Стефан Броніслав Старжинський, пс. Лев (народився 19 серпня 1893 у Варшаві, помер, ймовірно, між 21 і 23 грудня 1939 у Варшаві чи околицях) — польський політик, економіст, публіцист, майор запасу Війська Польського, мер Варшави (1934-1939), член Президії Найвищої Ради Табору Національного Союзу в 1939 Rocznik Polityczny i Gospodarczy 1939, Warszawa 1939, s. 72., голова Громадянського комітету під час оборони Варшави в 1939 Wacław Lipiński, Dziennik, Warszawa 1989, s. 167.. Був мером Варшави, але призначений урядом, а не обраний міською радою.
Біографія
Дитинство і юність Народився 19 серпня 1893 року у Варшаві на вул. Добрій, 33, як третій син Альфонса Кароля та Ядвіги, уродженої Ліпської. Його мати була вчителькою французької мови, а батько походив із збіднілої знаті, був дрібним писарем, а згодом ремісником. У родинному домі збереглися повстансько-патріотичні традиції. Старшого сина назвали Романом на честь діда повстанця 1830 року. Дитинство провів у Ловичах. Під час навчання в гімназії брав участь у шкільному страйку 1905 року, через що був змушений перейти до приватної гімназії Еміліяна Конопчинського у Варшаві. Після закінчення навчання вивчав економіку на Вищих торговельних курсах Августа Зелінського (нині Варшавська школа економіки ) . Диплом отримав у 1914 р. Також вивчав два семестри права в Варшавськім університеті. Був членом Центральної спілки прогресивно-самостійницької молоді та Стрілецької спілки (був редактором журналу під псевд. Лев).
Військова кар'єра У перші дні Першої світової війни, бажаючи уникнути служби в царській армії, він залишив Варшаву і поїхав до Лодзі, де жила його мати. Він був активним разом зі своєю першою дружиною Юзефою Врублевською Старжиньською (псевд. «Зуза») в Польській національній організації (1917 р. дружина залишила його на Новоріччя Воєводського ). 22 жовтня 1914 року вступив до польських легіонів. Старший брат Роман завербував його до Військового відділу Вищого національного комітету (НКН). Почувши про можливість облоги Кракова 9 листопада, брати Старжинські разом з Військовим відділом НКН, кадетською школою та гарнізонною ротою евакуювалися на південь Польщі. Відділення було створено в Навші біля Яблонкова. Після розпуску відділу 1 січня 1915 р. Старжинський був призначений до Військового відділу НКН і став емісаром Велюнського повіту.
15 липня 1915 р. призначений старшиною і референтом Військового відділу НКН у Пьотркові. 8 вересня Старжинського було підвищено до рангу прапороносця та призначено крайовим офіцером і рекрутським комісаром округу Пінчув. Внаслідок призупинення командантом 1-ї бригади Ю. Пілсудським набору до легіонів і сутички з начальником Військового відділу НКН підполк. Владиславом Сікорським, Старжинський ідеологічно пов'язаний з 1-ю бригадою, 15 липня 1915 р. був звільнений з посади офіцера та зарахований до 5-го полку піхоти Легіонів. На посаді командира взводу 2-го батальйону 5-го піхотного полку пройшов весь бойовий шлях 1-ї бригади. Він воював у битвах під Стоходом, Руткою Сітовецькою та Сітовиче н. Горинь та інші міста. Наприкінці 1915 р. 5-й піхотний полк був дислокований спочатку в Барановичах, а потім на Підляшші та Мазовщині. З Пултуська його делегували до Коморова біля Острув Мазовецької.
5 липня 1917 р. зібрання офіцерів 5-го піхотного полку в Зегже виступило із заявою: «5-й піхотний полк відмовляється прийняти присягу згідно поданого формулювання. Бо вищезгадана роль не ставить нас у залежність від жодної існуючої польської влади, вона позбавлена політичного принципу нашої власної державності і суперечить нашим прагненням до незалежності... На сторожі честі польського вояка, усвідомлюючи наслідки цю опозицію, ми будемо наполегливо захищати нашу гідність". Після кризи присяги Старжинського було звільнено з легіонів і інтерновано в Беньямінов. Під час інтернування 26 листопада помер його батько. З 26 листопада по 4 грудня перебував у позачерговій відпустці у зв'язку з похоронами батька. Взимку 1918 року деякі з інтернованих офіцерів обрали як можливість вижити службу в Польському вермахті. Старжинський не обрав цей шлях. Був у списку 38 звільнених, які хотіли повернутися до навчання чи довоєнної діяльності. Звільнений з табору 01.03.1918 р. Він був змушений пробути поза армією 8 місяців. Старжинський виїхав до Варшави, де влаштувався на роботу в Промислове товариство, водночас продовжував підпільну діяльність щодо військовополонених, які разом із БЧС ППС здійснили понад двадцять нападів на представників окупаційної влади.
1 листопада 1918 року Старжинського призвали до 1-ї офіцерської роти Війська Польського в Дембліні. Коли в ніч з 5 на 6 листопада було створено Тимчасовий народний уряд РП, Старжинський, на підставі наказу начальника штабу командування Війська Польського в Любліні полковника С. Бурхардта-Букацького був призначений до організаційного відділу Штабу. 25 листопада на прохання командувача Хелмського військового округу полковника Мечислава Рися-Трояновського був переведений до Хелма і призначений ад'ютантом командування цього округу в новому командуванні 25-го полку піхоти та ад'ютантом військ, що діяли в Україні. За наказом Едварда Смігли-Ридзя в листопаді 1918 р. виїхав до Кракова, де організовував патріотичні мітинги та демонстрації. 18 грудня він був офіційно прийнятий до Війська Польського із затвердженням звання поручника, наданого йому генералом Смігли-Рідзом Dz. Rozk. Wojsk. Nr 2 z 12 stycznia 1919 roku, poz. 55., і призначений до командування генерального округу Варшава як політичний репортажист Dz. Rozk. Wojsk. Nr 66 z 14 czerwca 1919 roku, poz. 2114.. 9 березня 1919 року направлений на перший курс штабс-ад'ютантів при Генеральному штабі. 29 квітня після закінчення курсів був призначений до VI Відділу інформації Головного командування польських збройних сил. Спочатку був діловодом ІІІ відділу східних справ, а згодом заступником начальника відділу. 6 червня того ж року було оголошено про його перехід до 2-го відділу Генерального штабу Dz. Rozk. Wojsk. Nr 71 z 28 czerwca 1919 roku, poz. 2300.. З 16 листопада по 8 грудня 1919 р. був направлений як представник Головного Командування польських збройних сил до Головного Командування Української Армії, щоб вести переговори щодо переходу українських військ отамана Семена Петлюри. Як старшина 2-го відділу перевозив із Шепетівки отамана Семена Петлюру. Виконуючи цей наказ, він захворів на тиф. Одужав у Варшаві. 22 липня 1920 року за власним бажанням переведений з II управління Генерального штабу на фронт і призначений начальником II відділу 13-ї піхотної дивізії, а потім — до командування Генеральної групи. Станіслав Галлер. 18 вересня 1920 року на прохання командира 9-ї піхотної дивізії полк. М. Трояновського, командувач 3-ї армії генерал Сікорський перевів Старжинського на посаду начальника оперативно-інформаційного відділу дивізії. У вересні 1920 року Старжинський відзначився в боях з 1-ю кінною армією Семена Будьонного. 14 жовтня 1920 року затверджений в чині капітана, в піхоту, в групу старшин колишніх польських легіонів . З 12 грудня 1920 року по 6 квітня 1921 року Старжинський був начальником штабу 9-ї піхотної дивізії. Наприкінці квітня 1921 року Старжинського перевели з лінії на посаду референта інформаційного відділу ІІ Департаменту Міністерства внутрішніх справ. Навесні почалася демобілізація армії. На власне прохання та на прохання Центрального товариства польської промисловості, гірничої промисловості, торгівлі та фінансів у липні 1921 р. був звільнений від дійсної служби, переведений у запас і приписаний до 35-го піхотного полку в резерві. 8 січня 1924 року затверджений у чині капітана з вислугою років 1 червня 1919 року і 542-м місцем піхотного офіцерського складу . У 1934 році, як офіцер запасу, він залишився на обліку Окружного штабу Доповнення міста Варшави III. Був приписаний до Офіцерського крайового штабу № І. Тоді він був «рекламований на 12 місяців» . Звання майора отримав з вислугою років 19 березня 1939 року і 6-е місце піхотного складу офіцерів запасу .
У 1922 році він змінив свою конфесію на євангелістів-реформатів і вдруге одружився з Пауліною, уродженою Хшановською (народилася в 1894, померла 29 травня 1939 ) .
Політична діяльність За дорученням маршала Польщі Ю. Пілсудського у 1922–1924 роках виконував обов’язки генерального секретаря Польської реевакуаційної та спеціальної комісії, створеної для виконання польсько-російського Ризького договору. Комісія працювала в Москві та інших містах. Крім своєї роботи, Старжинський також стежив за змінами, що відбувалися в Росії. 1924 опублікував під псевд «Св. Степоль» дві праці: «Як насправді виглядає сьогоднішня Росія» та «Національні питання в радянській Росії». Був прихильником незалежної, демократичної України. У творі він піддав критиці журналістську діяльність Сталіна, присвячену національній проблематиці. У 1924 році повернувся до Варшави, де почав працювати в господарському управлінні держави. Новим етапом роботи є Міністерство казначейства, член секретаріату Економічного комітету міністрів на чолі з прем’єр-міністром і міністром казначейства Владиславом Грабським. Новий прем’єр-міністр Олександр Скшинський, побоюючись опозиції, наказав Старжинському призупинити виконання депутатських стипендій, через що Старжинський пішов у відставку 1 березня 1926 року. В атмосфері травневого перевороту він написав своє економічно-соціальне кредо «Програму уряду в Польщі». У ньому він постулював реформу адміністрації, яка повинна перебувати під постійним соціальним контролем. Виступав за розвиток місцевого та господарського самоврядування. Вихід із економічної депресії він бачив у податковому, кредитному та митному інтервенціонізмі. Він вбачав необхідність проведення аграрної реформи, надання кредитів для стимулювання капіталовкладень у сільське господарство, прискорення укрупнення, ліквідації сервітутів. Він вимагав розширення діяльності державних монополій. Він поєднував економічні надії з розвитком морської політики держави, будівництвом Гдині та залізничної магістралі Сілезія-Гдиня.
Після травневого перевороту він працював чиновником з особливих доручень прем'єр-міністра Казімєжа Бартеля, а потім директором Генерального департаменту міністерства фінансів і заступником міністра фінансів, з 1930 по 1933 роки він був членом сейму від імені BBWR. З грудня 1932 року він був звільнений від міністерства і призначений віце-президентом Державного господарського банку. У вересні 1933 року обійняв посаду генерального комісара Крайової позики. У своїх працях, присвячених економіці, він виступав за активну роль держави в капіталістичному товарному господарстві. Він ненавидів бюрократичну рутину і консерватизм. У 1931–1939 роках читав лекції у Вищій торговій школі . У 1934 році став президентом Асоціації польських міст. На виборах 1938 р. обраний сенатором РП.З 1936 р. заступник голови Головної ревізійної комісії Товариства польських легіонерів Związek Legionistów Polskich : 1936-1938 r.: sprawozdanie Zarządu Głównego Związku Legionistów Polskich, Warszawa 1938, s. 34..У 1937 році бере участь у політичній діяльності Табору національної єдності. Він був прихильником авторитарного правління Юзефа Пілсудського, а потім Едварда Ридз-Шмігли
Президентство