Фемінізм у Франції — це історія феміністичної думки та рухів у Франції. Фемінізм у Франції можна грубо розділити на три хвилі: перша хвиля фемінізму від Французької революції до Третьої республіки, яка була стурбована головним чином виборчим правом і громадянськими правами жінок. Значний внесок зробили революційні рухи Французької революції 1848 року та Паризької комуни, кульмінацією якої став 1944 рік, коли жінки отримали право голосу.

Друга хвиля фемінізму почалася в 1940-х роках як переоцінка ролі жінок у суспільстві, примирення неповноцінного ставлення до жінок у суспільстві, незважаючи на їх нібито рівний політичний статус з чоловіками. Уперше створений такими теоретиками, як Симона де Бовуар, фемінізм другої хвилі став важливою течією й призвів до травневих заворушень у Франції 1968 року. Політичні цілі заворушення охоплювали гарантію збільшення фізичної автономії для жінок через розширення доступу до абортів і контролю народжуваності.

Фемінізм третьої хвилі з 2000-х продовжує спадщину другої хвилі з додаванням елементів постколоніального фемінізму та підходом до прав жінок у тандемі з іншими поточними дискурсами, зокрема тими, що стосуються расизму.

Фемінізм першої хвилі

Французька революція У листопаді 1789 року, на самому початку Французької революції була створена Жіноча петиція до Національних зборів, але не вона не була розглянута. Хоча під час революції з'явилися різні феміністичні рухи, більшість політиків дотримувались теорій Руссо, викладених у ессе «Еміль, або Про виховання», яка обмежувала жінок ролями матері та дружини. Філософ Кондорсе був помітним винятком, який виступав за рівні права для обох статей.

Société fraternelle de l'un et l'autre sexe («Братське товариство обох статей») було засновано в 1790 році Клодом Дансаром. До неї входили такі видатні особистості, як Етта Пальм д'Алдерс, Жак Ебер, Луїза-Фелісіте де Кераліо, Полін Леон, Теруань де Мерикур, мадам Ролан, Тереза Кабаррус і Мерлін де Тьонвіль. Наступного року Олімпія де Гуж опублікувала Декларацію прав жінки та громадянки. Це був лист, адресований королеві Марії-Антуанетті, в якому містилось прохання вжити заходів на користь прав жінок. Через два роки, одразу після страти жирондистів, Гуж була гільйотинована.

У лютому 1793 року Полін Леон і Клер Лакомб створили виключно жіноче Société des républicaines révolutionnaires (Товариство революційних республіканок — останнє e in républicaines, прямо позначає республіканських жінок), яке налічувало двісті членок. Вважаючись істориком Даніелем Гереном свого роду «феміністичною секцією Enragés»,Daniel Guérin, La lutte des classes, 1946 вони брали участь у падінні жирондистів. Лакомб виступав за надання зброї жінкам. Однак наступного року революційний уряд оголосив Товариство поза законом.

Від Реставрації до Другої Республіки

Феміністичний рух знову розширився в соціалістичних рухах романтичного покоління, зокрема серед паризьких сенсимонян. Жінки вільно переходили на новий уклад життя, викликаючи обурення в громадській думці. Вони заявляли про рівність прав і брали участь у багатій літературній діяльності. З іншого боку, утопічна соціалістична теорія пристрастей Шарля Фур'є відстоювала «вільне кохання». Його архітектурна модель фаланстерської громади чітко враховувала жіночу емансипацію.

Реставрація Бурбонів відновила заборону на розлучення в 1816 році. Коли Липнева монархія обмежила політичні права більшості населення, феміністична боротьба знову приєдналася до республіканської та соціалістичної боротьби за «Демократичну і Соціальну Республіку», що призвело до революції 1848 року та проголошення Другої республіки. Революція 1848 року стала приводом для публічного вираження феміністичного руху, який організувався в різні асоціації. Політична діяльність жінок призвела до того, що деякі з них були заборонені як інші Сорок вісім.

Прекрасна епоха Під час культурного розквіту часів Прекрасної епохи, особливо наприкінці 19 століття, фемінізм і погляди на жіночність зазнали суттєвих змін, через сміливість жінок і відмову від попередніх ролей. Найбільш визначальною характеристикою цього періоду, є влада вибору, якою почали володіти жінки. Жінки брали участь у нестандартних формах шлюбу — оскільки розлучення в цей час було юридично відновлено в результаті законів Наке — практикуючи роботу, яка суперечить гендерним ролям, і глибоко впливаючи на соціальні ідеології щодо жіночності через свої твори.

Феміністичні газети швидко набули поширення і відіграли роль у перетворенні як поглядів на жінок, так і їх прав. Ця епоха обіцяла рівність після Французької революції, але жінки все ще не отримали звання рівноправних громадянок,Holmes, Diana and Carrie Tarr. «Introduction.» In A 'Belle Époque'?: Women in French Society and Culture 1890—1914, edited by Diana Holmes and Carrie Tarr, 23-36. New York: Berghahn Books, 2006. що робило складним і небезпечним підприємством оприлюднення думок, що сприяли просуванню прав жінок. Серед газет найбільш помітною є La Fronde,Allison, Maggie. «Marguerite Durand and La Fronde: Voicing Women of the Belle Epoque.» In A 'Belle Époque'?: Women in French Society and Culture 1890—1914, edited by Diana Holmes and Carrie Tarr, 23-36. New York: Berghahn Books, 2006. якою повністю керували жінки.

Комуна та Союз жінок

Деякі жінки організували феміністичний рух під час Комуни, наслідуючи попередні спроби в 1789 і 1848 роках. Наталі Лемель, палітурниця-соціалістка, і Єлизавета Дмитрієва, молода російська вигнанка і членка російської секції Першого Інтернаціоналу (IWA), створили Union des femmes pour la défense de Paris et les soins aux blessés (Союз жінок для Оборони Парижу та догляд за пораненими) 11 квітня 1871 р. Асоціація вимагала гендерної рівності, рівності в заробітній платі, права на розлучення для жінок і права на світську та професійну освіту для дівчат. Вони також вимагали придушити відмінність між одруженими жінками і конкубінатками, між законними та рідними дітьми, скасувати проституцію через закриття maisons de tolérance або легальних офіційних борделів.

Спілка жінок також брала участь у кількох муніципальних комісіях та організовувала спільні семінари.Women and the Commune , in L'Humanité, 19 March 2005 Разом з Еженом Варленом Наталі Ле Мел створила кооперативний ресторан La Marmite, де подавалась безкоштовна їжа для бідних, а потім воювала під час Кривавого тижня на барикадах.François Bodinaux, Dominique Plasman, Michèle Ribourdouille. «On les disait 'pétroleuses'… » З іншого боку, Поль Мінк відкрив безкоштовну школу в Церкві Сен-П'єр-де-Монмартр і оживив клуб Сен-Сюльпіс на лівому березі.François Bodinaux, Dominique Plasman, Michèle Ribourdouille. «On les disait 'pétroleuses'… » Росіянка Анна Жаклар, яка відмовилася одружитися з Достоєвським і врешті стала дружиною активіста бланкіста Віктора Жаклара, заснувала разом з Андре Лео газету La Sociale. Вона також була членкинею Комітету пильності Монмартру разом з Луізою Мішель і Полем Мінком, а також російською секцією Першого Інтернаціоналу.

Відомі фігури, такі як Луїза Мішель, «Червона Діва Монмартра», яка вступила до Національної гвардії, а потім була відправлена до Нової Каледонії, символізують активну участь невеликої кількості жінок у повстанських подіях. Жіночий батальйон Національної гвардії під час репресій захищав площу Бланш.

Активістка Юбертіна Оклер 1881 року заснувала La Citoyenne, щомісячну газету, яка пропагувала ідею надання жінкам виборчих прав.

Суфражистки

У 1909 році французька дворянка і феміністка Жанна-Елізабет Шмаль заснувала Французький союз за виборче право жінок, щоб відстоювати право жінок голосувати у Франції.

Незважаючи на деякі культурні зміни після Першої світової війни, які призвели до того, що жінки замінили чоловіків-робітників, які пішли на фронт, вони були відомі як Années folles, і їх багатство обмежувалося дуже невеликою групою жіночої еліти. Картина Віктора Маргерітта «Гарсонна» («Флоппер», 1922), що зображує емансиповану жінку, вважалася скандальною, що призвело до того, що він втратив Орден Почесного легіону.

Під час Третьої республіки рух суфражиток відстоював право голосу для жінок, але не наполягав на доступі жінок до законодавчих і виконавчих органів.Christine Bard, Les premières femmes au Gouvernement (France, 1936—1981), Histoire@Politique, n°1, May–June 2007 Суфражитки, однак, шанують досягнення іноземних жінок при владі, привертаючи увагу до законодавства, прийнятого під їх впливом, щодо алкоголю, регулювання проституції та захисту прав дітей.Christine Bard, Les premières femmes au Gouvernement (France, 1936—1981), Histoire@Politique, n°1, May–June 2007

Незважаючи на цю кампанію та нову роль жінок після Першої світової війни, Третя республіка відмовилася надати їм право голосу, головним чином через страх перед впливом клерикалізму серед них, нагадуючи консервативне голосування сільських районів за Луї-Наполеона Бонапарта під час Другої республіки. Після перемоги Народного фронту 1936 року, хоча він захищав виборчі права жінок (пропозиція включена в програму французької секції партії Інтернаціонал робітників з 1906 року), прем'єр-міністр лівого спрямування Леон Блюм не реалізував цей захід, через страх перед радикально-соціалістичною партією.

Жінки отримали право голосу лише після того, як Тимчасовий уряд Французької Республіки (GPRF) підтвердив 5 жовтня 1944 р. постанову французького комітету національного визволення. Після виборів у листопаді 1946 року, перших, на яких жінкам було дозволено голосувати, соціолог Роберт Вердьє спростував будь-який гендерний розрив у голосуванні: у травні 1947 року в Le Populaire він показав, що жінки не голосують однаково, їх голоси розділяються, як і чоловіків, відповідно до соціальних класів.

Інші права жінок Ольга Петі, народжена Шейна Леа-Балаховські, а також Соня Ольга Балаховські-Петі, стала першою жінкою- адвокаткою у Франції 6 грудня 1900 року.

Друга хвиля фемінізму

Післявоєнний період Жінки не мали права ставати суддями у Франції до 1946 року.

У період бебі-буму фемінізм став незначним рухом, незважаючи на таких представниць, як Симона де Бовуар, яка опублікувала «Другу стать» у 1949 році.

«Друга стать» — це детальний аналіз жіночого пригнічення та основоположний тракт сучасного фемінізму. Він викладає феміністичний екзистенціалізм, який передбачає моральну революцію. Як екзистенціалістка, де Бовуар прийняла заповідь Жана-Поля Сартра про те, що існування передує сутності; отже «жінкою не народжуються, а нею стають». Її аналіз зосереджується на соціальній конструкції Жінки як Іншої, де Бовуар визначає її як фундаментальну для пригнічення жінок. Вона стверджує, що історично жінок вважали девіантними та ненормальними, і стверджує, що навіть Мері Волстонкрафт вважала чоловіків ідеалом, до якого повинні прагнути жінки. Де Бовуар стверджує, що для того, щоб фемінізм рухався вперед, це ставлення має бути відкинуто.

Одружені француженки отримали право працювати без згоди чоловіка в 1965 році. Закон Нойвірта узаконив контроль над народжуваністю в 1967 році, але відповідні укази виконавчої влади були заблоковані на пару років консервативним урядом.

Травень 1968 р. та його наслідки Потужний феміністичний рух з'явився лише після травня 1968 року, коли у 1968 році було створено Mouvement de libération des femmes (Жіночий визвольний рух, MLF), нібито Антуанеттою Фуке, Монік Віттіг та Жозіан Шанель. Сама назва була дана пресою, посилаючись на рух визволення жінок США. У рамках культурних і соціальних змін, які відбулися під час П'ятої республіки, вони відстоювали право на автономію від своїх чоловіків, а також право на контрацепцію та на аборт.

Батьківська влада чоловіка над своєю сім'єю у Франції припинилася в 1970 році (до цього батьківські обов'язки належали виключно батькові, який приймав усі юридичні рішення щодо дітей).http://ceflonline.net/wp-content/uploads/France-Parental-Responsibilities.pdf