Neolithic society , 17 June 2020.

Неоліт (4500—2500 роки до н. е.)

Поява неолітичного господарства У 6 тис. до н. е. майже одночасно в різних краях Європи виникає нова, неолітична культурна традиція, пов'язана з культивуванням злаків, випасом домашніх тварин (великої рогатої худоби, кіз, овець), широким використанням кераміки, постійних жител. У Центральній Європі неоліт пов'язаний з культурою лінійно-стрічкової кераміки, яка протягом декількох століть дійшла до атлантичного узбережжя Північної Франції. Ще одна неолітична культура, , прибула в східні регіони Франції як наступник виниклої в іберо-італійському регіоні культури імпрессо. У культурі Ла-Огетт, як і в західному варіанті культури імпрессо, що передував їй, переважало розведення овець і кіз. Є свідчення того, що близько 5100 року до н. е. на півдні Англії починається вживання молока і з'являється домашня худоба — нащадки худоби, одомашненої в Егейському регіоні незабаром після настання голоцену. Мабуть, цих тварин завезли до Британії представники культури лінійно-стрічкової кераміки. Близько 4300 року до н. е. домашня худоба з'явилася і в Північній Ірландії, а слідом за нею з'явився і благородний олень.

Починаючи від 4500 років до н. е. в Ірландію проникає набір характерних для неоліту рис, що охоплює культивування злаків, культуру спорудження постійних будинків (подібних до тих, що існували тоді в Шотландії) і кам'яних монументів. З південного заходу континентальної Європи завезено овець, кіз, велику рогату худобу і злаки, що стимулювало різке зростання населення. На Кейдських полях у графстві Мейо під шаром торфу збереглася велика система неолітичних аграрних полів, можливо, найстаріша в світі. Утворені з невеликих ділянок, відокремлених одна від одної кам'яними стінами, складеними сухою кладкою, ці поля оброблялися протягом декількох століть, приблизно між 3500 і 3000 роками до н. е. Основними культурами, які тут вирощували, були пшениця і ячмінь. Кераміка виникла приблизно в той самий час, що й землеробство. Керамічні вироби, подібні до знайдених на півночі Британії, розкопано в Ольстері (кераміка Лайлз-Гілл, Lyle's Hill pottery) і в Лімерику. Типовими для цієї кераміки є чаші з широким горлом і круглим дном.

Процеси в Британії багато в чому нагадують наступ неоліту на заході Європи, наприклад, у регіонах поширення культури Ла-Огетт або іберської епікардіальної культури. Поширення зернових культур поступово сповільнюється при наближенні до півночі Франції, тим більше, що ряд злаків — таких, як пшениця — було важко вирощувати в холодному кліматі, проте замість неї на півночі поширюються ячмінь і німецьке жито. Можна також припустити, що уповільнення поширення зернових культур в Ірландії, Шотландії та Скандинавії пов'язано з аспектом гаплотипу , оскільки цей гаплотип пов'язаний зі схильністю до хвороби, що викликається пшеничним білком, цукровим діабетом типу I та іншими автоімунними захворюваннями, поширення яких побічно стимулював неоліт.

Неолітичні мегаліти Найзначнішою характеристикою неоліту в Ірландії була раптова поява і різке поширення мегалітичних монументів. У більшості мегалітів виявлено людські останки — зазвичай, хоча і не завжди, кремовані, а також похоронні приношення — кераміку, наконечники стріл, намиста, підвіски, сокири тощо. Нині в Ірландії відомо близько 1200 мегалітичних гробниць, які можна розділити на 4 великі групи:

 — для них характерна наявність двору перед входом. Розташовані майже суто на півночі Ірландії і включають найраніші зразки мегалітичних гробниць. коридорні гробниці — найменша за чисельністю група, проте найзначніша щодо виконання і розміру. Коридорні гробниці розташовані переважно на півночі і сході Ірландії. Найбільшими є мегалітичні некрополі в Бру-на-Бойні, Лох-Крю (обидва в графстві Міт), Карроукіл і Карроумор (обидва в графстві Слайго). Найвідомішим є Ньюгрейндж, пам'ятник Світової спадщини і один з найдавніших у світі археоастрономічних об'єктів — його споруджено близько 3200 року до н. е. Навіть у наші дні під час зимового сонцестояння перші промені сонця, що сходить просвічують через вікно над входом у гробницю і висвітлюють похоронну камеру в центрі гробниці. В іншому з мегалітів Бру-на-Бойна, Науті, знайдено найдавнішу в світі карту Місяця, вигравірувану на камені. портальні гробниці — до їх числа входять широко відомі «дольмени». Складаються з трьох або більше вертикально поставлених каменів, на які спирається широкий плоский горизонтальний камінь склепіння («стільниця»). Більшість портальних гробниць розташовані в одному з двох місць — на південному сході країни або на півночі. Найяскравішими прикладами є дольмени Нокін (Knockeen) і Голстаун (Gaulstown) у графстві Вотерфорд. клиноподібні гробниці — найбільша і найпоширеніша з чотирьох перелічених груп, особливо на заході і південному заході. Особливо багато клиноподібних гробниць знайдено в графстві Клер. Це найпізніший з 4 типів, що відноситься до кінця неоліту. Названо за клиноподібною формою похоронних камер.

Донині існують прихильники теорії, за якою ці чотири групи монументів пов'язані з чотирма різними хвилями напливу колоністів, проте зростання населення, яке уможливило спорудження таких масивних пам'ятників, зовсім не обов'язково було результатом колонізації: воно могло бути природним наслідком упровадження сільського господарства.

Неолітична демографія