Мисте́цька шко́ла Оле́кси Новакі́вського — навчальний заклад, створений 1923 року у Львові за ініціативою Митрополита Андрея Шептицького, який запропонував Олексі Новаківському заснувати власну школу та матеріально підтримав її заснування. Олекса Новаківський на той час був одним з найбільших мистецьких авторитетів у Львові й користувався великою популярністю серед творчої молоді, завороженої його романтичною особистістю, масштабністю його мислення та потужною стихією його малярських полотен. Немаловажним був той факт, що 1919 року він був номінований професором Української академії мистецтв у Києві.

Завданням Мистецької школи було формування мистців, здатних на ґрунті української духовної культури й художніх традицій творити національне мистецтво світового рівня.

Передумови створення школи

У Галичині приблизно від середини XIX століття існувало немало приватних художніх шкіл, студій та рисувальних курсів, які були польськомовними і ґрунтувалися переважно на польській культурі. Такою була, зокрема, заснована 1876 року за наказом Міністерства освіти і віросповідання Австро-Угорщини Школа промислового рисунку і моделювання. Проходячи різні трансформації навчання у цій школі було спрямоване на артистичні потреби промисловості аж до 1932 року, коли мистецький відділ школи було виділено в окремий заклад під назвою «Львівська школа декоративних мистецтв і мистецького промислу».

Навчальні заклади мистецького скерування, які виникали спорадично в різних регіонах України у більших містах та культурних осередках краю (Києві, Одесі, Харкові, Чернівцях) також не мали виразної проукраїнської орієнтації. З плином часу вони перетворювались у державні навчальні заклади — «художественные училища», втрачаючи свою національну своєрідність та перетворюючись на провінційних ідейних послідовників Петербурзької академічної школи. Щойно 1917 року заснована у Києві Українською Центральною Радою Українська академія мистецтв стала по-справжньому вищим навчальним закладом, викладачі якої Василь Кричевський, Федір Кричевський, Михайло Бойчук, Олександр Мурашко, Георгій Нарбут, Микола Бурачек та інші формували мистецькі вартості української культури. 1919 року професором академії був іменований і Олекса Новаківський.

Після Першої світової війни і поразки збройних визвольних змагань 1917—1921 рр. Львів став осередком концентрації тут українських творчих сил. Сюди з окупованої більшовиками Наддніпрянської України прибула яскрава плеяда творчої інтелігенції, яка знайшла в Галичині політичний притулок і захист від більшовицьких репресій. Серед них були такі непересічні мистецькі таланти, як Павло Ковжун, Петро Холодний-старший, Роберт Лісовський, Микола Бутович, Юрій Магалевський та інші. У Львові вони долучилися до когорти місцевих художників, очолюваних переважно випускниками Краківської академії мистецтв — Олексою Новаківським, Іваном Трушем, Осипом Куриласом, Антіном Манастирським, привнісши в творче життя Львова нові мистецькі форми й свіжий національний подих з Наддніпрянщини.

Так сформувалося ядро із творчих різнобічних особистостей, які могли забезпечити педагогічні підвалини національної мистецької школи. А необхідність її створення уже давно нуртувала громадську думку з огляду на шовіністичний наступ на українську освіту й культуру в Польській республіці. Українські школи були перетворені на польсько-українські з перевагою польської мови, у Львівському університеті закрили всі українські кафедри й обмежили доступ українців до навчання в ньому. На тлі активної протидії української громадськості полонізації 1921 року був заснований Таємний український університет. Проблема заснування також Української академії мистецтв у Львові гаряче обговорювалася сторінках галицької преси. Павло Ковжун у листі до львівської газети «Громадський вісник» категорично наполягав:

Проте створення української національної Академії мистецтв з державним фінансуванням виглядало безнадійно через категоричну антиукраїнську протидію держави. Та все ж таки 1923 року з ініціативи та за фінансової підтримки митрополита Андрея Шептицького у Львові постав такий мистецький заклад під орудою Олекси Новаківського — одного з найвизначніших мистців українського мистецтва першої третини ХХ століття. Можливий у тогочасних умовах вихід владика Андрей бачив у заснуванні приватної художньої школи, яку був готовий підтримати матеріально. Вибір Митрополитом Андреєм на очільника Мистецької школи Олекси Новаківського не був випадковим. Щоб забезпечити престижність школи серед творчої молоді, її мав очолювати авторитетний мистець високого рівня художньо-професійної культури, загально відомий не тільки за свої творчі здобутки, але й послідовну світоглядну національну позицію. Саме таким і був Олекса Новаківський, який синтезував у своїй малярській творчості традиції української формотворчості та модерні здобутки західноєвропейського мистецтва, сформувавши свій власний символіко-експресивний стиль. Серед творчої молоді, завороженої динамічною стихією його малярського стилю, він користувався величезною популярністю. Визнання його творчості поширювалося не тільки на терени Польщі, а й УНР, про що свідчить запрошення його 1919 року на посаду професора Української академії мистецтв у Києві. Важливим чинником був і той факт, що школа могла розташовуватися у творчій майстерні художника в будинку, де мешкав художник.

Заснування у Львові Мистецької школи Олекси Новаківського, подібно як і в Києві Української академії мистецтв, знаменувало створення національного художнього закладу нового типу з чіткою світоглядною орієнтацією на українську культуру і мистецькі традиції.

Діяльність школи

На початках свого існування школа Олекси Новаківського діяла на засадах приватного навчального закладу. Студії розпочалися в лютому 1923 року в творчій майстерні мистця у так званому «палацику Стики». Ця двоповерхова споруда із червоної цегли була збудована за проєктом відомого львівського архітектора Юліана Захаревича в стилі сецесії і свого часу була власністю польського художника Яна Стики. 1907 року цей будинок придбав Митрополит Андрей Шептицький і передав його Національному музею у Львові для потреб художників. 1913 року в ньому й оселився Олекса Новаківський з родиною, запрошений Митрополитом із Кракова для творчої праці у Львові.

Уже через кілька місяців, у вересні 1923 року, школа, як окремий мистецький факультет, була залучена до нелегального Українського Таємного Університету (УТУ). Це відразу підняло освітній і моральний статус школи  — Олекса Новаківський був іменований деканом факультету, а його заступником був призначений Осип Курилас, товариш Олекси Новаківського ще з часів Краківської академії, відомий січовий стрілець, який очолював мистецький відділ Пресової квартири УСС. Через переслідування й дискримінацію, брак матеріальної бази та нестачу коштів Український таємний університет припинив діяльність 1925 року, а Мистецька школа Новаківського продовжила свою діяльність як окремий приватний навчальний заклад. Окремим студентам кошти надавав Андрей Шептицький. У школі не було чітко визначених часових рамок навчання. Учні опановували фах за можливостями і за потребами. Студенти вже мали базову освіту — серед них були випускники не лише шкіл чи гімназій, а й навіть вищих учбових закладів. І хоча заняття у ній відбувалися без формально встановленого навчального плану і вона не видавала дипломів, її популярність і кількість студентів з року в рік зростали.

Крім практичних занять з рисунка та малярства, які провадив сам Олекса Новаківський, а допомагав йому в цьому Осип Курилас, студенти слухали лекції з низки додаткових гуманітарно-професійних дисциплін, необхідних для всебічної фахової підготовки мистців-художників. Для цього школа була укомплектована викладачами, висока наукова й фахова компетенція яких була на рівні вимог до вищої освіти.

Історію мистецтва й, зокрема, українського мистецтва викладали Володимир Залозецький-Сас — історик мистецтва високого європейського вишколу, дослідник творчості Олекси Новаківського та автор першої монографії про нього (1934 р.); окремі розділи цього курсу читав мистецтвознавець, етнограф, доктор філологічних наук, дійсний член НТШ Іларіон Свєнціцький — директор Національного музею у Львові та декан філософського факультету УТУ. Лекції з історії світового й, зокрема візантійського й церковного мистецтв, провадив митрополит Андрей Шептицький, який був добре обізнаний з історією європейської та світової культури. Лекції, які відбувались двічі на місяць у Національному музеї, або ж у Митрополичих палатах на Святоюрській горі, ілюструвалися переглядом рідкісних художніх альбомів та книг з багатої книгозбірні Митрополичих палат, спеціально підібраних до обговорюваної теми. Митрополит постійно пов'язував історію європейської культури із проблемами та завданнями тогочасного українського мистецтва. На кожну тему учні писали реферати, робили доповіді.

Історію культури викладав знаний антрополог, професор філософського відділу УТУ, дійсний член НТШ Іван Раковський; пластичну анатомію та антропологію — доктор медицини та філософії, вчений-психолог, дійсний член НТШ професор Степан Балей — автор першого українського підручника з психології.

Науку про перспективу викладав видатний архітектор Євген Нагірний, автор численних архітектурних споруд у стилі українського модерну; техніку й технологію малярства, історію української архітектури — Володимир Пещанський, емігрант із Наддніпрянської України, знавець і колекціонер української старовини; історію сценографії старовинного та сучасного театру — Микола Вороний, письменник, театрознавець, режисер, актор.

Та все ж попри високий авторитет та фаховість викладачів школи, основні фахові знання студенти отримували від занять з Олексою Новаківським, під час яких він передавав їм свій досвід і мистецьку майстерність, реалізуючи таким чином принцип індивідуальної навчально-творчої майстерні великого мистця. Олекса Новаківський щоденно жив з учнями одним життям, його помешкання було розміщене у суміжних із майстернею кімнатах, а його малярські полотна, порозвішувані на стінах кімнат, слугували учням наочними посібниками, на яких вони під час творчого спілкування з учителем опановували малярську майстерність.

Основою професійності художника Новаківський вважав вміння відтворити форму в реалістичному рисунку, що, на його думку, створювало підґрунтя для подальшого розвитку індивідуальних особливостей художнього стилю кожного учня. Тому в навчальному процесі школи базовими були заняття з рисунка з гіпсових моделей та живої натури, які відбувались щоденно у першій половині дня. Розглядаючи почергово рисунки учнів, професор висловлював свої зауваження кожному індивідуально, вказуючи ними шлях до мистецького завершення твору.

Із спогадів Григорія Смольського 1930-х років:

Новаківський велике значення надавав також і ритмічно-композиційній побудові образу, яку, як і міцний рисунок, вважав основою й дисциплінуючим фактором у малярстві; натомість третій компонент художнього образу колір — його емоційним забарвленням. Цей компонент навчання виходив на перший план під час щорічних вакаційних літніх виїздів студентів школи під керівництвом Олекси Новаківського на Гуцульщину у мальовниче село Космача, яке розкинулося посеред гір уздовж річки Пістинька.

Більшість студентів діставали від Митрополита Андрея Шептицького стипендії 10 — 20 доларів, що в тих часах вистачало на прожиток в горах й на дорогу. Крім того під час літній студій учні отримували додаткові кошти від Митрополита на фарби, які розподіляв між «новаківців» Григорій Смольський, вибраний Владикою довіреною особою у вирішенні всіх питань, зокрема фінансових, як найстарший та найдосвідченіший учень школи. Це зобов'язувало Смольського особисто звітуватии перед Митрополитом про розподіл надісланих грошей між товаришами.