Елізабет Епштейн

Елізабет Епштейн, до шлюбу Гефтер (березень 1879, Житомир, Україна — 22 січня 1956, Женева, Швейцарія) — російська художниця-модерністка, яка жила і працювала у Росії, Німеччині, Франції та Швейцарії.

Життя і робота

До 1989 року Епштейн, як і багато інших жінок у мистецтві, була відома лише через кілька згадок у відповідній історичній літературі. Тим часом ситуація покращилася, так що можна хоча б відновити неповну автобіографію. Про появу художниці повідомляємо з фотографіїGisela Kleine: Gabriele Münter und Wassily Kandinsky, Biographie eines Paares, Frankfurt/M. 1990, S. 258, на якій вона зображена в компанії Василя Кандинського в Парижі. Він чудово узгоджується з портретним начерком Августа Маке 1912 рокуKlaus Lankheit: Karikaturen von der Hand August Mackes aus dem Nachlaß Franz Marc. In Ausst. Kat.: August Macke, Gemälde, Aquarelle, Zeichnungen, Westfälisches Landesmuseum für Kunst und Kulturgeschichte, Münster 1986, S. 136, Abb. 9. Обидва уявлення можуть бути доповнені двома пізніми автопортретами.Bernd Fäthke: Elisabeth Ivanowna Epstein. Eine Künstlerfreundschaft mit Kandinsky und Jawlensky. 1989, Nr. 43 und Nr. 51 Зараз у Епштейн понад 70 картин, але немає малюнків чи гравюр.

Мистецький початок в Росії Першу художню підготовку Елізабет Гефтер отримала з 1895 по 1897 рік у Леоніда Пастернака, який викладав у московській «Школі живопису, скульптури та архітектури». Він належав до групи передвижників, які виступали за підвищення рівня московських місцевих виставок.Grigori J. Sternin, Das Kunstleben Rußlands an der Jahrhundertwende, Dresden 1976, S. 09 Пастернак отримав прізвисько «російський імпресіоніст»Natalia Alexandrowa: Russische und Sowjetische Zeichnungen und Aquarelle von 1900 bis 1930 aus dem Puschkin-Museum Moskau, Städtische Kunsthalle Mannheim, Mannheim 1990, S. 53, що так багато означало для розвитку Епштейн, що вона могла орієнтуватися на художника, відкритого до сучасності.

Подальше навчання в Німеччині З 1896 року Гефтер продовжила свою освіту в майстерні словенця Антона Ажбе в Мюнхені до 1904 року, де познайомилася з технікою «мокре по мокрому». Там вона також познайомилася з Кандинським та Олексієм Явленським. Разом з цими та іншими російськими художниками вона відвідувала «рожевий салон»Valentine Macardé: Le renouveau de l’art picturale russe 1863-1914, Lausanne 1971, S. 135 f. баронеси Маріанни фон Верефкін.

21 квітня 1898 року Гефтер одружилася у Варшаві з лікарем і міським радником д-ром Мешиславом Епштейном (1868-1931). 28 числа. У березні 1899 року в Мюнхені народився їхній син Олександр. Між 1900 і 1902 роками Томас Манн написав оповідання «Тоніо Крьогер», для персонажа якого взірцем послужила дотепна художниця Лісавета Епштейн. У той час Епштейн також спілкувалася з російською художницею Ольгою Марковою-Меєрсон, яка жила на Гізелаштрассе в Мюнхені і була «головою» школи фаланги Кандинського.Vgl. Annegret Hoberg: Wassily Kandinsky und Gabriele Münter in Murnau und Kochel 1902-1914, Briefe und Erinnerungen, München 1994, S. 31

З цього часу — приблизно до 1903 року — походить найперша відома картина Епштейн, портрет її сина ОлександраBernd Fäthke: Elisabeth Ivanowna Epstein, Eine Künstlerfreundschaft mit Kandinsky und Jawlensky. 1989, Nr. 33, на якій вона використала картину Ажбе широкими мазками пензля. На картині видно, що Епштейн, в дусі свого вчителя Ажбе і сучасному в Мюнхені, опанувала імпресіоністичною картиною «мокре на мокрому» à la Lovis CorinthBernd Fäthke: Jawlensky und seine Weggefährten in neuem Licht. 2004, S. 60 ff., майже нарівні зі своїм колегою Явленським. У 1904 році вона поїхала на кілька місяців до Франції і відвідала Académie de la Palette в Парижі, де подружилася з Сонею Терк, також з України. У 1905 році Епштейн залишилася в Швейцарії, а потім повернувся до Мюнхена. НатюрмортBernd Fäthke: Elisabeth Ivanowna Epstein, Eine Künstlerfreundschaft mit Kandinsky und Jawlensky. 1989, Nr. 29, датований 1905 роком Епштейн на картині — похідний від неоімпресіонізму завдяки тому, як робота пензля виконується вузькими мазками та широкими витягнутими плямами — настільки пов'язаний з живописом Явленського того ж часу, що можна припустити, що він створений під його керівництвом у його школі живописуBernd Fäthke: Jawlensky und seine Weggefährten in neuem Licht. 2004, S. 73 f., в якій, наприклад, можна було знайти також Франціську Грефін цу Ревентлоу, Рудольфа Чапека та Габріеле Мюнтер.

Навчання у Франції У 1906 році Епштейн вперше деякий час жила у Вестерхемі поблизу Розенхайма, але того ж року повернувся до Парижа. Там вона жила разом із Сонею Терк та іншими митчинями і митцями. Художньо працювала разом із Сонею Терк та художником Ойгеном фон Калером (1882–1911) із Праги. Епштейн «ймовірно»Franziska Uhlig: Biographien. In Ausst. Kat.: Der Blaue Reiter und das Neue Bild Von der ›Neuen Künstlervereinigung München‹ zum Blauen Reiter, Städtische Galerie im Lenbachhaus, München 1999, S. 383 зустріла останнього в Café du Dôme. У Севре разом з Ольгою Меерсон відвідала Кандинського та Габріеле Мюнтер.Annegret Hoberg: Gabriele Münter, Biographie. In Ausst. Kat.: Gabriele Münter 1877-1962, Retrospektive, Städtische Galerie im Lenbachhaus, München 1992, S. 12 Особливою подією для неї в 1906 році, мабуть, стала участь у секції російського мистецтва Осіннього салону, організованого Сергієм Дягілєвим у 12 кімнатах з великою помпою в Гран-ПалеCamilla Gray, Das große Experiment, Die russische Kunst 1863-1922, Köln 1974, S. 51. Це показало молоде покоління російських художників з роботами, зокрема, такими колегами Епштейна, як Леон Бакст, Олександр Бенуа, Наталія Гончарова, Ігор Грабар, Явленський, Кандинський, Михайло Ларіонов, Костянтин Сомов чи Михайло Врубель. У 1907 році Елізабет брала участь в Осінньому салоні в Парижі. У 1908 році Епштейн знову залишилася в Мюнхені на деякий час, щоб ініціювати розлучення з чоловіком. Разом з Кандинським вона була тоді ученицею Явленського, що видно з листів Кандинського 1930-х років.Bernd Fäthke: Elisabeth Ivanowna Epstein, Eine Künstlerfreundschaft mit Kandinsky und Jawlensky. 1989, S. 7 ff. на 1-й Останній переїзд до Парижа відбувся в жовтні. Знову вона виставлялася в паризькому Осінньому салоні. У 1910 році вона зустріла в Парижі Роберта Делоне, який тим часом був одружений з її подругою Сонею Терк, а також Фернана Леже, Амеде Озенфанта, Жуана Грі та Анрі Ле Фоконьє, який того ж року став членом Neue Künstlervereinigung Munich і брали участь у їхніх виставках.

Посередниця між паризьким авангардом і редакторами Blauer Reiter У 1911 році Епштейн знову виставлялася в Осінньому салоні в Парижі. У той час вона стала найважливішою контактною особою Кандинського та Франца Марка на паризькій арт-сцені. Саме вона була посередницею значущого контакту Делоне і Кандінського. Один із їхніх портретів та один із їхніх натюрмортівRosel Gollek: Der Blaue Reiter im Lenbachhaus München. In: Katalog der Sammlung in der Städtischen Galerie, München 1974, S. 274 f. того часу Кандинський та Марк представили на першій виставці редакції «Синій вершник» (). Кажуть, що портрет купив Кандинський. Безперечно, вона подарувала Кандинському натюрморт під назвою «Тістельн». Марк забезпечувала продаж своїх робіт у галереї «Neue Kunst» Ганса Гольца. Кажуть, Кандинський попросив її перекласти французькою мовою його твір «Про духовне в мистецтві»Wassily Kandinsky: Über das Geistige in der Kunst, insbesondere in der Malerei, München 1912, (1. Auflage), (Die Erstauflage erschien Ende 1911 bei Piper in München mit Impressum 1912). У 1912 році вона розлучилася з Мешиславом Епштейном. Франц і Марія Марк, Август Маке відвідали Епштейн в Монморансі поблизу Парижа. У той час Марк був особливо захоплений її портретом.Wassily Kandinsky, Franz Marc: Briefwechsel, Hrsg. Klaus Lankheit, München 1983, S. 193 Художниця брала участь у першій серії виставок, організованих редакцією Blaue Reiter у Gereonsklub у Кельні.Mario-Andreas von Lüttichau: Die Stationen der Tournai. In Ausst. Kat.: Der Blaue Reiter, Kunsthalle Bremen, Bremen 2000, S. 59 У 1912 році художній журнал Герварта Волдена «Штурм» () опублікував її теоретичний трактат «Деякі думки про створення образів», у якому вона, серед іншого, також розглядала кубізм.Epstein: Einige Gedanken über Bildentstehung. 1912, S. 236. У 1913 році вона опублікувала ще одне есе в художньому журналі Der Sturm під назвою Das Richlichsein. У ньому вона позитивно відгукувалася про абстрактне мистецтво: «Потяг до абстракції зростає; ця справжня потреба постійно проникає, і абстракція стає першою вимогою». Вона говорила про «справжню абстракцію» і сумнівалася, що хтось здатний з нею впоратися: «Але скільки людей можуть абстрагуватися, не втрачаючи сенсу, скільки можуть залишити свій ґрунт, щоб йти по безпечнішій абстракції? Так створюються твори, які виглядають абстрактно, ніщо і нічого не говорять.»Epstein: Das Lächerlichsein. 1913, S. 13. — Галерея «Der Sturm» також виставила два її портрети на Першому німецькому осінньому салоніIm Katalog abgebildet ist das „Porträt eines jungen Mädchens“, Katalog-Nummer 127, Erster Deutscher Herbstsalon: Berlin 1913, Nachdr. [d. Ausg.], Galerie Der Sturm, Berlin 1913, ISBN 3-88375-082-4. Наприкінці року вона знову взяла участь в Осінньому салоні в Парижі. У 1914 році вона зустріла Явленського в Бордігері на Лігурійському узбережжі, який зупинявся у «Віллі Констанція». Епштейн жив у сусідньому пансіонаті Richemont.Bernd Fäthke: Jawlensky und seine Weggefährten in neuem Licht. 2004, S. 168 f.

1920-ті роки в Женеві та Парижі З 1914 року, згідно з сучасними відомостями, у художній творчості Епштейн був великий пробіл до 1928 року. На основі біографічних даних можна реконструювати, що вона жила, наприклад, з перервами в Женеві та Парижі в 1916/17 рр. У Женеві вона, очевидно, мала контакт з Верефкіним і Явленським, які в той час жили в Сен-Пре на Женевському озері.Bernd Fäthke: Marianne Werefkin, München 2001, S. 187 ff. Епштейн неодноразово виставляла свої картини в Женеві між 1918 і 1928 роками. В іншому випадку детальної інформації про умови їх проживання та роботи за цей період на сьогоднішній день не стало відомо.

У картинах Епштейн, створених з кінця 1920-х років, окремі кубістичні форми зменшені і оформлені менш кристально. На ньому показані пом'якшені та змінені гострі грані. Характерна кольоровість раннього кубізму — коричневий, зелений і золотий — зазвичай узгоджує їх із трьома основними кольорами — приглушеними жовтим, червоним і синім — і асоціює їх із додатковими кольорами Ван Гога — фіолетовим, зеленим та помаранчевим — і доповнює їх неколірна пара чорного і білого. Орфістичні елементи також можна знайти на її фотографіях, які стосуються її співпраці з друзями, подружжям Делоне.Vgl. z. B. Epsteins Selbstbildnis von 1930, (Fäthke: Elisabeth Ivanowna Epstein, Eine Künstlerfreundschaft mit Kandinsky und Jawlensky. 1989, Nr. 51) mit Robert Delaunays „Porträt Madame Hein“ aus der Zeit um 1927, (Martine Briand, Katalog der ausgestellten Werke, in Aust. Kat.: Robert Delaunay/Sonia Delaunay, Das Centre Pompidou zu Gast in Hamburg, Hamburger Kunsthalle, Hamburg 1999, S. 153, Abb. 56)

Париж 1930-х років