Стефан Кіселевський (літературні псевдоніми Kisiel, Teodor Klon, Tomasz Staliński, Julia Hołyńska та музикант Jerzy Mrugacz; 7 березня 1911, Варшава – 27 вересня 1991, там же) – польський прозаїк, педагог, депутат Сейму Польської Народної Республіки 2-го і 3- го скликання.
"Премія Киселя" присуджується з 1990.
Автобіографія
Довоєнний період Син Зигмунта Киселевського та Саломеї, уродженої Шапіро (тітки Ганки Савицької) Urbanek M., Kisielewscy, Iskry, Warszawa 2006., племінник Яна Августа Киселевського, сатирика та співзасновника кабаре «Зелений Балоник». У 1929 – 1931 вивчав полоністику та філософію у Варшавському університеті, а з 1927 у Варшавській консерваторії (нині Музичний університет імені Фридерика Шопена), де в 1934 – 1937 отримав дипломи з теорії музики (1934), композиції по класу Казімежа Сікорського (1937) та фортепіано по класу Єжи Лефельда (1937). У 1938–1939 перебував у Парижі, де хотів вивчати композицію у Надії Буланже, але встиг відвідати лише один урок.
У міжвоєнний період почав працювати як композитор, критик і письменник; у 1932 опублікував перші музичні огляди в двотижневику «Echo Tygodnia». У 1935–1937 – секретар редакції «Muzyki Polskiej», з 1935 – журналіст і рецензент музичних журналів: «Pion», «Bunt Młodych», «Polityka» та «Zet ». Після повернення з Парижа в квітні 1939 обійняв посаду музичного керівника радіостанції «Варшава II».
Друга Світова війна Брав участь в Польській кампанії 1939 року як солдат 85-го піхотного полку 19-ї піхотної дивізії в Нововілейці. Після розформування війська пішки повернувся до Варшави, де провів період німецької окупації. Давав приватні уроки фортепіано, працював концертмейстером у гімнастичній школі Стефана Шелестовського та в кафе «Rio Rita» у Краківському передмісті. Був службовцем музичного та словесного мовлення в секції Польського радіо Урядового представництва країниWaldemar Grabowski, Polska Tajna Administracja Cywilna 1940–1945, Warszawa 2003, s. 230.. У 1942 одружився з Лідією Гінц. У 1943 році у них народився перший син Вацлав. Під час Варшавського повстання працював на радіо. Був поранений на третій день повстання. Втік у Скерневиці, де провів решту війни. Під час повстання втратив більшу частину своєї композиторської творчості.
Після війни Після війни оселився в Кракові і з родиною жив у відомому Будинку письменників на вулиці Крупніча, 22. У 1945 заснував журнал «Ruch Muzyczny», головним редактором якого був до 1948. Після закриття журналу з політичних міркувань і відновлення його діяльності у 1957–1959 рр. був членом редакції. У 1945–1949 рр. викладав теоретичні предмети у Державній вищій музичній школі (нині Музична академія в Кракові). Виключений з університету комуністичною владою в 1949, приватно викладав композицію (його студентом був, зокрема, Адам Валацінський). Водночас займався композиторською, літературною та публіцистичною діяльністю.
У 1945–1989 рр. (з перервами в 1953–1956 рр., коли видання журналу було призупинено, у 1968–1971 рр. через цензуру на заборону публікації, у 1981–1983 рр., тобто під час воєнного стану) був журналістом, оглядачем «Tygodnik Powszechny» у циклі «Головою в стіну», «Без догматів», «Проти волосся», «Лопатою по голові», «Цвяхи в мозку» і «Волання у пустелі» . Використовував псевдонім «Кісель». У 1950–1953 рр. – редактор «Концертного путівника» Краківської філармонії, у 1955–1957 рр. – автор радіопередачі «Бесіди про музику», у 1956–1961 – голова правління Спілки польських композиторів у Кракові. У 1961 переїхав до Варшави на проспект Яна Христяна Шуха 16.
Депутат Сейму ПНР У 1957–1965 – депутат Сейму ПНР, в т.ч. з Тадеушем Мазовецьким, у складі групи Znak. У 1957 Obwieszczenie Państwowej Komisji Wyborczej z dnia 22 stycznia 1957 r. o wynikach wyborów do Sejmu Polskiej Rzeczypospolitej Ludowej przeprowadzonych dnia 20 stycznia 1957 r., . та в 1961 обирався за списком Фронту національної єдності Obwieszczenie Państwowej Komisji Wyborczej z dnia 18 kwietnia 1961 r. o wynikach wyborów do Sejmu Polskiej Rzeczypospolitej Ludowej przeprowadzonych dnia 16 kwietnia 1961 r., . У 1964 – один із підписантів "Листа 34". У 1965–1968 — головний редактор музичного видавництва «Синкопа», у 1971–1974 — президент музичної секції ZAiKSu; чотири рази був членом головної ради Спілки польських композиторів, також був членом Спілки польських письменників. У 1968 за критику цензури (на засіданні Спілки польських письменників використав відомий термін «диктатура невігласів», але — за його власною інтерпретацією у «Щоденниках» — не проти влади, а проти цензорів), йому заборонили публікуватися на три роки. 11 березня в провулку на вулиці Каноній його також побили «невідомі». У грудні 1975 підписав акцію протесту проти змін до Конституції Польської Народної Республіки (Лист 59)Kultura 1976/01/340 - 02/341 Paryż 1976, s. 236.. У 1976 році підписав "Лист 14" проти репресій учасників Радомського червня. 23 серпня 1980 приєднався до заклику 64 вчених, письменників і публіцистів до комуністичної влади вступити в діалог зі страйкуючими робітникамиApel (dokument KSS KOR, Archiwum Opozycji IV/04.05.43 [b.n.s]). У 1984 р. опублікував т. зв «Мої типи» («список каналізації»), безкоментарний список імен людей, які особливо активно вели пропаганду в ПНР .
Публіцистична творчість Кіселевського вирізнялася духом прагматизму й лібералізму, і водночас, зважаючи на часи, в які він жив, була надзвичайно зухвала. Маріуш Урбанек заявив, що він «найчитаніший, але найменш слуханий журналіст ПНР. Комуністи не хотіли його слухати, бо він казав, що він їхній ворог. У вільній Республіці Польща друзі його не слухали, бо він казав, що абсолютно з ними не згоден»Stefan Kisielewski 1911-1991 – Życie.. Кіселевський був відомий і своїм збоченим характером – коли Леопольд Тирманд купив собі абсолютно нову машину, Кісель узяв цеглу і видряпав на кузові великими літерами слово «DUPA» (після цього випадку вони не розмовляли один з одним рік).
Після 1989р У політичних і соціальних питаннях він представляв консервативно-ліберальні погляди. Був одним із засновників Руху реальної політики у 1987 та Союзу реальних політиків у 1989. Також симпатизував Центрській угодіTestament Kisiela, Prószyński Media, Warszawa 2011, s. 274..
Після 1989, після розбіжностей з редакцією "Tygodnik Powszechny", яка почала цензурувати його колонки, він відмовився продовжувати публікувати свої тексти в цьому тижневику і перейшов до Wprost, де погодився давати короткі інтерв’ю, коментуючи поточні події. У той же час, з березня 1988 до 2 вересня 1991 він щотижня записував колонки "Кісель прямо з Варшави" для польського радіо на радіомовній станції WPNA в Чикаго, стенограми якого регулярно передруковувалися в місцевому «Dziennik Związek» та які були опубліковані повністю в Польщі у 2016. У 1990 заснував щорічну премію Кіселя, яку присуджував спочатку сам, а після його смерті – журі, до складу якого входили його син Єжи та лауреати попередніх років.
У 1968–1980 вів особистий щоденник, до якого входило кілька зошитів. Щоденник був опублікований після його смерті під назвою "Journals". Його син Вацлав був співзасновником фортепіанного дуету Марек і Вацек, а його донька Кристина Кіселевська-Славінська — романістка та перекладачка. Молодший син Єжи Кіселевський — радіо- і тележурналіст.
Стефан Кіселевський написав багато музичних творів у стилі неокласицизму 20-го століття, за що був багаторазово нагороджений у Польщі та за кордоном. Також був автором низки романів і книг про музику (в т.ч. Музичне сузір'я), а також сотні колонок і політичних публікацій, у тому числі в журналі "Res Publica Nowa". Автор терміна "літургійний соцреалізм".
Похований на Повонзькому кладовищі.
Нагороди та відзнаки
Друга премія на Фестивалі польської музики (1955) за Концерт для камерного оркестру Перша премія в конкурсі на пісню Міцкевича (1955) на вірш "Бахчисарай вночі" Музична премія Кракова (1956) Нагороди Фонду Юржиковського в Нью-Йорку (1973) нагороди А. Струги у Варшаві (1979) премії польської спілки композиторів (1982) Нагороди Фонду Schmidheinystiftung Cт. Галлена (1983) за життєві досягнення нагороди глядацьких симпатій Адольфа Боченського (1988) у 1991 посмертно нагороджений президентом Лехом Валенсою Великим хрестом ордена Відродження Польщі .
Композиції
Струнний квартет (1935) Симфонія № 1 (1939) Danse vive для фортепіано (1939) Шість прелюдій і фуг для фортепіано (1943) Токата для фортепіано (1944) Серенада (версія I) для фортепіано (1945) Концерт для камерного оркестру (1949) Сільська рапсодія для камерного оркестру (1950) Симфонія № 2 (1951) Сільське капрічіо для фортепіано (1952) П'ять пісень на слова К. І. Галчинського для голосу та фортепіано (1952) Сім пісень на слова К. І. Галчинського для голосу та фортепіано (1952–1954) Маленька увертюра для камерного оркестру (1953) Інтермеццо для кларнета та фортепіано (1953) Сюїта для гобоя та фортепіано (1954) Moto perpetuo для фортепіано (1954) Сюїта для фортепіано (1955) Perpetuum mobile для малого симфонічного оркестру (1955) Бахчисарай уночі для голосу та фортепіано (1955) Енергетичне капрічіо для скрипки та фортепіано (1956) Симфонія для 15 виконавців (1961) Сюїта для флейти та кларнета (1961) Система доктора Смоли та професора П'єрзи, балет-пантоміма (1962) Дивертименто для флейти та камерного оркестру (1964) Подорож у часі для струнного оркестру (1965) Спортивні сигнали, увертюра для великого симфонічного оркестру (1966) Ярмарок розваг, балет (1968) Зустрічі в пустелі для 10 виконавців (1969) Діалоги для 14 інструментів (1970) «Космос I» для великого симфонічного оркестру (1970) Соната для кларнета та фортепіано (1972) Серенада (версія II) для фортепіано (1974) Симфонія на квадраті (1974–1978) Capricious Impression для флейти-соло (1982) Три бурхливі сцени для фортепіано (1983) Маленька рапсодія для кларнета та фортепіано (1984) Скерцо для фаготу та фортепіано (1988) фортепіанний концерт (1980–1991)
музика до фільмів: Помста (1956, реж. Антоні Богдзевич, Богдан Корженєвський ) Калоші щастя (1958, реж. Антоні Богдзевич) «Місто помре сьогодні вночі » (1961, реж. Ян Рибковський ) Ідуть, гості йдуть... (1962, реж. Ромуальд Дробачинський, Ян Руткевич, Герард Залевський)
музика до віршів для дітей Гензель і Гретель (рец. 1965, надруковано 1967, стор. Ян Бжехва) Пісні для голосу та фортепіано з п’єси Надзвичайна пригода пана Клекса (1968, сл. Ян Бжехва)
Публікації
Романи
Змова (1946) Злочинність у Північному окрузі ( 1948) У мене було лише одне життя (1958) – під псевдонімом Теодор Клон Жінки і телефон (1960) – під псевдонімом Теодор Клон Пригоди у Варшаві (1982) Перед тим, як смерть прийде (1995) – незакінчений твір, опублікований посмертно
Політичні романи, спочатку опубліковані в Парижі під псевдонімом Томаш Сталінський:
Погляд згори (1967) Тіні в печері (1971) Зимовий роман (1972) Розслідування (1974) Люди з акваріума (1976) Пригоди у Варшаві (1977)
Музичні етюди
Музичне сузір'я (1958) З музичного інтерепоку (1966) Музика і мозок (1974)
Колекція ескізів і колонок
Політика і мистецтво (1949) Дрібниці (1956) Оповідання та подорожі (1959) З літературного минулого (1979) Головою об стіну 100 разів (Париж, 1972) Змішання матерії (Лондон, 1973) Мої дзвони тридцятих (Чикаго, 1978) Позолочені роки, сірі роки (Краків 1989) Довоєнна журналістика (2001) Журнали трансформаційного періоду (2016)
Інші публікації
Що таке соціалізм? Церковно-державні відносини в Польській Народній Республіці (1990, 2-е видання) Абетка Кіселя (1990) . Все інше (1991, 4-е видання) Заповіт Кіселя (1992) Щоденники (1996) Поклик у дикій природі (1997) Колонки, взяті цензурою (1998) Маленькі речі (1998) 100 разів головою об стіну (1997) Політика і мистецтво Кодекс поблажливої людини Єврейські історії (1960)
Дивіться також
Список Кисіля
Твори про Стефана Киселевського
Єжи Кіселевський, Перша вода після Кіселя, Варшава 2014.