Румунська військова інтервенція в Бессарабії відбулася між 19 січня та 8 березня 1918 року як частина ширшого втручання союзників у Громадянську війну в Росії. Воно зіткнуло Румунське королівство, Російську Республіку, Українську Народну Республіку та антибільшовицькі угруповання Молдавської Демократичної Республіки з одного боку проти контрольованого більшовиками Румчерода та Одеської радянської республіки, а також пробільшовицьких угруповань у Молдавській ДР. Інтервенція почалася, коли румунська армія та її союзники перейшли в Бессарабію і розпочали атаку на Кишинів та Унгени, захопивши останні.

19 січня більшовицький Фронт-Відділ захопив Кишинів, але 26 січня втратив його під час другого наступу Румунії. 29 січня румунські війська взяли в облогу Бендери; після запеклих боїв 2 лютого захисники відступили з міста. На півночі Бессарабії 5 лютого румунські війська захопили Бєльці. 14 лютого Володимир Ленін призначив Михайла Муравйова командувачем Бессарабсько-Придністровським фронтом, посиливши його 3 тис. солдатів. Муравйов перейшов у контрнаступ, здобувши низку перемог, однак його досягнення були зведені нанівець, коли Центральні держави почали широкомасштабний наступ проти більшовиків. На півдні до початку березня більшовицькі моряки продовжували контролювати частини Буджака, перш ніж відступити до Одеси.

Румунія використала можливість зірвати переговори про перемир'я з більшовиками й окупувати останні непідконтрольні їй бессарабські території. 6 лютого парламент Молдавської Демократичної Республіки Сфатул Церій проголосив незалежність країни. 9 квітня 1918 р. Молдавська Демократична Республіка об'єдналася з Румунією.

Історичне тло У 1812 році в результаті Бухарестського договору, що підбив підсумки російсько-турецької війни 1806—1812 років, і незважаючи на всі протести, Молдавія передала Російській імперії свою східну частину, між Прутом і Дністром. Територія була анексована Росією як Бессарабія, а потім поступово колонізувалася та русифікувалася.Навчання румунською мовою було заборонено, як і її використання в адміністративній справі. Православна Церква в Бессарабії була відокремлена від Молдавської Митрополії та передана під юрисдикцію Російської Православної Церкви. Так вона стала знаряддям політики русифікації. Після об'єднання Молдови з Валахією в 1859 році та створення незалежного Румунського королівства в 1881 році зовнішня політика нової держави зазнала сильного впливу ідей Румунського національного пробудження, спрямованих на створення Великої Румунії, яка включала б усі румунськомовні території, включаючи жителів Бессарабії.

Під час Першої світової війни 1916—1917 років Румунія та Росія воювали як союзники, а взимку 1916/1917 років російське командування скерувало на румунський фронт 35-ту піхотну та 15-ту кавалерійську дивізії, щоб запобігти повній окупації країни. Південна частина Румунії (72 % її території) вже була окупована Центральними державами, а сама столиця, Бухарест, упала 4 грудня 1916 року. Румунські та російські війська успішно оборонялися від наступу німців, і до середини серпня 1917 року фронт стабілізувався. Тим часом до Бессарабії дійшла звістка про Лютневу революцію, яка повалила російського царя. Перша місцева рада була створена в Бендерах/Тігіні 21 березня 1917 р., а до травня 1917 р. ради були створені в усіх округах Бессарабії. Водночас навесні 1917 р. селяни почали ділити землю між собою. У другій половині березня 1917 р. також була створена Молдавська національна партія (НМП), яка об'єднала насамперед поміщиків. Заручившись підтримкою румунського уряду, партія агітувала за запровадження молдовської мови в державних установах, вирішення аграрної проблеми виключно в інтересах молдован і поступово сприяла союзу з Румунією. Хоча серед солдатів російської армії виникла національна поляризація, МНП не змогла нав'язати свої цілі різним організаціям, що виникли в контексті революцій: квітневий губернський з'їзд народних учителів ухвалив, що в освіті повинні використовуватися як молдовська, так і російська мови, тоді як Перший губернський селянський з'їзд (3-5 червня 1917 р.) постановив передати всю землю у державну власність, вимагав рівного ставлення до всіх національних груп і ухвалив рішення про автономію у складі Росії. Описуючи ситуацію, політики МНП Ґріґоре Казакліу та Іон Валуце заявили, що «молдовський народ вважає нас своїми ворогами». Партія не змогла здобути популярності серед бессарабців, які голосували в листопаді 1917 року в Бессарабському виборчому окрузі на виборах до Російських Установчих зборів, і отримала лише 2,3 % голосів.Проте троє з п'яти депутатів, які представляли Раду селянських депутатів, на чолі з Йоном Інкулетом і Пантелімоном Ерханом, а також Теодор Коджокару, були обрані до Всеросійських Установчих зборів, які отримали 36,7 % голосів у листопаді 1917 року. вибори в Бессарабському виборчому окрузі, з 13 обраних від провінції, зрештою підтримали союз Бессарабії з Румунією 27 березня/9 квітня 1918 р.Gheorghe Cojocaru, «Cu Privire la Problema Adunarii Constituante in Basarabia in Anul 1917 (II)» ["Concerning the Problem of the All-Russian Constituent Assembly (II)"], in Revista de Istorie a Moldovei («Review of the History of Moldova»), 1991, no. 3 (July-September), p. 14-15.

Крім мародерства та насильства з боку дезертирів, звичайних для регіонів поблизу лінії фронту, таких як Бессарабія, Лютнева революція ще більше підірвала дисципліну серед російських солдатів, що призвело до різкого збільшення кількості дезертирів; почастішали випадки розбоїв і мародерства. У серпні 1917 року, після Липневих днів, новостворений Центральний молдовський військовий виконавчий комітет у Кишиневі за підтримки Кишинівської міськради вирішив створити десять молдавських національних частин по 40 осіб кожна; спочатку вони називалися когортами, потім мобільними загонами. Основним завданням когорт було підтримувати порядок проти домашньої анархії, але в умовах суспільних потрясінь і повстань серед російських солдатів вони не змогли цього зробити. Михайло Мельтюхов стверджує, що загони також втручалися, щоб не дати селянам поділити землі великих маєтків і сприяли відновленню власності великих землевласників. Водночас внутрішня ситуація в Росії також призвела до появи більшовицьких угруповань серед російських солдатів: у серпні та вересні в Бессарабії та на Румунському фронті були створені окремі організації. Більшовицький вплив виявився навіть серед окремих молдовських загонів, що спонукало Штефана Чобану пізніше заявити, що «саме ті кілька молдавських підрозділів, які були в розпорядженні Сфатул Церій, були заражені більшовизмом». Селяни також радикалізувалися. Другий губернський селянський з'їзд (9–13 вересня 1917 р.) закликав передати всю землю, воду, ліси та ресурси у суспільне надбання, відображаючи більшовицьке гасло «Вся земля селянам!». Починаючи з 7 жовтня, Центральний молдавський військовий виконавчий комітет ухвалив рішення про створення єдиноначальних підрозділів, які були підтримані солдатами та офіцерами російського командування Румунського фронту та Одеського військового округу. Комітет також скликав Молдавський військовий з'їзд, який зібрав близько 600 делегатів, переважно офіцерів; 3 листопада з'їзд ухвалив рішення про створення провінційних зборів, Сфатул Церій, які підтримували б автономію Бессарабії.

За словами Іона Джурке, повалення російського Тимчасового уряду в Петрограді в жовтні 1917 року (також відоме як Жовтневий переворот) і захоплення влади в Росії більшовиками призвели до дезорганізації та недисциплінованості російської армії на Східному фронті. 5 грудня [22 листопада] 1917 року Радянська Росія підписала в Брест-Литовську угоду про повне припинення вогню з Центральними державами, закликаючи до миру без анексій і контрибуцій і наказуючи своїм військам припинити бойові дії з огляду на перемир'я з Центральними державами. Керуючий російськими військами на Румунському фронті Дмитро Щербачов відмовився виконувати накази радянського уряду. За цих умов у місцевих російських арміях виникли дві протиборчі групи: одна, яка визнавала нове більшовицьке керівництво в Петрограді, налаштована залишити фронт, і друга група під командуванням генерала Щербачова, яка прагнула продовжувати війну; незабаром між двома групами спалахнули суперечки та збройні зіткнення. Незважаючи на румунську військову підтримку, Щербачов, який, за словами ван Мерса, став «командувачем без армії», не зміг підпорядкувати місцевий більшовицький комітет і зрештою погодився підписати з німцями перемир'я.Отже, Румунія та росіяни під керівництвом Щербачова підписали перемир'я у Фокшані 9 грудня [26 листопада] 1917 року, за шість днів до перемир'я між Росією та Центральними державами.

Після більшовицької Декларації прав народів Росії 15 грудня [2 грудня] 1917 р. Бессарабія проголосила свою автономію в складі Російської Республіки під назвою Молдовська Демократична Республіка. Лідерами новоствореної держави були Йон Інкулец, президент Сфатул Церій, молдовської законодавчої ради, та Пантелімон Ерхан, голова молдовського уряду (називається Рада генеральних директорів). Місцеві лідери стверджували, що Бессарабія повинна міцно залишитися в новій Росії, але зі своїм статусом «як Фінляндія в царській імперії або один із кантонів Швейцарії». Через насильство та хаотичну ситуацію в регіоні, а також через поширеність неписьменності серед бессарабських селян, загальні вибори не відбулися, а місця в Сфатул Церій були розподілені між різними соціальними групами, меншинами, професійними організаціями та групами інтересів. Делегати представляли лише чотири повіти губернії, які були переважно населені етнічними молдаванами. У Буджаку, де більшість населення становили немолдовани, влада Сфатул Церій отримала обмежене визнання. Очікувалося, що збори та Рада директорів будуть керувати провінцією доти, доки Бессарабські Установчі збори не зможуть зібратися, щоб вирішити майбутнє провінції.

Тим часом навколо Бессарабії виникли різні ради, багато з них контролювалися меншовиками, есерами та бундівцями, і спочатку без більшовицького впливу. Ради та Сфатул Церій визнали один одного, а есери та селянська рада отримали місця в зборах.І Петроградська Рада, і Рада Народних Комісарів визнали нову Молдовську Республіку, її Збори та уряд. І навпаки, кілька місцевих рад також визнали уряд Володимира Леніна, і до середини грудня місцеві ради стали «більшовизованими».

Михайло Мельтюхов стверджує, що 21 листопада румунський посол у Лондоні повідомив британському керівництву, що румунська армія готова брати участь у боротьбі проти Рад, а через два дні президент США пообіцяв підтримку румунських територіальних претензій в обмін на участь в антирадянській інтервенції. Щербачов також погодився передати Румунії російську зброю, боєприпаси та продовольство в обмін на 16 мільйонів рублів; частина цих ресурсів мала бути передана генералу Олексію Каледіну, визнаному Антантою законним представником Росії.

Під час відступу з румунської території групи російських солдатів і навіть цілі загони також почали вчиняти різноманітні акти насильства та пограбування, що призвело до серії зіткнень з румунською армією в Яссах, Галаці, Пашкані, Спатерешті та Міхайлені. Однак, за словами Тутули, основною причиною, яка призвела до дій румунів проти російських солдатів, був хаотичний стан російської армії та підвищена небезпека, яку представляло зосередження більшовицьких військ в Яссах та його околицях. За словами Тутули, ці війська мали на меті придушення Щербачова, повалення короля Фердинанда І та встановлення комуністичного режиму в Румунії; такі аргументи змусили уряд Румунії прийняти в ніч з 21 грудня [8 грудня] на 22 грудня [9 грудня] 1917 року «виключні заходи». Румунській армії було наказано дозволити лише дозволений рух російським колонам, що прямували до Пруту, і роззброїти всі російські війська, що перебувають у безладі.