Республіка Китай є представницькою республікою, у якій функції урядування розподілені між п'ятьма гілками влади. Система влади, започаткована китайським політичним діячем Сунь-Ятсеном складається з наступних центрів управління: Виконавчий Юань, формулює та впроваджує політики, очолюється Прем'єр-міністром; Законодавчий Юань створює та переглядає законодавство, проводить слухання з політичних питань, розглядає та ухвалює бюджет; Екзаменаційний Юань керує системою державної служби; Судовий Юань наглядає за судовою системою країни; Юань Контролю звільняє (в тому числі за процедурою імпічменту) державних службовців, здійснює аудит державних установ. Державу очолює Президент Республіки, Прем'єр виконує роль Президента Виконавчого Юаню, тобто голови уряду.

Принципи врядування прописані в Конституції Республіки Китай, яка була прийнята 1 січня 1947 року, але вступила в силу лише після закінчення воєнного стану у 1987 році. Парламент переглядав і вносив зміни у Конституцію в 1991, 1992, 1994, 1997, 1999, 2000, та 2005 роках.

Республіка Китай є державою з багатопартійною системою влади. Однак історично найбільші впливові дві партії: Гоміньдан (KMT, "Китайська націоналістична партія"), яка підтримує тісніші зв'язки з материковим Китаєм та об'єднання Китаю, та Демократична прогресивна партія, що підтримує незалежність Республіки Китай.

До набуття чинності Конституцією у 1987 році, Республіка Китай жила за законами воєнного часу та характеризувала авторитарним управлінням. Авторитарна політична система проіснувала з 1924 року, коли контроль над країною зосередився в руках однієї партії і офіційно діяв однопартійний режим, відомий як Данг Гуо (партія-держава). З 1924 до 1987 року на території Республіки Китай заборонялася політична опозиція, релігійна діяльність контролювалася керівною партією - Гоміньданом, дисидентство було заборонено, жорстко придушувалися громадянські права. Після демократизації в країні дозволили створення інших партій, набула поширення свобода слова та громадянські права.

За останні три десятиліття Республіка Китай трансформувалася в одну з найбільш розвинених демократій в Азії. У 2021 році Economist Intelligence Unit помістив Республіку Китай на 8 місце серед країн з найбільш розвиненою демократією.

Огляд Згідно з Конституцією, влада Республіки Китай де-юре розповсюджується на територію всього Китаю, а також зовнішню Монголію. Пов'язано це з тим, що Конституцію прийняли ще до того, як контроль над материковим Китаєм перейшов до Комуністичної партії Китаю. Після того, як уряд Республіки Китай був змушений евакуюватися на Тайвань, у Тайбеї продовжили свою роботу всі державні інституції, які здійснювали політику на території не лише Тайваню, але всього Китаю. Формально столицею країни залишилосі місто Нанкін. Лише у 1991 році президент Лі Денхуей неофіційно відмовився від претензій уряду Республіки Китай над материковим Китаєм, заявивши що уряд Республіки Китай "не заперечує того факту, що територія материкового Китаю контролюється Комуністичною партією". Однак, незважаючи на це, система влади залишилася практично без змін. Лише деякі процедурні зміни були запроваджені подальшими змінами до Конституції.

На відміну від президента, Національна асамблея, яка є головним законодавчим органом у країні, не змінювала кордонів республіки та не заявляла про формальну незалежність уряду на Тайвані. Пекінський уряд неодноразово погрожував застосувати силу, якщо Тайвань оголосить про свою незалежність.

Уряд +Очільники Республіки КитайПосадаІм'яПартіяДата обранняПрезидентЛай ЦіндеДемократична прогресивна партія20 травня 2024Віце-президентСьяу Бі-хімДемократична прогресивна партія20 травня 2024Очільник Виконавчого Юаню (прем‘єр)Чжо ЖунтайДемократична прогресивна партія20 травня 2024Очільник Законодавчого ЮанюХань ГоюйГоміндан1 лютого 2024Очільник Судового ЮанюШи Мін ЯньНезалежний1 листопада 2024Очільник Екзаменаційного ЮанюЧжоу Хун-сяньДемократична прогресивна партія20 грудня 2024Очільник Юаню КонтролюЧен ЧуДемократична прогресивна партія1 серпня 2020

Президент і Віцепрезидент Республіки Президент Республіки

Президент Республіки Китай, також відомий як президент Тайваню, є главою держави Республіки Китай (Тайвань), а також головнокомандувачем Збройних сил РК. До 1949 року ця посада мала повноваження керувати материковим Китаєм, але після перемоги комуністів у китайській громадянській війні втратила контроль над ним, і юрисдикція КНР обмежилася Тайванем, Пенху, Цзіньмень, Мацу та меншими островами.

Згідно з Конституцією 1947 року президента обирала Національна асамблея. Президент не володів жодною владою, це була радше церемоніальна посада, без реальної виконавчої влади, оскільки РК спочатку задумувалася як парламентська республіка. Проте з 1996 року після внесення змін до Конституції президента обирають на всенародному голосуванні терміном на чотири роки з можливістю переобрання на ще один термін (не більше двох термінів).

Обрання президента та віце-президента регулюється законом про обрання і відкликання президента та віце-президента. Згідно з цим законом, вимогами для обрання на посаду є: громадянство Республіки Китай, вік від 40 років, проживання на території Тайваню не менше 15 років та постійне фізичне перебування на території країни впродовж останніх 6 місяців. Не можуть бути кандидатами на посаду президента: Військові Державні службовці, які забезпечують виборчий процес Люди, які мають іноземне громадянство або довідку на проживання в Китайській народній республіці Люди, які відновили своє громадянство або набули його шляхом натуралізації

Щодо повноважень, то наразі президент обирається на чотирирічний термін шляхом прямого голосування за мажоритарною системою в районах, що перебувають під управлінням РК. До 1991 року президента обирала Національна асамблея РК на шестирічний термін.

Конституція РК визначає президента як главу держави та головнокомандувача Збройних сил РК (раніше — Національної революційної армії). Президент відповідає за ведення зовнішніх відносин, таких як укладення договорів, оголошення війни та укладення миру. Президент повинен промульгувати всі закони і не має права вето, але може схвалити або відхилити вето, запропоноване Виконавчим Юанем (Кабінетом міністрів). Інші повноваження президента включають надання амністії, помилування або пом‘якшення покарання, оголошення воєнного стану та присвоєння почестей і нагород.

Президент може, за рішенням Ради виконавчого Юаню, видавати надзвичайні укази та вживати всіх необхідних заходів для запобігання безпосередній небезпеці, що загрожує безпеці держави або народу, або для подолання будь-якої серйозної фінансової чи економічної кризи. Однак такі укази повинні бути представлені до Законодавчого Юаню для ратифікації протягом десяти днів з моменту їх видання. Якщо Законодавчий Юань відмовляється ратифікувати такі надзвичайні укази, вони втрачають чинність.

Президент може, протягом десяти днів після прийняття Законодавчим Юанем вотуму недовіри прем'єр-міністру, розпустити Законодавчий Юань після консультацій з його головою. Однак президент не може розпустити Законодавчий Юань під час дії воєнного стану або надзвичайного стану. Після розпуску Законодавчого Юаня вибори до законодавчого органу повинні бути проведені протягом 60 днів.

Президент також може призначати старших радників (中華民國總統府資政|資政), радників з питань національної політики (中華民國總統府國策顧問|國策顧問) та радників зі стратегії (中華民國總統府戰略顧問|戰略顧問)), але вони не утворюють ради.

Конституція не дає чіткого визначення того, чи є президент більш впливовим, ніж прем'єр-міністр, оскільки вона називає Виконавчий Юань (очолюваний прем'єр-міністром) «найвищим адміністративним органом», який здійснює нагляд за внутрішніми справами, надаючи президенту повноваження головнокомандувача збройних сил і повноваження у сфері зовнішньої політики. Перед своїм обранням президентом у 1948 році Чан Кайші наполягав на тому, щоб за новою Конституцією він був прем'єр-міністром, а президентство (на яке він висунув Ху Ши) було зведено до номінальної роліU.S. Department of State, The China White Paper (Stanford: Stanford University Press, 1967), 273.. Однак Національна асамблея переважною більшістю голосів підтримала Чан Кайші як президента, і, обійнявши цю посаду, Чан продовжував здійснювати широкі повноваження як лідер, а прем'єр-міністр виконував політику, а не формував її. Таким чином, до 1980-х років влада в РК була персоналізованою, а не інституціоналізованою, що означало, що президентська влада значною мірою залежала від того, хто обіймав цю посаду. Наприклад, Єнь Чжа-кань був переважно церемоніальним президентом, а реальна влада перебувала в руках прем'єр-міністра Чан Чін-куо, який переніс цю владу з собою на посаду президента. Після того, як президент Лі Тен-хуей змінив Чанга на посаді президента в 1988 році, боротьба за владу всередині Гоміндану переросла в конституційну дискусію про відносини між президентом і прем'єр-міністром. Перші три прем'єр-міністри за часів Лі (Ю Куо-хуа, Лі Хуан і Хау Пей-цун) були вихідцями з материкової частини Китаю, які спочатку виступали проти приходу Лі до влади. Призначення Лі Хуана і Хау були компромісом президента Лі, щоб заспокоїти консерваторів ГМД. Подальше призначення першого прем'єр-міністра тайваньського походження, Лієна Чана, було сприйнято як зміцнення влади Лі. Більше того, в цей час прем'єр-міністр був позбавлений повноважень затверджувати президентські призначення, а Законодавчий Юань — повноважень затверджувати вибір президента щодо прем'єр-міністра. Це зробило президента більш впливовим чиновником.

Після обрання Чень Шуйбяня президентом у 2000 році президентство і Законодавчий Юань контролювалися різними партіями, що спричинило низку прихованих конституційних проблем, таких як роль Законодавчого Юаня у призначенні та звільненні прем'єр-міністра, право президента скликати спеціальну сесію Законодавчого Юаня та питання про те, хто саме має право скликати референдум. Більшість цих питань було вирішено шляхом міжпартійних переговорів.

Віцепрезидент Республіки Віцепрезидент Республіки Китай, якого зазвичай називають віцепрезидентом Тайваню, є другою за значимістю конституційною посадою в уряді Тайваню після президента і посідає перше місце в черзі наступництва президента.

Щодо повноважень, то відповідно до статті 49 Конституції РК, у разі, якщо посада президента стає вакантною, віцепрезидент виконує обов'язки президента до закінчення терміну повноважень президента. У разі, якщо посади президента і віце-президента стають вакантними, обов'язки президента виконує голова Виконавчого Юаня. У разі, якщо президент з будь-яких причин не може виконувати свої обов'язки, його обов'язки виконує віцепрезидент. У разі, якщо і президент, і віцепрезидент не можуть виконувати свої обов'язки, обов'язки президента виконує голова Виконавчого Юаня. Згідно з первинною конституцією, посада віцепрезидента залишається вакантною до кінця терміну повноважень після того, як віцепрезидент стає президентом; однак, згідно з додатковими статтями Конституції РК, якщо посада віцепрезидента стає вакантною з будь-якої причини, Законодавчий Юань обирає нового віцепрезидента з кандидатів, висунутих президентом.

Окрім того, що віце-президент заміщає президента в разі його смерті, відставки або імпічменту, а також виконує обов'язки президента в разі його недієздатності, віце-президент має мало офіційних повноважень в уряді.

Окрім того, що віцепрезидент замінює президента в разі його смерті, відставки або імпічменту, а також виконує обов'язки президента в разі його недієздатності, він має мало офіційних повноважень в уряді.

До 1996 року віцепрезидент обирався Національною асамблеєю РК. Починаючи з виборів 1996 року, віцепрезидент обирається шляхом прямого народного голосування громадян, які мають реєстрацію в «Вільній зоні Республіки Китай», разом із президентом.

Національна асамблея