Брюссельський столичний регіон вважається фактично столицею Європейського Союзу, який має довгу історію розміщення низки основних інституцій ЄС у своєму Європейському кварталі.see the references below in the Status section ЄС не має офіційної столиці та не планує її оголошувати, але в Брюсселі є офіційні місця Європейської комісії, Ради Європейського Союзу та Європейської Ради, а також місце (офіційно друге місце, але де-факто найбільше важливий) Європейського парламенту. У 2013 році ця присутність дала близько 250 мільйонів євро (8,3% ВВП області) та 121 тис. робочих місць (16,7% зайнятости області).Dotti, 2013 Основною причиною обрання Брюсселя «столицею Європейського Союзу» було його розташування на півдорозі між Францією та Німеччиною, двома країнами, чиє суперництво призвело до двох світових воєн і чиє примирення проклало шлях до європейської інтеграції.
Історія Два шанси У 1951 році лідери шести європейських країн (Бельгії, Люксембургу, Нідерландів, Франції, Італії та Західної Німеччини) підписали Паризький договір, за яким було створено Європейське співтовариство вугілля та сталі (ЄВС), і з цією новою спільнотою з'явилася перша установи: Вища влада, Рада міністрів, Суд і Загальні збори. Було розглянуто ряд міст, і Брюссель був би прийнятий як компроміс, але бельгійський уряд доклав усіх зусиль, щоб підтримати ЛьєжDemey, 2007: 175–6, проти якого виступали всі інші члени, і не зміг офіційно підтримати Брюссель через внутрішню нестабільність.Demey, 2007: 177
Угода залишалася недосяжною, і потрібно було знайти місце, перш ніж установи могли почати роботу, тому Люксембург був обраний як тимчасове місце, хоча зі Спільною асамблеєю в Страсбурзі, оскільки це було єдине місто з достатньо великим півциклом (той, який використовувався Ради Європи). Ця угода була тимчасовою, і планувалося перенести установи в Саарбрюккен, який служив би «європейським округом», але цього не відбулося.The plan was that it would be a "European district" between France and Germany, and institutions would move when the status was agreed. But three years later Saarbrücken voted massively to rejoin West Germany, cancelling the European district plan and maintaining Luxembourg's position.Demey, 2007: 178–9
Римські договори 1957 року створили дві нові спільноти: Європейське економічне співтовариство (ЄЕС) та Європейське співтовариство з атомної енергії (Євратом). Вони поділяли Асамблею та Суд ЄСВС, але створили дві нові групи рад і комісій (еквівалентні Вищому органу ЄСВС). Щоб не заважати ратифікації, дискусії про місця розташування установ залишали до останнього моменту перед набуттям договорів чинности.Demey, 2007: 187
Брюссель чекав лише місяць до початку переговорів, щоб подати заявку, яка отримала неофіційну підтримку з боку кількох держав-членів. Члени в принципі погодилися розташувати виконавчі органи, ради та збори в одному місті, але все ще не могли вирішити, яке саме місто, тому відклали рішення на шість місяців. Тим часом Асамблея залишиться в Страсбурзі, а нові комісії збиратимуться по черзі в місії ЄОВС і в замку Валь-Дюшес в Брюсселі (штаб-квартира тимчасового комітету). Ради збиралися там, де забажали їхні президенти.Demey, 2007: 187–8
Раннє розширення
Брюссель пропустив свою заявку на отримання єдиного місця через слабку кампанію з боку уряду на переговорах, незважаючи на широку підтримку людей. Бельгійський уряд зрештою розгорнув свою кампанію і розпочав масштабне будівництво, орендуючи офісні приміщення на сході міста для використання установами. 11 лютого 1958 року шість урядів уклали неофіційну угоду про створення громадських офісів. Виходячи з принципу, що підготовка відповідного офісного приміщення триватиме два роки після остаточної угоди, у Брюсселі було створено повний спектр служб в очікуванні звіту Комітету експертів, що розглядає питання остаточного місця.Demey, 2007: 190–3
Поки чекали завершення будівництва на / 1 квітня 1958 року офіси переїхали на вулицю Бельяр/Бельярдстраат, 51–53 (згодом її використовувала виключно Комісія Євратом), хоча, оскільки кількість державних службовців швидко зростала, служби були створені в будівлях на / , / , Avenue de Tervueren/Tervurenlaan, / , / , Rue de la Loi/Wetstraat та / . Бельгійський уряд також надав новозбудовані офіси на Мон-дез мистецтв/Кунстберґ (22, / ) для Секретаріату Ради Міністрів та Європейського інвестиційного банку.The EIB moved to Luxembourg in 1965Demey, 2007: 193
Комітет експертів вважав, що Брюссель є єдиним варіантом, який має всі необхідні характеристики для європейської столиці: великий, активний мегаполіс, без перевантаженого центру чи низької якости житла; хороший зв'язок зі столицями інших держав-членів, у тому числі з основними комерційними та морськими ринками; великі внутрішні транспортні сполучення; важливий міжнародний бізнес-центр; багате житло для європейських державних службовців; та відкрита економіка. Крім того, він був розташований на півдорозі між Францією та Німеччиною (як і у випадку інших європейських інституцій), а також на кордоні між двома основними європейськими цивілізаціями, латинським світом (французька Валлонія) та німецьким світом (голландська фламандська) і була в центрі першого післявоєнного інтеграційного експерименту: Бенілюксу. Як столиця невеликої країни, вона також не могла претендувати на використання присутности інституцій для тиску на інші країни-члени, оскільки вона була більш нейтральною територією між великими європейськими державами. Звіт комітету був схвалений радою, парламентом та комісіями, однак рада все ще не змогла провести остаточне голосування з цього питання, і, отже, відклала це питання ще на три роки, незважаючи на те, що всі інституції зараз ведуть переїзд до Брюсселя.Demey, 2007: 196–8
Рішення було відкладено через різницю національних позицій, що перешкоджали одностайному рішенню. Люксембург боровся за збереження ЄСВС або отримання компенсації; Франція воювала за Страсбург; Італія, спочатку підтримуючи Париж, боролася за будь-яке італійське місто, щоб перешкодити Люксембургу та Страсбургу. Тим часом парламент прийняв низку резолюцій, в яких скаржиться на всю ситуацію розповсюдження на три міста, але нічого з цим вдіяти не може.Demey, 2007: 199
Злиття
Договір про злиття 1965 року вважався відповідним моментом для остаточного вирішення питання, окремі комісії та ради мали бути об’єднані. Люксембург, стурбований втратою Вищої влади, запропонував розділити Брюссель і Люксембург. Комісія і Рада в першому, а Люксембург зберігає Суд і Парламентську асамблею разом з кількома департаментами комісії. Це було здебільшого схвалено, але протидіяло Франції, яка не бажала, щоб парламент залишив Страсбург, і самим парламентом, який хотів бути з виконавчою владою і був додатково роздратований тим фактом, що з ним не консультувалися з питання його власного розташування.Demey, 2007: 205–6
Таким чином, статус-кво було збережено з деякими корективами; комісія з більшістю її відділів перебувала б у Брюсселі; як і рада, за винятком квітня, червня та жовтня, коли вона збиратиметься в Люксембурзі. Крім того, у Люксембургу залишиться Суд ЄС, деякі департаменти комісії та Секретаріат Європейського парламенту. Страсбург і надалі прийматиме парламент.Demey, 2007: 207Seat of the European Commission on CVCE websiteEuropean Commission publication: Europe in Brussels 2007 До складу комісії увійшов об’єднаний секретаріат Ради. Секретаріат ЄОВС об'єднався з ЄЕС та ЄАВС у будівлі Равенштайна, яка потім переїхала в будівлю Карла Великого поряд з Берлемоном у 1971 році.
У Брюсселі співробітники продовжували розповсюджуватися в кількох будівлях, на вулиці Бельяр, авеню де ла Жуайес Антре, на вулиці Маре та на Мон дез мистецтв.European Commission publication: Europe in Brussels 2007 Першою спеціально побудованою будівлею була будівля Berlaymont у 1958 році, розрахована на розміщення 3000 чиновників, яка незабаром виявилася замалою, що спричинило розповсюдження установи по всьому околиці.The European Quarter , Brussels-Europe Liaison Office (2008-07-20) Однак, незважаючи на згоду на розміщення цих закладів у Брюсселі, його формальний статус все ще був неясним, і тому місто намагалося посилити свою позицію за рахунок великих інвестицій у будівлі та інфраструктуру (включаючи станцію метро Шуман ). Однак ці початкові забудови були спорадичними з невеликим плануванням міста та базувалися на спекуляціях (див. Брюсселізація).
Угода 1965 року була джерелом суперечок для парламенту, який бажав бути ближче до інших інституцій, тому він почав переносити деякі органи, що ухвалюють рішення, засідання комітетів і політичних груп до Брюсселя. У 1983 році вона пішла далі, символічно провівши пленарне засідання в Брюсселі, у підвалі конгрес-центру Mont des Arts. Однак зустріч зазнала фіаско, а погані умови частково дискредитували прагнення Брюсселя бути єдиним місцем розташування установ. Demey, 2007: 209–10 Ситуація змінилася в Брюсселі, коли парламент отримав власну пленарну палату в Брюсселі (на / ) у 1985 році для деяких його сесій. Це було зроблено неофіційно через чутливий характер приміщення парламенту, оскільки будівлю будують під назвою «міжнародний конференц-центр».The European Quarter , Brussels-Europe Liaison Office (2008-07-20) Коли Франція невдало оскаржила в Суді ЄС наполовину переїзд парламенту до Брюсселя, перемога парламенту змусила його побудувати повноцінні приміщення в Брюсселі.Demey, 2007: 211–2
Единбург і Європейська Рада
У відповідь Європейська рада в Единбурзі в 1992 році прийняла остаточну угоду про розташування установ. Відповідно до цього рішення, яке згодом було додано до Амстердамського договору, хоча парламент мав проводити деякі зі своїх сесій, включаючи бюджетну сесію, у Страсбурзі, додаткові сесії та комітети могли збиратися в Брюсселі. Також було підтверджено присутність Комісії та Ради в місті.
Незадовго до цього саміту Комісія переїхала в будівлю Брейделя . Це сталося через виявлення азбесту в Берлемонті, що змусило його евакуювати в 1989 році. Комісія погрожувала виїхати з міста, що знищило б шанси Брюсселя прийняти парламент, тому уряд втрутився в будівництво будівлі Breydel неподалік від Berlaymont за 23 місяці, гарантуючи, що комісія зможе переїхати до Единбурга. саміт. Невдовзі після Единбурга парламент купив його нову будівлю в Брюсселі. Оскільки статус Брюсселя тепер зрозумілий, НУО, лобісти, дорадчі органи та регіональні офіси почали базуватися в кварталі біля установ.The European Quarter , Brussels-Europe Liaison Office (2008-07-20)
Рада, яка розширювалася до нових будівель у міру зростання, знову об’єдналася в будівлі Юстуса Ліпсіуса, і в 2002 році було погоджено, що Європейська Рада також має базуватися в Брюсселі, попередньо переміщаючись між різними містами. під час ротації головування в ЄС. З 2004 року всі Ради мали проводитися в Брюсселі; однак деякі позачергові зустрічі все ще проводяться в інших місцях. Причина переїзду частково сталася через досвід роботи бельгійської поліції з протестувальниками та стаціонарними об’єктами в Брюсселі.
Статус У Комісії працює 25 000 осібAll above figures from E!Sharp magazine, Jan–Feb 2007 issue: Article "A tale of two cities"., а в Парламенті – близько 6 000 осіб.Parliament's website europarl.europa.eu Через таку концентрацію Брюссель є найкращим місцем для будь-якого руху до єдиного місця в парламенті. Незважаючи на те, що він формально не є «столицею» ЄС, деякі коментатори бачать той факт, що Брюссель залучив до міста все більшу кількість сесій парламенту, на додаток до головних місць двох інших основних політичних інститутів, що робить Брюссель де-факто столиця ЄС.Demey, 2007 Брюссель часто називають «столицею» ЄС, особливо у публікаціях місцевих органів влади, Комісії та преси. Справді, Брюссель інтерпретує угоду 1992 року про місця (деталі нижче) як проголошення Брюсселя столицею.