Парк-па́м'ятка садо́во-па́ркового мисте́цтва загальнодержа́вного зна́чення «Красноку́тський» — один із найстаріших дендропарків України, історія якого налічує понад 200 років. За однією з версій, заснований у 1793 році. Розташований у мальовничій місцевості Харківської області на околиці селища Краснокутськ в селі Основинці. Підпорядкований Краснокутській станції садівництва. Заклав парк поміщик Іван Каразін, брат засновника Харківського університету.
Спочатку Краснокутський дендропарк був пам'яткою архітектури місцевого значення — охоронний № 717 Списку пам'яток, до якого був включений дендропарк, було затверджено рішенням Харківського обласного виконавчого комітету від 5 березня 1992 року (№ 61). Згодом парк отримав статус пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. Зараз дослідники намагаються отримати для нього статус національного парку.
Характеристика Краснокутський дендропарк вважається одним з найцікавіших зразків садово-паркової архітектури України XVIII століття.
Композиція парку За основну композиційну вісь Краснокутського дендропарку прийнято вододіл яру, який поступово переходить у широку балку. На днищі яру розташовані ставки, греблі, струмки.
Схили сформовані терасами. Доріжки облаштовані з урахуванням можливості огляду пейзажів і місцевих композицій із різноманітних рослин. Єдина широка алея дендропарку, обсаджена ялинами, проходить його південною околицею і починається відразу біля головного входу.
В парку є два ставка, три муловідстійника, чотири джерела-криниці з водою, що має лікувальні властивості.
На східному боці яру з монастирських часів збереглися підземні ходи. В парку також є альтанки.
Дерева в дендропарку в основному розміщені групами і ретельно підібрані. Блакитні та сріблясті хвойні посаджені на фоні, який підкреслює їхній колір. Поляни і окремі доріжки обсаджені яскраво квітучими кущами. Рослини, які в'ються, прикрашають альтанки, перголи, окремі дерева і спеціально побудовану для цього вежу.
На верхньому ставку є невеликий острів, насипаний ще Каразіними — так званий «Острів кохання», який з'єднаний з основною доріжкою містком. Сьогодні на ньому викладено з каменю дві обручки і встановлена альтанка. Серед молодят Краснокутська, Основинців та інших сіл району є традиція обов'язково відвідувати цей острів і фотографуватися на ньому після реєстрації шлюбу в РАГСі.
По периметру парк оточений високими деревами, які залишилися від колишнього лісу або були посаджені ще під час будівництва парку. Дерева і схили балки захищають дендропарк від суховіїв влітку і холодного вітру — взимку, допомагають затримувати сніг.
Ставки, муловідстійники і джерела зволожують та охолоджують повітря влітку. Воно затримується з трьох боків схилами балки, а з четвертого — нижньої межі парку — кронами хвойних дерев. Це створює особливий мікроклімат, тому екзотичні і тендітні дерева не гинуть.
Єдина широка алея дендропарку2009Та ж сама алея2021Стежка до верхнього ставка2018«Острів кохання» на верхньому ставку2010 Біологічне різноманіття На верхньому ставку квітнуть лотоси — червоні, рожеві, лимонні, кремові та білі. Вони з'явилися в парку на початку 21 століття — це подарунок Володимира Котляра з Харківщини. Також на ставках живуть лебеді. А біля центрального входу в огорожі — сімейство диких кіз — сарн. Загалом в колекції парку дослідники нараховують три десятки представників фауни - їжаки, сови, пугачі, вивірки. Водиться тут багато соловейків, голубів, шпаків, синиць, дроздів та інших птахів. Інколи залітають вивільги та одуди. А із сусідніх лісів у парк заходять сарни і дикі свині. Зрідка можна зустріти куницю.
Лебеді на ставку2011Черепахи на ставку2008Жаби на ставку2008Сарни у загорожі біля входу у парк2009
Сучасні композиції На межі тисячоліть в дендропарку також почали з'являтися дерев'яні фігури — роботи краснокутського художника і скульптора: вчений кіт, вивірка, Баба Яга з хатиною, Змій Горинич, лісовик та інші.
Лісовик на дереві2008Хатинка Баби Яги2009Змій Горинич на дереві2008Кам'яна баба, перевезена в дендропарк із Наталіївки2008
Ґрунти Глибока балка тераси, де розташований дендропарк, стоїть на щільних лісоподібних суглинках. Це материнська порода ґрунту дендропарку.
Основа ґрунтового покриву — темно-сірі підзолисті ґрунти. На ділянці в центрі парку і нижче другого ставка, а також на другій терасі північного схилу балки, де земля рясно зрошується джерелами, зустрічаються чорноземно-лугові високогумусні ґрунти зі слабкокислою реакцією.
Погода Клімат Краснокутського району, на території якого розташований дендропарк, помірно континентальний. Зима починається в середині листопада. І тоді переважає хмарна погода, відносна вологість збільшується до 80-90 %. Сніговий покрив зберігається в середньому 100—110 днів. Взимку випадає близько 20-25 відсотків річної кількості опадів, переважно — сніг. Зима з частими відлигами, інколи настільки інтенсивними, що поверхня землі залишається взагалі без снігу. Найхолодніший місяць — січень. Його абсолютний мінімум — 40 °C. Нестабільна погода зимового періоду дуже утруднює перезимівлю багаторічних рослин дендропарку.
Весна починається в останніх числах березня. У квітні можливе пониження нічної температури до — 10-15 °С. Бувають снігопади. Весна часто затяжна і супроводжується поверненням холоду, через що рослини дендропарку теж страждають.
Літо починається всередині травня. Воно тепле, помірне, інколи — спекотне, з невеликими опадами. Найтепліший місяць — липень. Максимальна температура +39 °C. Тривалість вегетаційного періоду — 198 днів.
Історія
Передісторія
У 1654 році, через три роки після заснування Краснокутська, над місцем, де пізніше буде дендропарк, серед вікових дубів був заснований чоловічий козацький Петропавлівський монастир. Його збудували козаки, які одними з перших переселилися на ці землі. Також вони викопали два глибоких ставки (вони збереглися і донині — знаходяться в самому центрі дендропарку) і розгалужену мережу печер-підземних ходів. В них козаки-монахи ховалися під час навали кримських татар.
Монастир простояв більше ста років — витримав навали, хоча під час однієї з них і був повністю спалений, але монахи вціліли — втекли підземними лабіринтами. У часи правління Катерини II в ньому ховалися бунтівники. І саме вона вирішила закрити монастир.
Монастирські землі і будови разом з прилеглим хутором Основинці імператриця Катерина II у 1768 році подарувала полковнику Назару Каразіну за його заслуги в російсько-турецькій війні 1768-1774 років — тоді він прославився як надзвичайний розвідник. Також «у довічне користування»Суспільно-політичні погляди В. Н. Каразіна. Автореф. дис. канд. іст. наук: 07.00.01 / А. В. Хрідочкін; Дніпропетр. нац. ун-т. — Д., 2001. — 17 с. — укр. він отримав село Кручик — теж на Харківщині.
Як для тих часів Назар Каразін був надзвичайно освіченою людиною — знав п'ять мов. Вже в Україні одружився з донькою козацького сотника Харківського полку Якова Івановича Коваленка Варварою Петрівною. Обидва їхні сини прославили ці землі. Дендропарк з'явився теж завдяки братам Каразіним.
Старший син відставного полковника — Василь Каразін — відомий як засновник Харківського університету, а Іван Каразін заснував дендропарк. Він вважається першим ботаніком в Україні.
Заснування дендропарку
Спадок Назара Каразіна був розділений між його синами. Василь Каразін отримав Кручик. Іван Каразін успадкував монастирські землі і хутір Основинці. У 1793 році він замислив і заснував дендропарк, виділивши під нього 17 гектарів землі. Частина цих земель була зайнята дубовим лісом, окремі екземпляри якого ростуть в дендропарку і нині — деяким вже більше 300 років.
Розбиваючи дендропарк, Іван Каразін використав природний рельєф, провів великі, як для тих часів, меліоративні роботи, побудував тераси, які збереглися до наших днів, провів роботи з відведення води, підготував два ставки з особливим кліматом (ті, що збереглися і досі).
В центрі парку, нижче верхнього ставка, був споруджений чотирикутний майданчик, оточений неглибоким ровом. Вода з залізистого джерела протікала по рову, зволожуючи повітря і ґрунт. Майданчик був захищений від вітрів і добре освітлювався сонцем. Це місце Іван Каразін вибрав для акліматизації теплолюбних і вологолюбних рослин. А для пристосування фауни, якій потрібна ще більша волога і додаткове зрошення, використовував вирівняну частину яру за нижнім ставком. Субтропічні рослини вирощувались в оранжереї.
Більшість авторів, посилаючись на публікації сина Івана Назаровича Івана Івановича, вважають, що Краснокутський дендропарк був закладений саме наприкінці XVIII століття. Хоча є версії, що рік заснування парку — 1803.
Брати Каразіни багато подорожували і після кожної поїздки привозили додому рідкісні дерева. Вони зібрали сотні порід дерев, кущів, квітів. Рослини привозили з Японії, Китаю, Америки, Канади, Бразилії, Мексики, європейських країн.
Серед багатьох турбот брата Івана Каразіна — Василя, пов'язаних з відкриттям Харківського університету, було створення ботанічного саду. Тому він виписував з-за кордону рідкісні породи дерев і кущів. Декілька екземплярів він відправив до маєтків Кручика і Основинців.
25 травня 1803 року на честь дозволу Олександра І про прийняття «пожертвовуваних харків'янами коштів на відкриття Харківського університету» Іван Назарович Каразін посадив у саду свого маєтку канадську тополю, яка носила назву «ровесниця Харківського університету»Тихий Н. В. Н. Каразин: Его жизнь и общественная деятельность. — К.: Тип. Имп. ун-та Св. Владимира, 1905. — 302, 28, IV с. — С. 123..
За даними 1833 року, у дендропарку Івана Каразіна вже росло 202 види та форми декоративних рослин і близько 600 сортів плодово-ягідних. 50 з них до цього в Україні не росли. Серед них — клен, акація, платан, софора. Рослини прижилися в Краснокутському дендропарку і почали свою подорож по всій Україні. Наприклад, американський клен вперше в Україні з'явився саме в Основинцях. А усім відома біла акація розповсюдилася по країні теж завдяки Каразіну. Її насіння Іван Назарович виписував з Версаля — відразу після того, як її привіз з американського континенту садівник короля Людовика XVIII.
Особливу увагу Іван Назарович Каразін приділяв хвойним деревам, насіння яких він отримував завдяки допомозі начальника з шовківництва, професора Харківського університету барона Фрідріха Біберштайна.
За роботу по збагаченню флори Харківщини цінними в господарському та декоративному відношеннях рослинами Петербурзьке Імператорське Товариство по заохоченню лісового господарства нагородило Івана Каразіна Золотою медаллю.
Помер Іван Назарович передчасно — у 1836 році через нещасний випадок на 56 році життя. Похований у створеному ним дендропарку.
Розквіт
З 1858 року Іван Іванович Каразін — син Івана Назаровича Каразіна — продовжив практичну роботу в дендропарку: збільшив його площу до 42 десятин (46 га), довів кількість видів і форм декоративних рослин до 540, а плодових — майже до 1000. Він натуралізував такі рослини як кизил кавказький, обліпиха, ірга, кавказька трав'яниста бузина, маньчжурська ожина, дика маслина, що є кормовою базою для птахів та бджолиних. У 1895 році розсадники Івана Каразіна дали близько 100 тисяч саджанців дикої маслини.
Також він не тільки продовжив роботи з акліматизації деревних і чагарникових порід рослин, а й розпочав роботи з їх селекції, увів у культуру багато нових для Лівобережної України рослин, у тому числі блакитну та сріблясту форми ялини, морозостійкі персики, теплолюбні сорти груш та яблук, створив великий розсадник плодових, ягідних та декоративних культур, причому вирощував саджанці також для селянських садиб за доступною ціною, а то і безкоштовно, чим заслужив собі повагу земляків.
Український драматург Марко Кропивницький, який жив на хуторі Терновому (біля Сподобівки (нині Шевченківський район Харківської області), у листі до композитора Миколи Аркаса від 27 березня 1908 року писав: «У мене гарні сорти з Каразінського саду».