Пустогоро́д — село в Україні, у Есманьській селищній громаді Шосткинського району Сумської області. Населення становить 415 осіб. До 2020 орган місцевого самоврядування — Пустогородська сільська рада.
Географія Село Пустогород знаходиться на березі річки Бики, в місці впадання її в річку Смолянка. На протилежному березі річки Смолянка — село Смолине. На річці кілька загат.
Село розташоване за 60 км від районного центру та за 17 км від залізничної станції Есмань. До автошляху Київ — Москва 5 кілометрів.
Назва Про походження назви села Пустогород існує народна легенда, в якій говориться про те, як монголо-татари в 1239 році спалили поселення людей, які жили на території сучасного Пустогорода, майже всіх жителів повбивали та забрали в полон.
Вижив один чоловік, він покинув згарище і пішов по дорозі, а назустріч йому їхали люди. Вони запитали його, звідки він йде, на що чоловік відповів: «Я іду з пустого городу…».
Є припущення, що на території с. Пустогород колись існувало місто.
Історія
За свідченням «Историко-статистического описания Черниговской епархии» 1873 року (книга 7) село Пустогород існувало ще до монголо-татарського завоювання і є одним з найдавніших поселень Глухівщини. Відомий краєзнавець Х. Остапенко, називає село Пустогород найстарішими поселенням краю. В названій вже книзі «Историко-статистического описания Черниговской епархии» говориться, що пустогородці вели жорстоку боротьбу з монголо-татарами. «Для защиты своей они наносили бревна и пускали их под ноги осаждавшего врага и после этого Пустогород долго был убежищем для окрестных жителей во время разорений татарских». У 1239—1240 роках багатотисячне військо монголів на чолі з ханом Менгу зруйнувало Київ, спалило Чернігів, спустошило Глухів. Народні перекази зберегли пам'ять про героїчний подвиг жителів Пустогорода. У ті часи він був розташований на болоті поряд з нинішнім селом, оточений валом і обнесений глибоким ровом. Монголи розраховували оволодіти ним з ходу, але жителі оборонялись запекло і напад відбили. Відбувалось це в день святого Георгія, тож на знак перемоги було тут закладено храм Святого Георгія. Все ж сили оборонців проти монголо-татар були недостатніми і пізніше укріплення було зруйноване, а його захисники і всі жителі — знищені. Городище запустіло і це місце стало називатися Пустогородом. Археологічні дослідження підтвердили що поблизу села на правому березі річки Бики збереглися рештки городища часів Київської Русі.
В писемних джерелах село Пустогород відоме тільки з другої половини XIV ст. Це був час страшного для нашого розуміння середньовіччя. Незадовго до цього навколо Глухова існувало удільне князівство, що належало Сімеону Михайловичу, сину Чернігівського князя. І в раз воно припинило своє існування. І справа якраз не в міжусобній війні братів та родичів за престол. Все набагато прозаїчніше: в середині XIV ст., за свідченням Никонівського літопису, «был мор силен зело… в Глухове же тогда ни один человек не остался, вси изомроша». Це сталося в 1352 році.
І в цей час на історичній арені зваляється Пустогород. На думку краєзнавця П. Кисиленка це поселення виникло на місці стародавнього слов'янського городища.
В другій половині XIV ст. край потрапляє під владу Литви, а згодом і Речі Посполитої.
Зокрема, в першій половині XVII ст. Пустогородом володів поляк Миховський.
Після перемоги Української держави над поляками(якої саме?) в 1654 році воно входило до складу ратушних сіл.
Наступний раз в писемних джерелах це древнє село називається вже на початку XVIII століття. Привід традиційний як для часів козаччини — зміна володіння. Зокрема в 1705 році Пустогород гетьманським універсалом Івана Мазепи передається у володіння осавулу генеральної артилерії Семену Картоці. За іншими даними це відбулося 18 грудня 1715 року і осавул уже називається Семеном Карпекою і гетьман теж інший. Крім Пустогороду Картока-Карпека також володів селами Юрасівка і Усок нинішнього Ямпільського району.
За переписом 1780 року стає відомо, що на той час в Пустогороді жителів було більше ніж зараз — майже тисяча: 431 чоловіків та 418 жінок.
За переказами відомо, що пустогородський священник Андрій Янчуковський у XVIII столітті був командирований в Нову Січ «для увещания» козаків, але ті схопили його і «живым закопали в яму».
Буквально якихось дві сотні років тому село Пустогород змушено було поміняти своє місце розташування. На початку XIX ст. переселення на вільні землі набрало такого розмаху, що пустогородська церква, яка стояла в центрі села, опинилася за його межами, на другому березі річки Бичка. До слова Георгіївська церква в Пустогороді відносилася до 6-го (передостаннього) класу приходських храмів.
Щоб церква не була за межами села, жителі змушені були перенести на свій новообжитий берег. Після цього життя в Пустогороді розвивалось не так вдало як раніше. Все частіше і частіше проливається кров і застосовується сила.
Багато таких історичних події, які відбувались в Пустогороді, пов'язані з першою половиною XX століття. До слова також скажемо, що після зруйнування в 30-х роках XX століття церква в селі до сих пір не відновлена. Під час революції 1905 — 1907 років в селі відбувся виступ селян проти місцевого поміщика Чернишина. Цей виступ було придушено з допомогою зброї ескадроном козаків. 9 чоловік було засуджено. В січні 1918 року як і в інших селах на Глухівщині було встановлено радянську окупацію. Перша сільська рада була створена на початку 1918 року, першим головою якої був обраний Родителєв М. І. На три роки Пустогород разом з іншими прикордонними селами входить до демаркаційної зони, наводненою тисячами озброєних людей.
У 1926 — село, центр сільради Есманського району, 274 двори, 1472 мешканцяСписок населених місцевостей Глухівщини / УСРР‒ЦСУ. Глухівське Округове Статистичне Бюро. ‒ Глухів: Друкарня В-ва «Червоне Село», 1927. ‒ 66 с.,с.17.
Для організації колгоспу в с. Пустогород був направлений один з двадцятип'ятитисячників Ісачкін Микита Васильович. Народився він в 1909 році в Петербурзі, належав до більшовицької партії, служив на Балтійському флоті, працював робітником на одному з заводів Ленінграду. В 1931 році він очолив тільки-но створену сільську партійну організацію.
Але трохи згодом в цьому ж році, після проведення колгоспних зборів він був убитий із рушниці противниками створення колгоспів. Поховали його біля колгоспної контори. Вулицю, на якій знаходиться могила, назвали на його честь.
В роки німецько-нацистської окупації майже половина жителів села влилась до партизанських з'єднань під командуванням Я. І. Мельника і М. І. Наумова. На деякий час цей край став зоною партизанської влади.
Нацисти жорстоко розправилися з мирним населенням. У січні 1942 року всіх жителів села зігнали у школу. Потім відібрали декілька сімей. На них у нацистів була інформація про допомогу партизанам. Цих людей розвели по домівках, де живими і спалили. Всього було спалено 42 особи, серед яких старі люди, а також жінки й діти. Всіх інших було відпущено.
На фронтах Другої світової війни і в партизанських загонах воювало 360 односельців, з них 180 за виявленні героїзм і відвагу нагороджено орденами і медалями. 180 чоловік полягли за незалежність Батьківщини.
У Пустогороді споруджено пам'ятник на честь вояків, які загинули в бою за відновлення російської окупації села та всіх тих односельців, які не повернулися з війни. Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного окупаційним урядом СССР 1923—1933 та 1946–1947 роках.
Сьогодення Населення села поступово зменшується. Якщо в 1970 році в п'яти селах сільської ради проживало 690 чоловік, то через три з половиною десятиліття їх стало майже вдвічі менше. За даними на початок минулого року в чотирьох селах проживало 398 чоловіки. Дворів за цей час стало навіть більше — 205.
У Пустогороді раніше містилася центральна садиба колгоспу «Заря» за яким було закріплено 4661 га сільськогосподарських угідь, в тому числі 3170 га орної землі. 18 трудівників були відзначені орденами й медалями СРСР.
Згодом в період реформування з'явилось ТОВ «Зоря», але вже скоро воно припинило існування. Зараз вся надія на іноземних інвесторів.
В селі є середня школа, нова будівля якої була побудована в 1992 році. В 2001—2002 навчальному році в ній налічувалось 65 учнів проти 227 — в 1971—1972 н. р. Минулого навчального року в Пустогородській одинадцятилітці навчалось лише 48 дітей. У школі нема першого, п'ятого, шостого і восьмого класів.
В селі є Будинок культури, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, пошта, магазини. Раніше існував пологовий будинок. В 1948 році Пустогородську школу закінчив Микола Кузьмич Ісаєнко, що став згодом Заслуженим вчителем УРСР.
Згідно з середньостроковою програмою економічного та соціально-економічного розвитку Глухівського району на 2008 — 2011 роки Пустогород віднесено до центру місцевого розвитку з центром у селище Червоному.
3 листопада 2017 року освячено храм-каплицю УПЦ КП святителя Григорія Богослова.
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 723-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Сумської області», село увійшло до складу Есманьської селищної громади.
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Глухівського району, село увійшло до складу новоутвореного Шосткинського району.
Російське вторгнення в Україну (з 2022) 17 серпня 2024 року оперативне командування «Північ» повідомило про обстріли Сумської області. Серед постраждалих населених пунктів село Пустогород — 2 вибухи, ймовірно ствольна артилерія 122 мм.
26 серпня 2024 року російські загарбники продовжували обстрілювати прикордонні території Сумської області. Зокрема в селі було зафіксовано 3 вибухи, ймовірно КАБ. В результаті обстрілу пошкоджено навчальний та медичний заклади, адмінбудівлю.
29 серпня 2024 року зафіксовано два обстріли, шість вибухів КАБ.
30 серпня 2024 року зафіксовано два вибухи КАБ.
Населення
Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваКількістьВідсотокукраїнська35084.34 %російська6415.42 %інші/не вказали10.24 %Усього415100 %
Примітки
Посилання Погода в селі Пустогород
Джерела Неофіційний сайт міста Глухова, Пустогород існував коли вимер Глухів