Кали́ня — село в Україні, у Кам'янець-Подільському районі Хмельницької області.
Назва Назва села походить від похідного слова Калина. Але чому саме Калина? Чому саме назва села пов'язана з цією рослиною? Нині у цьому селі нічого не нагадує калину, сьогодні важко знайти хоча б один кущ калини. Саме це ми спробуємо зараз з'ясувати. Як стверджують мешканці населеного пункту, раніше декілька десятків років тому у селі дійсно було не важко знайти кущ калини, цей символ української багатостраждальної історії ще сотню років тому проростав тут майже на кожному подвір'ї. Мешканці зазвичай використовували калину, як універсальний лікувальний засіб.
Провівши дослідницьку роботу я з'ясував, що дійсно калина у цьому селі завжди була невід'ємним атрибутом, можливо пов'язаним саме із свободою. Звідси й цікава легенда заснування села, яка розповідає про те, що майже понад тисячу років тому на місці сучасного села була болотиста долина, а на долині росли кущі калини. Через певний період люди із навколишніх сіл (Кульчиєвці, Княжпіль (стара назва Княже), Боришківці), які є певно старшими, стали заселяти цю місцевість, вирубуючи кущі калини та освоюючи долину.
Географія Калиня розташоване на рівнині поблизу струмка, що впадає у річку Баговицю за 8 км на схід від Кам'янця-Подільського та за 2,5 км на північ від села Кульчиєвці. Загальна площа 0,848 км². Географічні координати — 48°41′52″ пн. ш. 26°43′05″ сх. д.
Клімат Калиня знаходяться в межах вологого континентального клімату із теплим літом, але діяльність людини призводить до поганих змін та глобального потепління. Рівень наповнення річок водою по країні становить лише 20 % від необхідного стандарту, значна частина земної поверхні стає посушливою. Для покращення ситуації варто було б відновлювати екосистеми та лісові насадження.
Історія Через майже повну відсутність джерел важко говорити про минуле Калиня, особливо у найдавніші часи. Але зважаючи на особливість географічного розташування потрібно стверджувати наступне. На захід від села розташувалися невеличкі товтри, це говорить про те, що тут як і на іншій території «Подільських Товтр», 14 мільйонів років тому було море, яке звалось Сарматським. Неважко здогадатись, що й сама територія села в ті часи знаходилась під водою. Така ситуація в свою чергу не могла не вплинути на рельєф місцевості, і можливо саме цей фактор зіграв вирішальну роль у формуванні Калинської природи. Великих чи маленьких річок тут не має, а отже немає підстав стверджувати, про те, що тут селилися люди у давній період, тим більше на території населеного пункту поселень, чи стоянок давніх людей не виявлено, а отже їх певно тут і не було.
Юхим Сіцинський у своїй праці «Исторические сведения о приходах и церквах Подольской епархии» зазначає, що неподалік сусіднього села Княже (сучасний Княжпіль) колись було давнє поселення: на південний схід в куті, де поєднуються річки Тернавка і Гниловодь знаходиться гора, яку ще називають в народі «Городисько». Кругом вона вся покрита лісом, а зверху є поле, оброблене під посів. На цьому полі проглядаються сліди від валів, а в землі знаходяться куски обробленого каміння, цегла та черепки. Люди говорять, пише Сіцинський, що «град» (місто) який тут був провалився в землю [3, c. 170]. Цей факт дає можливість стверджувати, що поселення, яке колись існувало та зникло за дивних обставин, могло поширюватися і на територію Калиня. Тобто, точніше кажучи, територія Калиня могла входити до володінь цього міфічного, ще певно до княжих часів міста. Та це й недивно, оскільки довколишня місцевість досить багата на насичену історія, згадайте хоча б славнозвісну, літописну Бакоту столицю Поннизя, що до речі зовсім недалечко звідси.
В селі Калиня, на захід, тягнеться давній вал, що зветься Трояновим (див. додаток 7). В 1889 році в нім біля Калиня знайдений срібний денарій римського імператора Адріана [3, c. 168]. Звичайно, це не вказує на те, що дана територія входила до складу Римської імперії, оскільки загальновідомий факт, що римських легіонерів на території України не було. Але купці та торговці інше діло, могли й не раз побувати на цій землі. Міфічне місто, що згадувалось вище, а також давнє поселення Кам'янця (на території міста також знайдені давньоримські монети) певно підтримували тісні економічні зв'язки з Римом. В Степанкова В. С. з цього приводу (з приводу валів — від автора) є інша думка, він стверджує, що це ніякі не Троянові вали, а оборонні вали, що були збудовані козаками в часи Української Національно-Визвольної Революції 1648—1676 років під проводом Богдана Хмельницького. Козаки шапками насипали землю та формували оборонний вал. Так чи інакше, а цей факт вказує на унікальність цієї землі та села що лежить на ній.
У складі Речі Посполитої XV—XVIII ст. 1374 року литовські князі змушені були надати місту певних привілеїв, закріпити за ним близько 200 ланів землі, вигін для худоби, а також право займатися торгівлею й ремеслом [6, c. 22]. Калинська земля, з невеличким поселенням перейшла у безпосереднє користування жителів міста. Корінне населення прагнуло будь-що звільнитися з-під влади литовських феодалів. У 1393 році на Поділлі відбулося антифеодальне повстання, у якому брали участь кам'янчани і жителі навколишніх сіл. «Подільська земля,— писав літописець,— не хотіла бути послушною землі литовській». Подоляни вигнали литовських і польських панів. Але феодали силою зброї відновили свою владу на загарбаних землях.
У другій половині XIV ст. Поділля стає об'єктом експансії Ватикану: 1375 року папа Григорій XI видав буллу про створення Подільської католицької біскупії (єпископату) з центром у Кам'янці. Все це сприяло здійсненню агресивних планів польсько-шляхетської держави щодо Поділля. Сюди ринули польські феодали. На початку XV ст. вони захопили підлеглі Кам'янцю села — Боришківці, Зубрівку, Гуменці, Кульчиївці, Колубаївці, Островчани, Панівці, Цибулівку і почали наступ на місто [5, c. 298]. У 1404 році польський король Ягайло захопив Кам'янець. Але боротьба між литовськими і польськими феодалами за подільські землі тривала ще протягом тридцяти років. 1430 року королівські війська знов підступили до міста. Корінне українське населення, яке не бажало підпасти під владу Польщі, мужньо боронило Кам'янець. Однак місцева польська шляхта на чолі з кам'янецьким єпископом вчинила заколот і хитрощами здала місто.
У 1434 році, коли Поділля було приєднане до Польщі і створене Подільське воєводство, Кам'янець стає його центром. 1463 року він оголошений королівським містом. А навколишні села надовго закріплюються за польськими магнатами. У власність польських панів потрапляє і Калиня.
Перша задокументована згадка про село відноситься до 1493 року [3, c. 168]. В ній говориться, що в 1493 році село Калиня (Calynye) платило податок від 3 димів. Дим — це перша відома за часом одиниця оподаткування. Данина з покорених народів бралась саме з диму, оскільки це ознака окремого домогосподарства. Таким чином, можна констатувати те, що у 1493 році в селі були 3 окремі господарства, які платили податок на користь Польщі. В 1530 році тут було 21/2 плуга, а в 1542 — 2 плуга. Плуг — це штучна одиниця оподаткування, яка вираховувалась із кількості волів у господарстві. В 1565 році Калиня належало Петру Бонку і знаходилось в оренді у Домініковського [3, c. 168]. У той час в селі вже нараховувалось 7 плугів, але по не з'ясованих причинах через чотири роки зменшилось до 4 плугів (можливо частина тяглової сили та підневільних селян були продані, або ж подаровані паном Бонком комусь іншому — від автора). В наступні роки й надалі господарство села занепадало. І в 1578 році в селі було лише 21/2 плуга, як і 58 років тому. У ці роки Калиня й надалі належало все ж тій самій доволі заможній, польській сім'ї Бонків. Окрім Калиня у XV—XVI ст. родина Бонків володіла, Боришківцями (які у ті часи були надзвичайно великим селом, і сперичалися за орні землі та ліс «Откоров» з Кам'янцем [3, c. 110]), Дерев'янами, Княжполем та частиною Безднісківців (див. додаток 1). Найбільш заможними і відомими з цієї родини були Петро та його молодший брат Андрій Бонки. Перший жив наприкінці XV ст., а другий успадкував власність брата у першій половині XVI ст.
В другій половині XVII століття, у зв'язку із розпорошенням дому Бонків (після смерті Валинтина Бонка, його вдова Дарина видає свою доньку Ядвігу за представника іншого могутнього, польського дому — Юрія Калиновського, і як придане віддає йому у власність Кульчиєвці, Калиня, Дерев'яни та частину Боришковець. Було це наприкінці XVI ст.) Калиня вже поділено на частини. Серед власників села у 1678 році зазначимо наступних: кам'янецький староста Гавриїл Сильницький, польські магнати Ржешовські, Богуші, Косинські та Хоцимірські. У XVIII столітті було два власника: Богуш і Ржешовський, які судилися з містом за орні землі. Це століття внесло свої корективи на дану території, Кульчиєвці та Боришківці розпались на частини, так на мапі з'явилися нові населені пункти — Єленовка (сучасна Оленівка) та Слобідка-Кульчиєвецька (остання з'явилась на місці частини старого лісу «Откоров»). Під владою Російської імперії кінець XVIII — поч. XX ст. На початку XIX століття у селі знову один власник — Гумецький Казимир. За переписом 1818 року дана особа володіла 150 селянами Калиня [3, с. 168]. Але в кінці цього століття у села знову купа власників. Така ситуація пояснюється насамперед тим, що родини власників Подільських земель часто між собою споріднювалися і таким чином їхні землі часто, як наслідок змінювали своїх власників.
Історія виникнення церкви в Калині це окреме питання. Юхим Сіцинський зазначає, що церква в Калині вже була у XVI столітті (1565 рік) [3, с. 168]. А та церква, яка існує зараз, дерев'яна церква Покровської Богоматері, відзначається в клерових відомостях, як така, що збудована у 1750 році. Але візити 1739, 1748 і 1758-х років не вказують на те, що в проміжку цих літ була збудована нова церква, причому у візиті 1758 року, говориться, що невідомо коли збудована існуюча церква пише Сіцинський. Далі він продовжує, це наводить на думку, що ця церква збудована до 1727 року, так, як перший священик, про якого є відомості був тут до 1727 року [3, с. 169]. Особисто, я не поділяю таку думку Сіцинського, він сам собі суперечить. Зазначивши, що церква у селі вже була у 1565 році, а перший священик з'явився тільки до 1727 року, виходить 200 років церква була, а священиків не було. Я вважаю, що церква про яку йде мова, невідривно пов'язана з церквою XVI ст., ймовірно вона була просто перебудована, у зв'язку із своєю старістю. Про давні церковні традиції Калиня вказує і той факт, що у Суржинцях (а ми з'ясували, що це також територія Калиня — Див. Юхим Сицинський. «Исторические сведения о приходах и церквах Подольской епархии», стор. 188) є старе, закинуте кладовище, люди говорять, що там, колись дуже давно була церква, збудована можливо ще за княжих часів. Наприкінці XIX століття, у 1873 році приход села Суржинці перейшов до села Фурманівка, а до того він був закріплений за Калинською церквою. В цей час тут було 47 дворів і 237 жителів [3, c. 188]. Тому можна сміло плюсувати кількість Калинських дворів та жителів з Суржинецькими для повної картини населення. Отже, ми отримали такі дані: наприкінці XIX ст. в Калині 204 двори та 984 жителі. На той час це досить непоганий показник, якщо, до прикладу, у всій подільській губернії, за переписом населення від 1897 року проживало — 266350 жителів, з них українців — 210264.
Коли церква приєднана до православ'я невідомо, пише Сіцинський, але на початку XIX ст. (1801 р.) в церкві знаходився «Холщевой св. Антиминсь», освячений 12 липня 1760 року, святійшим Гервасієм, єпископом Переяславським. З переліку священиків представленого у Сіцинського, можна зробити висновок, що церква спочатку була або греко-католицькою, або ж католицькою.
Перелік священнослужителів Калинського Храму Покровської Богоматері до поч. XX століття: 1. Самуель Гудзинський до 1727 року;