Революційний трибунал () — надзвичайний орган, створений у Парижі Національним конвентом під час Французької революції для суду над політичними злочинцями, який згодом став одним із найпотужніших «двигунів» так званої «Епохи терору».
Новини про поразку французів у Бельгії викликали в Парижі народний рух і 10 березня 1793 року, на пропозицію або Шометта, Конвент проголосив створення надзвичайного кримінального суду, який пізніше, згідно з декретом від 30 жовтня 1793 року, отримав офіційну назву Революційного трибуналу.
Ця інстанція складалася з голови, трьох його заступників («товаришів»), громадського обвинувача та дванадцяти присяжних, всіх їх призначав Конвент; від судів загальної юрисдикції цей орган вирізнявся спрощеними формами судочинства: попереднє розслідування не проводилося, обвинувачених допитували безпосередньо під час засідання, захист, подання апеляцій чи касаційних скарг не допускалися. Першим президентом Революційного трибуналу став (до 30 липня 1793), віце-президентом — . Громадським обвинувачем при Революційному трибуналі був .
До термідоріанського перевороту (27 липня 1794 року) Революційний трибунал перебував під впливом Робесп'єра. Відповідно до від 10 червня 1794 року підсудним заборонялося наймати адвоката, а єдиною мірою покарання, яку суд виносив за політичні злочини, що трактувалися дуже широко, стала страта. За нетривалий термін страчено майже три тисячі людей.
Скасовано 31 травня 1795 року.
Жертви Революційного трибуналу За вироком Революційного трибуналу гільйотиновані:
Шарлотта Корде Марія-Антуанетта жирондисти (Бріссо, , та інші)
Жан-Сільвен Байї Антуан Барнав (Ебер, Анахарсіс Клоотс, та ін.) (Дантон, Демулен, Фабр д'Еглантін, та ін.) комп'єнські мучениці
Примітки
Література
Посилання Conspiracy and Terror in the French Revolution — Marisa Linton (Kingston University) Public Lecture