Китайсько-римські відносини включали (переважно непрямі) контакти та потоки торгових товарів, інформації та випадкових мандрівників між Римською імперією та Китайською імперією Хань, а також між пізнішою Східною Римською імперією та різними китайськими династіями. Ці імперії все ближче наближалися одна до одної в ході римської експансії на стародавній Близький Схід і одночасних військових вторгнень ханьців у Центральну Азію. Взаємна поінформованість залишалася низькою, а тверді знання один про одного були обмеженими. Збережені записи свідчать лише про декілька спроб прямого контакту. Проміжні імперії, як-от Парфяни та Кушани, прагнучи зберегти контроль над прибутковою торгівлею шовком, перешкоджали прямому контакту між цими двома євразійськими державами.

У 97 році н. е. китайський полководець Бань Чао намагався відправити свого посланця Гань Іна до Риму, але парфяни відрадили Гана відважитися виходити за межі Перської затоки. Стародавні китайські історики записали кількох імовірних римських емісарів до Китаю. Перший запис, імовірно, від римського імператора Антоніна Пія або від його прийомного сина Марка Аврелія, прибув у 166 році н. е. Інші записані як прибулі в 226 і 284 роках н. е., після чого настала велика перерва до першого зареєстрованого візантійського посольства в 643 році н. е.

Непрямий обмін товарами на суші вздовж Шовкового шляху та морських шляхів передбачав (наприклад) китайський шовк, римський скляний посуд та високоякісне сукно. У Китаї знайдено римські монети, карбовані з I ст. н. е., а також монету Максиміана (римського імператора з 286 по 305 рр. н. е.) та медальйони часів правління Антоніна Пія (правління 138—161 рр. н. е.) і Марка Аврелія (161—180 рр. н. е.) у Цзяочжі (сучасний В'єтнам), тому самому регіоні, де, як стверджують китайські джерела, римляни вперше висадилися. Римські скляні та срібні вироби були виявлені на китайських археологічних пам'ятках, датованих періодом Хань (202 р. до н. е. до 220 р. н. е.). Римські монети та скляні намистини також були знайдені в ЯпоніїBritish Library. "Detailed record for Harley 7182 ". www.bl.uk. Retrieved 21 February 2017..

У класичних джерелах проблема ідентифікації згадок про стародавній Китай загострюється через тлумачення латинського терміна Seres, значення якого коливалося і могло означати кілька азійських народів у широкій дузі від Індії через Центральну Азію до Китаю. У китайських записах Римська імперія стала відома як Дацинь або Великий Цинь. Китайські джерела безпосередньо пов'язували Дацинь із пізнішим Фуліном (拂菻), зокрема такі вчені, як Фрідріх Хірт, визначили як Візантійську імперію. Китайські джерела описують кілька посольств Фуліна, які прибули до Китаю під час династії Тан (618—907 рр. н. е.), а також згадують облогу Константинополя силами Муавії I у 674—678 рр. н. е.

Географи Римської імперії, як-от Птолемей у II ст. н. е., надали приблизний начерк східної частини Індійського океану, включаючи Малайський півострів і за його межами Сіамську затоку та Південнокитайське море. «Каттігара» Птолемея, швидше за все, була Ок Ео, В'єтнам, де були знайдені римські речі епохи Антоніна. Давньокитайські географи продемонстрували загальні знання Західної Азії та східних провінцій Риму.

Візантійський історик VII ст. н. е. Теофілакт Сімокатта писав про возз'єднання Китаю під час сучасної династії Суй (581—618 рр. н. е.), зазначаючи, що північна і південна половини були окремими націями, які нещодавно перебувають у стані війни. Це відображає як завоювання Ченя імператором Венем із Суя (правління 581—604 рр. н. е.), так і імена Катай і Мангі, які використовували пізні середньовічні європейці в Китаї під час династії Юань (1271–1368) і Хань. — Китайська династія Південна Сун (1127–1279).

Географічні рахунки та картографія

Римська географія

Починаючи з I ст. до н. е. з Вергілія, Горація та Страбона, римські історії пропонують лише туманні згадки про Китай і народ Серес, що виробляв шовк, на Далекому Сході, які, можливо, були стародавніми китайцямиLewis (2007), p. 143.. Географ I ст. до н. е. Помпоній Мела стверджував, що землі Сера утворюють центр узбережжя східного океану, з боків якого на півдні знаходиться Індія, а на півночі — скіфи Євразійського степу. Римський історик II ст. н. е. Флор, схоже, переплутав сери з народами Індії або, принаймні, зазначив, що колір їхньої шкіри доводить, що вони обидва жили «під іншим небом», ніж римляниOstrovsky (2007), p. 44.. Римські автори загалом, схоже, були збентежені щодо того, де були розташовані Сери, у Центральній Азії чи Східній АзіїSchoff (1915), p. 237.. Історик Амміан Марцеллін (бл. 330 — бл. 400 р. н. е.) писав, що земля Сера була оточена «високими стінами» навколо річки під назвою Баутіс, що, можливо, є описом річки Хуанхе.

Про існування Китаю було відомо римським картографам, але їхнє розуміння цього було менш певним. Географія Птолемея II ст. н. е. відокремлює Землю шовку (Серіка) в кінці сухопутного шовкового шляху від землі Цинь (Синай), до якої можна дістатися моремYule (1915), pp. 1–2, 11.. Сіни розташовані на північному березі Великої затоки (Magnus Sinus) на схід від Золотого півострова (Aurea Chersonesus, Малайський півострів). Їхній головний порт Каттігара, схоже, був у нижній дельті Меконгу. Велика затока була об'єднаною затокою Таїланду та Південнокитайського моря, оскільки переконання Марина Тирського та Птолемея, що Індійський океан є внутрішнім морем, змусило їх вигнути узбережжя Камбоджі на південь за екватор, перш ніж повернути на захід, щоб приєднатися до південного Лівія (Африка)Raoul McLaughlin (2010), pp. 58–59.Suárez (1999), p. 92.. Значна частина цього надається як невідомі землі, але північно-східна область знаходиться під СінамиWilford (2000), p. 38; Encyclopaedia Britannica (1903), p. 1540..

Класичні географи, як-от Страбон і Пліній Старший, повільно включали нову інформацію у свої роботи, і, будучи шанованими вченими, вони, здавалося, були упереджені по відношенню до низьких купців та їхніх топографічних звітів. Робота Птолемея є відривом від цього, оскільки він продемонстрував відкритість до їхніх рахунків і не зміг би так точно накреслити Бенгальську затоку без участі торговцівParker (2008), p. 118.. У I ст. н. е. Перипл з Ерітреського моря, його анонімний грекомовний автор, купець римського Єгипту, надає такі яскраві розповіді про східні торгові міста, що очевидно, що він відвідав багато з них. Сюди входять місця в Аравії, Пакистані та Індії, зокрема час у дорозі з річок і міст, де кинути якір, розташування королівських дворів, спосіб життя місцевих жителів та товари, які можна знайти на їхніх ринках, а також сприятливий час року для відпливу з Єгипту до цих місць, щоб зловити мусонні вітриSchoff (2004) , Introduction. Retrieved 19 September 2016.. У Periplus також згадується велике внутрішнє місто, Тіна (або Сіна), в країні під назвою Цей, яка, можливо, простягалася аж до Каспію. У тексті зазначається, що вироблений там шовк діставався до сусідньої Індії через Ганг і до Бактрії сухопутним шляхом. Марін і Птолемей покладалися на свідчення грецького моряка на ім'я Олександр, ймовірно, купця, як дістатися до Каттігари (скоріше за все, Ок Ео, В'єтнам). Олександр (грец. Alexandros) згадує, що основною кінцевою зупинкою для римських торговців було бірманське місто Тамала на північному заході Малайського півострова, де індійські купці мандрували по суші через перешийок Кра, щоб досягти Перімулікської затоки (Таїландська затока). Александрос стверджував, що з Таїланду до порту під назвою «Забія» (або Заба) на півдні В'єтнаму пішло двадцять днівMcLaughlin (2014), p. 205.Suárez (1999), p. 90.. За його словами, можна було б продовжувати вздовж узбережжя (південного В'єтнаму) від Забії, поки не досягне торгового порту Каттігара через невизначену кількість днів (причому «деякі» інтерпретуються як «багато» Маринусом). Загалом, сучасні історичні вчені стверджують, що купці зі східної частини Римської імперії контактували з народами Китаю, Шрі-Ланки, Індії та імперії Кушана.

Косма Індікоплевст, східно-римський (візантійський) грецький монах з Олександрії в VI ст. н. е. та колишній купець із досвідом торгівлі в Індійському океані, був першим римлянами, хто чітко написав про Китай у своїй християнській топографії (близько 550 р. н. е.). Він назвав її країною Циніста (що можна порівняти з санскритським Китайстана та сирійським Сіністаном із несторіанської стели Сіань, Китай), розташованої в східній АзіїYule (1915), p. 28.Lieu (2009), p. 227.. Він пояснив морський шлях до нього (спочатку пливе на схід, а потім на північ угору по південному узбережжю азійського континенту) і той факт, що гвоздика надходила цим шляхом на Шрі-Ланку для продажу. До часів східно-римського правителя Юстиніана I (527—565 рр. н. е.) візантійці купували китайський шовк у согдійських посередників. Вони також контрабандою вивозили шовкопрядів із Китаю за допомогою ченців-несторіанців, які стверджували, що земля Серіндія знаходиться на північ від Індії і виробляє найтонший шовкLuttwak (2009), p. 168.. Провозячи контрабанду шовкопрядів і виробляючи власний шовк, візантійці могли обійти китайську торгівлю шовком, в якій домінували їхні головні суперники — Сасанидська імперіяLuttwak (2009), pp. 168–169..

Від тюркських народів Центральної Азії в період Північної Вей (386—535 рр. н. е.) східні римляни отримали ще одну назву Китаю: Таугаст (старотюркська: Табхач). Теофілакт Сімокатта, історик за правління Іраклія (610—641 рр. н. е.), писав, що Таугаст (або Таугас) був великою східною імперією, колонізованою тюрками, зі столицею в 2400 кілометрах на північний схід від Індії, яку він назвав Хубдан (від тюркського слова Khumdan, що використовується для суї і столиця Тан Чан'ань), де сповідували ідолопоклонство, але люди були мудрими й жили за справедливими законамиYule (1915), pp. 29–31; footnote #3 on p. 31.. Він зобразив китайську імперію як розділену великою річкою (Янцзи), яка служила кордоном між двома ворогуючими державами; під час правління візантійського імператора Мавріція (582—602 рр. н. е.) сіверяни, одягнені в «чорні халати», завоювали «червоні пальто» півдня (чорний колір був характерним кольором, який носили люди Шеньсі, місце розташування столиці Суй Суй Чанг' за словами перського мандрівника XVI ст. Хаджі Магомеда, або Чаггі Мемета)Yule (1915), p. 30; footnote #2 on p. 30.. Ця розповідь може відповідати завоюванням династії Чень і возз'єднання Китаю імператором Суй Вень (581—604 рр. н. е.). Сімокатта називає їхнього правителя Тайсоном, що, як він стверджував, означало Син Божий, або корелюючи з китайським Тяньцзи (Син Неба), або навіть з ім'ям сучасного правителя, імператора Тайцзуна з Тан (626—649 рр. н. е.)Yule (1915), p 29; footnote #4 on p. 29.. Пізніші середньовічні європейці в Китаї писали про це як про дві окремі країни з Катаєм на півночі та Мангі на півдні в період, коли династія Юань на чолі з монгольським правителем Хубілай-ханом (правління 1260–1294 н. е.) завоювала династію Південна СунHaw (2006), pp. 170–171.Wittfogel & Feng (1946), p. 2.Yule (1915), p. 1..

Китайська географія

Детальні географічні відомості про Римську імперію, принаймні її східні території, надаються в традиційній китайській історіографії. У «Шіджі» Сіма Цяня (бл. 145—86 рр. до н. е.) подано описи країн Центральної та Західної Азії. Ці розповіді значно розширилися в «Книзі Хань», співавторами якої були Бан Гу та його сестра Бан Чжао, молодші брати і сестри полководця Бан Чао, який керував військовими подвигами в Центральній Азії, перш ніж повернутися до Китаю в 102 році н. е. Найзахідніші території Азії, описані в Книзі Пізньої Хань, складеній Фан Є (398—445 рр. н. е.), лягли в основу майже всіх пізніших розповідей про ДациняFor the assertion that the first Chinese mention of Daqin belongs to the Book of the Later Han, see: Wilkinson (2000), p. 730.. Ці розповіді, скоріше за все, обмежуються Левантом, зокрема Сирією.