Гагарка велика

Гагарка велика () — великий нелітаючий птах родини алькових, вимерлий у середині XIX століття. Був єдиним сучасним представником роду Pinguinus, до якого включали й інший раніше вимерлий у пліоцені вид — гагарку безкрилу (Pinguinus alfrednewtoni).

Поширення

Гагарка велика виводила потомство на скелястих островах з положистим узбережжям і зручними підходами до навколишніх акваторій океану, де було багато необхідного корму. Поєднання таких умов трапляється рідко, тож місць, придатних для гніздування цих птахів, було мало. У пошуках корму більшу частину часу ці гагарки проводили в північних водах Атлантичного океану, біля узбережжя Нової Англії, північного узбережжя Іспанії, східної частини Канади, Гренландії, Ісландії, Фарерські острови, Норвегії, Ірландії та Великої Британії.

Опис Гагарка велика в недалекому минулому була найбільшим представником родини алькових: досягала 75—85 см завдовжки й важила приблизно 5 кг. Масивний гачкуватий дзьоб із западинами по боках, голова, шия, спина, верх крил і хвоста у птаха були чорними, а інші частини тіла — білими. Примітною особливістю оперення була наявність білих плям і смуг на голові в різні сезони року: влітку у птаха на голові білі плями були тільки між очима і дзьобом, а взимку — білими ставали також горло і щоки (з темними смугами за очима). Попри відносно короткі крила завдовжки 15 см, нелітаюча гагарка завдяки їм добре плавала під водою й успішно полювала. Гагарка велика живилася різними видами риб, зокрема американським оселедцем і мойвою, а також ракоподібними. Вирізняючись вправним плаванням, на суші вона була доволі незграбною. Небезпечними для неї були людина, косатка, орлан-білохвіст і білий ведмідь.

Вимирання Малий льодовиковий період, можливо, зменшив популяцію гагарки великої, піддавши більшу частину їх гніздових островів хижацтву білими ведмедями, але масова експлуатація людьми задля їх пуху різко зменшила популяціюMontevecchi, William A.; David A. Kirk (1996). «Demography-Great Auk (Pinguinus impennis)». The Birds of North America Online. Cornell Lab of Ornithology. Retrieved 29 April 2010. , причому останні свідчення дають підстави вважати людину основною причиною її вимиранняTaken together, our data do not provide any evidence that great auks were at risk of extinction prior to the onset of intensive human hunting in the early 16th century. In addition, our population viability analyses reveal that even if the great auk had not been under threat by environmental change, human hunting alone could have been sufficient to cause its extinction. — J.E. Thomas, et al. (2019) . До середини XVI століття гніздові колонії вздовж європейської сторони Атлантики майже всі були знищені вбивством людиною цієї птиці задля пуху, який використовувався для виготовлення подушокCrofford, Emily (1989). Gone Forever: The Great Auk. New York: Crestwood House. ISBN 0-89686-459-6.. У 1553 р. гагарка велика отримала свій перший офіційний захист, а в 1794 р. Велика Британія заборонила вбивати цей вид задля його пір'яCokinos, Christopher (2000). Hope is the Thing with Feathers: A personal chronicle of vanished birds. New York: Warner Books. ISBN 0-446-67749-3.. У Сент-Джонсі ті, хто порушує закон 1775 р. про заборону полювання на велику гагарку задля її пір'я чи збирання яєць були публічно битими, хоча полювання на рибальську приманку все ще дозволялосяMontevecchi, William A.; David A. Kirk (1996). «Conservation-Great Auk (Pinguinus impennis)». The Birds of North America Online. Cornell Lab of Ornithology. Retrieved 29 April 2010.. На північноамериканській стороні спочатку віддавали перевагу ґаґачому пуху, але як тільки в 1770-х роках ґаґи були майже доведені до вимирання, колектори пуху перейшли на гагарку велику в той же час, коли полювання на їжу, рибальські приманки та нафту зменшилосяMontevecchi, William A.; David A. Kirk (1996). «Conservation-Great Auk (Pinguinus impennis)». The Birds of North America Online. Cornell Lab of Ornithology. Retrieved 29 April 2010. .

Гагарка велика зникла з острова Фанк до 1800 року. У повідомленні Аарона Томаса з HMS Бостон за 1794 рік описано, як до того часу систематично забивали птахів:

Зі зростаючою рідкістю зразки гагарки великої та її яєць стали колекційними та високо цінувалися багатими європейцями, то ж велику кількість їхніх яєць збирали для колекцій, що своєю чергою сприяло загибелі виду. Особи, які відвідували місця гніздування гагарки великої, щоб зібрати яйця, швидко зрозуміли, що птахи не всі відкладають яйця в один день, тому вони можуть здійснювати повторні візити до тієї ж колонії розмноження. Збирачі яєць збирали лише яйця без ембріонів і, як правило, викидали яйця з ембріонами, що росли всередині.

На острові Стак-Армін, Сент-Кілда, Шотландія, в липні 1840 р. була упіймана і вбита остання гагарка велика, побачена у Великій БританіїRackwitz, Martin (2007). Travels to Terra Incognita: The Scottish Highlands and Hebrides in Early Modern Travellers' Accounts C. 1600 to 1800. Waxmann Verlag. p. 347. ISBN 978-3-8309-1699-4.. Троє чоловіків із Сент-Кілди зловили одного птаха, помітивши його маленькі крильця і ​​велику білу пляму на голові. Вони зв'язали його і тримали живим протягом трьох днів, поки не піднялася велика буря. Вважаючи, що птах був відьмою і спричиняв шторм, вони вбили його палицеюFuller, Errol (2003) . The Great Auk: The Extinction of the Original Penguin. Bunker Hill Publishing. p. 34. ISBN 978-1-59373-003-1. see also Fuller (1999).Gaskell, Jeremy (2000). Who Killed the Great Auk?. Oxford UP. p. 142. ISBN 978-0-19-856478-2..

Остання колонія гагарок великих жила на Гейрфугласкер («Велика скеля гагарок») біля Ісландії. Цей острівець був вулканічною скелею, оточеною урвищами, що зробило його недоступним для людей, але в 1830 році острівець занурився після виверження вулкана, і птахи перенеслися на сусідній острів Елдей, до якого можна було дістатись з однієї сторони. Коли колонія була спочатку відкрита в 1835 році, там було майже п'ятдесят птахів. Музеї, прагнучи мати шкіру гагарки великої для колекцій та експозицій, швидко почали забирати птахів з колонії.

Останню знайдену пару, яка висиджувала яйце, було вбито там 3 червня 1844 р. на прохання купця, який хотів мати зразки. При цьому Йон Брандссон і Сігурдур Шлейфссон задушили дорослих гагарок, а Кетіль Кетільссон роздушив яйце черевикомNewton, Alfred (1861). «Abstract of Mr. J. Wolley's Researches in Iceland respecting the Gare-fowl or Great Auk (Alea impennis, Linn.)». Ibis. 3 (4): 374—399. doi:10.1111/j.1474-919X.1861.tb08857.x. A date of 3 July 1844 is given by various online sources, but does not accord with the original publication and print sources..

Великий фахівець з гагарок Джон Вуллі взяв інтерв'ю у двох чоловіків, які вбили останніх птахівNewton, Alfred (1861). «Abstract of Mr. J. Wolley's Researches in Iceland respecting the Gare-fowl or Great Auk (Alea impennis, Linn.)». Ibis. 3 (4): 374—399. doi:10.1111/j.1474-919X.1861.tb08857.x., а Сігурдур так описав цей вчинок:

Пізніша інформація про живу особину, побачену в 1852 р. на Великій банці Ньюфаундленду, була прийнята Міжнародним союзом охорони природи та природних ресурсів (IUCN)BirdLife International (2016). «Pinguinus impennis». IUCN Red List of Threatened Species. 2016: e.T22694856A93472944. doi:10.2305/IUCN.UK.2016-3.RLTS.T22694856A93472944.en. Retrieved 20 December 2020. .

В Інтернеті триває дискусія про можливості відтворення гагарки великої за допомогою її ДНК із зібраних зразків. Ця можливість суперечлива«Why Efforts to Bring Extinct Species Back from the Dead Miss the Point — Scientific American»..

Таксономія Гагарка велика була одним із 4400 видів тварин, вперше описаних Карлом Ліннеєм у праці «Система природи». У ній вид отримав латинську назву Alca impennis , яка не зазнавала змін аж до 1791 р. У цій назві перша частина, яка є назвою роду, походить від давньоскандинавського слова alca, що є відповідником означення «гагарка». Друга частина назви виду — це латинське слово impennis, яке означає «без махових пер». Тож у повній латинській назві птаха відображено найхарактернішу його особливість — наявність коротких крил, через що птах не міг літати Деякі орнітологи вважають, що таксономічно обґрунтованішим є включення цього виду до роду Alca. Крім того, класифікаційна назва роду Pinguinus більше пов'язується з пінгвінами, ніж з гагаркою .

Кладограма родини алькових згідно генетичних досліджень

Відношення до людей

Гагарка велика була джерелом їжі для неандертальців понад 100 000 років тому, про що свідчать добре очищені кістки, знайдені біля багаття. Зображення, які, як вважають, зображують гагарку велику, також були висічені на стінах печери Ель-Пендо в Камарго, Іспанія, та Пагліччі, Італія, понад 35 000 років тому Crofford, Emily (1989). Gone Forever: The Great Auk. New York: Crestwood House. ISBN 0-89686-459-6. , а також печерні картини віком 20 000 років знайдено у французькому Коске.Lozoya, Arturo Valledor De; García, David González; Parish, Jolyon (1 April 2016). "A great auk for the Sun King". Archives of Natural History. 43 (1): 41–56. doi:10.3366/anh.2016.0345.

Корінні американці цінували гагарку велику як джерело їжі взимку та як важливий культурний символ. Зображення гагарки великої були знайдені в кісткових намистах. Людина, похована на місці морської архаїки в Порт-о-Шуа, провінція Ньюфаундленд, приблизно у 2000 р. до н. е. була знайдена оточена 200 дзьобами гагарки великої які, як вважають, були частиною костюма, виготовленого з їхніх шкір, із закріпленими головами як прикрасоюTuck, James A. (1976). "Ancient peoples of Port au Choix: The excavation of an Archaic Indian cemetery in Newfoundland". Newfoundland Social and Economic Studies. St. John's: Institute of Social and Economic Research, Memorial U of Newfoundland. 17: 261.. Майже половина пташиних кісток, знайдених у могилах на цьому місці, належала гагарці великій, що свідчить про те, що вона мала велике культурне значення для морських архаїчних людей. Вимерлі беотуки з Ньюфаундленду робили пудинг з яєць гагарки великої. Дорсетські ескімоси також полювали на них. Саккаки в Гренландії переслідували цей вид, спричиняючи місцеве зменшення ареалу.

Пізніше європейські моряки використовували гагарок великих як навігаційний маяк, оскільки присутність цих птахів означало, що Велика банка Ньюфаундленду поруч.

За оцінками, популяція цього виду мала мільйони особин. На гагарку велику полювали у значних масштабах задля їжі, яєць та її пухових пер щонайменше з восьмого століття. Ці полювання можуть бути задокументовані в Скандинавії пізнього кам'яного віку та на сході Північної АмерикиGreenway, James C. (1967). Extinct and Vanishing Birds of the World (2nd ed.). New York: Dover Publications. pp. 271—291. ISBN 978-0-486-21869-4., а також на Лабрадорі початку V століття, де, здається, траплялися лише птахи, що відбились. Ранні дослідники, включаючи Жака Картьє, та численні кораблі, що намагалися знайти золото на острові Баффін, не мали їжі для дороги додому, а тому використовували гагарок великих як зручне джерело їжі та приманку для риболовлі. Як повідомляється, деякі пізніші судна ставали на якір поруч із колонією та перекидали туди дошки. Потім моряки переганяли сотні гагарок на кораблі, де їх забивали. Деякі автори ставлять під сумнів повідомлення про цей спосіб полювання та його успішність. Яйця гагарок великих також були цінним джерелом їжі, оскільки яйця були втричі більшими за кайрине і мали великий жовток. Ці моряки також завезли на острови щурів«Great Auk egg». Norfolk Museums & Archaeology Service. Archived from the original on 9 February 2009. Retrieved 8 May 2009. , які розоряли кладки яєць.

Примітки