Михайло Шеїн (кінець 1570-х років - 28 квітня (8 травня) 1634, Москва) - московський полководець, військовий і державний діяч, окольничий (1605), боярин (1606/1607).
Учасник Серпухівського походу Бориса Годунова проти кримських татар (1598). Воєвода Пронський та Мценський (1600—1604). Герой битви при Добриничах (1605) проти військ Лжедмитрія I, рятівник князя Федора Мстиславського. Головний воєвода Новгорода-Сіверського (1605), воєвода Лівенський (1606). Активний учасник придушення повстання Болотникова (1606-1607), супротивник Лжедмитрія II, сподвижник Василя Шуйського, перший воєвода Смоленська (1607-1611).
Керівник оборони Смоленська від річпосполитських військ (1609—1611). Утримувався в польському полоні (1611—1619), повернувся в Московське царство після обміну полоненими внаслідок Деулінського перемир'я У 1620-ті роки — найближчий сподвижник патріарха Філарета, батька царя Михайла Федоровича. Головнокомандувач московської армії у Смоленській війні 1632—1634 років. Страчений за державним указом у Москві на Червоній площі у квітні 1634 року за звинуваченням у невдалому розвитку облоги Смоленська.
Син окольничого Бориса Шеїна (? - 1579). Прадід першого московського генералісимуса Олексія Шеїна (1662-1700).
Біографія
Походження Михайло Шеїн походив з дворянського роду Шеїних, стародавньої московської боярської родини, що вела своє походження від Василя Михайловича Морозова на прізвисько Шия, який у сьомому коліні походив від Михайла Прашинича (Прушанина), який виїхав до Великого Новгорода з Пруссії.
Михайло був одним із двох синів окольничого Бориса Васильовича Шеїна, який загинув у 1579 році під час оборони фортеці Сокіл від річпосполитського війська Стефана Баторія. Сам Михайло мав єдиного сина Івана, який був убитий у 1634 році невдовзі після страти батька.
Правнук Михайла Шеїна Олексій Шеїн (1662—1700) згодом став першим московським генералісимусом (1696).
Дискусія про дату народження Дослідникам практично нічого не відомо про місце народження та ранні роки життя Михайла Шеїна. Історик Сергій Александров припускає, що Михайло Шеїн міг народитися наприкінці 1570-х років, тому що в 1596-1597 роках його ім'я згадується як ринда (зброєносець), а риндами зазвичай були юнаки у віці 15-17 років .
Історик Максим Моїсеєв припускає, що Шеїн народився близько 1574-1575 років, бо в 1588 він і його брат Денис згадуються в боярському списку з чином жильців. Жильцями на той час були представники служилого стану, які мали обов'язок проживати у Москві, охороняти царя та виконувати його різні доручення. Служба жильцями розпочиналася для знатної молоді з чотирнадцятирічного віку.
Згідно з інформацією історика і письменника Вадима Каргалова, вперше в документах ім'я Шеїна згадується 1598 року у списку 45 стольників, які підписалися під грамотою про обрання Бориса Годунова на царство, при цьому сам підпис Шеїна в цьому списку розташовується на 20-му місці, що свідчило про його досить скромне становище при дворі. Сам же автор не може назвати точну дату його народження.
Початок кар'єри В 1598 молодий Шеїн брав участь у поході царя Бориса Годунова на Серпухов проти кримських татар хана Гази-Гірея. Під час походу Шеїн був риндою в свиті Годунова. Великих битв у результаті походу не відбулося, похід закінчився мирними переговорами, після яких стало можливим обрання Годунова на царство. Михайло Шеїн був присутній на Земському соборі 1598, що обрав Годунова. Захищаючи честь свого роду і дотримуючись традиції часу, Шеїн брав активну участь у місництві, намагаючись зайняти кращу посаду та зміцнити своє становище при дворі. Шеїн одружився з донькою М. Годунова Марії, тим самим породившись із царем. При дворі Годунова Шеїн мав посаду чашника.
Відзначаючи численні випадки місництва Шеїна, Мойсеєв пише, що у 1598 року той замісничав із князем Андрієм Телятевським, а 1600 року, отримавши призначення в Пронськ, «„бив чолом государеві“ на Івана Басманова». Місцевий суд затягнувся, але в результаті Шеїна було позбавлено виконання служби, яка могла завдати шкоди становищу його сім'ї. Відома також місцева справа з ініціативи Шеїна з князем Іваном Куракіним «через те, що князь Куракін на бенкеті сидів у великому столі, а він, син захисника Сокола, дивився „в кривий стіл“». Суду не відбулося, але наступного бенкету Шеїн вже «дивився у великий стіл». У грудні 1601 року Шеїн, дбаючи про отримання більш значного місця, «бив чолом» про призначення в Астрахань, але був визначений у не менш важливу московську північнокавказьку фортецю Терськ. Однак це призначення також не відбулося. У 1602 - 1603 роках Шеїн брав участь у придушенні виступів селян і холопів, зокрема, у вересні - листопаді 1602 він разом з А. Безобразовим утихомирював заворушення у Волоколамську. Після цих дій він повернувся до Москви, де отримав призначення в Новосіль, і пробув там на службі до жовтня 1603 року. Тільки в 1604 він отримав перше реальне самостійне призначення, став воєводою великого полку в Мценську з правом збору «в сход» під свій початок всіх навколишніх воєвод. Основним завданням Шеїна став захист південномосковських кордонів від набігів кримських татар і ногайців, проте цього року татари кордону Московського царства не турбували.
Лжедмитрій I
У 1604-1605 роках Шеїн брав участь у військових діях проти річпосполитських загонів Лжедмитрія I. У битві під Новгородом-Сіверським з військом Лжедмитрія I у грудні 1604 року Шеїн відзначився, зумівши в ході битви врятувати князя Федора Мстиславського, що очолював московське військо. Ця подія призвела до крутого повороту життя Шеїна. Він був удостоєний честі привезти до Москви звістку про перемогу, а згодом був наданий Борисом Годуновим в окольничі. Будучи майже 30-літнім, Шеїн був призначений на почесну посаду головного воєводи Новгорода-Сіверського, однієї з найбільш значних фортець на південно-західних рубежах Московського царства. У Новгороді-Сіверському Шеїн замінив на посаді воєводи перебіжчика на бік Лжедмитрія I Івана Голіцина. На новому місці Шеїн, однак, опинився у скрутному становищі, оскільки сусідні міста та повіти один за одним переходили на бік «царя Дмитра». Після смерті Годунова і зради воєводи Басманова під Кромами Шеїн, який опинився в повній ізоляції, був змушений «вклонитися Гришці». За відомостями літописних джерел, через те, що Шеїн залишався вірним уряду до останньої можливості, Лжедмитрій був на нього спочатку "сердитий", але потім став "ласкавим і кликав до себе на службу ". Моїсеєв пише, що Лжедмитрій планував призначити Шеїна на чолі «ради окольничих» за царської особи. Проте, зрештою, самозванець вирішив відправити молодого воєводу на «кримську Україну» до Лівни. Швидке падіння Лжедмитрія в травні 1606 викликало хвилювання в південних містах, що продовжували вірити в існування царевича Дмитра, внаслідок чого Шеїн на чолі невеликого лівенського гарнізону опинився в неміцному становищі.
Повстання Болотнікова З Лівен Шеїн був змушений рятуватися втечею з огляду на повстання, що починається в регіоні, під проводом Івана Болотникова. Він позначив себе прихильником нового царя Василя Шуйського і взяв діяльну участь у 1606-1607 роках у придушенні повстання Болотникова. Під керівництвом Івана Воротинського він брав участь у битві під Єльцем, в якому урядові війська зазнали чутливої поразки. Восени 1606 року Шеїн у складі війська під командуванням Михайла Скопіна-Шуйського у лавах Передового полку протистояв болотниківцям на річці Пахрі, а під час облоги Москви командував полком смоленських дворян. Далі при наступі військ Шуйського Шеїн брав активну участь у облозі Калуги наприкінці 1606 року. За ратні заслуги на початку 1607 Шуйський подарував йому чин боярина. Після взяття Калуги в середині 1607 Шеїн взяв участь в облозі Тули - останнього рубежу оборони болотниківців. У травні 1607 під час походу на Тулу Шеїн згадується в числі шести бояр, що становили безпосереднє оточення царя Шуйського.
Воєвода у Смоленську
У жовтні 1607 року з-під Тули після взяття міста та полону Болотникова Шеїн був направлений Шуйським до Смоленська першим воєводою. Стратегічне значення багатого і багатолюдного Смоленська, який обороняв шлях на Москву із заходу, було надзвичайно великим, і саме тому тут під час царювання Бориса Годунова під керівництвом досвідченого зодчого Федора Коня було зведено потужну фортечну стіну. Інтенсивне будівництво, в якому протягом шести років постійно було задіяно близько 15 тисяч людей, було справою загальнодержавного масштабу. Планування завершеного в 1602 кремля ускладнювало підкопи і полегшувала захисникам задіяння артилерії. Однак, наскільки потужним оплотом Московського царства на західному напрямку був Смоленський кремль, настільки ж потужним козирем він міг стати при попаданні у ворожі руки. Відповідальність, покладена на молодого Шеїна, була дуже високою. Як другий воєвода при Шеїні був призначений князь Петро Горчаков. У розрядній книзі 1608 Шеїн і Горчаков вже прямо згадуються як перший і другий воєводи міста.
Позиційна війна навколо Смоленська у 1608—1609 роках У перші місяці перебування Шеїна в Смоленську Московія та Річ Посполита ще не перебували у стані повномасштабної війни, проте на кордоні раз у раз відбувалися сутички між смолянами та «литовськими людьми»Александров С. В. Смоленская осада. 1609—1611. — С. 139.. Організатором постійних набігів був Велизький староста Олександр Гонсевський, який намагався за допомогою постійної загрози руйнувань схилити смоленське шляхетство і селян на королівське «заступництво». Оскільки литовські старости списували ці набіги на «свавілля панів», Шеїну доводилося вдаватися до аналогічних хитрощів і, щоб не порушувати важливе для Московії перемир'я, посилати проти литовських вторгнень у Щучуйську і Порецьку волості добровільні загони «охочих людей», які з часом діяли все більш успішно.
У червні 1608 стало відомо про наближення до Смоленська 7-тисячного загону Яна Петра Сапеги. Водночас небезпека загрожувала і з боку тушинців, які взяли в облогу Василя Шуйського в Москві. При Шеїні смоляни залишалися вірними цареві і не піддавалися агітації Лжедмитрія II. Надіслана ним делегація для залучення смолян на свій бік була Шеїним заарештована і взята під варту. Цар просив у Шеїна військової допомоги, і той надав її у міру можливостей, хоча смоляни у світлі литовської загрози дуже неохоче залишали свої землі. У жовтні 1608 року Шеїну вдалося вибити тушинців з Дорогобужу (за інформацією Каргалова, у листопаді 1608 року). Взимку 1609 року Шеїним було розкрито змову Івана Зубова, який агітував за перехід до Лжедмитрія II. У травні 1609 року Шеїн вислав найбільш боєздатну частину свого гарнізону з 2 тисяч ратних людей (три стрілецьких прикази чисельністю 1200 чоловік і 500-600 дітей боярських ) в підкріплення війську Михайла Скопіна-Шуйського, що йшли на Москву.
Організація розвідувальної мережі Водночас, Шеїн був організатором розгалуженої мережі розвідувальної агентури у східних землях Речі Посполитої. Каргалов називає Шеїна в цей період основним організатором стратегічної розвідки на західному напрямку оборони Московського царства. Моїсеєв пише, що збереглося кілька документів, які свідчать про розсилку Шеїним шпигунів, які повідомляли про просування загонів польсько-литовської шляхти. З літа 1608 він почав отримувати регулярні донесення з прикордонних земель Литви, зокрема, як пише Олександров, лазутчики Романенков і Хохряков почали посилати в Смоленськ постійні донесення з-за кордону. З них Шеїн своєчасно дізнався про плани річпосполитців йти війною на Московське царство та підготував місто до оборони. Здобуті Шеїним відомості про річпосполитські плани посадити на московський трон не Лжедмитрія II, а королевича Владислава, а також про пов'язані з цим протестні настрої серед тушинців, дозволили Скопіну-Шуйському правильно оцінити ситуацію і остаточно розгромити самозванця.