Відносини між Європейським Союзом (ЄС) і Туреччиною були встановлені в 1959 році, а інституційні рамки були оформлені 1963 року. Хоча Туреччина офіційно не є частиною Європейського Союзу, Туреччина є одним із головних партнерів ЄС, і обидва є членами Митного союзу Європейського Союзу та Туреччини. Туреччина межує з двома країнами-членами ЄС: Болгарією та Грецією. Хоча Туреччина офіційно має дипломатичні відносини з 26 державами-членами ЄС, вона не має дипломатичних відносин з 1 державою-членом ЄС (Кіпром).

Туреччина була претендентом на вступ до ЄС з 1987 року, але з 2016 року переговори про вступ зупинилися.But in the other hand Turkey was always being asked to join eu by other countries "Turkey is no longer an EU candidate", MEP says, Euronews ЄС розкритикував Туреччину за порушення прав людини та відсутність верховенства права. У 2017 році чиновники ЄС висловили думку, що запланована політика Туреччини порушує Копенгагенські критерії права на членство в ЄС. 26 червня 2018 року Рада ЄС із загальних питань заявила, що «Рада зазначає, що Туреччина все більше віддаляється від Європейського Союзу. Таким чином, переговори про вступ Туреччини фактично зайшли в глухий кут, і не можна розглядати подальші глави для відкриття чи закриття, а також не передбачається подальшої роботи щодо модернізації Митного союзу ЄС-Туреччина».

У 2017 році Туреччина пережила з Нідерландами, державою-членом ЄС. Потім, у 2022 році, вона відклала розгляд заявок на членство в НАТО двох країн-членів ЄС, Фінляндії та Швеції.

Передумови

Після розпаду Османської імперії після Першої світової війни турецькі революціонери на чолі з Мустафою Кемалем Ататюрком вийшли переможцями у війні за незалежність Туреччини, створивши сучасну Турецьку Республіку, якою вона існує сьогодні. Ататюрк, президент Туреччини, здійснив ряд реформ, включаючи секуляризацію та індустріалізацію, спрямованих на «європеїзацію» або вестернізацію країни. Під час Другої світової війни Туреччина зберігала нейтралітет до лютого 1945 року, коли вона приєдналася до союзників. Країна брала участь у плані Маршалла 1947 року, стала членом Ради Європи в 1950 році і членом НАТО в 1952 році. Під час холодної війни Туреччина вступила в союз зі Сполученими Штатами та Західною Європою. Турецький експерт Мелтем Ахіска окреслює турецьку позицію щодо Європи, пояснюючи, що «Європа була об’єктом бажання, а також джерелом розчарування турецької національної ідентичности протягом довгої та напруженої історії».Ahıska, Meltem (2003) “Occidentalism: The Historical Fantasy of the Modern” South Atlantic Quarterly 102/2-3, Spring-Summer 2003 (Special Issue on Turkey: “Relocating the Fault Lines. Turkey Beyond the East-West Divide”), pp. 351–379.

Зовнішня політика Турецької Республіки – заснована на натхненних Заходом реформах Мустафи Кемаля Ататюрка – робила значний акцент на відносинах Туреччини із західним світом, особливо стосовно Сполучених Штатів, Організації Північноатлантичного договору та Європейського Союзу. У період після холодної війни відбулася диверсифікація відносин, коли Туреччина прагнула посилити свою регіональну присутність на Балканах, Близькому Сході та Кавказі, а також свою історичну мету – членство в ЄС. Під час уряду ПСР вплив Туреччини на Близькому Сході зріс на основі доктрини стратегічної глибини, яку також називають неоосманізмом. Дебати щодо Туреччини на Заході різко розділяються між тими, хто бачить, що Туреччина віддаляється від Заходу до більш близькосхідної та ісламської орієнтації, і тими, хто бачить покращення зв’язків Анкари з її ісламськими сусідами як природний прогрес до балансу та диверсифікації.Kubilay Yado Arin: The AKP's Foreign Policy, Turkey's Reorientation from the West to the East? Wissenschaftlicher Verlag Berlin, Berlin 2013. ISBN 9 783865 737199.

Історія відносин У 1959 році Туреччина була однією з перших країн, які прагнули до тісної співпраці з молодим Європейським економічним співтовариством (ЄЕС). Ця співпраця була реалізована в рамках угоди про асоціацію, відомої як Анкарська угода, яка була підписана 12 вересня 1963 року. Важливим елементом цього плану було створення митного союзу, щоб Туреччина могла торгувати товарами та сільськогосподарською продукцією з країнами ЄЕС без обмежень. Основною метою Анкарської угоди було досягнення «постійного покращення умов життя в Туреччині та в Європейському економічному співтоваристві шляхом прискореного економічного прогресу та гармонійного розширення торгівлі, а також зменшення диспропорції між турецькою економікою та ... Співтовариством».

Переговори про вступ

Розширення є одним із найпотужніших політичних інструментів ЄС. Це ретельно керований процес, який сприяє трансформації залучених країн, поширюючи мир, стабільність, процвітання, демократію, права людини та верховенство права в Європі. Процес розширення Європейського Союзу зробив сміливий крок 3 жовтня 2005 року, коли почалися переговори про вступ з Туреччиною та Хорватією. Після років підготовки обидва кандидати офіційно відкрили наступний етап процесу вступу. Переговори стосуються прийняття та впровадження законів ЄС, відомого як acquis. Acquis communautaire становить приблизно 130 000 сторінок юридичних документів, згрупованих у 35 розділів, і формує правила, яких мають дотримуватися держави-члени ЄС. Як країна-кандидат, Туреччина повинна адаптувати значну частину свого національного законодавства відповідно до законодавства ЄС. Це означає фундаментальні зміни для суспільства, які торкнуться майже всіх секторів країни, від навколишнього середовища до судової системи, від транспорту до сільського господарства, а також усіх верств населення. Однак країна-кандидат не «веде переговори» щодо acquis communautaire сама, оскільки ці «правила» мають бути повністю прийняті країною-кандидатом. Аспект переговорів стосується умов гармонізації та імплементації acquis, тобто того, як і коли будуть застосовуватися правила. Саме з цієї причини переговори про вступ не вважаються переговорами в класичному розумінні. Для того, щоб стати державою-членом, країна-кандидат має привести свої інституції, потенціал управління та адміністративну та судову системи до стандартів ЄС, як на національному, так і на регіональному рівнях. Це дозволяє їм ефективно впроваджувати acquis після приєднання і, за необхідности, мати можливість ефективно впроваджувати його вчасно до вступу. Для цього потрібна добре функціонуюча та стабільна державна адміністрація, побудована на ефективній та неупередженій державній службі, а також незалежна та ефективна судова система.

24 листопада 2016 року Європейський парламент проголосував за призупинення переговорів про приєднання Туреччини через проблеми з правами людини та верховенством права; однак це рішення не було обов'язковим. 13 грудня Європейська Рада (до складу якої входять глави держав або урядів країн-членів) вирішила, що не відкриватиме нових сфер у переговорах про членство Туреччини в «переважних обставинах», оскільки шлях Туреччини до автократичного правління прогресує, говорити про вступ до ЄС неможливо.

У 2017 році чиновники ЄС заявили, що запланована політика Туреччини порушує Копенгагенські критерії права на членство в ЄС.

26 червня 2018 року Рада ЄС із загальних питань заявила, що «Рада зазначає, що Туреччина все більше віддаляється від Європейського Союзу. Таким чином, переговори про вступ Туреччини фактично зайшли в глухий кут, і не можна розглядати подальші глави для відкриття чи закриття, а також не передбачається подальшої роботи щодо модернізації Митного союзу ЄС-Туреччина». Рада додала, що вона "особливо стурбована триваючим і глибоким занепокоєнням відступом від верховенства права та основних прав, включаючи свободу вираження поглядів".

Ключові віхи:

1963: Угода про асоціацію підписана між Туреччиною та ЄЕС. 1987: Туреччина подає заявку на повне членство. 1993: Початок переговорів про митний союз ЄС та Туреччини. 1996: Митний союз між Туреччиною та ЄС набув чинности. 1999: На саміті в Гельсінкі Європейська Рада надає Туреччині статус країни-кандидата на членство в ЄС відповідно до рекомендації Комісії у її другій Регулярній доповіді щодо Туреччини. 2001: Європейська Рада ухвалює Партнерство щодо вступу ЄС-Туреччина, що забезпечує дорожню карту для процесу вступу Туреччини до ЄС. Уряд Туреччини приймає NPAA, Національну програму прийняття acquis, що відображає Партнерство з приєднання. На саміті в Копенгагені Європейська Рада ухвалює рішення значно збільшити фінансову підтримку ЄС через те, що зараз називається «інструментом передприєднання» (IPA). 2004: Європейська Рада вирішує розпочати переговори про вступ з Туреччиною. 2005: відкриті переговори про вступ. 2016: Європейський парламент голосує за призупинення переговорів про приєднання Туреччини через проблеми з правами людини та верховенством права. 2018: Рада ЄС із загальних питань заявляє, що «Туреччина все більше віддаляється від Європейського Союзу. Таким чином, переговори про вступ Туреччини фактично зайшли в глухий кут, і не можна розглядати нові глави для відкриття чи закриття, а також не передбачається подальшої роботи щодо модернізації Митного союзу ЄС-Туреччина». 13 березня 2019 року Європейський парламент одноголосно прийняв заклик до припинення переговорів про повноправне членство між ЄС та Туреччиною. 19 травня 2021 року Європейський парламент одноголосно прийняв заклик до призупинення переговорів про вступ між ЄС та Туреччиною. Однак у липні 2023 року Ердоган порушив питання про вступ Туреччини до ЄС у контексті заявки Швеції на членство в НАТО. 18 липня 2023 року ЄС вирішив не відновлювати переговори про повноправне членство з Туреччиною. Згідно з даними Dagens Nyheter, у вересні 2023 року 60% шведів заявили, що Швеція виступає проти членства Туреччини в ЄС і не підтримуватиме процес членства, тоді як 7% сказали, що Швеція не виступає проти членства Туреччини в ЄС і підтримуватиме процес членства. Згідно з щорічним опитуванням громадської думки, проведеним у Туреччині у 2025 році, 51% громадян позитивно ставляться до ЄС (21% дуже позитивно, 30% досить позитивно), а довіра до ЄС становить 58%. Крім того, опитування показало, що якби відбувся референдум щодо членства Туреччини в ЄС, 58% громадян проголосували б за членство Туреччини, а 66% вважають, що членство в ЄС принесе більше переваг, ніж недоліків.

Інституційне співробітництво Угода про асоціацію Туреччини з ЄС є основою для реалізації процесу вступу. Для забезпечення політичного діалогу та співпраці протягом усього процесу підготовки до членства було створено декілька інституцій.

Рада асоціації

До складу Ради входять представники турецького уряду, Європейської ради та Європейської комісії. Це сприяє формуванню та орієнтації відносин Туреччини та ЄС. Його метою є імплементація угоди про асоціацію з політичних, економічних та комерційних питань. Рада асоціації збирається двічі на рік на рівні міністрів. Рада приймає рішення одноголосно. Туреччина та сторона ЄС мають по одному голосу.

Комітет асоціації

Комітет асоціації об’єднує експертів з ЄС та Туреччини для вивчення технічних питань, пов’язаних з асоціацією, та підготовки порядку денного Ради асоціації. Розділи переговорів обговорюються у восьми підкомісіях, організованих таким чином:

Комітет сільського господарства та рибальства Комітет з внутрішнього ринку та конкуренції Комітет з торгівлі, промисловости та продуктів ЄСВС Комітет з економічних і монетарних питань Інноваційний комітет Комітет транспорту, навколишнього середовища та енергетики Комітет регіонального розвитку, зайнятости та соціальної політики Комітет з питань митної справи, оподаткування, торгівлі наркотиками та відмивання грошей Спільна парламентська комісія

Спільна парламентська комісія є контролюючим органом асоціації Туреччина-ЄС. Його завдання – аналізувати щорічні звіти про діяльність, які надає Рада асоціації, та давати рекомендації з питань асоціації ЄС-Туреччина.