Ха́нну Е́льяс Мя́келя (; *, Гельсінкі, Фінляндія) — фінський письменник, поет і мистецтвознавець;Suomen akatemia . Viitattu 26.5.2016. живе й працює в Сітарла, Лох'я.Heimo Hatakka, Hannu Mäkelä yllättäen kuolleesta Svetlana-puolisostaan, Me naiset 21.2.2019, viitattu 21.2.2020

З життєпису

Батьки Ханну Мякеля були вчителями державної школи Вяйне Мякеля та Ееві ЛейноненKuka kukin on, він — наймолодша дитина у родині. Відносини між Мякеля та його батьком були дуже складними, про що він розповідає у своїй книзі «Батько» (Isä, 2004).

Як і його батьки, Мякеля вивчився на вчителя державної школи, але не працював за фахом, тобто у початковій чи середній школі.

Однак у 1965–1967 роках він працював учителем рідної мови у вечірній школі Кепиля, де майже всі його учні були старші за нього.

Згодом працював у видавництві «Отава» на різних посадах у період 1967—1986 років, зокрема редактором.Об авторах // Совремеменная финская новелла. — М.: Художественная литература, 1985. — 591 с. — С. 585—586

Починаючи від 1987 року Мякеля є вільним письменником.

Особисте життя

Першою дружиною Ханну Мякеля була Майккі (до шлюбу Саксман, зараз Майккі Хар'янне). У них є син 1966 року народження. Пізніше Мякеля був одружений з письменницею Крістіною Лоухі, а в 2004–2009 роках — в шлюбі з дослідницею Анною Кортелайнен. Станом на 2011 рік був одружений з росіянкою Світланою Аксьоновою (померла 2017 року).

У 2020 році Мякеля одружився вп'яте з Аулі Неревуорі.

З доробку Ханну Мякеля опублікував понад 100 творів. Вони включають романи, мемуари, книги поезії, дитячі книги, п'єси та аудіокниги, а також редаговані збірки літератури та одну збірку оповідань.

Перший твір Мякеля — це подвійний роман, два твори, які не мають сюжетного зв'язку, але які в іншому є однаковими, описують той самий світ досвіду, структуровані в єдине ціле, романи «Весь час у дорозі» (Matkoilla kaiken aikaa) та «Досить! або Забагато» (Kylliksi! tai Liikaa).

Романи автора («Домашня людина», «Сам собі пан» тощо) мають соціальне звучання.

У ранній поезії Мякеля акцентує переважно на повсякденних переживаннях та враженнях людини, у пізніших — звертається до усвідомлення сил руйнування, які живуть поряд з ідилією. Сумнів і почуття марності турбують автора попри позірну легкість і задоволеність. Ейно Лейно та Л. Онерва — письменники, особливо близькі Мякеля, і він багато писав про них. За словами Мякеля, Ейно Лейно є національним поетом Фінляндії.

У своїх п'єсах Мекеля часто зображує виняткову особистість, яка живе під тиском суспільства.

Мякеля також відомий як дитячий письменник, зокрема творець образу пана Ау. (), повість про якого була видана в СРСР російською в 1976 році, а у 1980 році образ «позичив» Е. М. Успенський у своїй дитячій книзі про дядечка Ау, за якою вже був знятий радянський мультфільм.

Твори письменника неодноразово перекладали іноземними мовами.

Вибрана бібліографія

Романи Matkoilla kaiken aikaa, Otava, 1965 Kylliksi! tai Liikaa, Otava, 1965 Kotimies, Otava, 1967 Oman itsensä herra, Otava, 1971 Samuli Kustaa Berg, Fenlit, 1982 Hänen uuden elämänsä alku, Fenlit, 1985 Vetsikko, Otava, 1988 Moinen mies, Otava, 1989 Isaskar Sitarlassa, tekstejä ja kirjoituksia 1965 – 1990, Fenlit, 1990 Tie vie, Otava, 1990 Pieni paikka Kerbihan, Otava, 1991 Kaarina Kaila – taiteilija (tekstiosa), Otava, 1992 Kuinka monta kertaa tapasin Liisan, Otava, 1992 Mestari. Eino Leinon elämä ja kuolema, Otava, 1995 Matkoilla kaiken aikaa – Kylliksi! tai Liikaa; Otava, 1996 Katso, se päivä on tuleva, Otava, 1996 Eino Leino. Elämä ja runo, Otava, 1997 Pelin henki. Love/40, Otava 1998 Äiti, Otava 1999 Myrskyn jälkeen aamu, Otava, 2000 Muisto, Otava, 2001 Pensiooni Fortuna, 2001 Ihme. Elbeszélés, Otava, 2002 Nalle ja Moppe. Eino Leinon ja L. Onervan elämä, Otava, 2003 Samuli Kustaa Berg, Otava, 2003 Uponnut pursi. Otava, 2004 Isä. Otava, 2004 Äiti, Otava, 2005 Ruhtinas unelmain mailla. Matkani kirjojen kanssa, Otava, 2005 Samuli. Muistelma Samuli Parosesta, Otava, 2006 Syksy Venetsiassa. regény, Tammi, 2006 Pöytä kahdelle, Tammi, 2007 Onnen maa – L. Onervan runot ja elämä, Minerva, 2007 Casanova. Giacomo Casanovan tie naisten miehestä kirjailijaksi., Tammi, 2007 Elävät ja kuolleet. Elbeszélés, Tammi, 2008 Eetu. Matkoja Eduard Uspenskin maailmaan, Tammi, 2008 Hyvä jätkä, Helsinki, 2009 Mikä sanomatta jää, Tammi, 2009 Презія та п'єси Sinisen taivaan, harmaan jään, Otava, 1966 Sano minulle nimesi, Otava, 1969 Vuoret ovat pilviä, Otava, 1972 Vanha talo, Otava, 1973 Syksy tuli kutsumatta, Otava, 1974 Jos pettää sinut elämä, Otava, 1975 Synkkyys pohjaton, niin myös iloni, onneni, Otava, 1976 Illan varjo, Otava, 1979 Ikään kuin ihminen, Otava, 1980 Voimamies, näytelmä, Otava, 1982 Unelma onnesta numero 5, Otava, 1985 Päivä sytyttää hiljaiset valonsa, omakustanne, 1986 Kylmä aika, Otava, 1987 Tähtirinta, kolme historiallista näytelmää, (Virran viemä, tuulen tuoma; Tähtirinta; Tuomari Viikki) W&G, 1988 Päivä jonka saamme elää, valitut runot, Otava, 1988 Raamatun runous, raamatun viisaus. Ensimmäinen kirja, Fenlit, 1988 Sinä teet pimeän, niin tulee yö, Otava, 1989 Kadonneitten kaupunki, Otava, 1993 Silloin, Otava, 1994 Rakkaus Pariisiin ja muita runoja, Otava, 1997 Että on ikuista valo.Valikoima runoja vuosilta 1966 – 1999, Otava, 2000 Jonakin päivänä kirjoitan sinusta runon, Otava, 2005 </div>

Нагороди Ханну Мякеля удостоєний численних переважно національних літературних премій: Державна премія з літератури 1974, 1976, 1981, 1982 і 1988. Медаль Анні Сван 1976 Премія Арвіда Лідекена 1978 Премія Ейно Лейно 1982 Нагорода за кращу скандинавську радіоп'єсу 1985 медаль Pro Finlandia 1988 Фінляндська премія 1995 Премія Топеліуса 1996 Varjo-Finlandia 1996 Kirjapöllö 2003 Культурна премія міста Гельсінкі 2003 Звання «Академік мистецтв» 2016 Командирський знак Фінського лева 2022

Примітки

Джерела та посилання

Домашня сторінка Ханну Мякеля Ханну Мякеля на Kirja.fi (архівне посилання) Мудрість і священна гра академіка Ханну Мякеля (49 хв., 26.05.2016) (areena.yle.fi) Ханну Мякеля у клубі прози Prosak, Kirjastokaista video 18.01.2011. Об авторах // Совремеменная финская новелла. — М.: Художественная литература, 1985. — 591 с. — С. 585—586