Стрі́тення Госпо́днє, також Стрітення ( «зустріч»), Принесення до Храму (, , «представлення Господа») — християнське свято в пам'ять про принесення до Єрусалимського храму немовляти Ісуса Христа його батьками, яке відбулося на 40-й день після Різдва і на 32-й день після Обрізання Христового. У Єрусалимському храмі Святе сімейство зустрів Симеон Богоприємець. Стрітення відзначається 2 лютого, воно також є кінцем Богоявленських святок у багатьох країнах.

Першоісторія свята Стрітення відзначають на 40-й день після дня народження Ісуса Христа. Георгій Амартол (IX ст.) писав про те, що Стрітення Господнє стало святкуватися в числі Господніх свят при імператорі Юстиніані у 527–565 рр.

Відзначають його в пам'ять про те, як Марія принесла до Єрусалимського храму Ісуса Христа на 40-й день після Його народження. Закон, описаний у Старому Заповіті, постановляв, що жінка, яка народила хлопчика, 40 днів (а дівчинку — 80 днів), була ритуально нечистою. Після проходження цього часу для очищення кожна мати мала принести до святині однорічне ягня на цілопальну жертву, як знак визнання над собою найвищої Божої влади і подяки, та голуба чи горлицю — як жертву очищення від гріхів. Коли ж жінка буде бідна, і неспроможна придбати ягня, то принесе вона лише дві горлиці. Після цього жінка вважалась очищеною (). Згідно з цим Законом, з часу визволення євреїв із єгипетського полону, також кожне перше немовля чоловічої статі належало Богові, і його треба було приносити до храму на 40-й день після народження. Марія в покорі виконує припис Закону і приносить у жертву дві горлиці ().

Коли Марія разом з Йосифом принесла Ісуса до храму, їх зустрів там сивий старий Симеон, який чекав зустрічі з Господом вже багато років. Згідно з Євангелієм від Луки, Симеон був праведником і від Духа Святого був звіщений, що він зможе вмерти лише тоді, як побачить Ісуса Христа. Те й здійснилося — Симеон міг одержати тепер вічний спокій. Перед смертю старець Симеон сповістив, що Немовля, яке йому нарешті судилося побачити, вийде «на служіння спасіння людей».

Другою особою, що зустріла Ісуса в храмі, була пророчиця Анна, про що також свідчить Євангеліє від Луки:

Звершивши все згідно з законом Господнім, Марія і Йосиф повернулися до Назарету в Галілею (). Богословський аспект Свято Господнього Стрітення започатковано в Єрусалимі у другій половині IV ст. Першу згадку про нього подає паломниця С. Етерія у своєму щоденнику, де називає його «40 днем після Богоявлення». Його святкування описує так: «Сороковий день після Богоявлення святкується дійсно з найбільшою урочистістю. Цього дня йде процесія до храму Воскресіння, де всі збираються на Літургію. Правиться за приписаним порядком з найбільшою урочистістю, наче на Пасху. Усі священники проповідують і також єпископ. Усі вони пояснюють текст Євангелія, де говориться, що 40 дня Йосиф і Марія принесли Господа до храму» (Гл. 26). З Єрусалима свято поширилось на весь Схід, але лише в VI ст. за цісаря Юстиніяна (527—565) воно набирає особливого значення. Цісар Юстиніян наказав уважати Господнє Стрітення за велике свято та святкувати його в цілому цісарстві. Через це в богослужіннях цього свята Церква кілька разів молиться за імператора.

Свято Стрітення на Заході первісно було Господнім і лише набагато пізніше стало вважатися Богородичним та називатися святом Очищення Пречистої Діви Марії, або Пожертвування Ісуса у святині. Нові приписи латинської церкви з Другого Ватиканського собору знову поставили Стрітення серед Господських празників. У Східній церкві Стрітення належить до Богородичних свят і подекуди має також назву Стрітення Пресвятої Богородиці.

Народно-побутові вірування

2 лютого відбувається Стрітення — Зима зустрічається з Літом. У цей день співаються язичницькі пісні-замовляння на тепло та добре літо, відбуваються гадання: «Доленько, Доле, дай мені збіжжя, теплу одежу ще й силу ведмежу». Період від Стрітення (зустрічі зими з літом) до Благовіщення вважався біологічною межею зимоборства.

Освячення вогню трансформувалося з прийняттям християнства у освячення свічок, які називали громничними. Освячували їх у церкві після освячення води, там же запалювали й несли до хати.

Протягом року такі свічки зберігали на покуті або ж вплітали у дідухи. Вони, за повір'ями, мають виняткову силу і оберігають оселю від бурі, зливи чи смерчу, ниву — від бурелому чи граду, а членів родини — від «злого ока» та хвороб. Коли приходять із церкви в день Стрітення, то запалюють «громничну» свічку — «щоби весняна повінь не пошкодила посіви, і щоби мороз дерева не побив». Від «громничної» свічки саме свято Стрітення колись називалось ще й «Громниця» (чи «Громиця»).

У давнину вважали, що «Як капає зі стріх, так капатиме й з вуликів», а якщо на Стрітення є відлига, то знову треба чекати на холоди і пізню весну.

Запалювали громничну свічку у таких випадках:

коли над оселею гуляє страшна негода; коли виникали труднощі при пологах; коли у селі пожежа або катаклізм; коли людину схопить «чорна хвороба» (епілепсія); як людина помирала — аби спокійніше перейти їй у світ інший.

Також у цей день святять воду. Стрітенську воду збирали з бурульок і додавали до звичайної води; за повір'ями, така вода — цілюща і лікує від багатьох напастей:

лікує рани і внутрішні захворювання; рятує від «злого ока», відьми, вовкулака та «пристріту»; нею кропили вояків перед боєм та чумаків перед походом; пасічники окроплювали нею вулики на початку сезону; господарі окроплювали нею худобу під час першого вигону на пасовище; нею окроплювали стайні та обори від відьом, щоби ті «не виссали з корови молока».

Побутові традиції

У дохристиянських звичаях цей час Стрітення (Стрічення) здавна сприймається, як зустріч зими з літом. Казали, що «в цей день зима літо зустрічає, заморозити його хоче, та сама лиходійка від свого хотіння тільки потіє».

Селяни спостерігали цього дня чимало хліборобських прикмет: ясна і тиха погода віщує добрий урожай і роїння бджіл; вітер — погана ознака; відлига — чекай пізньої весни; як на Стрітення півень нап'ється води з калюжі, то жди ще стужі (як нап'ється півень води, то набереться господар біди).

У цей день ворожили, виставляючи тарілку з зерном на ніч надвір (якщо ранком роса — врожай, нема роси — погана ознака).

У церквах цього дня святять воду і свічки. Такі свічки називають стрітенськими, або у інших звичаях «громничними», бо їх ставили перед образами під час грози, щоб захистити людей і худобу від блискавки.

Освячену цього дня у церкві воду використовували проти «пристріту». Нею кропили тварин і людей у найвідповідальніші моменти життя.

Див. також Український народний календар

Примітки

Література Матвєєва Н., Голобородько А. Святі і свята України. Календар церковних свят і народних традицій. — К., 1995. — С. 51-52. Бурій В. М. Народно-православний календар / Валерій Бурій. — Черкаси : Вертикаль, 2009. — С. 17-18.

Посилання Стрітення Господнє 2024 року: перехід на новий календар, історія свята та його значення Стаття про Стрітення Свято Стрітення Господнього: історія, богослужбові особливості та духовне значення (У студії Радіо «Воскресіння» — д-р літургійних наук Петро Сабат) Зима й літо зустрічаються  — Олександр Токар про святкування Стрітення і народні прикмети Євангеліє від Луки, 2, 22-39, Біблія у перекладі Івана Хоменка

Зауваження