Покаяння ( — «скорбота (про те, що сталося), каяття», буквально — «зміна думок», від — приставка, що означає «зміна, переміна» і — «думка, розум, спосіб думок») — богословський термін у християнстві, що означає усвідомлення грішником своїх гріхів перед Богом. Як правило, покаяння супроводжується радикальним переглядом своїх поглядів та системи цінностей. Результат покаяння — рішення про відмову від гріха. У Біблії покаяння описується і як миттєве рішення, і як тривалий процес, що може тривати до кінця життя.
Також у християнстві це назва одного з Таїнств (також називається Таїнством Сповіді, Примирення) — дія, під час якої людина кається у своїх гріхах і отримує розрішення, тобто відпущення гріхів через священника.
Важливість покаяння Іван Хреститель починав проповідь «Покайтесь, бо наблизилося Царство Небесне!», та наголошував на необхідності плоду покаяння грішників:
Ісус Христос також почав свою проповідь словами: «Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне!» (). Звертаючись до юдеїв із закликом до покаяння Христос, Іван Хреститель та апостоли не роз'яснювали сенсу цього слова, оскільки воно було добре знайоме мешканцям Ізраїлю. У євреїв покаяння називалося тшува () і служив «фундаментальною ідеєю віри пророків, постійно закликає Ізраїль покаятися у своїх гріхах, поки не стало занадто пізно».
Як синонім покаяння в Біблії іноді використовується слово «верніться», наприклад: «Верніться кожен зі своєї злої дороги та зі зла ваших учинків» ()Христианство: Словарь / Под общ. ред. Л. Н. Митрохина. — М.: «Республика», 1994. — С. 355 ISBN 5-250-02302-9 .
Так, старозавітній пророк Осія звертався до єврейського народу: «Вернися, Ізраїлю, до Господа, Бога свого… Візьміть із собою слова, та й зверніться до Господа» ().
Подібне ставлення до покаяння збереглося і в Новому Завіті. Христос у своїй проповіді підкреслював, що спасіння дається тому, хто кається. На думку авторів «Богословських статей Нової навчальної Женевської Біблії», істинна віра неможлива без покаяння, а надія на спасіння душі просто через віру в Ісуса Христа, але без покаяння «згубна помилка»Покаяние // Новая учебная Женевская Библия.
Про це говорили і отці Церкви. Наприклад, Марк Подвижник стверджував: «Немає іншого, такого ж доброго і милостивого, як Бог, але навіть Він не прощає нерозкаяного [… ]. Всю безліч Божих заповідей можна звести до одного початку — покаяння […]. Ми засуджуємось не за безліч наших гріхів, а за те, що відмовляємося каятися […]. І для великих, і для малих покаяння залишається недосконалим до самого смертного часу»Цит. по Православный опыт покаяния. // Епископ Диоклийский Каллист (Уэр). Внутреннее царство.
Сутність покаяння Грецьке слово (метаноя) означає «зміну розуму», «зміну думок»Нестерук А. В. Метанойя как изменение духовного опыта // Радиостанция «Град Петров».
На думку кальвіністського теолога Артура Пінка, Біблія говорить про три види покаяння:
«покаяння відчаю» (наприклад, Ісав, Фараон, Ахітофел та Юда Іскаріот); «покаяння виправлення» (Ахав і ті, хто покаявся після проповіді Йони); «покаяння на спасіння» ().
Пінк зазначає, що нерідко люди вважають за справжнє покаяння страх перед Божим покаранням. «Це ніяким чином не так. Засудження законом — це страх пекла, євангельське покаяння — це звернення до Бога; одне — страх покарання, інше — страх гріха; одне — впливає на розум, інше — пом'якшує серце». — Зазначає вінПинк А. Покаяние .
Покаяння має на увазі не так жаль про минуле, як новий погляд людини на себе, на інших і на Бога. Навернутися, пояснює Митрополит Антоній Сурозький «означає відвернутися від безлічі речей, які мали ціну для нас лише тому, що були нам приємні чи корисні. Навернення проявляється насамперед у зміні шкали цінностей: коли в центрі всього Бог, решта стає на нові місця, отримує нову глибину»Богомыслие и молитва (часть 5) // Митрополит Антоний Сурожский Молитва и жизнь..
Істинність покаяння Зовнішньою ознакою істинності покаяння є подальше життя, думки та вчинки грішника. «По їхніх плодах пізнаєте їх» — вчив Христос розрізняти християн та лжехристиян.
«Багато хто вважає, що якщо людина проливає сльози або здається розбитою через свою неправедну життєву дорогу, то це доводить, що рятівна Божа благодать розпочала свою роботу в душі цієї людини. Але це висновок невірний. Не можна плутати докори нечистої совісті з тим переконанням і усвідомленням гріха, яке дає Святий Дух», — стверджує протестантський екзегет Артур Пінк. На його думку, покаяння передбачає щиру згоду з Божим законом, основною всеосяжною заповіддю якого є «полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм». Крім того, для істинного покаяння характерна постійна відраза від гріха в цілому, а не тимчасове жаль щодо кожного окремого гріха.
Цієї ж думки дотримувався відомий баптистський проповідник Чарльз Сперджен: «ви не повинні обманювати себе, думаючи, що бути праведним протягом тижня достатньо, щоб вважатися доказом того, що ви врятовані — має бути вічна ненависть до зла. Та зміна, яку робить Бог, не є ні минущою, ні поверховою; це не зрізання верхівки бур'янів, але виривання його з коренем; це не просто очищення на один день від пилу, але видалення того, що є причиною цього пилу».
Таїнство В католицизмі та ортодоксальному християнстві Покаяння (Сповідь, Примирення) - назва одного з Таїнств, яке відбувається через священника, згідно з словами Ісуса Христа в Євангелії від Йоанна (Йо. 20, 22-23).
Хоча в протестантських течіях не визнається це таїнство, але покаяння також є загальною практикою віросповідання.
Мартін Лютер наголошував - «Ісус Христос, кажучи “Покайтеся!”, хотів, щоб усе життя віруючих було покаянням».
Покаяння є співдією людини з Богом, поверненням душі до Творця, необхідною умовою спасіння.
Див. також
Народження згори Спасіння, Хрещення, Хрещення Святим Духом Сповідь Mea culpa Тшува Тауба
Примітки
Література
Іларіон (Алфєєв), архієп. Православ'я. 2-ге вид. М., 2009. Т. 2; Нефьодов Г. Н., прот. Таїнства та обряди Православної Церкви. 2-ге вид. М., 1995
Уб'яли С. Догматичне вчення про таїнство покаяння в католицькому богослов'ї // Православне вчення про церковні таїнства. М., 2009. Т. 3. Schmemann AD, rev. Деякі reflections on Confession // St. Vladimir's Theological Quarterly. 1961. Vol. 5. № 3