Донасьєн Альфонс Франсуа де Сад (; 2 червня 1740, Париж, Франція — 2 грудня 1814, Шарантон-Сен-Морис), відоміший, як Маркіз де Сад () — французький письменник, філософ і учасник Французької революції. У своїх творах відстоював ідеї абсолютної свободи, без обмежень моралі, релігії чи закону. Найголовнішим принципом життя вважав можливість досягнення найвищої особистої насолоди. За свої погляди та твори провів у в'язниці та психіатричних лікарнях близько 32 років свого життя — з них близько 10 років відсидів у сумнозвісній паризькій тюрмі Бастилії і 13 років у психіатричній лікарні. Більшість його творів була написана під час ув'язнення. Пізніше, на основі його ідей отримання сексуальної насолоди від приниження та завдання болю іншій людині був запроваджений термін «садизм».

Біографія

Раннє дитинство Донасьєн Альфонс Франсуа де Сад народився 2 червня 1740 року в замку Конде в Парижі. Його батьком був Жан-Батист Жозеф Франсуа граф де Сад, спадковий намісник у провінціях Брессе, Бюже, Вальроме і Же. До отримання почесного титулу він служив посланцем при дворі кельнського курфюрста, потім — послом у Росії. Його мати — Марі-Елеонор де Має-Брезе де Карман — була фрейліною принцеси де Конде.

Мати де Сада сподівалася на те, що у її сина і юного спадкоємця принца де Конде зав'яжуться тісні дружні відносини, які допоможуть Донасьєну влаштуватися в житті. Перебуваючи при дворі, Марі-Елеонор змогла домогтися дозволу принцеси бавитися її синові з принцом. Але маленький де Сад не виявляв жодного інтересу до свого друга, а одного разу навіть побився з ним, після чого був висланий з палацу і вирушив жити до своїх родичів у ПровансСайт Neil Schaeffer'a .

У 1745 році де Сада відправили жити до його дядька, абата де Сада (абат д'Ебра), який мав займатися його вихованням. Донасьєн оселився в старовинному замку, огородженому масивними кам'яними стінами. У ньому знаходився великий підвал, в якому Донасьєн любив залишатися на довгий час насамоті. Пам'ять про це місце де Сад зберіг на все життя. Абат де Сад допоміг хлопчику познайомитися з мадам де Сен-Жермен, яка стала для останнього другою матір'ю, а також з Жаком-Франсуа Абле, який допомагав Донасьєну у навчанні, а згодом став керуючим в його будинку.

У 1750 році де Сад разом зі своїм вчителем, Жаком Абле, повернувся до Парижа, щоб продовжити навчання в знаменитому Єзуїтському корпусі (коледжі д'Аркур). Донасьєну доводилося жити в апартаментах Абле, оскільки до його повернення в столицю мати де Сада розлучилася з батьком та переїхала в свою резиденцію Кармеліт, де і померла на самоті в 1777 році.

Зрілі роки У 1754 році Донасьєн вступив до кавалерійського училища в надії зробити військову кар'єру. У 1755 році він отримав звання молодшого лейтенанта королівського піхотного полку. У цей час (1756—1763) у Європі розгорілася Семирічна війна, в якій маркіз де Сад взяв активну участь. За заслуги в боях 14 січня 1757 року він отримав звання корнета карабінерів, а 21 квітня 1759 року — звання капітана кавалерії Бургундського полку. У 1763 році де Сад пішов у відставку у званні капітана кавалерії.

Після повернення до Парижа Донасьєн почав вести активне світське життя. Він став залицятися до молодшої дочки пана де Монтрей, президента податкової палати Франції. Але пан Монтрей був проти цього весілля, зате він зміг організувати весілля де Сада зі своєю старшою дочкою Рене-Пелажі Кордьє де Монтрей. 17 травня 1763 року з благословення короля Людовика XV і королеви вони одружилися. Проте де Сад не міг просто сидіти в новому домі й відвідував різні розважальні заклади. 29 жовтня його було ув'язнено на п'ятнадцять діб у вежу замку Венсенн за скандальну поведінку в будинку побачень.

Гучні скандали і тюремні ув'язнення У 1764 році Донасьєн де Сад зайняв посаду свого батька, ставши королівським генеральним намісником в провінціях Брессе, Бюже, Вальроме і Же. 24 січня 1767 року помер граф де Сад. Донасьєн Альфонс Франсуа успадкував сеньйоральні права в Лакості, Мазані, Сомані й землі Ма-де-Кабак поблизу Арля.

16 жовтня того ж року в донесенні бургундського інспектора Маре з'явився запис: «Незабаром ми знову почуємо про жахливі вчинки де Сада, який нині намагається умовити дівчину Рів'єр з Опери стати його коханкою, пропонуючи їй за це по двадцять п'ять луїдорів на місяць. У вільні від вистав дні дівчина буде зобов'язана проводити час із де Садом на віллі Д'Арні. Проте дівиця відповіла відмовою». У 1768 році Сада було притягнуто до суду і ув'язнено в замку Сомюр за зґвалтування француженки Рози КеллерBarthes, Roland (2004). Life of Sade. New York: Farrar, Straus, and Giroux.. Деякий час де Сад знаходився в замку під вартою. Потім бургундський інспектор Маре, виконуючи постанову суду Ла Турнель, забрав де Сада із замку Сомюр із завданням помістити затриманого в фортецю П'єр-Ансіз, недалеко від Ліона . 2 червня його перевели у в'язницю Консьєржері в Парижі, а через тиждень за рішенням Людовіка XV ув'язнення було скасоване і де Сада зобов'язали виплатити штраф у розмірі 100 луїдорів. 23 серпня 1770 року маркіз де Сад знову вступив на військову службу в чині майора, а 13 березня 1771 року отримав звання полковника кавалерії.

5 січня 1772 року маркіз де Сад запросив знайомих аристократів на прем'єру комедії власного авторства, яку поставив своїми силами в родовому маєтку Лакост. 27 червня того ж року була порушена так звана «марсельська справа». О 10 годині ранку маркіз де Сад разом зі своїм лакеєм піднявся в кімнату дівиці Бореллі, на прізвисько Марієтта. У кімнаті також були ще три дівчини — Роза Кост, Маріонетта Ложе, Маріанна Лаверн. Зазначені особи, як засвідчено в поліцейському протоколі, займалися в кімнаті з де Садом різними еротичними іграми, вживанням збуджуючих цукерок, запропонованих де Садом (насправді це була шпанська мушка, відома як шкідливий для здоров'я афродизіак). О 9 годині ранку 6 січня де Сад відвідав Маргариту Кост. За документами, маркіз запропонував дівчині зайнятися содомією, від чого та відмовилася. Потім маркіз пригостив Маргариту тими ж самими цукерками. Через кілька днів, зі скаргами на біль у шлунку, всі дівчата подали в поліцію скаргу на маркіза. 4 липня французький суд видав указ про арешт де Сада і його пажа. У замку Лакост було проведено обшук, але нічого забороненого не було знайдено. Маркіз де Сад, побоюючись судової розправи, утік у невідомому напрямку. 3 вересня було винесено рішення королівського прокурора Марселя: «Маркіз де Сад і його слуга Латур, викликані до суду за звинуваченням в отруєнні і содомії, на суд не з'явилися і звинувачуються заочно. Їх засуджують до публічного покаяння на паперті кафедрального собору, потім їх повинні доправити на площу Святого Людовика з тим, щоб відрубати де Саду голову на ешафоті, а згаданого Латура повісити на шибениці. Тіла де Сада і Латура слід спалити, а прах — розвіяти за вітром». 11 вересня того ж року Прованський парламент ухвалив рішення про виконання рішення суду від 3 вересня. Наступного дня (12 вересня) на одній з центральних площ Ексу спалили опудала де Сада і його лакея.

Але справжня кара так і не відбулася. Кілька днів по тому Де Саду і Латуру вдалося втекти з фортеці, і вони вирушили до Італії, в Шамбері. Після втечі і ще до від'їзду Донасьєн умовив сестру своєї дружини поїхати з ним; остання погодилася і вирушила разом з ним до Італії, де у них зав'язався бурхливий роман. Дізнавшись про це, теща де Сада мадам де Монтрей домоглася у французького короля так званого Летр-де-каше — королівський дозвіл на арешт і ув'язнення під варту будь-якої особи без пояснення причин. 8 грудня за наказом короля Сардинії де Сада разом зі слугою заарештували в Шамбері і помістили у фортецю Міолан, де вони провели близько п'яти місяців.

У 1773 році в ніч з 30 квітня на 1 травня де Сад, Латур і барон Аллі де Сонжі організували втечу з цієї фортеці. У цьому їм допомогла мадам де Сад. Після цього Донасьєн перебрався у свій родовий маєток у Лакості, де безвилазно жив увесь 1774 рік, побоюючись чергового арешту, загроза якого постійно висіла над ним. У момент перебування маркіза в замку його дружина, мадам де Сад, зібрала групу незадоволених сексуальними збоченнями свого господаря і таємно покинула разом з ними маєток.

У лютому 1775 року де Сад, втомившись від самітницького життя, викрав трьох місцевих дівчат з метою зґвалтування. Історія про зникнення дівчат швидко обійшла всю округу, і розслідування цієї справи швидко завершилося. Де Сада звинуватили у викраданні дівчат з метою їх спокусити. Черговий скандал ще більше погіршив і без того незавидне становище Донасьєна. Не бажаючи більше перебувати в порожньому замку і чекати на арешт, він у липні-грудні того ж року під ім'ям графа де Мазана виїхав до Італії, де займався вивченням окультних наук, а також написав ряд своїх праць про науки й мистецтва.

У 1776 році де Сад повернувся в Лакост. У жовтні того ж року Донасьєн найняв у свій будинок кілька молодих служниць, які незабаром утікли, за винятком однієї дівчини — Катерини Трілле (Catherine Trillet), яку Донасьєн любив називати Жустиною. 14 січня 1777 року в Парижі померла мати де Сада, Марі-Елеонор де Має-Брезе де Карман. 17 січня батько Катерини Трілле, довідавшись чим може займатися його дочка в замку маркіза, публічно вимагав у де Сада відпустити його дочку додому. Маркіз відмовився, після чого розгніваний батько пробрався в Лакост і вистрілив у де Сада, але промахнувся і був схоплений вартою. 30 січня Донасьєн разом із дружиною прибув до Парижа, де довідався про смерть матері. 13 лютого інспектор Маре заарештував де Сада, виконуючи розпорядження летр-де-каше. Донасьєн був ув'язнений у Венсенському замку, в якому провів 13 років.

27 травня 1778 року французький король видав дозвіл де Саду оскаржити постанову від 11 вересня 1772 року. 14 червня Донасьєн у супроводі інспектора Маре прибув до Ексу. 30 червня прованський парламент скасував рішення марсельського суду, але засудив маркіза до ув'язнення у Венсенському замку. 16 липня на шляху в замок де Саду вдалося втекти від ескорту, і він сховався в замку Лакост, але незабаром пані де Монтрей повідомила в поліцію про місцезнаходження Донасьєна, й інспектор заарештував його знову. У в'язниці з ним обходилися жорстоко, і він часто писав своїй дружині листи з проханнями допомогти йому з їжею, одягом та особливо з книгами. Тоді ж де Сад почав писати свої перші п'єси, оповідання і новели .

У січні 1779 року були спрощені умови ув'язнення. Йому надали перо і чорнило, а також дозволили зрідка ходити на прогулянки. 13 липня 1781 мадам де Сад вперше отримала дозвіл на зустрічі з чоловіком, але через напади агресії і ревнощів, які зазнавав Донасьєн щораз, коли бачив дружину, відвідування припинилися, а мадам постриглася в черниці.

У 1782 році де Сад закінчив роботу над своєю першою збіркою літературних творів. Найвідоміший твір цієї збірки — «Діалог між священиком і вмираючим» — неодноразово перевидаватиметься і стане першим знаменитим твором маркіза.

Бастилія

29 лютого 1782 року де Сада перевели в Бастилію, а Венсенський замок закрили з економічних причин.

22 жовтня 1785 року Донасьєн почав роботу над романом «120 днів Содому». Через 37 днів де Сад закінчив роботу над манускриптом, який був написаний на рулоні туалетного паперу довжиною близько двадцяти метрів. Маркіз спробував сховати його у себе в камері, але в 1789, коли Донасьєна вже не було в Бастилії, охоронець знайшов цей рукопис і виніс його ще до штурму фортеці.

8 липня 1787 року Донасьєн закінчив роботу над повістю «Нещастя чесноти». 7 березня 1788 року де Сад завершив свою чергову роботу — один із шедеврів французької новелістики — «Ежені де Франваль».