Неокласика (від  — «молодий, новий» і  — зразковий), іноді неокласицизм, новий класицизм — напрямок у світовому мистецтві (живописі, скульптурі, музиці, літературі) та архітектурі 2-ї половини XIX—XX ст., який звертався до традицій античності, відродження та класицизму. У своїх творах їхні представники протиставляли суперечностям життя вічні «естетичні норми минулого».

В архітектурі неокласика виявилася на початку. XX ст. як реакція проти декоративних надмірностей і конструктивних невизначеностей модерну (П. Андреєв, М. Верьовкін — в Україні, І. Жолтовський, І. Фомін — в Росії, О. Перре — у Франції, Ееро Саарінен — у США).

В образотворчому мистецтві неокласика поширювалася як реакція на імпресіонізм і орієнтувався на античну архаїку, раннє Відродження та класицизм (скульптори П. Війтович, А Попель — в Україні, С. Меркулов — в Росії, живописці Ф. Годлер — у Швейцарії, М. Дені — у Франції, В. Сєров, К. Петров-Водкін — у Росії).

В музиці неокласика протиставляла романтизму, імпресіонізму й експресіонізму ясність конструкції і стриманість, урівноваженість музичної мови. Найповніше представлений у музичній культурі Франції у творчості представників французької шістки, в творчості І.Стравінського у його роботи у Франції, а також італійців І. Піццетті, А. Казеллі.

В літературі неокласичними також називають тенденції у поезії на межі XIX–XX століть, що брали за основу «класичну норму», яка передбачала досконалість форми і ясність поетичної мови, пошук шляхів до гармонії духу, зосередженість на вічних, непроминущих засадах буття, настанову на успадкування культурної та літературної традицій, орієнтацію на найкращі взірці мистецтва, створені у попередні епохи. Поети, що належали до цих літературних напрямків, широко використовували античні сюжети та образи.

Серед літераторів, у яких спостерігаються неокласичні тенденції — Т.С. Еліот, П. Валері, Р.М. Рільке, О. Мандельштам, а з українців — група неокласиків — Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара, Павло Филипович, Юрій Клен (О. Бургардт), Максим Рильський, В. Домонтович (В. Петров), Михайло Могилянський, Андрій Ніковський, Борис Тен, Григорій Кочур.

Посилання

Джерела Фойк М. Неокласицизм у східно- та центральноєвропейській літературі як складова європейського пізнього модернізму // Питання літературознавства. — 2013. — № 87. — С. 118—128.

Див. також Класицизм Неокласицизм Революційний класицизм