Анконська республіка (, ) — середньовічна незалежна комуна та морська республіка, що існувала на адріатичному узбережжі Апеннінського півострова в XI—XVI століттях з центром в місті Анкона. Сьогодні територія колишньої республіки входить до провінції Анкона в регіоні Марке, Італія.
Республіка досягла значних успіхів у розвитку морської торгівлі, зокрема з Візантійською імперією та країнами Східного Середземномор'я. Ці торгові зв'язки забезпечували Анконі статус головного порту, що з'єднував регіони центральної Італії зі Сходом. Майже протягом всього часу свого існування Анконській республіці доводилось суперничати в Адріатичному морі з Венецією і щоб протистояти цій загрозі, Анкона була змушена підтримувала дружні стосунки з іншими потужними гравцями в цьому регіоні — Угорським королівствомGuida rossa (red guide) of Touring Club Italiano (page 88)., Рагузькою республікою і Османською імперією.
Історія
Виникнення і розвиток Місто Анкона було включене до складу нещодавно створеної Піпіном Коротким Папської держави в 774 році. У 839 та у 850 році місто пережило дві атаки сарацинів. Близько 1000 року місто перейшло під контроль Священної Римської імперії, але в ході комунального руху, що в X—XI століттях ширився серед міст північної та центральної Італії, місцева комуна поступово здобула незалежність і в XI столітті набула статус незалежної комуни Анкони () під високою юрисдикцією папської державиArmando Lodolini, Le repubbliche del mare, publisher: Biblioteca di storia patria, Rome, 1967 (chapter Ancona)World Vexilology and Heraldry: Italy — Centre. Девіз міста звучав як «Анкона, дорійське місто віри» (), посилаючись на грецьку історію заснування міста.
Після здобуття незалежності, Анкона поступово перетворилась у важливу морську республіку, яка була потужним конкурентом і ціллю нападів сусідньої Венеційської республіки. Сама республіка ніколи не нападала на Венецію чи інші морські міста, але часто була змушена захищатисяMario Natalucci, Ancona attraverso i secoli — Dalle origini alla fine del Quattrocento, Unione arti grafiche, 1961.. Незважаючи на низку нападів, торговельних війн та морських блокад, Венеції так ніколи і не вдалося підкорити АнконуFrederic Chapin Lane. Venice, A Maritime Republic, JHU Press, 1973 (p. 63). Крім того, Анкона завжди мусила остерігатися зазіхань зі сторони як Священної Римської імперії, так і папства. В XII столітті Анконська республіка тричі витримала напад військ Священної Римської імперії, яка намагалась відновити свою владу не лише над Анконою, але й над іншими італійськими комунами. У 1137 році місто витримало облогу військ імператора Лотаря II, а у 1167 році — Фрідріха Барбаросси. В 1174 році імперські війська Барбаросси здійснили повторну спробу захопити місто. Крістіан I, архієпископ Майнца і архіканцлер Барбаросси вступив в союз із Венецією і спільно з нею обложив Анкону. Венеційський флот, що складався із численних галер та великого корабля Totus Mundus заблокували порт Анкони, тоді як імперські війська взяли місто в облогу з суші. Після кількох місяців драматичного опору анконітани змогли надіслати до Емілії-Романьї невеликий загін з проханням про допомогу. На заклик відгукнулись війська з Феррари та Бертіноро, які прийшли на допомогу і врятували місто від імперської армії та венеційців. Однією з легендарних осіб облоги 1174 року стала Стаміра, мужня вдова, яка за допомогою смолоскипа спалила облогові машини нападниківJustine Firnhaber-Baker, Dirk Schoenaers, The Routledge History Handbook of Medieval Revolt, Taylor & Francis, 2016 (p. 143)..
У боротьбі між папами та імператорами Священної Римської імперії, яка вирувала в Італії з XII століття, Анкона виступила на стороні папістів гвельфів. Папа Олександр III (1159—1181) оголосив Анкону вільним містом у складі папської держави. Через 250 років Папа Євгеній IV підтвердив правове положення, визначене його попередником, і 2 вересня 1443 офіційно проголосив її республікою під назвою The act, with the name of Liber croceus magnus, is preserved at Ancona State Archive. Майже одночасно була офіційно визнана Рагузькою республікою Josip Vrandečić, Miroslav Bertoša, Dalmacija, Dubrovnik i Istra u ranome novom vijeku , Barbat, 2007 (page 17); James Stewart, Croatia , New Holland Publishers, 2006 (page 285), що підтвердило тісний зв'язок, який існував між двома адріатичними портами.
Морські торгові маршрути та факторії
Факторії або фондако (заморські колонії зі складами та житловими будівлямиThese were small gated enclaves within a city, often just a single street, where the laws of the city were administered by a governor appointed from home, and there would be a church under home jurisdiction and shops with Italian styles of food.) Анконської республіки постійно діяли в Константинополі та багатьох інших портах Середземномор'я. У Константинополі знаходилась, мабуть, найважливіша факторія, в якій анконітанці мали власну церкву, Санто-Стефано, а у 1261 році вони додатково отримали привілей мати свою каплицю і в центральному Софійському соборіAntonio Leoni, Historia of Ancona of 1812 ..
Інші фондако Анкони були в Сирії (в Лаяццо та Лаодикеї), в Єгипті (в Александрії), на Кіпрі (у Фамагусті), у Палестині (у Сан-Джованні д'Акрі), у Греції (на Хіосі), у Волощині (в Констанці), у Малій Азії (у Трапезунді). Рухаючись далі на захід, факторії Анкони були присутні в Адріатичному морі в Рагузі і Сеньї, на Сицилії в Сіракузах і Мессіні, в Іспанії в Барселоні і Валенсії та в Африці в Триполі.
З численних факторій торговий морський флот республіки доставляв товари в Анкону, а подальше транспортування по суші цих товарів (особливо текстилю та прянощів) через Альпи у Францію та інші країни північної Європи здійснювалось купцями Лукки і ФлоренціїGuglielmo Heyd, Le colonie commerciali degli Italiani in Oriente nel Medioevo, volume 1; Antonelli, 1868..
Союз з Рагузою Комерційна конкуренція між морськими торговими республіками Венеції, Анкони та Рагузи була дуже сильною, оскільки всі вони знаходились на узбережжі Адріатичного моря. Вони неодноразово вели відкриті бої. Венеція, усвідомлюючи свою велику економічну та військову силу, не толерувала конкуренції з боку інших морських міст Адріатики. Кілька адріатичних портів, таких як Зара чи Спліт перебували під владою Венеції, але Анкона і Рагуза зберегли свою незалежність. Щоб не підкоритися венеційському правлінню, ці дві республіки уклали між собою численні міцні союзи. Венеції вдалось завоювати Рагузу в 1205 році і утримувати її під своїм контролем до 1382 року, коли Рагуза відновила фактичну свободу, сплачуючи данину спочатку угорцям, а після битви при Мохачі — Османській імперії. У цей період Рагуза знову підтвердила свій старий союз з Анконою.
Втрата незалежності Анконська республіка втратила свою незалежність у 1532 році, коли Папа Климент VII з роду Медічі зумів заволодіти нею політичним шляхом та включити до складу Папської держави. Символом папської влади була величезна Цитадель, використана Климентом VII як троянський кінь для завоювання міста.
Управління і законодавство Анкона була республікою з олігархічною формою правління. Нею керували шість старійшин, що обрирались трьома районами (терцієрами), на які було поділено місто: Сан-П'єтро, Порто та Каподімонте. На відміну від інших міст центральної та північної Італії, Анкона завжди зберігала республіканський устрій і ніколи не ставала сеньйорією. Більш, ніж 500-річний період республіканського правління переривався лише одного разу. В 1348 році, скориставшись епідемією Чорної смерті та пожежею, яка знищила багато важливих будівель, Анкону захопив Малатеста, сеньйор Ріміні, але в 1355 році він був вигнаний з міста.
Місто мало власний кодекс морського права Statuti del mare e del Terzenale (Закони про море та арсенал) та митного права Statuti della Dogana (Закони про мито)James Reddie, Historical View of the Law of Maritime Commerce, W. Blackwood and sons, 1841..
Активна морська торгівля Анкони в Леванті стала причиною народження комерційного права. Юрист Бенвенуто Стракка (Анкона, 1509—1579) опублікував у 1553 році трактат , що був однією із перших, якщо не першою юридичною працею, присвяченої саме комерційному праву. Цей трактат зосереджувався на купцях і торгових контрактах, практиці та морських правах, до яких він незабаром додав обширні обговорення банкрутства, факторів і комісій, переказів третім особам і страхування. З цієї причини Стракка часто вважають батьком комерційного права та автором першого італійського трактату про договори страхування.
Валюта
Перші повідомлення про карбування монет в середньовічній Анконі з'явилися в XII столітті, коли незалежність міста зросла, і воно почало карбувати монети без імперського чи папського контролюMarco Dubbini e Giancarlo Mancinelli Storia delle monete di Ancona, edizioni Il lavoro editoriale, Ancona 2009, . Під час свого золотого віку Республіка Анкона карбувала власні монети агонтано. Це була срібна монета 18–22 рр мм в діаметрі і вагою 2,04–2,42 грамаLucia Travaini, L'Agontano: una moneta d'argento per l'Italia medievale, Societa' Numismatica Italiana, 2003..
Пізніше Анконська республіка почала карбувати менш відому золоту монету агното або анконський дукат. Зразки цієї монети збереглися з XV і XVI століть і карбувались аж до втрати містом незалежності в 1532 році.
Відомі мореплавці
Мореплавець і археолог Кіріако Анконський був активним мандрівником і гуманістом, який походив із відомої купецької родини. Його називають батьком археології: «Кіріак з Анкони був найбільш активним і плідним дослідником грецьких та римських старожитностей у XV столітті, і загальна точність його описів дає йому право називатися батьком-засновником сучасної класичної археології»Edward W. Bodnar, Later travels, with Clive Foss. Колеги-гуманісти назвали його «батьком старожитностей», який повідомив своїм сучасникам про існування Парфенона, Дельфів, пірамід, Сфінкса та інших відомих стародавніх пам'яток, які на той час вважалися зруйнованими і втраченимиGianfranco Paci, Sergio Sconocchia, Ciriaco d'Ancona e la cultura antiquaria dell'umanesimo, Diabasis, 1998; ..
Мореплавець Граціозо Бенінказа, що народився в Анконі, був відомішим італійським морським картографом XV століття та автором кількох карт-портоланів Середземного моряEnciclopedia Treccani, Grazioso Benincasa;
The Italian cartographers of the Benincasa and Freducci Families and the so-called Borgiana Map of the Vatican Library, in Imago Mundi, X (1953), pp. 23–45.
Національні громади
В середньовічній Анконі існували грецька, албанська, далматинська, вірменська, турецька та єврейська громадиMarina Massa, Il patrimonio disperso: il «caso» esemplare di Carlo Crivelli, Regione Marche, 1999 (page 214)..
Анкона, як і Венеція, у XVI столітті стала дуже важливим притулком для купців з Османської імперії. Греки утворювали найбільшу з громад іноземних купців. Переважно вони були біженцями з колишніх візантійських та венеційських територій, які були окуповані османами наприкінці XV та у XVI столітті. Перша грецька громада була заснована в Анконі на початку XVI століття і складалась приблизно з 200 грецьких сімейMario Natralucci, Ancona durante i secoli, 1960.. Більшість із них прибула з північно-західної Греції, тобто з Іонічних островів та Епіру. У 1514 році Дмитро Калоїрі з Яніни домігся зниження митних зборів для грецьких купців з міст Яніна, Арта та Авлона в Епірі. У 1518 році єврейський купець з Авлони домігся зниження мит, що сплачувалися в Анконі для всіх «левантійських купців, підданих туркам»Jan W. Woś, La comunità greca di Ancona alla fine del secolo XVI, Tipografia Sonciniana, 1979.
У 1531 році було створено Грецьке братство (Confraternita dei Greci), до якого увійшли як православні греки, так і католики. Братство користувалось костелом Св. Анни деї Грекі та отримало дозвіл проводити богослужіння за грецьким і латинським обрядами. Церква Св. Анни існувала з XIII століття, спочатку як «Санта-Марія в Порта Сіпріана», на руїнах давньогрецьких стін Анкони.