Правова система Китайської Народної Республіки — правова система Китаю, що входить до далекосхідної групи правових систем, характеризується стародавніми правовими традиціями і сучасним законодавством, які включають ідеї «соціалізму з китайською специфікою» і деякі засади романо-германського права. Переважання норм моралі над нормами права в регулюванні будь-яких питань суспільного життя — одна з його ознак.
Західна традиція, сприйнята китайським правом, істотно доповнена, особливо на рівні індивідуального регулювання, правовим менталітетом китайців, правова свідомість яких залишається в межах традиційної конфуціанської концепції правозастосування, де праву в процесах суспільного розвитку відводиться не головна, а допоміжна роль. Як наслідок, китайським правом була прийнята структура романо-германського права, система його джерел, кодифікація, юридична техніка, але в модифікованому вигляді, так як здійснювався достатній вплив зі СходуЦивільне право: Загальна частина. / Майданик Р. А. — К.: Алерта, 2012. — 472 с..
Основними джерелами права КНР є закони та інші нормативні правові акти. Їх ієрархію утворюють Конституція, закони, постанови Постійного комітету ВЗНП, Постанови Державного ради підзаконні акти інших органів державної влади і управління, зокрема місцевих.
На сьогодні важливе місце у правовій системі КНР посідають дві території — Гонконг і Макао — спеціальні адміністративні райони, які мають свої правові особливості. Це робить правову систему Китаю складною, подібною до тих, що існують у федераціях.
Термінологія У китайській мові сучасне слово «право» (фалюй 法律 fǎlǜ) походить від термінології доімперського періоду (що передує 221 до н. е.). Обидві графеми відповідають значенню «правило, закон», але друга також має розповсюдження у музичному лексиконі (див. Люй-люй).
Дерк Боуд і Клеренс Морріс дотримувалися концепту «фа», як асоціації з йі (義), що означало «рівні права». Ян Фу, у своєму перекладі книги «Мотесквері де Ласпіріт де Лоас», що була видана у 1913 році, попередив читачів цієї книги про розбіжності між китайськими та «західними» правами. Слово «право, закон» у західних мовах має 4 варіанти перекладу як ін-лі(理) «порядок»; лі (礼) «права» (частіше про майно), «фа» (法) (тут—)"права людини" і жі(制)"контроль".
Термін, що передував «фа», був «сін» (Вейд-Джайлз «ксінг» 刑), що по походженню відносився до страти за допомогою відрубання голови. Згодом термін «сін» був розвинений і відносився не тільки до страт, а і до інших мір покарання за злочини. У філософському сенсі він також поєднувався із омонімом 形, який мав значення «форма», «тіло», «шаблон».
У підбірці Шан шу зафіксовано 5 найдавніших форм покарань: привселюдна ганьба скалічення кастрація ще тяжче скалічення, що призводило до смерті страта З часом значення сін було ще більше розширено — означав не тільки збірку покарань, а також список заборон і обмежень, через які виносилося покарання. У сучасності сін фігурує не тільки у сенсі кримінального кодексу. Класичний приклад сін — «сін бу» xing bu (刑部) — «Відділ Покарань» — що діяв у часи правління імператорів у Китаї.
Ідейна основа: конфуціанство і легізм Право Китаю — є одним із найдавніших та найвідоміших у світі та нараховує приблизно декілька тисячоліть. Тому логічно, що правове розуміння цієї країни формувалося під впливом філософських шкіл: а) конфуціанство; б) легізмПорівняльне правознавство / В. Д. Ткаченко, С. П. Погребняк, Д. В. Лук'янов: Підручник для студентів П 41 юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів. — X.: Право, 2003. — 274 с..
Ці дві основні класичні правові теорії розроблені у період «Ворогуючих царств». Конфуціанство і легізм різняться одна від одної, у той час як обидві вимагають урядової ієрархії, але разом вплинули і продовжують впливати на розвиток культурних, соціальних і правових норм в Китаї.
а) Вчення Конфуція досить вагомо вплинуло на процес формування китайського права (551—479 pp. до н. е.), погляди якого описано в книзі «Лунь Юй». За конфуціанством, суспільні відносини — це частина суспільної думки (переважання норм моралі перед правовими нормами), тобто основна передумова конфуціанства є ідея доброти людей. Конфуцій вважав, це не лише призведе до гармонійного соціального порядку, але і підвищить внутрішній світ кожної особи. Важливо відзначити, що цей напрям до XX ст. визначав не тільки ставлення населення до держави і права, але формувало й формує спосіб життя і мислення китайців і до нашого часу. Він упродовж понад 2000 років був визнаний ідеологічною основою не тільки китайської державності, але й китайського суспільства в цілому.
б) У III ст. до н. е. формується легізм. Видатним теоретиком вважається Шан Янь (IV ст. до н. е.). Це вчення засноване на тому, що влада повинна ґрунтуватися не стільки на доброчесності правителів, скільки на правлінні законів. Представники цієї течії вважали, що жорсткі закони є єдиним способом регулювання відносин держави і її населення. Основна ідея — рівність всіх перед законом, наслідком чого стала роздача титулів не за народженням, а за реальними заслугами, згідно із якою будь-яка проста людина мала право брати участь в управлінні державними справами. Іншими словами, школа легістів виступала за рівність усіх перед законом. Легізм був теоретичним обґрунтуванням тоталітарно-деспотичного управління державою і суспільством, яке першим у китайській теорії добилося статусу єдиної офіційної ідеології в першій централізованій імперії Цинь (221—207 до н. е.), відсунувши тим самим на задній план конфуціанство. Подібний стан речей зберігався недовго, оскільки наприкінці III ст. до н. е. імперія Цинь занепала.
Через багато століть під час проведення кампанії «критики Конфуція» (1973—1976) ідеологія легізму в КНР реабілітувалася, унаслідок чого легісти були офіційно оголошені прогресивними реформаторами, які боролися з консервативними конфуціанцями за перемогу феодалізму, що зароджувався, над віджилим рабовласництвом і ідейними попередниками маоїзмуТеорія держави і права (пер. з рос.) / Скакун О. Ф.: Підручник — Харків 2001. — 253 с..
Таким чином, школа легістів обґрунтовувала ідею пріоритетної ролі закону, що забезпечується насильницькими заходами держави. Проте дані ідеї не були сприйняті більшістю китайського народу.
Отже, не дивлячись на відмінності між ідеями конфуціанства і легізму, були спроби примирити і пом'якшити суперечності вищезгаданих філософських вчень. Їх спільною рисою була політична спрямованість, прагнення організувати життя китайського суспільства на «раціональних», «справедливих» засадах, але таких, що розуміються кожним із них по-різному. Вплив конфуціанства і легізму на правосвідомість сприяв тому, що норми поведінки набули велику обов'язковість і формалізм. У результаті були систематизовані і закріплені норми конфуціанської моралі.
Історія У 206 р. до н. е. під час правління династії Хань конфуціанство набуло статусу офіційної державної ідеології, хоча монголи — завойовники у VIII ст. могли виразити своє презирство до цього вчення, відносячи його проповідників до десятого, останнього розряду населення. Наступники почали пропагувати це вчення в країні, і як наслідок воно стало духовною та філософською основою китайського суспільства та держави на наступні 2000 років. Вони визнавали, що правила «лі» та морально-філософського вчення недостатньо для врегулювання суспільних відносин. Держава має створити і правові норми навіть, якщо вони не матимуть цієї ж цінності, що і правила «лі». Кодекси віддавна створювалися у китайському суспільстві (ще до об'єднання Китаю у єдину імперію), але, як правило, ці давні кодекси не збереглися.
Попри все, китайські правителі використовували письмові джерела, оскільки складне суспільне життя не могло бути врегульоване неписаними правилами в рамках конфуціанської концепції.
VI—V ст. до н. е. відслідковують появу писаних законів у Стародавньому Китаї. Першим був закон про поземельний податок, прийнятий в VI ст. до н. е. в царстві Лу, що регулював земельні відносини і встановив приватну форму землеволодіння замість общинної. Далі писаним законом у Китаї вважається бронзовий триніжок під назвою «Звід законів», що належить до VI ст. до н. е. (536 р. до н. е.), який регулював кримінальні і кримінально-процесуальні відносини. «Книга законів царства Вей» авторства Лі Куя — одна із перших, складена на основі зібрання правових положень, прийнятих в V—IV ст. до н. е. в окремих князівствах. Складалася з 6 розділів: закони про злодіїв, розбійників, ув'язнення, затримання злочинців, знаряддя, страту і тортури. В III—II ст. до н. е. була доповнена нормами права про військову справу, державне конярство і фінанси.
Створення класичного трактату «Лі цзи» на початку нашої ери було дуже важливим, так як відобразив норми моралі для регулювання поведінки людей. Правила «Лі» — це ціла система нормативних регламентів і рекомендацій, реалізація яких забезпечує необхідну стабільність суспільства і держави. Згідно з ним, соціальний статус визначав статус індивідів, тобто він прямо залежав від становища людини в суспільстві: у сім'ї, серед сусідів, у службовій ієрархії, у державі.
Взагалі, китайське право позначалось спочатку терміном «ксін» (у сучасній мові означає покарання), а пізніше використовувалося слово «фа» (право). Можна вважати, що китайці під правом розуміють тільки кримінальне право, тому усі відомі закони того часу називалися кримінальними, хоча регулювали цивільні, адміністративні і процесуальні правові відносини. Проте всі порушення, незалежно від їх юридичної природи, каралися кримінальними санкціями.
Наступним етапом розвитку китайського права вважається правління династії Тан у VII ст. Під час їхнього правління існували кодекси, що містили розпорядження адміністративного і кримінального характеру.
За правління династії Цин (1644—1911) виділяють два систематизовані зводи законів: перший звід законів — Дацин Хуейдянь, що був закінчений в 1646 р. і містив установлення династії Цин та регулював питання державно-правових і адміністративно-правових відносин, детально регламентував основні функції всіх державних органів; другий звід законів — Дацин Люйлі — вийшов у світ в 1746 р. та складався з семи розділів. У першому розділі було представлено види покарань і обставини, що їх пом'якшують. Решта розділів містила склади злочинів та способи вирішення цивільних спорів. У зводі законів Дацин Люйлі відбилася система норм звичаєвого права, що діяли у той час у Китаї. Прикладом цьому можуть служити шлюбно-сімейні відносини, що закріплювалися договором між главами сімействСравнительное правоведение / Бехруз Х.: Учебник для вузов. — О.: Фенікс; — М.; ТрансЛит, 2008. — 504с.. У 1902—1905 роках під керівництвом Шень Цзябеня відбувається переробка цього кодексу.
20 століття та сучасність
Щодо положень Другого зводу законів, то багато з них були удосконалені напередодні революції 1911 p., продовжували діяти до вступу в 1931 р. в силу двох останніх книг Цивільного кодексу Китайської Республіки.
Саме після 1911 р., та проголошення республіки створювалися нові кодекси: 1912 р. — прийнято Кримінальне уложення, яке в 1928 р. було модернізоване і перейменоване в Кримінальний кодекс; 1929—1931 pp. — набув чинності Цивільний кодекс, що регулював питання цивільного і торгового права; 1930 р. був прийнятий Земельний кодекс; 1932 р. — цивільно-процесуальний кодексДавид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности. М, 1996.. Проте й далі продовжували існувати традиційні поняття, які переважали в реальній дійсності та при їх порушенні відбувалося ігнорування законів. Як результат прийняття нових кодексів збільшилося число судових процесів, чого не хотіло китайське суспільство, що привело до повернення ідей конфуціанства.