Миро́н Омеля́нович Тарна́вський (; 29 серпня 1869, с. Барилів, нині Шептицький район, Королівство Галичини та Володимирії — 29 червня 1938, с. Черниця, Тернопільське воєводство, Друга Польська Республіка, нині Золочівський район, Львів) — український військовий діяч, учасник Першої світової війни. Командир Вишколу (1916—1917), а згодом сотник Легіону УСС (1917—1918), отаман УСС, підполковник цісарсько-королівської армії, генерал-чотар та Начальний вождь (Головнокомандувач) УГА. Після завершення Першої світової війни, опинився у польському полоні та після втечі брав участь у польсько-українській війні як головнокомандувач УГА.
Від виснаження під час тривалої боротьби на стороні армії УНР та нестачі забезпечення для війська у боях у трикутнику смерті, делегація УГА на чолі з Омеляном Лисняком, підписала сепаратний мир з Добровольчою армією, більший відомий як Зятківський договір. Згідно договору, УГА переходила в розпорядження головнокомандувача Збройними силами Півдня Росії. Тарнавського було знято з посади головнокомандувача та заарештовано за державну зраду, після чого перебував під домашнім арештом. Був підданий військово-польовому суду, однак зрештою був виправданий та понижений на посаді з начального вожда армії до начальником штабу корпусу.
Під кінець радянсько-польської війни, вдруге опинився у польському полоні, звідки згодом через рік був звільнений та оселився у селі Черниця, Тернопільського воєводства, де жив до кінця свого життя. Всі діти Мирона Тарнавського зазнали радянських репресій, були заслані в табори або розстріляні.
Життєпис Народився 29 серпня 1869 року в с. Барилові (Брідський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина, нині — Шептицький район Львівської області, Україна) в Галичині в давній родині греко-католицького священика Омеляна ТарнавськогоГірняк Н. Організація і духовний ріст Українських Січових Стрільців. — Філадельфія, 1955. — С. 10–11.. Батьки віддали Мирона до сільського вчителя, де він здобув початкові знання, а пізніше - закінчив сільську народну школу. Батько готував сина до навчання в гімназії.
Однак Мирон Тарнавський обрав шлях служіння не церкві, а військову службу, з якою пов’язав усе життя. З самого малечку його захоплювала зброя, зокрема вогнепальна, пізніше — полювання. Здобувши початкові знання у сільській народній школі, закінчив німецькомовну Бродівську гімназію (1890Jahresbericht des K. K. Real und Ober-Gymnasiums in Brody fur das schuljahr 1890. — Brody : Druck von Feliks West, 1890. — S. 25. ). Тарнавський описував цей етап життя як нецікаве, безбарве: “З'явилась у мене нехіть до всього, а головно до науки трудних, чужих мовах — німецькій та польській. Одинокими предметами, що я їх правдиво любив і залюбки вчився, були математика і фізика„. Після здобуття освіти в гімназії був призваний на однорічну військову службу до австрійської армії, яка включала півроку навчання в старшинській школі у Львові. По їх успішному завершенню він служив в 30-му батальйоні польових стрільців у Бродах, де отримав звання лейтенанта.
У 1892 р. завершив навчання в офіцерській школі у Відні і отримав звання лейтенанта австрійської армії. Службу проходив у 18-му батальйоні крайової оборони у Перемишлі та інших гарнізонах Галичини. За протекції графа Станіслава Бадені 5 місяців прослужив в управі Краєвого виділу у Львові, після чого зголосився до військової служби. Отримавши пропозицію від військового керівництва, поновився на службі.
В армії Австро-Угорщини Зразу був скерований на піврічну старшинську практику до 30 Бродівського батальйону польових стрільців де проходив північний вишкіл на становище активного старшини у Відні. Найдовша 86 військова служба М. Тарнавського була пов'язана із Золочевом. У цьому місті до Першої світової війни розташовувалися три військові полки: 13-й полк уланів, в якому починав свою кар'єру Вільгельм Габсбург, більш відомий як Василь Вишиваний, 35-й полк піхоти, кадрове управління й один батальйон 80-го полку піхоти, 2-й батальйон розквартирований був у Львові, а 3-й – у Боснії. За ініціативою Тарнавського в Золочеві українська громада купила велике військове казино, яке стало центром українського національно-культурного та господарського життя, бо тут були розміщені українські установи.
1 січня 1892 року зарахований кадетом резерву — офіцирсштельфертретера (заступника офіцера, ) 4-го піхотного полку ЗС Австро-Угорщини, що дислокувався у Тарнові. В листопаді цього ж року був підвищений до лейтенанта резерву. З 1893-1895 роках мав перерву у військовій службі та після повернення проходить додаткове навчання для переатестації на кадрового офіцера. У 1896 році переведений до 18-го піхотного полку, перебуваючи у чині лейтенанта дійсної служби, що дислокувався у Перемишлі, де служить до 1901 р.
У травні 1899 року отримав звання оберлейтенанта. У 1902 році був переведений до 33-го піхотного полку, який дислокувався в районі Стрию. У травні 1909 здобув звання гауптмана, в цьому ж році переведений до 35-го піхотного полку, який дислокувався в районі Золочева. Часткову мобілізацію 1912 року проходив у складі цього ж полку. До початку Першої світової війни отримав три пам'ятні Австро-угорські нагороди.
Перша світова війна На початку Першої світової війни, бере участь у бойових діях у складі 35-го ландверного полку 85-ї ландверної бригади 30-ї піхотної дивізії XI корпусу 3-ї армії на російському фронті. Брав участь у перших боях під Радзивиловом, Бродами та Львовом, де цісарсько-королівська армія зазнала поразок і відступила в Західну Галіцію. Під Сончем захворів на дизентерію, під Строновичами 26 листопада 1914 року отримав наскрізне поранення в обидва стегна. Лікувався у Перемишлі й Будапешті, відтак на курорті в Бадені. Навесні 1915 року повернувся на фронт. З травня 1915, у складі 5-го маршового батальйону 35-го ландверного полку, на основі якого і відроджено 35-й ландверний полк, направлений у 12-у бригаду ландштурму, а згодом у 130-у піхотну бригаду 55-ї піхотної дивізії корпуса Гофмана (XXV) Німецької південної армії, що вела запеклі бої у Карпатах. Де 9 травня цього ж року брав участь у бою в районі Славського. В той час розвивався австро-німецький наступ після боїв на Маківці. Наприкінці серпня 1915 в Завалові уперше зустрівся з січовими стрільцями, заприязнившись із Дмитром Вітовським.
В січні 1916 року за власним бажанням перейшов до полку УСС, де був призначений комендантом Вишколу УСС. У лютому цього ж року підвищений до майора цісарсько-королівської армії. В рядах УСС мав звання сотника, а згодом, отамана. Упродовж 1915—1916 рр. Вишкіл УСС був поділений на два організаційно й чисельно розрядові відділи. Після обрання Тарнавського комендантом вишкільна формація стала єдиним провідом. За цей час, у другій половині 1916 року, вишкіл під командуванням Тарнавського перейшов на німецько-пруський зразок підготовки стрільців. А з початку 1917 року Вишкіл під його командуванням одержав німецьких інструкторів. Методи навчання новобранців відрізнялися від звичайного навчання, яке проводилося в інших австрійських полках, оскільки не вистачало професійних інструкторів, бо ті, що навчали, не були фронтовиками. Молодим старшинам, які були на фронті, все ж не вистачало теоретичних і практичних знань. З приходом М. Тарнавського стан Вишколу покращився. Основним методом навчання став індивідуальний вишкіл стрільця, що самостійно думає і діє, впевнений у собі, вміє керувати. Усі напрямки підготовки стрільця охоплювалися навчальним процесом – від найновішого досвіду наступальної тактики до зовнішнього вигляду та постави стрільця. Під керівництвом Тарнавського, старшини учбового підрозділу домагалися високої індивідуальної підготовки стрільців, а також підготовки і вишколу малих підрозділів — десятків і чет.
У червні 1917 заходами Бєрнацкого усунутий з Вишколу УСС, замість нього було призначено Костянтина Слюсарчука. Сам Тарнавський був призначений комендантом батальйону 35-го Золочівського стрілецького полку та 16-го полку стрільців. Тоді був скерованим під Куропатники, де в ході Офензиви Керенського розпочалися гарячі бої. Тоді, за успіх був нагороджений німецьким Залізним Хрестом та австрійським орденом Залізної Корони.
У липні 1917 р. командування призначило майора Тарнавського командиром Легіону УСС, але на початку 1918 р. відкликало його до австрійського війська, де він взяв участь у поході в Наддніпрянщину, коли згідно з Брестськими угодами, Центральна Рада запросила військової допомоги для звільнення України від більшовицького війська.
У жовтні 1917 по стабілізації фронту вздовж старого кордону по Збручі, призначений комендантом Легіону УСС. Тоді Легіон під командуванням Тарнавського складався з чотирьох піхотних сотень, а також по одній технічній, скорострільній, будівельній сотні та із господарських формацій. Від 29 листопада до 16 грудня УСС перебував на позиціях в Гуштині. 17 грудня УСС перейшло до села Чорнокінецька Воля, а звідти до Лосяча, де УСС святкувало Різдво, тоді 7-8 січня було обрано нового коменданта Легіону УСС — сотника Осипа Микитку. Приводом до усунення Тарнавського з командування дали «антиавстрійські прояви», ігнорування наказів, а також його виступи в обороні стрілецької честі перед булавою бригади, та за підтримку святкування Третього Універсалу.
Надалі в час походу австро-угорської армії в Україну в 1918 був на різних посадах, серед інших референтом для українських справ в Жмеринці при штабі 54-ї австрійської дивізії, пізніше у ранзі підполковника — комендантом 16-го полку стрільців, з рештками якого повернувся до місця його постою у Кракові.
У польському полоні