О́льга (; хрещене ім'я — Олена; прибл. між 880 та 920 — ) — княгиня київська, дружина київського князя Ігоря Рюриковича. Після смерті чоловіка (осінь 944 р.) зійшла на київський престол. Мала єдиного (за літописом) сина Святослава та була фактичною правителькою Русі в 944—964 роках.

Ліквідувала древлянське племінне княжіння, упорядкувала збирання данини, організувавши по всій країні князівські погости і осередки судочинства. У зовнішній політиці підтримувала дружні стосунки з Візантією, 946 або 957 року відвідала Константинополь, де уклала угоду з імператором Костянтином VII Багрянородним і прийняла християнство. 964 року передала владу синові. Похована за християнським звичаємКотляр М. Ф. Ольга // . Канонізована католицькою і православною церквою як свята Ольга.

Походження

Народження Місце і дата народження Ольги достеменно невідомі. Літописець «видав» її заміж у 903 році. Деякі вчені (наприклад, російські історики Василь Татищев і Микола Карамзін), ґрунтуючись на тому, що зазвичай на Русі дівчат видавали заміж у 13–16 років, припустили, що вона могла народитися наприкінці 880-х. Така версія не збігається з віком сина Ольги Святослава, який, на думку сучасних істориків народився пізніше — близько 936—938: Леонтій Войтович вважає, що в 938 році, Михайло Брайчевський датував народження князя 935 роком. Звідси виходить, що Ольга стала матір'ю у віці 50 років, що навряд чи можливо. Та й сама Ольга в літописних джерелах за 940–950-і роки описана молодою енергійною жінкою.

Тому, ймовірно, варто припустити, що Ольга була молодшою, ніж на це вказують літописи, а її шлюб у 903 році — тільки невдале обчислення літописця. Сучасний історик Микола Котляр вважає, що княгиня Ольга народилася близько 910 року, а російський учений Олексій Карпов припускає, що народження княгині могло відбутися приблизно у 920 роціМосковська «Степенна Книга», створена в 1561—1563 роках, свідчить, що Ольга прожила близько 80 років..

Версії походження

Київська версія. Походження Ольги залишається загадковим. Існує навіть версія, що вона була останньою з нащадків Аскольда, чия сім'я могла бути вивезена до Пскова. Також є версія про походження княгині з Плискова, який лежав на межі полянських, древлянських і улицьких земель на притоці річки РосіБондаренко К. Легенда о княгине Ольге // Профиль. — 2008. — № 9 (28) (15 марта). (нині — с. Плисків Погребищенського р-ну, Вінницької обл., приблизно 170 км від Києва). 2. Галицька версія. Майбутня правителька Русі народилася в Пліснеську (нині — с. Підгірці, Золочівського р-ну, Львівської обл.). Її батьками були Олег і Гельґі, відповідно онук данського правителя Гельґи, і дочка східнослов'янського князя Будимира. Болгарська версія. Становище Ольги при київському дворі було винятковим: літопис зафіксував дату її шлюбу, у неї був окремий двір у Вишгороді, її посол на рівні послів «світлих» князів з місцевих династій брав участь у переговорах з Візантією у 944 році, полководці Ігоря одностайно визнали її регенткою, а юного сина Святослава спадкоємцем. Отже, Ольга навряд чи могла бути дочкою посадника Пскова чи іншого боярина. Стан відносин з Болгарією та джерела також не дають можливості вважати її дочкою болгарського царя Симеона I Великого, народженою бл. 896 р. у Плисці. Інша, детальніше аргументована версія - Ольга, яку князь Олег привіз з Болгарії, була онукою болгарського князя Бориса I, дочкою його сина Володимира I, попередника на болгарському престолі і брата Симеона. Стиліян Чилингиров в 1930-х роках, не повідомляючи джерел, твердив, що Ольга була дочкою сестри болгарського царя Симеона Анни і впливовго боярина Сондока (Сурдика). Псковська версія. Невідома хронологія її життя, безперечною можна вважати лише дату смерті, зафіксовану церковним літописцем. «Повість временних літ» відносить шлюб Ольги й Ігоря до 903 року. При цьому літописець вагається, описуючи її походження: «от Плескова», «… Неци же глаголють, яко Ольгови дщи бе Ольга». За пізнішим Іоакимовим літописом, достовірність якого більшістю істориків ставиться під сумнів, Ольга була родом з Ізборська з роду Гостомисла. «Кроник псковский», що зберігся в списку 1689 р., представляє Ольгу не уродженкою, а лише засновницею ПсковаТурилов А., Чернецов А. «Кроник псковский» в контексте русской «Легендарной историографии XVII в.» // Древняя русь. Вопросы медиевистики. — 2011. — № 3 (45). — С. 113—114. . Новгородська версія. Новгород на Волхові став претендувати на батьківщину княгині в XV ст. У пізніх місцевих літописах, працях іноземців XVI—XVII ст., підробленому Василем Татіщевим «Якимівському літописі» наведено нову генеалогію Ольги — від її діда, новгородського правителя Гостомисла, сина Буривоя.

Етимологія імені

Слов'янська версія Відомі слов'янські слова «льгк», «ольгчити», «ольгчатися», «льгота», «вольгота», «в'ольготний». У слов'янських мовах зафіксовані імена Oleg (Oley, чеськ. в 1088 році), Olek (Welek), топоніми Ologast, Wolegast, Wolgast та ін.Гедеонов С. А. Варяги и Русь. — М., 2005. — C. 182—185. . Скандинавські саги називають Ольгу «матір'ю» (а не бабусею) «Вальдамара»-Володимира (як і «Вартилафа»-Брячислава називали сином Володимира, а не онуком) і не Хельгою, а беззмістовним звуконаслідуванням «Аллог'я», яке ніде за межами цієї саги не зустрічалося і жодного сенсу в скандинавських мовах не мала.

Балтська версія У Литві є ріка Олег і деякі імена, що схожі на той же корінь: Ольгерд, Ольгимунт. Відоме балтське слово «algas» — винагорода.

Норманська версія За т. зв. «норманською» версією ім'я Ольга — це слов'янізована жіноча форма скандинавського імені Хельґі (, Helgi).

Родина Ігор Рюрикович (878 — ) — чоловік, Великий князь київський (912–945). Шлюб 913 року: Святослав Хоробрий (937— 972) — син, великий князь київський (945–972): Ярополк Святославич (955–978) — онук, Великий князь київський (972–978); Олег Святославич (956–976) — онук, Князь древлянський (970–977); Володимир Святославич (960/963 — ) — онук, великий князь київський (979–1015), князь новгородський (970–988).

Ймовірно, що, крім Святослава, Ольга мала інших дітей. В угоді 944 року названі два слов'янські імені — Предслава і Володислав. Припускають, що ці імена могли належати іншим дітям Ольги та Ігоря. Так само цілком можливо, що насправді це були діти Ігоря від іншої дружини.

Княжіння

Шлюб та початок правління За «Повістю временних літ» Віщий Олег одружив Ігоря Рюриковича, який почав самостійно правити з 912 року, з Ольгою в 903 році, тобто коли їй виповнилося 12 років. Ця дата викликає сумніви, оскільки за Іпатіївським списком тієї ж «Повісті» їхній син Святослав народився тільки 942 року. Можливо, щоб вирішити це протиріччя, пізні Устюзький і Новгородський літописи за списком Петра Дубровського повідомляють про 10-річний вік Ольги на момент весілля. Найдавніші літописці не мали відомостей про дату весілля. Цілком ймовірно, що 903 рік у тексті «Повісті временних літ» виник пізніше, коли чернець Нестор намагався привести початкову історію до хронологічного порядку. Після весілля ім'я Ольги згадується знову тільки через 40 років, у договорі з Візантією 944 року.

Згідно з літописом, у 945 році князь Ігор загинув від рук деревлян після кількаразового стягування з них данини. Спадкоємцю престолу Святославові тоді було лише три роки, тому фактичною правителькою Русі (за регентством) у 945 році стала Ольга. Дружина Ігоря підкорилася їй, визнавши Ольгу представницею законного спадкоємця престолу. Рішучий спосіб дій княгині щодо деревлян також міг схилити дружинників на її користь.

Помста древлянам

«Повість временних літ» містить епічне сказання про помсту Ольги деревлянам за вбивство чоловіка (Ігоря Рюриковича). За цим сказанням деревляни надіслали до Києва послів, які запропонували княгині стати дружиною деревлянського князя Мала. Перше посольство княгиня живцем поховала в човні, заритому біля її палацу; друге — спалила в лазні; в чому дослідники вбачають відображення реальних поховальних обрядів тих часів. Третьою помстою став похід на землю деревлян, де під приводом тризни над могилою Ігоря київські дружинники «посікли п'ять тисяч» деревлян, після чого відбулась річна облога міста Іскоростень, яка завершилась спаленням міста. Четверта помста припадає на 946 рік, коли Ольга вийшла з військом у похід на древлян, проти якого стало велике військо древлянське. Місто Іскоростень, мешканці якого вбили Ігоря, тримало облогу протягом року, після чого Ольга запросила з кожного двору по троє голубів й по троє горобців у вигляді данини. До отриманих птахів було прив'язано трут, який підпалювали та відпускали — голуби летіли до своїх голубників, горобці — під стріхи. У такий спосіб було спалено Іскоростень.

Легенда про Костянтина Існує цікава легенда, яка прославляє гострий розум княгині Ольги. Коли вона приїхала до Царгорода (Константинополь), то її довго, близько пів року, не допускали до зустрічі з імператором (за церемоніалом того часу). Нарешті після зустрічі з Ольгою імператор Костянтин помітив її красу і вирішив узяти з нею шлюб. Ольга була проти цього, але відкрито не виступила, поставивши умову, що перед одруженням вона має охреститись, і хрещеним батьком має бути сам імператор Костянтин. Після хрещення він знову почав розмову про шлюб, але у відповідь почув: «Чи може донька одружуватись з батьком?». Зрозумівши, що його перехитрили, Костянтин відпустив Ольгу додому, багато обдарувавши. Ця красива легенда дуже сумнівна, понадто, що коли посли імператора прибули до Києва, то їх теж протримали на річці Почайні з пів року, перш ніж допустити до княгині Ольги.

Хрещення

Дослідники наявних джерел (давньоруських, візантійських та німецьких) розходяться у трактуванні місця та дати хрещення княгині Ольги. Якщо всі давньоруські джерела одноголосно називають місцем хрещення Константинополь, то Є. ГолубинськийГолубинский Е. Е. История русской церкви. Т. 1. Изд. 2-е. — М., 1901. — C. 79. припускає Київ, після поїздки до Константинополя (посилання на «Пам'ять і похвалу Володимиру»)Высоцкий С. А. О дате поездки посольства Ольги в Константинополь // Древние славяне и Киевская Русь. — К., 1989. — C. 158. . Версію про київське хрещення підтримує французький історик Ж. П. АріньйонАриньон Ж. П. Вк. праця. — С. 123—124.. Розбіжності існують і в даті проведення обряду.

Д. Гордієнко у роботі «Візантійсько-руські відносини за Константина VII Порфирогенета в зовнішній політиці Візантії (в 912—959 роках)» вперше в історіографії намагається встановити точну дату хрещення княгині Ольги — ніч з 17 на 18 жовтня 957 році у Константинополі, результатом чого стала активізація Києва у південно-східному напрямку з метою підкорення східнослов'янських територій Києвом та налагодження контактів з Германією Оттона IГордієнко Д. С. Княгиня Ольга: дискусія навколо хрещення // СОФІЯ КИЇВСЬКА: Візантія. Русь. Україна. — НАН України. Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. Національний заповідних «Софія Київська». — К., 2011. — С. 30-47. http://archeos.org.ua/wp-content/uploads/2013/06/sofia_kyivska_2011.pdf Автореферат дисертації «Візантійсько-руські відносини за Константина VII Порфирогенета (912—959 рр.) в зовнішній політиці Візантії» // НАН України. Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. — К., 2013..

Місії Оттона I Великого