Софія Ганноверська (), до шлюбу Пфальцька (), 14 жовтня 1630 — 8 червня 1714) — пфальцька принцеса з династії Віттельсбахів, донька курфюрста Пфальцу та короля Богемії Фрідріха V та британської принцеси Єлизавети Стюарт, дружина герцога Брауншвейг-Каленбергу та курфюрста Ганноверу Ернста Августа. Була оголошена спадкоємицею британського трону після прийняття Акту про успадкування престолу 1701 року, ставши зв'язуючою ланкою наступності династій Стюартів та Ганноверів.
Палац Герренхаузен пережив свій розквіт, як культурного центра, від початку правління її чоловіка до смерті самої Софії. Значну роль вона зіграла у створенні садів палацу. Мемуари та листи Софії є важливим джерелом культурологічних досліджень раннього Нового часу. Їй присвячена книга «Livre de Guitarre Contenant Plusieurs Pièces» французького композитора Антуана Карре, видана у Парижі 1671 року.«Livre des Guitarre contaant plusieurs»
Біографія
Ранні роки Народилась 14 жовтня 1630 року у палаці Вассенаер Гоф у Гаазі. Була дванадцятою дитиною та п'ятою донькою в родині колишнього курфюрста Пфальцу та короля Богемії Фрідріха V та його дружини Єлизавети Стюарт. Мала старших братів Карла Людвіга, Рупрехта, Моріца, Едуарда та Філіпа Фрідріха й сестер Єлизавету, Луїзу Голландіну, Генрієтту Марію та Шарлотту, яка померла за кілька місяців. Інші діти пішли з життя в ранньому віці до її появи на світ. При народженні Софія отримала ренту у розмірі 40 талерів від станів Фрісландії. Родина, за запрошенням принца Оранського, мешкала в Гаазі та Ренені, оскільки Фрідріх у 1623 році імперським едиктом був позбавлений титулу та володінь, а Курпфальц — окупований імперськими військами. Батько помер, коли Софії було 2 роки. До цього часу в неї з'явився молодший брат Густав Адольф. Матір важко переживала смерть чоловіка та відсторонено ставилася до дітей. Вона більше не одружувалася і, відкинувши пропозицію повернутися до Англії, майже все подальше життя провела в Гаазі. Великі зусилля докладала, аби повернути Пфальц своїй родині.Arthur Kleinschmidt: Elisabeth Stuart. In: Allgemeine Deutsche Biographie. Band 6, Duncker & Humblot, Leipzig 1877, стор. 19–22. Софія, як і інші діти, за англійською традицією, виховувалась окремо від батьків, у Лейдені. У 1641 році приєдналася до двору матері.Heidrun Siller: Sophie (auch Sophia), Kurfürstin von Hannover. In: Neue Deutsche Biographie. Band 24, Duncker & Humblot, Berlin 2010, ISBN 978-3-428-11205-0, стор. 588. Мала веселий характер, привертала увагу оточуючих своєю кмітливістю та дотепністю. Отримала ґрунтовну різнобічну освіту від грецької мови та латини до математики та теології.Richard Cavendish «Sophia of Hanover Dies». Published in History Today. Volume 64. від 6 червня 2014 року Із матір'ю, зазвичай, розмовляла англійською, з братами — німецькою та голландською мовами, також вільно володіла французькою; в її листах часто зустрічалися голландські вирази та прислів'я, часто уживані в іронічному ключі. Розквітаюча краса принцеси, манера подати себе, високе походження та реформатське віросповідання викликали в колі англійських емігрантів ідею видати дівчину в шлюбі з принцом Уельським. Карлу навіть приписували видимий інтерес до кузини.Arthur Kleinschmidt: Sophie (Kurfürstin von Hannover). In: Allgemeine Deutsche Biographie. Band 34, Duncker & Humblot, Leipzig 1892, стор. 665–671. Софія, проте, вважала, що він хоче лише заволодіти грошима прихильника її матері, лорда Крейвена.Van der Cruysse, Dirk; Sophie de Hanovre, memoires et lettres de voyage; Paris, Fayard, 1990. Згідно Вестфальського миру 1648 року, Нижній Пфальц було повернено сімейству Фрідріха V, Верхній, до їхнього великого розчарування, залишився під владою курфюрста Баварії. Восени 1649 року старший брат Софії, Карл Людвіг, повернувся до своїх спустошених земель і, проводячи профранцузьку політику, почав відбудовувати зруйновану країну. Принцеса, подолавши опір матері, отримала від неї дозвіл переїхати до двору брата у 1650 році. Цьому сприяв також факт припинення фінансування родини англійським двором після страти короля Карла I. Відносини між сиблінгами склалися добрими. Резиденцією курфюрста був Гайдельберзький замок,Гайдельберзький замок в архіві землі Баден-Вюртемберг оточений бароковими садами, розбитими за наказом їхнього батька.Гайдельберзький замок Наступні роки Софія присвятила пошуку підходящого нареченого, прагнучи укласти шлюб відповідний статусу. Вона відмовила португальському герцогу Авейру, а також принцу Адольфу Йоганну Клеєбурзькому, оскільки той не міг дати достатніх гарантій щодо майбутнього. Восени 1656 року у Гайдельберзі познайомилася із принцами Брауншвейг-Люнебурзькими. Враження на Софію справив Ернст Август, однак він був молодшим сином, тож того року відбулися заручини принцеси із його старшим братом Георгом Вільгельмом, який правив Каленбергом. Останній погодився на шлюб через вимогу станів, які пообіцяли підвищити йому апанаж. Втім, після згоди, брати, як і щороку, поїхали на Венеційський карнавал, де Георг Вільгельм захворів на венеричну хворобу.Dirk von der Cruysse, Madame sein ist ein ellendes Handwerck, Liselotte von der Pfalz. 14. Auflage. 2015, стор. 5. Після повернення він, до великого невдоволення Софії та її брата-курфюрста, відклав весілля на невизначений термін. Зрештою, у 1658 році відбувся т. з. «обмін нареченої», згідно якого Георг Вільгельм поступився нареченою Ернсту Августу, а в обмін на звільнення від зобов'язання одружитися з Софією, дарував братові права на герцогство Брауншвейг-Люнебург, спадкоємцем якого він був. Також Георг Вільгельм підписав пожиттєву відмову від укладання шлюбу, аби не мати дітей, що претендували б згодом на Люнебург. В такий спосіб князь намагався урятувати честь дому. Пізніше, він одного разу сказав Софії, що дуже шкодує, що не одружився із нею.
Шлюб
У 27 років Софія взяла шлюб із 28-річним принцом Брауншвейг-Люнебурзьким Ернстом Августом. Наречений доводився троюрідним братом її матері через свого прадіда Крістіана III. Весілля пройшло 13 вересня 1658 у Гайдельберзі. Укладений з розрахунку союз виявився щасливим. Втім, молодята жили разом із Георгом Вільгельмом у замку на Лейне в Ганновері, що призвело до ревнощів Ернста Августа. Ситуацію врятувало призначення чоловіка князем-єпископом Оснабрюку і переїзд до Ібурзького замку. У листі до брата Карла Людвіга Софія так змальовувала свої враження від нової домівки:«Я приїхала сюди три дні тому і знайшла тут дуже добрий будинок, який мені від самого початку дуже сподобався; все, що впадає в око, виглядає чудово: інтер'єр, меблі, лівреї, охорона, алебарди.Ute Heuer, Schloss Iburg – Von alten Schätzen und neuen Plänen in: Heimatjahrbuch Osnabrücker Land 2003, стор. 78. Ми граємо в кеглі, стріляємо по качках, змагаємося у кільця, граємо в тріктрак, плануємо їздити до Італії щороку, але тут справи йдуть так добре, що маленький єпископ може спокійно жити у своїй резиденції.Wolf Schneider, Ernst August I. und Sophie von der Pfalz als Bischofspaar in Iburg und Osnabrück (1662—1672) in: Heimatjahrbuch Osnabrücker Land 2003»
Три роки потому через напруженість із сусіднім князем-єписком Мюнстеру, подружжя мало виїхати до Оснабрюку. Після повернення 2 червня Софія писала:«Тут ми мешкаємо у найприємнішому усамітненні в світі. Ми насолоджуємось усіма радощами сільського життя і відторгаємо всіх тих, хто чекає нас з протоколами; ми не бачимо нічого, окрім нашого світу». До того часу подружжя вже мало двох синів. Подружжя часто здійснювало розважальні поїздки за кордон, зазвичай до Італії або Голландії, де у 1661 році Софія востаннє зустрілась із матір'ю. Враження від італійської подорожі 1664 року, коли княгиня вперше побачила Рим і Венецію, вона яскраво зобразила у своїх листах та мемуарах. Оскільки мандрівка тривала майже цілий рік, жінка регулярно листувалася із гувернанткою своїх синів, виявляючи велику цікавість до їхнього виховання. Первістка у своїх листах Софія змальовувала як відповідального, сумлінного хлопчика, який подає приклад молодшим братам та сестрі.Hatton, Ragnhild. George I: Elector and King. London: Thames and Hudson. 1978. стор. 26–28. ISBN 0-500-25060-X.
Близькі відносини Софії з братом-курфюрстом сприяли її періодичному посередництву між Пфальцом і Брауншвейгом. Так, у 1665 році принци відправили Карлу Людвігу кавалерійський полк для допомоги у війні, а у 1671 році Ернст Август, на прохання дружини, організував шлюб своєї родички Вільгельміни Данської із Карлом Пфальцьким. Разом з тим, княгиня ніколи не користувалася політичним впливом поза колом найближчих сімейних інтересів. Всі її висловлювання були затьмарені особистими або династичними упередженнями.
З роками приміщення Ібурзького замку стали недостатніми для розміщення двору, що постійно зростав, і це, на додаток до необхідності обмежити незалежність міста Оснабрюк, змусило Ернста Августа до переїзду в це місто. У 1673 році сімейство перебралося до завершеного барокового палацу Оснабрюку. Софія висловлювала свої ідеї та побажання щодо будівництва замку та навколишніх садів.Оснабрюкський замок Про останні вона писала: «Щоранку я встаю о шостій годині. Потім дивлюся, як солдати розширюють наш сад і оточують його каналом. Ще не дуже красиво, але я рада бачити прогрес. Я сподіваюся закінчити свої дні тут; мені ніколи не буде так комфортно.»
В цей же час Ернст Август завів коханку Клару Єлизавету фон Платтен, яка народила від нього двох дітей. Вона вміла використовувати сімейні сварки князя-єпископа у своїх інтересах і вважалася найвпливовішою жінкою в країні. Справлятися з душевними переживаннями Софії допомагало написання мемуарів.
Влітку 1679 року Софія з донькою здійснили мандрівку до двору Людовіка XIV у Версалі, де мешкала її небога Лізелотта, одружена з герцогом Орлеанським. Княгиня подорожувала інкогніто під іменем мадам де Оснабрюк. Її метою було з'ясувати можливість заручин Софії Шарлотти з дофіном. Втім, Король-Сонце вже вибрав у дружини синові Марію Анну Баварську.
Наприкінці грудня 1679 року помер бездітним князь Каленбергу Йоганн Фрідріх,Георг Вільгельм від 1665 року був правителем Люнебургу. і Ернст Август успадкував його володіння. Родина повернулася до замку на Лейне в Ганновері. Софія гірко оплакувала резиденцію в Оснабрюку: «Я все життя сумуватиму за садом і палацом Оснабрюк. Мій сад, мої квіти, мій будинок, мої меблі: раптом я опиняюся без цих радостей».
Замок на Лейне був похмурим і скромним.Жіночі біографії. Софія Ганноверська Софія почала все більше часу проводити у літній резиденції Герренхаузен, де під її керівництвом, за допомогою французького ландшафтного архітектора Мартіна Шарбоньє,Helmut Knocke, Charbonnier, in: Hannoversches Biographisches Lexikon, стор. 84 облаштовувались сади навколо палацу. Великий вплив на творчість княгині справило голландське бароко.
Окрім іншого, правителька робила численні вишивки, в тому числі завіси для вівтарів, одна з яких збереглася дотепер, подарована княгинею абатству Локкум у 1691 році.Charlotte-Elisabeth Orléans, Malte-Ludolf Babin: Liselotte von der Pfalz in ihren Harling-Briefen, Band 1, 2007, стор. 245.