Комиші́ — село в Україні, в Охтирському районі Сумської області. Станом на 1 січня 2016 року кількість населення становила 1037 осіб. Адміністративний центр Комишанської сільської громади.
Географія Село Комиші знаходиться на березі річки Ташань, вище за течією на відстані 1 км розташоване село Перелуг, нижче за течією на відстані 3 км розташоване село Пірки. Через село проходить автомобільна дорога . З півдня на північ, уздовж лівого та правого берега р. Ташань, село простягнулося на 4 кілометри, а із сходу на захід, уздовж київського шляху, на 2 кілометри.
Топоніми
Певні місця на території села та поруч з ним мають власні топонімічні назви: Бурти, Зайцеве, Кампличка, Козинячий хутір, Красножоник, Курилове, Ляхове, Сосна, Старе, Старе кладовище, Паламарик, Пискунове, Підошва, Ушивець, Федіркове, Хрещатик, Пристань.
Фауна та флора У селі можна зустріти рідкісний вид комах жука-оленя.
В околицях села Комиші гніздяться занесені до Червоної книги види птахів — лелека чорний та сорокопуд сірий. Також зафіксовано гніздування чаплі сірої, лелеки білого,щиглика, пугача звичайного, одуда, дятла звичайного та інших птахів. У місцевості навколо села мешкають такі види тварин: бобер, заєць сірий, вивірка звичайна, лисиця звичайна, сарна європейська тощо.
Геологія місцевості Геологічне дослідження місцевості сучасної Сумської області (зокрема села Комиші) були розпочаті в другій половині XIX ст. Перші наукові роботи на цю тематику опублікували дослідники Борисяк Н.Ф. та Леваковський І.Ф. У 1888 році Гуровим А.В. було складено першу геологічну карту місцевості дочетвертичних та четвертичних відкладень. Посилені роботи з дослідження геології місцевості розпочинаються від початку 50-х років XX століття у зв'язку з виявленням нафтогазових родовищ Дніпровсько-Донецької западини. У 1953 році були розпочаті розвідувально-бурові роботи, унаслідок яких було виявлено Качанівське підняття. Комплексна геолого-гідрогелогічна робота з дослідження місцевості була проведена в 1964-1966 роках силами геологорозвідувальної експедиції тресту “Дніпрогеологія”. Інтенсивне вивчення кристалічного фундаменту проводилось під час виконання "Комплексної програми вивчення перспектив нафтогазоносності кристалічного фундаменту Північного борту Дніпровсько-Донецької западини в 1989-1995 рр."
Територія навколишньої місцевості с. Комиші знаходиться на стику Дніпровського-Донецького авлакогену та Північного борту Дніпровсько-Донецької западини. Вказані структури розділені між собою древнім розломом з амплітудою 2,5-3 км. Фундамент відкладів на місцевості поблизу села Комиші знаходиться орієнтовно на глибині близько 8000-9000 м. У центральній частині Чупахівської геологічної западини розміщена Качанівська структура, яка являє собою брахіантиклінальну складку. Ця структура є солянокупольною. Девонське соляне ядро залягає на глибині близько 4000 м. Амплітуда Качанівського підняття за маркуючими горизонтами тріасу перевищує 150 м. Сліди відкладень турнейського ярусу кам'яновугільної системи виявлені на глибині 3410 м у скважині №34 біля с. Комиші. Ерозією на місцевості відкриті лише відкладення кайнезою, інші породи досліджуються шляхом буріння.
Рельєф місцевості сформовано внаслідок багаторазового переміщення льодяного щита під час Останнього льодовикового періоду.
Історія Історія місцевості до заснування села Комиші Під час дніпровського (риського) зледеніння місцевість між сучасними річками Псел та Ворскла була почергово вкрита льодовиковим щитом та його талими водами.
В епоху верхнього палеоліту територію займали холодні (мамонтові) степи.
Територія місцевості в часи середнього та пізнього неоліту належить до ареалу культури ямково-гребінцевої кераміки.
У добу ранньої бронзи місцевість займає ямна культурно-історична спільнота, у час пізньої бронзи — зрубна.
На початку залізної доби, близько середини VIII ст. до н. е., зі сходу прийшлии скіфи. Місцевість уздовж теперішньої річки Ташань знаходилась між двома потужними центрами скіфської культури — посульським та ворсклинським з відомим Більським городищем.
У часи між III ст. до н. е та II ст. н. е. території належать племенам зарубинецької культури та сарматам.
Після нашестя гунів місцевість населяють протослов'янські племена антів та склавинів.
З VIII ст. на північному Лівобережжі сучасної України формуються слов'янські племена сіверян.
У період Київської Русі територія, на якій нині розташоване село Комиші, належала до Переяславського князівства. Проте простір між річками Сула та Ворскла був слабо заселеним та фактично був прикордонною територією. За річкою Ворскла знаходилися землі кочових племен половців.
Після нашестя Батия місцевість пустувала до кінця XIV століття, коли Велике князівство Литовське почало розширювати свої кордони на схід та південь.
Після Битви на Синіх Водах значні території нинішньої Сумської та Полтавської областей князь Вітовт дарує своїм татарським союзникам Глинським.
Місцевість у цей час населяють напівкочові племена сіврюків.
У 1482 році територія спустошується набігом кримського хана Менґлі I Ґірея.
Після Смоленської війни польська влада починає спроби колонізувати землі на схід від річки Псел.
Від заснування до початку ХІХ століття
Наприкінці XVI ст. активізується заселення території сучасної Полтавщини. Розпочалося воно з виходів уздовж річок на літній період на різноманітні промисли. З утворенням Речі Посполитої та ослабленням Кримського ханства на початку XVII ст. на території тогочасного Дикого поля починають з'являтися постійні поселення.
Одним з основних промислів, яким займалися переселенці, було селітроваріння. Наявність великої кількості старих курганів (як джерела сировини для виробництва), річок та лісів сприяла цьому. А висока ціна та попит на селітру як основний компонент тогочасного димного порху робили цю справу доволі вигідною. До того ж королівська влада надавала колонізаторам звільнення від податків на термін до 20 років.
У 1620 р. декретами короля Сигізмунда III Вази на Лівобережжі була створена промислова провінція — “Селітряна держава”.
Найімовірніше, утворення поселення на початку XVII ст. на місці сучасного села Комиші саме й пов'язане з селітроваренним промислом. Місцевість у межах села з назвою Бурти може вказувати на одне із місць розташування виробництва селітри.
1620-х рр. уже існували селітроварні, про які згадується в різноманітних документах. Так, князь Костянтин Вишневецький, користуючись тим, що в його земельному документальному наданні було відсутнє уточнення про належність цих об’єктів виключно до державної юрисдикції, захоплює «салетри біля річок Хорола, Псла, Груні Великої [прав. прит. Псла, у м. Гадяч], Груні Черкаської [лів. прит. р. Псел], Груні Ташанської і Груні Сухої [притоки р. Груні Черкеської], і теж біля городища Більського, і біля річок Ворксли, Орелі, Мерчика, Орчика, Говтви і Сули.»
Проте документального підтвердження про заснування села Комиші в першій половині XVII ст. виявити поки що не вдалося. Село не згадується в Королівських люстраціях XVII ст. Не вказано воно й на Генеральній карті України Гійома де Боплана, який у 1639 році збирав матеріали для її створення. Відсутні згадки про село і в описах маєтностей Яреми Вишневецького, який у 1646 р. захоплює у своє володіння міста Гадяч, Зіньків, Охтирку, Опішню та землі навколо них.
Першу письмову згадку про село Комиші можна віднайти в документах Московського царства за 1654 р. Тоді брати Федьки Ртищеви з Олешні подали чолобитну царю Олексію Михайловичу з проханням передати їм у користування луки вздовж річки Грунь (сучасна назва р. Ташань):
"А есть по Каменовской дорогѣ по Груни рѣчкѣ, отъ Олешни въ 7 верстах, отъ Каменовской стороны луга сѣные покосы, лежат впустѣ и никому в отдачу не отданы, а пріѣзжаютъ изъ-за рубежа изъ черкасских городов мужики и косят тѣ луга на себя. Просятъ: «чтобы государь велел луга по речке Грунѣ, съ верховья до рубежа по Камыши, черкасской город, от Каменовской стороны, отдать им для буднаго завода и дать о том свою грамоту на Олешню къ воеводѣ Андрею Поливанову."
З 1662 року Комишанська сотня входить до Зіньківського полку, а з 1672р. - до Гадяцького полку. Селяни віддавали повинності на Гадяцький замок. Під час походу Карла XII на Україну с. Комиші опинилося між двома ворогуючими арміями. В грудні 1708 р.- лютому 1709 р. шведські війська займали території навколо Зінькова та Гадяча, а війська Петра I розташовувались по лінії Лебедин, Олешня, Охтирка, Грунь. В середині XVIII сторіччя в селі будується нова Покровська церква. При церкві знаходилась школа, шпиталь, де лікувалися козаки та селяни. В 1729 році в селі діє водяний млин, що належить місцевому священнику. Влітку 1729 року в полках Лівобережної України проводиться Генеральне слідство про маєтності метою якого є чіткий облік прав на землеволодіння. В результатах цього перепису зустрічається і опис тогочасного села Комиші: "Въ Гадяцкомъ полку принадлежащіие до замку гадяцкого гетьману на булаву:… Город Грунь, въ немъ посполитихъ 95 дворовъ и село Комишѣ — 80 дворовъ — грунского уезду ни за якими владѣлцами по сей часъ небыли, но якъ здавна до замку гадяцкого належалы такъ и теперь суть во владѣніи замковомъ. " У 1736 значковому товаришу Гадяцького полку Василю Трохимовичу Бразолію за особливі заслуги перед Російською Імперією (він свого часу обіймав високі пости на військовій державній службі) передали в користування п'ять сіл, у тому числі село Комиші. в 1751 році перебудовується Покровська церква. Старий столітній храм повністю розбирається, а на тому ж місці на кам'яний фундамент ставиться нова дерев'яна п'ятикупольна церква, домальовуються ікони в іконостас, добудовується ще один престол, так званий «придельный» — в честь Всіх Святих. В 1788 році в приході Покровської церкви проживало 1467 чоловіків та 1457 жінок. З них було дітей 263 хлопчики та 291 дівчаток до 7 років, людей священицького стану 27 чоловік, козаків чоловіків 789, жінок-778, селян – 433 чоловіків та 420 жінок, дворових 88 чоловік, підсусідків – 389 чоловік.
У 1765—1768 роках село Комиші входило до Грунської козацької сотні Гадяцького полку. Більшість його населення становили козаки.
Ймовірно, що в жовтні 1768 року через село Комиші з Києва до Бєлгорода конвоювали ватажка гайдамаків Максима Залізняка та інших ув'язнених повстанців. У 1781 р. було скасовано полковий адміністративний устрій Гетьманщини та було утворено намісництва. Комиші входить до складу Зіньківського повіту Чернігівського намісництва. В 1796 році намісництво ввійшло до складу Малоросійської губернії. З 1803 року с. Комиші відноситься до новоутвореного Зіньківського повіту Полтавської губернії.
Село Комиші в ХІХ — на початку ХХ століття.
Холера, посуха та голод 1831—1834 року. У березні 1831 року в Полтавську губернію прийшла епідемія холери, яка ще 1830 року охопила значні території Російської імперії. Місцева влада вживала заходів для запобігання розповсюдженню захворювання, але вони виявились марними. За кількістю хворих у 1831 році Полтавщина перевершила всі інші губернії імперії. Офіційно було зафіксовано захворілими 48 826 осіб, з них померло 14 552.
У 1833 році з початку квітня по кінець червня на Полтавщині не було дощів. Цьому передували три роки неврожаю, падіж худоби та епідемія холери. Від спеки та нестачі опадів посіви посохли та розпочався голод. Ціни на зерно та борошно значно зросли. Наприклад, ціна четвертини житнього борошна в 1834 році в Полтавській губернії доходила до 23-29 рублів, при тому, що у врожайні роки ціна була 3-5 рублів. Особливо важко було безземельним селянам, які обробляли чужу землю за 1/4 частки від врожаю.
Завдяки цілому ряду рішучих дій губернатора Миколи Рєпніна масштаби голоду та його наслідки вдалося зменшити.
Друга половина ХІХ та початок ХХ століття.