Пазирицька культура — археологічна культура залізної доби (VI—III ст. до н. е.), основні знахідки якої були зроблені у Гірському Алтаї.

Інформація головним чином здобута при розкопках так званих Пазирицьких курганів. Носіями цієї культури є колишні жителі сучасних територій Росії (, Укок), Казахстану та Монголії.

Відкриття культури Культура виявлена в 1865 році Вільгельмом Радлов при розкопках Берельського і Катандинського курганів Радлов В. В. Сибирские древности: Из путевых заметок по Сибири // Зап. Рус. археол. об-ва. Нов. сер. СПб., 1895. Т. 7, вып. 3/4. Свою назву здобула за пам'ятником в урочищі Пазирик долини річки Великий Улаган поблизу села Баликтуюль (Улаганський район), де експедицією академіка С. І. Руденко були в 1929 році розкопані усипальниці Пазирицької племінної знаті.

Незважаючи на несхвальне ставлення корінного населення, дослідження Пазирицьких курганів не припинилися і по руйнації СРСР. Час від часу вчені знаходять і муміфіковані тіла. Так, в 1993 році була виявлена ​​так звана «Алтайська принцеса».

Походження пазирикців Етнічно іраномовно-самодійська пазирицька культура з'явилася в результаті тісного контакту самодійської з іраномовною бегази-дандибаєвською або близькою їй культурою. Далі співіснувала з ранньоскіфською усть-куюмською групою Степанова Н. Ф. Куюмский тип памятников VIII—VI вв. до н. э. // Скифская эпоха Алтая: Тез. докл. к конф. Барнаул, 1986. С. 79-81., а потім з кара-кобинською культурою.

Імовірно пазирицька культура — продукт розвитку афанасьєвської культури Археология Алтайского края .. В антропологічному складі населення Пазирицької культури виявляються три базові компоненти (доліхокранний європеоїдний з високим і широким обличчям, брахікранний монголоїдний з невисоким обличчям і мезодоліхокранний монголоїдний з високим обличчям) . Разом з близькими племенами тагарської культури зазнали атак прото-хунну ..

припускав, що Пазирицька культура була результатом взаємодії місцевого населення куртуського етапу майемирської спільності південних, південно-західних і частково центральних районів Алтаю і племен, які прийшли зі степів сьогоденного Казахстану Тишкин А. А. «БИЙКЕНСКАЯ АРХЕОЛОГИЧЕСКАЯ КУЛЬТУРА » // Материалы Международного симпозиума «Terra Scythica». — Новосибирск: Изд-во Ин-та археологии и этнографии СО РАН, 2011. — С. 272—290..

За іншою версією, пазирикці були прийшлим населенням для Гірського Алтаю, що не було пристосованим до суворого клімату високогір'я .

Спосіб життя Основним заняттям населення було кочове скотарство. Знатних людей ховали у дерев'яних зрубах. Знатні пазирикці носили шовкові сорочки, які мали один копил як для чоловіків, так і для жінок

, у похованнях же рядових членів суспільства сорочок виявлено не було. Чоловічим елементом одягу були штани, тоді як жінки носили триколірні спідниці

Загальною деталлю гардероба для жінок і чоловіків пазирикців були повстяні панчохи, які були зручні для верхової їзди

Також пазирикці носили хутряні шуби, часто зроблені хутром і всередину, і назовні. Такі шуби мали повстяні аплікації-прикраси, а також прикрашалися цінними хутрами, пофарбованими у синій колір

Через кліматичні умови у похованнях прекрасно збереглися мумії Мумифицированный труп вождя с набедренной повязкой // Государственный Эрмитаж. На їх шкіру нанесено складне татуювання. Крім того, в окремих курганах збереглися похоронний візок заввишки у три метри, численні реалістичні фігурки звірів і птахів (в тому числі з повсті), зразки текстилю, включаючи найдавніший у світі ворсовий килим. Знахідки Руденківських експедицій, більшість з яких датується V ст. до Р. Х., експонуються у Державному Ермітажі. Дослідження волосся мумій, проведене в Оксфордському університеті, показало, що основним продуктом в харчовому раціоні носіїв Пазирицької культури Укока була риба .

Під натиском гунів, які рухалися з Центральної Азії на північ, наприкінці III — початку II століття до Р. Х. Частина пазирикців була змушена мігрувати з території Гірського Алтаю на північ через зони проживання самодійського населення великоріченців та кіжировців ..

Палеогенетика Представники пазирикців з Монголії і Республіки Алтай мали мітохондріальні гаплогрупи , , , , , , , , .

Ricaut в 2004 і Keyser в 2009 роках провели аналіз Y-ДНК останків чоловіка з поховання на Алтаї (Sebÿstei Valley [SEB 96K2]). За зовнішніми ознаками матеріальної культури археологи впевнено віднесли це поховання до Пазирицької культури Каммарт Л., Хюле В. В., Буржуа И., Миккельсен Я. Х. Два сезона комплексных бельгийско-российских исследований в долине Себыстея (Кош-Агачский район, Горный Алтай). Предварительные результаты // Сибирь в панораме тысячелетий: материалы международного симпозиума: В 2 т. — Новосибирск: Изд-во Ин-та археологии и этнографии СО РАН, 1998. — Т. 1. — С. 229—239.. Поховання датоване 450 р. до Р. Х. Палеогенетичне дослідження виявило у пазирикців носіїв . Пізніше також при дослідженні двох представників Пазирицької культури з могильника знатних воїнів Ак-Алаха-1 на Гірському Алтаї показало їх приналежність по маркерами до Y-хромосомної гаплогрупи N-P43 та мітохондріальної гаплогрупи C .

Див. також Аржан

Примітки

Посилання Культура алтайских скифов. Пазырыкская культура Тайны «царских» пазырыкских курганов Битва за Укок Запад и Восток сошлись на Алтае в бронзовом веке Элементы.ру, 16 ноября 2012 Sib-Guide: История древних народов: пазырыкцы