Петро Климентович Енгельмейєр (1855 — близько 1941) — перший філософ техніки в Росії.

Біографія

Його дід, виходець із Німеччини, вивчав медицину у Петербурзі, був у Вологді начальником Медичного керування й дійсним статським радником, що забезпечило йому і його потомству служиле дворянство. Батько Енгельмейєра мав маєток недалеко від Рязані, а мати, уроджена Таптикова, була із дрібнопомісної родини. Енгельмейери мали також невеликий будинок у Москві.

Петро Енгельмейєр закінчив гімназію у Москві й відвідував ліцей у Ніцці. Він володів німецькою, французькою, англійською й італійською мовами. В 1874—1881 р. він учився в Імператорському Московському технічному училищі й по закінченні його одержав диплом інженера-механіка. Він захоплювався також іншими галузями техніки (електротехнікою, літакобудуванням, автомобілізмом і т. д.), був редактором і видавцем журналу «Технік», вчителем механіки в середній технічній школі, у недільній і вечірній школі для робітників, інженером на машинобудівному заводі в Москві, працівником страхового товариства «Росія» і т. д. Але його наукова діяльність протікала у різних інженерних товариствах у Москві, насамперед у Російському технічному й Політехнічному товариствах, а також у Товаристві сприяння успіхам дослідних наук і їхніх практичних застосувань ім. Х. С. Леденцова й інших.

Перу Енгельмейєра належить близько 100 статей, брошур і книг (з них близько 20 німецькою та французькою мовами).

Основною працею Энгельмейера можна вважати "Філософію техніки", у якій він уводить цілий ряд нових понять. Насамперед, це поняття техніцизму і еврології. Починав же він свою діяльність із видання й редагування журналу "Техніка". У першій чверті століття його добре знали як у Росії так і за кордоном. Тому не випадково в 1922 р. радянська громадськість вшановувала П.К.Енгельмейєра "як найстаршого російського працівника у галузі філософії техніки".

В області техніки інтереси його були різнобічні. В 1912 р. виходить третє видання практичного керівництва "Автомобіль. Мотоциклет. Моторний човен", у якому приводиться історичний нарис про автомобілі з малюнками й фотографіями. Він сам робить автопробіг із Парижа у Москву із сином Володею. З 1909 р. Енгельмейєр викладає курс автомобілебудування, а в 1916 р. випущено, імовірно, один з перших навчальних посібників у Росії, присвячених комплексному навчанню автосправі - "Катехізис шофера". В 1930 р. він випускає разом зі співавторами спеціальне видання, присвячене конструктивним особливостям моторних човнів. А на початку тридцятих років представляє на 30 машинописних сторінках проект Палацу техніки, що передбачалося побудувати на базі Політехнічного музею в Москві. Багато працював П.К.Енгельмейєр і над питаннями, пов'язаними з винахідництвом. В 1897 р. він публікує керівництво для винахідників "Винаходи й привілеї" з додатками, у які ввійшли: закон про привілеї й доповнення до нього, а також вказівки для оформлення документів.

Не чужим був Петро Климентійович до участі у суспільному житті Росії. У 1898 р. він видає сміливу роботу "Критика наукових і художніх навчань графа Л.Н.Толстого". Її головним достоїнством є спроба побачити взаємозв'язок між такими основними духовними напрямками діяльності людини, як мистецтво, наука й техніка.

Свою пропагандистську, просвітительську й наукову діяльність П.К. Енгельмейєр продовжував і після революції. З 1921 по 1929 р. він читає лекції по історії й філософії техніки на економічному факультеті Бакинського політехнічного інституту, і результаті чого з'являється його "Конспект лекції з філософії техніки. Частина 1. Історія техніки". З 1927 по 1929 р. він керував у Москві створеним ним же кружком із загальних питань техніки при Політехнічному товаристві Всесоюзної асоціації інженерів. Цей кружок виник після вшановування 40-річчя науково-літературної й педагогічної діяльності Енгельмейєра на засіданні політехнічного товариства 5 травня 1927 р., на якому він виступив з доповіддю "П'ятдесятиліття філософії техніки". У журналі "Інженерна праця" (1927. № 3) його порівнюють із Леонардо да Вінчі, називаючи філософом-енциклопедистом, музикантом, живописцем, інженером. Робота кружка була досить інтенсивною, принаймні, протягом двох років. Однак потім кружок розпався, як і саме Політехнічне товариство, Всесоюзна асоціація інженерів була ліквідована постановою СНК СРСР, її керівники пройшли в справі "Промпартії". Почався період реакції. Зі сторінок журналу "Вісник інженерів", що був перейменований в "Вісник інженерів і техніків", зникли статті гуманітарного характеру, їхнє місце зайняли бойові ідеологічні статті й партійні передовиці.

Енгельмейєр виступив із трьома доповідями на IV Міжнародному філософському конгресі в Болоньї в 1911 р. Сам він відзначає, що його виступ одержав живий відгук на конгресі й позитивну оцінку: "Знайшлися філософи, які визнали законність цього предмету. Такі як: голова конгресу Еринквес (Болонья), Емиль Бутру й Анрі Бергсон (Париж), Освальд Кюльпе (Бонн) і Ернст Мах (Відень). Втім останній висловлювався про філософію техніки й раніше". Однак це не мало для нього ніяких наслідків у змісті визнання у філософському середовищі, особливо в Росії. Від Росії на конгресі виступили з доповідями Б. Гогтесман (Кнеп) і Н. Лосскій (Санкт-Петербург). "Філософи почувають себе ближче до науки, ніж до техніки", - ремствував Енгельмейєр. "Це й зрозуміло, тому що наука є вже трохи узагальнене відбиття життя, а техніка є саме життя. Але якщо філософія направляється до фактичного життя, то їй не можна минути техніку, що просочила собою всю сучасність". Звідси Енгельмейєр виводить необхідність розвитку поряд з філософією науки як особливої галузі філософії - філософії техніки. Єдиний, хто з філософів відгукнувся на його заклик, був Ернст Мах, що пише передмову до книги Енгельмейєра "Теорія творчості", що вийшла в 1910 р. одночасно на російській і німецькій мовах. Не залишається перед ним у боргу й Енгельмейєр. Він публікує один з перших збірників робіт Маху російською мовою. У своїй статті по еврології Енгельмейєр відзначає, що теорія пізнання Маха потрібна йому насамперед тому, що "підводить відкриття під категорію винаходу". Теорія Маху, на його думку, уперше усуває цю перешкоду в розвитку еврологии. Раніше наукове відкриття тлумачилося таким чином, начебто людина, роблячи відкриття, знімає покрив із чогось, що існує незалежно від нього. Цей погляд на відкриття й винахід культивувався тисячоріччями. Наприкінці минулого століття Махом був перекинутий цей погляд, що протиставляв відкриття, як відкриття чогось уже існуючого (наприклад, Америки), і винахід, як винахід нової речі (наприклад, компаса). Прихильність Енгельмейєра Маху зіграла з ним злий жарт - праці його в Радянському Союзі надовго одержали ярлик "махізму".

У радянський час переважала негативна оцінка навчання Маху. Це було пов'язане з недозволено грубою й багато в чому несправедливою критикою В.І. Леніном великих вчених, істориків і філософів науки Маху, Оствальда, Петцольдта й інших, що втримується у виданій в 1909 р. книзі "Матеріалізм і емпіріокритицизм". Однак в умовах тоталітарного режиму ця критика стала вбивчою для багатьох. Обвинувачення в махізмі визнавалося не тільки страшним теоретичним і ідеологічним гріхом, але за ним ішли й цілком конкретні санкції адміністративно-командної системи. Донедавна ярлик "махізм" не сприяв поширенню його ідей. Крім того, після публікації в 1929 р. статті "Чи потрібна нам філософія техніки?" с розгромною ідеологічною критикою статті Енгельмейєра в журналі "Інженерна праця", він отримує ярлик "ідеаліста-утопіста". Природно, що подібний "діалог" ні до чого гарного у той час привести не міг. На щастя, це не справило сильного негативного впливу на особисту долю самого П.К. Енгельмейєра, але він надалі переносить свою діяльність із області філософії в практичнішу, ідеологічно нейтральну площину.

Перелік основних робіт

Газовое и нефтяное производство и светильный газъ вообще. СПб, 1884 О проектировании машин: Психологический анализ. СПб, 1890 Техніческий итогъ XIX века (Техническое наследство XVIII века. Техника XIX века. Цели и средства техники и проч.). М., 1898 Обзоръ ученій о машине. // Бюлл. Полит. О-ва, 1900 г Новое направление в высшем образовании вообще и в техническом в частности, // Техн. Сб. и В. Пром. 1900 г Изобретения и привилегии. Руководство для изобретателей, М., 1900 Парижъ - Москва на автомобиле М. 1909 Руководство къ испытанію шофферовъ, М., 1910 Автомомбиль, мотоциклетъ, моторная лодка. Практическое руководство., М., 1910, Изд. 2-е Теорія творчества. Съ предисловіями проф. Овсянико-Куликовского и Эрнста Маха. СПб, 1910 Творческая личность и среда в области техническихъ изобретеній, СПб, 1911 Руководство къ привилегированію изобретеній. СПб 1911. Філософія техніки. Вып.I. Общий обзор предмета. М., 1912 Філософія техніки. Вып. II. Современная философия. М., 1912. Філософія техніки. Вып. III. Наша жизнь. М., 1912 Автомобиль, мотоциклетъ, моторная лодка, М., 1912 Філософія техніки. Вып. 4. Техницизмъ. М., 1913 Катехізис шофера. – М., 1916 Моторная лодка. – М-Л.: Гос.изд-во, 1930

Посилання

Горохов В.Г., Розин В.М. Введение в философию техники. М.: Инфра, 1998. Корнилов И."Философия техники" П.К. Энгельмейера, (матеріал Інтернет). Ханс Ленк Размышления о современной технике. М.: Аспект Пресс, 1995. Карл Митчем Что такое философия техники. М.: Прогресс, 1995.