Велика Північна експедиція — низка , здійснених російськими моряками уздовж арктичного узбережжя Сибіру, до берегів Північної Америки і Японія у другій чверті XVIII століття.
Проводилася сімома самостійними загонами, експедиції яких відбулися в 1733—1743 роках.
У літературі зустрічаються інші її назви — «Друга Камчатська експедиція», «Сибірсько-Тихоокеанська експедиція», «Сибірська експедиція».
Передісторія Після закінчення Першої Камчатської експедиції Вітус Беринг запропонував Адміралтейств-колегії проєкт нової експедиції до берегів Північної Америки і Японії. Крім того, його проєкт передбачав опис арктичного узбережжя Сибіру.
Проєкт капітан-командора В. Беринга гаряче підтримали оберсекретар Сенату Іван Кирилов і президентом Адміралтейств-колегії . За їх ініціативою проєкт розширено й перероблено. Основним завданням експедиції поставлено дослідження півночі Росії від Печори до Чукотки і складання її географічного, геологічного, ботанічного, зоологічного та етнографічного опису. Крім того, планувалися морські походи до берегів Японії й Північної Америки. 28 грудня 1732 року Сенат представив указ про організацію експедиції на найвище затвердження.Указ Анны Иоанновны № 6023. Апреля 17 1732 года. Именной, данный Сенату «Об отправлении капитан-командора Беринга в Камчатку»; Указ Анны Иоановны № 6041. Мая 2 1732 года. Сенатский «Об отправлении капитан-командора Беринга в Камчатку, и о правилах, каковыя он должен соблюдать в сей экспедиции»; Указ Анны Иоановны № 6042. Мая 2 1732 года. Сенатский «Об отправлении капитан-командора Беринга на морских судах для проведывания новых земель, лежащих между Америкою и Камчаткою»; Указ Анны Иоановны № 6291. Декабря 28 1732 года. Высочайшее утверждение правила, данные капитан-командору Берингу — относительно плавания его в Восточном океане [Полное собрание законов 1830: 749, 770—775, 1002—1013].
Підготовка Малося на увазі проводити дослідження кількома загонами, кожен з яких фактично був окремою експедицією.
Узбережжя Північного Льодовитого океану розбили на п'ять ділянок:
найзахіднішу ділянку узбережжя від Печори до Обі мав дослідити загін під командуванням (пізніше його змінив ), що підпорядковувався безпосередньо Адміралтейств-колегії. Всі інші загони перебували під загальним керівництвом Вітуса Беринга. ділянку арктичного узбережжя Росії від Обі до Єнісею обстежив загін і . на схід від Єнісею працював загін Федора Мініна. ділянку узбережжя на захід від Лени доручено загону Василя Прончищева, і Семена Челюскіна. ділянку узбережжя на схід від Лени обстежив загін і .
На Далекому Сході діяли два морських загони:
мав дослідити шлях до Північної Америки. загін мав скласти опис Курильських островів, берегів Охотського моря і, за можливості, досягти берегів Японії.
Крім того, було два сухопутних загони:
академічний, що складався з науковців — членів Російської академії наук, до завдань якого входило дослідження внутрішніх районів Східного Сибіру, зокрема Камчатки; спочатку в нього призначено і Й. Ґ. Ґмеліна, а потім додано Г-Ф. Міллера. загін і Василя Шатілова, перед яким поставлено завдання відшукати зручний річковий шлях від Верхньоудинська до Охотська.
Вартість експедиції становила понад 360 тис. рублів. До роботи основних і допоміжних загонів залучено кілька тисяч осіб, безпосередньо науковими дослідженнями займалися понад 550 осіб. В Архангельську, Тобольську, Якутську і в Охотську для експедиції побудовано кілька спеціальних суден. Для забезпечення експедиції залізними виробами під Якутськом побудовано .
Діяльність загонів
Двінсько-Обський загін Першим почав свою діяльність найзахідніший загін експедиції, що підпорядковувався безпосередньо Адміралтейств-колегії. Йому належало описати давно освоєну поморами ділянку арктичного узбережжя Росії і знайти морський прохід до гирла Обі.
У липні 1734 року загін вийшов з Архангельська на кочах «Експедиціон» і «Об» під командою С. В. Муравйова і М. С. Павлова. Однак протягом двох років загін не зміг просунутися в Карському морі на схід далі острова і рішенням Адміралтейств-колегії Муравйова і Павлова відсторонено від керівництва. Загін очолив С. Г. Малигін. На допомогу йому з Архангельська направлено два боти під командою О. І. Скуратова й І. М. Сухотіна. Загін у складі двох ботів і коча «Експедиціон» зумів досягти лише західного узбережжя півострова Ямал і через суцільний лід був мусив повернутися на зимівлю.
У липні 1737 року загін знову вийшов у плавання і в серпні досяг проходу в Обську губу з протоки між півостровом Ямал і островом Білий (нині ). Піднявшись по Обі, кораблі 2 жовтня прибули в Березов.
Завдяки шестирічній діяльності загону складено карти південно-східної частини Баренцового моря і приобської частини Карського моря.
Обсько-Єнісейський загін Завданням загону було дослідження берега між гирлами Обі і Єнісею.
У січні 1734 року в Тобольську побудовано 24-весельну дубель-шлюпку «Тобол», на якій під командуванням Д. Л. Овцина у травні того ж року загін вийшов у море. Однак походи 1734—1736 років були недалекими, оскільки, через потужні льоди в Обській губі, доводилося повертатися в Тобольськ.
За наказом Адміралтейств-колегії побудовано нове експедиційне судно — бот «Об-Почтальон», який у червні 1737 року прибув до Обдорська, де зимував загін Овцина. У серпні того ж року на двох суднах по вільному від льодів морю загону Овцина вдалося досягти Єнісейської затоки, виконавши своє завдання.
Дотримуючись інструкції Адміралтейств-колегії Овцин передав бот «Об-Почтальон» Ф. О. Мініну і доручив йому скласти опис берегів від Єнісейської затоки до гирла річки Хатанги навколо півострова Таймир. Наприкінці липня 1738 року Мінін зі своїм помічником Д. В. Стерлєговим вийшов у море і 16 серпня досяг мису з координатами 73°29 ' пн. ш. і повернувся на місце зимівлі.
Літня кампанія 1739 року затрималася з вини місцевої адміністрації і не принесла помітних результатів.
За наказом Мініна в січні 1740 року Стерлєгов вирушив у сухопутну експедицію на схід від Єнісею. Йому вдалося пройти на північний схід від річки Пясіни й описати узбережжя від мису Північно-Східний до 75°29' пн. ш.
У 1740 і 1742 роках Мінін на боті «Об-Почтальон» намагався пройти до гирла Хатанги, але суцільні льоди перешкодили цьому. 1743 року діяльність Обсько-Єнісейського загону закінчено.
Ленсько-Єнісейський загін Ленсько-Єнісейський (також Ленсько-Хатанзький або Західно-Ленський) загін розпочав роботу влітку 1735 року. В Якутську побудовано дубель-шлюпку "Якутськ", на якій загін під командою Василя Прончищева 25 серпня досяг гирла річки Оленьок, де зазимував через виявлену течу.
У серпні 1736 року почалося нове плавання і судно досягло Хатанзької затоки, а потім попрямувало вздовж східного берега Таймиру на північ. Досягнувши мису, що згодом отримав його ім'я і найпівнічнішого пункту (77°25'), Прончищев мусив лягти на зворотний курс. 29 серпня Прончищев помер, а 2 вересня «Якутськ» увійшов у гирло річки Оленьок, де через кілька днів померла й дружина Прончищева — Тетяна, перша полярна дослідниця.
У грудні 1737 року Адміралтейств-колегія призначила новим керівником загону Х. П. Лаптєва. У червні 1739 року «Якутськ» із гирла Лени вирушив на північний захід до острова Бегичів, а потім уздовж східного берега півострова Таймир. Досягнувши 22 серпня широти 76°47', судно повернуло назад і зазимувало на Хатанзі.
Літня кампанія 1740 року тривала всього місяць і закінчилася тим, що дубель-шлюпка була розчавлена льодами. Втративши кілька людей померлими, загін пішки дістався до місця минулорічної зимівлі. Отримавши дозвіл Адміралтейств-колегії, Лаптєв розділив загін на три партії і почав опис берегів Таймиру зі суші. Групі С. І. Челюскіна вдалося досягти найпівнічнішої точки Євразійського материка, яка носить нині його ім'я.
Ленсько-Колимський загін У Якутську для загону побудовано бот «Іркутськ». 1735 року, спустившись до гирла Лени разом з дубель-шлюпкою «Якутськ» Ленсько-Єнісейського загону, 18 серпня загін досяг річки , де зазимував. У ході зимівлі від цинги померло 37 осіб і командир загону П. Ласініус, ремонту вимагав бот «Іркутськ».
Новий командир Д. Я. Лаптєв, прибувши до місця зимівлі, продовжив роботи в серпні 1736 року. Але лише в червні 1739 року у важких льодових умовах бот зумів вийти в Східносибірське море. За попутного вітру швидко просуваючись на схід, судно в кінці серпня досягло гирла річки Індигірка, де зупинилось на зимівлю.
У 1740—1741 роках Лаптєв зробив дві безуспішні спроби пробитися крізь суцільні льоди на схід, але зумів дістатися тільки до мису .
Влітку 1742 року загін вів роботи в басейні річки Анадир, де й закінчилися його дії.
Загін Беринга — Чирикова Експедицію загону, яким керував Вітус Беринг, нерідко називають безпосередньо "Другою камчатською експедицією". Перед цим загоном ставилося завдання відшукати шлях до Північної Америки та островів у північній частині Тихого океануРоссийский государственный музей Арктики и Антарктики .
До літа 1740 року в Охотську під керівництвом корабельних майстрів Козьміна і Рогачова для загону побудовано два пакетботи («» і «»). У вересні того ж року кораблі під командуванням Беринга («Святий Петро») і Олексія Чирикова («Святий Павло») перейшли до берегів Камчатки, втративши в ході плавання під час шторму частину продовольства. В Авачинській бухті на Камчатці члени загону заклали острог, який пізніше виріс у місто Петропавловськ-Камчатський.
4 червня 1741 року пакетботи «Святий Петро» і «Святий Павло» попрямували до берегів Північної Америки. На початку плавання кораблі втратили один одного в сильному тумані і діяли окремо. 17 липня "Святий Петро" під командуванням Беринга досяг узбережжя Аляски. На зворотному шляху експедиція зазимувала на невеликому острові, під час зимівлі на якому Беринг помер.
"Святий Павло" під командуванням Чирикова 15 липня 1741 досяг берегів Північної Америки, крім того, побувавши й на окремих островах, і 11 жовтня того ж року повернувся в Петропавлівський острог.
Південний загін Влітку 1738 року загін М. П. Шпанберга на трьох суднах — бригантині "Архангел Михаїл", дубель-шлюпі "Надія" і боті "Святий Гавриїл" — вирушили з до берегів Японії. В густому тумані судна втратили одне одного і подальше плавання здійснювали кожне окремо. Шпанберг на "Архангелі Михаїлі" пройшов уздовж Курильської гряди, але через погану погоду і нестачу продовольства повернувся на Камчатку.
У травні 1739 року загін, поповнений шлюпом «», знову вийшов у море і досяг Курильських островів. 16 червня того ж року мореплавці вперше побачили північно-східний берег острова Хонсю і попрямували на південь. 22 червня відбулася зустріч з японцями. 24 червня «Архангел Михаїл» підійшов до острова Хоккайдо і незабаром попрямував назад. В. Вальтон, який командував у цьому плаванні ботом "Святий Гавриїл", відстав від Шпанберга, 16 червня підійшов до острова Хонсю і 19 червня висадився на нього. 24 липня "Святий Гавриїл" ліг на зворотний курс.
У травні 1742 року судна вийшли в нове плавання — до Курильських островів, які описували до кінця липня.
Академічний загін Очолив академічний загін дійсний член Петербурзької академії наук професор Г.-Ф. Міллер, який прямував до Сибіру як історіограф експедиції.
На початку серпня 1733 року загін виїхав зі Санкт-Петербурга і в кінці жовтня прибув до Казані, де розпочав організацію метеорологічних спостережень. Наприкінці грудня того ж року загін прибув до Єкатеринбурга, де також здійснював спостереження за температурою і тиском повітря, вітром, атмосферними явищами, полярними сяйвами (А. Татищев, геодезист Н. Каркадінов, учитель арифметики Ф. Санніков).
У січні 1734 року академічний загін прибув до Тобольська, звідти професор Де ла Кроер вирушив з обозом Чирикова на схід. Міллеру і Й. Ґ. Ґмеліну керівник експедиції Беринг дозволив продовжувати подорож самостійно.