Півні́чна Аме́рика — материк (континент) у Західній півкулі, північна частина частини світу Америки. Повністю розташований у північній півкулі та майже повністю — у західній.
На півночі омивається Північним Льодовитим океаном, на сході — Атлантичним океаном, на заході — Тихим океаном, на півдні — Карибським морем; також на півдні з'єднується Панамським перешийком з Південною Америкою. Загальна площа 24 709 000 км², що становить близько 4,8 % площі планети або 16,5 % площі її суші.
Північна Америка є третім за величиною і кількістю населення континентом після Євразії та Африки.
З урахуванням прилеглих островів (здебільшого Карибського басейну) Північна Америка складається з 23 країн, в яких станом на 2013 рік мешкало близько 565 млн осіб, що становило 7,5 % усього світового населення.
Етимологія
Найпоширеніша версія походження назви стверджує, що Америку було названо німецькими картографами Мартіном Вальдземюллером і на честь італійського мандрівника Амеріго Веспуччі. Веспуччі, котрий досліджував Північну Америку з 1497 по 1502 рік, був першим європейцем, котрий висловив припущення, що Америка була не Ост-Індією, а окремим континентом, раніше не відомим європейцям. У 1507 році Вальдземюллер намалював карту світу, на якій вжив слово «America» для позначення земель Північної Америки. У книзі Cosmographiae Introductio, що додавалася до карти, він так пояснював вибір назви:
(на честь дослідника Амеріго … як начебто б це була земля Амеріго, тому Америка).
На думку Вальдземюллера, ніхто не мав заперечувати проти іменування континенту на честь його першовідкривача. Він узяв латинізовану версію імені Веспуччі (Americus Vespucius), проте використав її жіночу форму «Америка» за прикладом вже існуючих назв «Європа», «Азія» та «Африка».
У 1583 році Герард Меркатор використав на своїй карті світу термін «Америка» для позначення всієї західної півкулі.
Існують заперечення проти цієї версії, оскільки традиція іменування нових земель на честь першовідкривачів зазвичай не діяла, якщо мова йшла про королівські землі. Рікардо Пальма (1949) запропонував походження слова від назви гір в Центральній Америці — Веспуччі був першим дослідником не лише Південної Америки, а й цих гір, що з'єднують відкриті ним землі з відкриттями Христофора Колумба.
у 1908 році висунув теорію, що континенти було названо на честь валлійського купця з Бристоля на ім'я Річард Америк. Америк фінансував у 1497 році дослідницьку експедицію Джона Кабота з Англії до Ньюфаундленда. Існує також версія, що Америку названо на честь іспанського моряка, що мав старовинне вестготське ім'я Amairick. За іншим припущенням, назва походить з мови корінного населення.
Географія
Північна Америка розташована повністю у Північній півкулі. Континент простягається в усіх географічних поясах, крім екваторіального. Тому природа його різноманітніша порівняно, наприклад, з Південною Америкою. Південну частину материка, що розташована у тропічних широтах, називають Центральною Америкою. До неї зачислюють також Центральноамериканські острови (Вест-Індія). Крайня північна точка материка — мис Мерчисон на півострові Бутія в Канаді — розташований на 71°58' пн. ш., крайня південна точка материка — мис Мар'ято (7°12' пн. ш.), крайня західна – мис Принца Уельського (168°00' зх. д.), крайня східна — мис Сент-Чарльз (55°40' зх. д.). Протяжність з півночі на південь — 7,2 тис. км, із заходу на схід — 6,8 тис. км; середня висота поверхні 677 м. Найвища точка в Кордильєрах — Деналі (інші назва — Мак-Кінлі, 6 194 м), найнижча — в Долині Смерті (86 м нижче рівня моря). Понад 64 % території має висоту понад 300 м.
Площа материка — 20,4 млн км², а разом із островами — 24,25 млн км² (Ґренландія, Канадський Арктичний архіпелаг, Вест-Індія, Алеутські острови, Архіпелаг Олександра). Населення — 528 млн (станом на 2008 рік).
Берегова лінія Північної Америки доволі розчленована великою кількістю заток, півостровів та островів. Материк омивається Тихим океаном з Беринговим морем, затоками Аляска і Каліфорнійською, Атлантичним океаном з морем Лабрадор, затоками Св. Лаврентія, Карибською і Мексиканською, Північним Льодовитим океаном з морями Бофорта, Баффіна, Чукотським морем, Гудзоновою затокою, Дейвісовою протокою, Гудзоновою протокою, затокою Басейн-Фокс. Сполучається з Південною Америкою Панамським перешийком, від Азії відокремлена Беринговою протокою.
На півдні Північну Америку перетинає північний тропік, на півночі — північний полярний круг. Найширша частина материка лежить в помірних широтах.
Береги континенту сильно розчленовані на півночі, північному заході й північному сході. До найбільших елементів берегової лінії належать Гудзонова, Мексиканська, Каліфорнійська затоки, півострови Лабрадор, Флорида, Каліфорнія, Аляска. Найбільші острови — Ґренландія, Ньюфаундленд, Канадський Арктичний архіпелаг (разом з островом Баффінова земля), Великі Антильські, Малі Антильські, Алеутські острови. Порізаність берегів Північної Америки сприяла виникненню тут численних морських портів.
Істотний вплив на природу Північної Америки мають морські течії, що омивають її береги: Аляскинська, Каліфорнійська, Лабрадорська і Гольфстрим.
Північна Америка багата на внутрішні води. Тут протікає одна з найбільших річок земної кулі — Міссісіпі, розташоване найбільше за площею прісноводне озеро Землі — Верхнє. Північноамериканські льодовики поступаються за площею тільки льодовикам Антарктиди. Є в Північній Америці великі болота та значні запаси підземних вод. Проте розподілені води на території материка дуже нерівномірно.
Геологічна історія Геологічну кору континенту формує Північно-Американська древня геологічна платформа, що сформувалася приблизно між 1,5 та 1 млрд років тому під час протерозойського еону. Найбільшим виходом цієї платформи до поверхні є Канадський щит. Від пізнього палеозою до раннього мезозою Північна Америка перебувала у складі Пангеї. Одним з результатів формування Пангеї є гори Аппалачі, що утворилися близько 480 млн років тому, отож є одними з найстаріших гір у світі. Коли 200 млн років тому Пангея розпалася, Північна Америка стала частиною Лавразії, аж доки не від'єдналася від Євразії і стала окремим континентом в середині крейдового періоду.
Скелясті гори та інші західні гірські системи почали формуватися 80—55 млн років тому під час ларамійського орогенезу. Утворення Панамського перешийку, що поєднав Північну та Південну Америки, відбулося приблизно 15—12 млн років тому. Великі Озера утворилися наприкінці останнього льодовикового періоду (близько 10 тис. років тому), коли відступив Лаврентійський льодовиковий щит.
Гідрографія
На великих просторах заходу, особливо у південно-західній частині континенту, річкова сітка розвинута слабо або відсутня зовсім. На південному сході, навпаки, вона густа. За винятком басейну внутрішнього стоку, що розташований на південному заході материка, річки материка несуть свої води до басейнів трьох океанів. Більшість річок належить до басейнів Атлантичного і Північного Льодовитого океанів. Переважно це рівнинні річки, які мають широкі та глибокі долини, їхнє живлення переважно дощове або мішане (дощове й снігове).
Річки басейну Атлантичного океану мають значну довжину та велику кількість приток. Найбільшою річкою Північної Америки є Міссісіпі, назва якої в перекладі з індіанської мови означає «Велика річка».
Річки басейну Північного Льодовитого океану порівняно недавно сформовані, переважно порожисті. Тільки окремі з них мають значну довжину та є повноводними. Живляться переважно талими сніговими водами і взимку на тривалий час замерзають. Найбільша річка басейну — Маккензі, що бере початок з Великого Невільничого озера.
Оскільки річки басейну Тихого океану зароджуються на значній висоті, вони мають швидку течію, великі похил і падіння та великі запаси гідроенергії. Особливо виділяється у цьому відношенні найповноводніша з річок басейну — Колумбія, що має льодовикове живлення.
В Північній Америці розташована найбільша прісноводна озерна система світу. За об'ємом води Великі озера перевищують Балтійське море. Останніх два озера в цьому водному ланцюжку сполучені між собою річкою Ніагарою, на якій розташований всесвітньо відомий Ніагарський водоспад.
Великі запаси води законсервовані в льодовиках Ґренландії і Канадського Арктичного архіпелагу.
Клімат
Кліматичний вплив океанів виражається насамперед у різнохарактерних течіях біля узбережжя материка. Холодні Лабрадорська й Каліфорнійська течії знижують температуру повітря й кількість опадів на північному сході й південному заході материка. Теплі Аляскинська течія й течія Гольфстрим цілий рік сприяють підвищенню температури й великій кількості опадів на північному заході й південному сході материка.
Меридіональне чи близьке до нього простягання основних гірських систем (Кордильєри, Аппалачі) обмежують вплив океанів порівняно вузькою смугою прибережних просторів. Водночас відсутність гірських систем широтного простягання створює сприятливі умови для проникнення холодних арктичних повітряних мас далеко на південь, а тропічні повітряні маси влітку заходять іноді в північні широти помірного поясу. Такий контраст повітряних мас спричиняє виникнення на Центральних рівнинах Північної Америки потужних вихорів — торнадо.
Середні січневі температури нижчі 0°С характерні на північ від 40° пн. ш. Найнижчі зимові температури зафіксовані на північний захід від Гудзонової затоки, де часті морози -50°С і нижче. На плоскогір'ї Юкон зафіксована температура -64°С, а на льодовиковому щиті Ґренландії — -70°С. Характерні високі контрасти температур між північчю й півднем материка, особливо взимку.
Середні липневі температури на півночі Канади становлять +5…+10 °С, на узбережжі Мексиканської затоки — +22…+24 °С. Найвищі температури влітку спостерігаються на плато в Південних Кордильєрах (+57 °С — в Долині Смерті на плато Великий Басейн, яка є найвищою температурою в західній півкулі).
Розподіл опадів на материку залежить від переважаючих повітряних мас. Крайній північний захід материка перебуває під впливом Алеутського мінімуму. Тут випадає 1500—2000 мм опадів на рік. А біля підніжжя гори Олімпес опади досягають максимуму для Північної Америки — 5000-6000 мм на рік. Східні окраїни материка перебувають під впливом повітряних мас Атлантичного океану. Тут кількість опадів закономірно змінюється зі сходу на захід: на Приатлантичній низовині випадає 1200—1400 мм на рік, в Аппалачах — 1000—1100 мм, на Центральних рівнинах — 700—900 мм, на Великих рівнинах — 300—400 мм. Найменша кількість опадів (100—200 мм на рік) спостерігається в міжгірних котловинах Великого Басейну і на півночі Мексиканського нагір'я. Цьому сприяють повітряні маси східної периферії Гавайського максимуму, які проходять над холодною Каліфорнійською течією.
В Північній Америці наявні всі кліматичні пояси, окрім екваторіального.
Корисні копалини
Основні корисні копалини: Канада — найбільший у світі постачальник нікелю, цинку, урану, калію; другий у світі постачальник азбесту, срібла, титану, гіпсу; сірки і молібдену; Мексика — найбільший у світі постачальник срібла і четверта за видобутком нафти. У США найбільший у світі видобуток кухонної солі.
Фізико-географічне районування За фізико-географічне районуванням Північна Америка поділяється на 10 фізико-географічних країн: Канадський Арктичний архіпелаг (охоплює численні шельфові острови на півночі Канади; східний край архіпелагу піднятий (до 2926 м), порізаний фіордами, вершини вкриті крижаними шапками, на іншій території переважає платоподібний рельєф; на більшій частині архіпелагу панують арктичні тундрові ландшафти, на крайньому півдні — типові тундрові); Гренландія (найбільший острів Землі, геологічно пов'язаний із континентом; близько 84 % поверхні займає величезний льодовиковий щит, інша частина — гориста (до 3700 м); ландшафти змінюються з півночі на південь: полярні пустельні, тундрові, приокеанські лугові);