Кшиштоф Дунін-Карвіцький (; 1757, Мізоч — 24 січня 1813, Хмельник) — державний і військовий діяч Речі Посполитої.
Життєпис Походив з Мізоцької (Волинської) гілки польського шляхетського роду Дуніних-Карвіцьких гербу Лебідь. Другий син Юзефа Каетана Дунін-Карвіцького (бл. 1700-1785), маршалка коронного трибуналу, та Гелени Шембек зі Слупова (1720-?). Народився 1757 року у м.Мізоч.
Протягом 1774—1777 років служив у коронному війську, потім подав у відставку. 1777 року батько відправив його у подорож за кордон, зокрема, для подальшого навчання, звідки Кшиштоф повернувся 1779 року. 1780 року був обраний послом на Сейм від Київського воєводстваKazimierz Pułaski, Kronika polskich rodów szlacheckich Podola, Wołynia i Ukrainy: monografie i wzmianki T.1, 1911, s . 94. від маєтків Любарського і КарповецькогоJózef Dunin-Karwicki, Jak to in illo tempore bywało. Krakow, 1896, s. 5., які отримав у власність від батька ще за життя останньогоJózef Dunin-Karwicki, Opowiadania historyczne z dziejów okolicy Słuczy i jej dopływów. Kraków: Spółka Wydawnicza Polska, 1897, ss. 47-48..
Після смерті батька 1784 року, Кшиштоф одідичив Мізоцький маєток і на виборах 1788 року був знову обраний послом на Сейм уже від цієї місцевості. Брав участь у Чотирирічному сеймі 1788-1792 роківKazimierz Pułaski, Kronika polskich rodów szlacheckich Podola, Wołynia i Ukrainy: monografie i wzmianki T.1, 1911, s . 95..
25 лютого 1789 року отримав звання ротмістра національної кавалерії. 6 березня цього ж року був призначений начальником 1-го полку передової гвардії імені Королеви Ядвіги після відставки Адама Шидловського.
Кшиштоф очолював свій полк під час війни проти Російської імперії 1792 року. Брав участь у битвах під Борушківцями, під Жилинцями; відзначився в битві під Дубенкою, під час якої відбив прорив російської кавалерії до тилу польських позицій. 1 серпня 1792 року йому було надано звання генерала-майора коронного військаBronisław Gembarzewski. Rodowody pułków polskich i oddziałów równorzędnych od r. 1717 do r. 1831. Warszawa: Towarzystwo Wiedzy Wojskowej, 1925, s. 11..
Після перемоги Тарговицької конфедерації, як і більшість інших генералів, подав у відставку. Проте спочатку отримав тримісячну відпустку, потім йому ще протягом 1792-1793 років подавалися рапорти від полку як керівникові. 1793 року був нагороджений орденом Святого Станіслава.
Під час повстання 1794 року Тадеуш Костюшко розраховував на активну участь Кшиштофа та написав йому дружній лист від 17 червня, у якому закликав приєднуватися до повстанців. З цим листом Кшиштофу також був наданий патент на звання генерал-лейтенанта. Щодо участі останнього у повстанні є протилежні свідчення. За одними, генерал приєднався до повстанців, відбув усю кампаніюJózef Dunin-Karwicki. Z zamglonej i niedawno minionej przeszłości: opowiadania historyczne. Warszawa, 1901, s. 22.Фелонюк А. До питання про дідичну приналежність Мізоча у XVIII на початку ХХ століття // Слов'янський вісник. Серія «Історичні науки»: Зб. наук. праць. — Рівне, 2005. — Вип. 5. — С. 38.. Під час битви за Прагу він із залишками полку зумів зберегти прапор підрозділу, який по завершенню бойових дій генерал відіслав до Пулав як національну пам'яткуKazimierz Pułaski, Kronika polskich rodów szlacheckich Podola, Wołynia i Ukrainy: monografie i wzmianki T.1, 1911, ss . 95-96.. За іншими, він так і не приєднався до повстанців і залишився на ВолиніJadwiga Hoffman, Udział Wołynia w powstaniu kościuszkowskim, «Rocznik Wołyński», t. II, Równe 1931, s. 79.Карліна О. Мізоцький ключ Дуніних-Карвицьких (кінець XVIII — перша половина XIX ст.) // Дермань і Мізоч в історії та культурі Волині.— С. 142..
Після третього поділу Речі Посполитої 1795 року генерал прийняв підданство Російської імперії, залишив державну службу й оселився на Волині, у своєму мізоцькому маєтку та сконцентрувався на родині та управлінні маєтностями. Завдяки йому та його дружині Францішці Мізоч став значним культурним і соціальним центром. Граф облаштував там чудову резиденцію, яку відвідували натовпи гостей з різних країни. На межі XVIII-XIX століть був створений парковий ансамбль (тепер — Мізоцький парк) навколо резиденції, для чого до цієї роботи був запрошений друг графа, відомий ірландський майстер садово-паркового мистецтва Деніс МакклерRoman Aftanazy. Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej, Tom 5, Województwo wołyńskie, 1994, ss. 247—253.. Граф також 1795 рокуМихальчук Р. Мізоч на Рівненщині: історія та сьогодення // Гардаріка: матеріали Всеукр. конкурсу наук.-популяр. статей / редкол.: І. В. Постольник та ін. — Х. : Право, 2015. — С. 125. став фундатором мізоцького костелу Святого Яна Непомуцького, будівництво якого було завершене 1832 року його сином КазімєжемKazimierz Pułaski, Kronika polskich rodów szlacheckich Podola, Wołynia i Ukrainy: monografie i wzmianki T.1, 1911, s . 96.. 1913 року вдячні нащадки в костелі повісили портрет Кшиштофа та була вмурована плита з написом: «Перед Богом велика в коханні заслуга, бо воно тримає меча і хреста, і селянського плуга. Засновникові цього костелу в річницю його пам'яті». Розбудовував активно господарство, сприяв зведенню численних корчем, млинів, гуралень, цегелень, тартаків.
На початку XIX століття родина Кшиштофа Дуніна-Карвіцького об'єднала під своєю владою весь Любарський ключJózef Włast. Opowiadania historyczne z dziejów okolicy Słuczy i jej dopływów. — Spółka Wydawn. Polska, 1896. — s. 47.. Генерал придбав у місцевого лікаря Меніха його будинок, значно розширив його та перебудував на палац в італійському стилі. «Палац з легкою колонадою, оточений водою та парком, вважався одним з найкрасивіших особняків на Волині». Фактично без суттєвих зовнішніх змін він проіснував до 1870-х роківRoman Aftanazy. Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej. — Tom 5. «Województwo wołyńskie», 1994. — S. 210—212. Михайлишин О. Л. План містечка Любара 1897 року як джерело до вивчення його архітектурно-планувального розвитку // Архіви — скарбниця людської пам'яті. — Житомир: Волинь. — Т. 26. — ISBN 966-690-010-6. — С. 70-75. . За палацом був закладений парк, ймовірно Макклером, який в той час працював в Мізочі.
У листах Кшиштоф неодноразово обговорював проблеми освіти краю з видатними діячами в цій галузі Тадеушем Чацьким і Гуго КоллонтаємJózef Dunin-Karwicki. Z zamglonej i niedawno minionej przeszłości: opowiadania historyczne. Warszawa, 1901, s. 24., співпрацював з першим на освітянській ниві у своїх маєтках на Волині та біля Кельці. За порадою Чацького, який був родичем дружини Францішки та часто гостював у Мізочі, граф заснував у жовтні 1803 року парафіяльну школу в місті та надав їй фундуш. Подружжя також значилися в списку опікунів Кременецького ліцею, куди віддали сина на виховання. Також, він сприяв підвищенню значення Любарської домініканської школи серед інших навчальних закладів краюPamiętniki Szymona Konopackiego. — Warszawa: Drukarnia Granowskiego I Sikorskiego, 1899. — S. 29..
Помер Кшиштоф Дунін-Карвіцький 24 січня 1813 року в Хмельнику.
Власність Володів Мізоцьким ключем, у котрому нараховувалося 2 664 «ревізькі душі» (тобто приватнозалежні особи чоловічої статі), та Любарським ключем.
Після смерті графа, його вдова Францішка 1829 року розділила волинські маєтності: Мізоцький ключ дістався сину Казімежу, Любарський — доньці АнніKazimierz Pułaski, Kronika polskich rodów szlacheckich Podola, Wołynia i Ukrainy: monografie i wzmianki T.1, 1911, ss . 96, 97..
Родина 1793 року одружився з Францішкою Малаховською (?1770-1843) — донькою великого коронного канцлера Яцека Малаховського. Діти: Анна (1795-1881), дружина Тадеуша Валевського; Казімеж Кшиштоф Ян (1796-1852) — камер-юнкер російського імператорського двору, член волинської, подільської та київської едукаційних (освітніх) комісій.
Примітки
Джерела H. P. Kosk — Generalicja polska t. 1 wyd.: Oficyna Wydawnicza «Ajaks» Pruszków 1998. Kazimierz Pułaski, Kronika polskich rodów szlacheckich Podola, Wołynia i Ukrainy: monografie i wzmianki T.1, 1911.