Юзеф Пєньонжек (; 1 березня 1888, Пиховіце, Австрійська імперія — 25 травня 1953, Краків) — польський живописець, графік, педагог.
Життєпис Народився 1 березня 1888 року у передмісті Кракова — селі Пиховіце (нині — район в дільниці VIII Дембники м. Кракова)Słownik artystów polskich i obcych w Polsce działających (zmarłych przed 1966 r.): malarze, rzeźbiarze, graficy… — S. 112—116.; його батько, Пьотр, був фермером, а мати Юзефа — домогосподаркою. Навчався та закінчив гімназію у ПодгожуPiąte Sprawozdanie Dyrekcji c. k. Gimnazjum w Podgórzu za rok szkolny 1903. — Kraków, 1903. — S. 78. .
У 1908—1913 роках навчався на філософському факультеті Ягеллонського університетуA. K. Banach Młodzież chłopska na Uniwersytecie Jagiellońskim w latach 1860-1918. — Kraków, 1997. — S. 141, 278. . Водночас у 1908—1912 роках навчався в Академії образотворчого мистецтва у Кракові в майстернях Юзефа Панькевича, Войцеха Вайса, Станіслава Дембіцького та Леона ВичулковськогоZ. Kucielska Wystawy jubileuszowe 150-lecia Akademii Sztuk Pięknych w Krakowie. 1818—1968. — Kraków, 1969. — S. 98. . Саме Леон Вичулковський справив на нього особливе враження. Пєньонжек навчався у нього тоді, коли Вичулковський був зачарований красою та історичною спадщиною Вавеля. Портфоліо літографій «Вавель» 1911—1912 років стало джерелом натхнення для молодого Пєньонжека. Але спілкування обох митців було не тривалим. 30 листопада 1911 року Вичулковський залишив професорську посаду та пішов на пенсію за станом здоров'я.
Пєньонжек також мандрував Європою, відвідавши Італію, Німеччину, Австрію та Чехію, а за деякими даними, також Британію. З цієї подорожі мало що збереглося («Вигляд Верони», 1918; «Вигляд Венеції», 1914); після цього він не повертався до цих тем. У 1912 році він склав іспит на професора середніх шкіл. Свою кар'єру розпочав учителем малювання в середній школі у Кракові (1912—1915). Під час першої світової війни Пєньонжек служив у 13-му піхотному полку. Від 10 жовтня 1915 року по 26 травня 1923 року викладав у Самбірській гімназії. У 1918 році під час візиту до Кракова він відновив знайомство з Вичулковським, який запросив Пєньонжека до своєї майстерні на вулиці Шлак у Кракові і протягом кількох тижнів терпляче знайомив його з таємницями графічного мистецтва. Незважаючи на різницю у віці, митці з часом здружилися, а професор залишався наставником Пєньонжека протягом його зрілої творчості. Вичулковський повторював: «Якби я був молодшим, я б заснував братство графіків, художників, етнографів, істориків мистецтва та письменників; Пов'язав би всіх чернечим правилом, кожному призначив би відповідне завдання, розіслав би по Польщі збирати те, що є гарне і цінне, а те, що втрачено, знищено часом, нашим невіглаством і марнотратством»J. Pieniążek Wycieczka z profesorem Wyczółkowskim do Sandomierza // Przegląd Bydgoski. — 1937. — z. 1. — S. 44—49. . Пєньонжек залишився вірним цьому посланню до останніх днів свого життя.
Учитель гімназії в Самборі привернув увагу свого начальства і у 1923—1939 роках викладав вже у VIII Державній гімназії імені короля Казимира ВеликогоStefan Legeżyński Ósme gimnazjum we Lwowie // Biuletyn. — Koło Lwowian w Londynie. — R. 13. — nr 27. — Grudzień 1974. — S. 42. . Одним із його учнів був Збіґнєв Герберт, який згадував про нього так: «Майстер малювання, який панував у майстерні з бюстами богів, філософів та поетів — був відомий художник Юзеф Пєньонжек, зачарований Підгаллям, колега майстра Станіслава Батовського, який приходив до школи за учнями, які позували йому, між іншим для Редуту наймолодших. Оборона Львова 1918 р.»J. Siedlecka Pan od poezji: o Zbigniewie Herbercie. — Warszawa: Prószyński i S-ka, 2002. — S. 42. . Ще одним учнем Пєньонжека був Юліуш Йоняк, живописець і графік, професор Академії красних мистецтв у КраковіB. Ziembicka Najprostszą drogą: rozmowy z artystami. — Kraków: Znak, 1998. — S. 155. — ISBN 83-7006-840-5. .
Він залишався в постійному контакті з Вичулковським, переважно через листуванняВичулковський, зазвичай пов'язаний з Краковом, з 1922 року часто їздив до маєтку в Ґосьцерадзі поблизу Бидгоща. У 1929 році він залишив Краків і перевіз свою майстерню до Познані. У 1934 році він зайняв посаду професора графіки у Варшавській академії красних мистецтв і був пов'язаний з цим містом до самої смерті.. Пєньонжек допомагав йому в незначних справах, наприклад, виступаючи посередником з продажу творів майстра до наукового закладу імені Оссолінських (Оссолінеуму) у Львові. Час від часу вони разом їздили на екскурсії. Саме під час таких експедицій Пєньонжек збирав ескізи для своїх тонких, цінних документально графічних робіт. У 1933 році він організував ювілейну виставку Леона Вичулковського та був автором вступної статті до каталогу.
Митець також товаришував з Юзефом Осостовичем, батьком надзвичайно талановитого художника Станіслава Осостовича Listy / Stanisław Osostowicz; oprac. Irena Jakimowicz. Osostowicz, Stanisław (1906—1939); Jakimowicz, Irena (1922—1999). — Kraków: Wydawnictwo Literackie, 1978. — S. 67. , та з Емілем ЗеґадловічемЗбереглася графіка з присвятою: «Моєму коханому пану Емілю Зеґадловічу на згадку у Ґожені-Ґурному 19.8.1936».. Належав до літературно-мистецького гуртка «Чартак», заснованого Емілем Зегадловичем 1922 року у Вадовицях. Свідоцтво інтимної близькості залишилося в «Книзі гостей і подій» Зеґадловича, яку проілюстрували колеги художника — Властиміл Гофман, Ян Гринковський, Збігнєв Пронашко та Стефан ЖеховськийM. Wójcik Księga Gości i Zdarzeń. «Miscelaneiczne pêle-mêle» Emila Zegadłowicza // Teksty Drugie. — R. 2004. — z. 4. — S. 227—228. . Знайомство також пов'язало його з Владиславом Орканом. Дотепер в горчанській віллі письменника висять роботи Пєньонжека, на яких зображені костел у Рабці та каплиця в Оркануві.
У 1925—1938 роках Пєньонжек активно брав участь у мистецькому житті, беручи участь у численних виставках, салонах та показах. Не цурався і благодійних акцій. Був активним учасником в Асоціації польських художників-графіків. У 1937 році був членом ревізійної комісії Товариства прихильників красних мистецтв у ЛьвовіZ Towarzystwa Przyjaciół Sztuk Pięknych we Lwowie // Gazeta Lwowska. — nr 56. — 11 marca 1937. — S. 2. , а у 1939 році він був нагороджений Лицарський хрестом ордена Відродження ПольщіDekoracja odznaczonych w lwowskim Pałacu Wojewódzkim // Gazeta Lwowska. — nr 100. — 5 maja 1939. — S. 3. .
Під час радянської окупації Львова він продовжував викладати (тоді ще й математику). На той час VIII Державна гімназія імені короля Казимира Великого стала львівською середньою школою № 14 міського відділу народної освіти з польською мовою навчання . Юзеф Пєньонжек не полишав участі в мистецькому житті; він брав участь (точніше був вимушений) у виставках «Пластика Західної України» та «Графіка Західної України», організованих владою у 1940 році J. Jaworska Polska sztuka walcząca 1939—1945. — Warszawa: Wydawnictwa Artystyczne i filmowe, 1976 — S. 209. — (seria «Sztuka Polska») . Під час німецької окупації викладав малювання у Львівській художньо-промисловій школі () з польською мовою викладання. Там він працював до 15 травня 1946 року, хоча з 2 жовтня 1944 року навчальний заклад був уже під радянським управлінням. Влітку 1946 року Пєньонжек виїхав зі Львова. Оселився у Кракові, де з 1947 року викладав у II державному ліцеї та гімназії імені Святого Яцка. Виїжджав на звільнені території, де малював переважно пам'ятки архітектури, зокрема Вроцлава та Клодзька. Спеціалізувався на графіці по міді (офорти, акватинти) на пейзажні та архітектурні теми. Опублікував декілька графічних портфоліо. Він також створив акварелі, що відображають народну культуру польських горян Підгалля, Спиша, Орави та Живєччини.
У 1923—1946 роках мешкав у Львові, спочатку на вул. Князів Острозьких, 6, пізніше — в будинку на вулиці Пісковій, 26Księga adresowa Małopolski: Lwów, Stanisławów, Tarnopol z informatorem m. stoł. Warszawy, województwa krakowskiego, pomorskiego, poznańskiego i śląskiego: rocznik 1935/1936. — Kraków, 1936. — S. 278. .
Помер 25 травня 1953 року у Кракові. Художника поховали на новому Подгурському цвинтарі (секція IVb-12-17) .
Творчість Творчість Юзефа Пєньонжека можна вважати стилістично однорідною. Перші роботи мало чим відрізняються від останніх. Художник рано отримав технічну майстерність, тому легше розділити його роботу географічно, ніж наполягати на хронологічному порядку.
Початок 1920-х років — це захоплення митця Краковом та його пам'ятками. Одними з перших композицій були, явно інспіровані творчістю Вичулковського, олійні зображення інтер'єрів монументальних храмів — Вавельської катедри та костелу Святої Марії. Пєньонжек пішов слідами свого майстра, художника, прив'язаного до місць та об'єктів національного культу. Проте швидко захопився технікою графіки. Його по праву вважали майстром аквафортуM. Tyrowicz Wspomnienia o życiu kulturalnym i obyczajowym Lwowa 1918—1939. — Wrocław: zakł. Narodowy im. Ossolińskich, 1991. — S. 175. . Він створив серію вдалих графічних робіт, які в своїй тематиці не виходили за межі усталеного канону, можливо, за винятком подвір'я на Казимира. Він постійно повертався до теми Кракова. Офорт «Вавель на віддалі» (1951), одна з останніх робіт художника, є аналогом ранішої акварелі 1930-х років «Панорама Кракова з Вольського лісу». Він так і не вирішив присвятити місту своєї юності графічне портфоліо. Проте зі складанням портфоліо, присвяченого пам'яткам Сандомира, він не мав проблем. Він кілька разів відвідував одне з найкрасивіших польських міст, але вирішальними стали кілька тижнів, які він провів там улітку 1925 рокуE. Sekuła-Tauer Leon Wyczółkowski. — Wrocław: Wydawnictwo Dolnośląskie, 2001. — S. 68. — (seria «W Zwierciadle Sztuki») . Він поїхав на пленер разом з Вичулковським. Насправді метою експедиції була Волинь, яку Вичулковський з теплотою згадував як «коридор України», але місто над Віслою зацікавило їх настільки, що вони змінили свої плани. Малювали панорами, церкви, ратушу, відвідали Баранув, Тарнобжег та Копшивницю. Пєньонжек згадував про цю подорож через роки. З цієї подорожі збереглися акварельні етюди, але врешті-решт митець обрав як засіб важкі металеві техніки. На обкладинці також є гравюра на дереві з виглядом ратуші у Сандомирі. «Сандомирське портфоліо» було видано 1926 року у ЛьвовіM. Grońska Grafika w książce, tece i albumie: polskie wydawnictwa artystyczne i bibliofilskie z lat 1899—1945. — Wrocław: Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1994. — poz. 435—436. . З численних ескізів митець зрештою обрав десять тем, дев'ять видів Сандомира, доповнивши його видами абатства у Копшивниці.
Він чудово передав настрій і красу одного з найкрасивіших, найстаріших і колись найважливіших польських міст. Портфоліо автор штампував власноруч, про що не оминув підкреслити на титульній сторінці. Видання характеризується найвищою якістю відбитків, адже лише такі були додатково підписані художником олівцем та включені до комплектів. Портфоліо принесло Пєньонжеку визнання, хоча були критики, які відзначали його консерватизм.
Свої позиції він зміцнив у 1927 році, так зване кременецьке портфоліо (повна назва — «Кременець. Рідне місто Юліуша Словацького») опинилося у ЛьвовіWystawa pamiątek po Słowackim // Przegląd Biblioteczny. — 1927. — z. 1/2. — Lwów: Wydawnictwo Związku Bibliotekarzy Polskich. — S. 174—176. . Портфоліо містило двадцять одну роботу в офорті та акватинті. Художник надрукував 90 примірників; всередині була додатково пронумерована титульна сторінка з його автографом, сторінка зі вступом Еміля ЗеґадловичаВ музеї в Ґожені-Ґурному зберігся екземпляр портфоліо, присвячений Зегадловичу та сторінка зі списком дощок (двостороння, польською та французькою мовами). Перевагою була ретельно підготовлена палітурка з додатковою ламінованою графікою.