Рауль Кочальські Raoul Armand Georg von Koczala Koczalski (переважне написання імені в Польщі : Raul, вимова: [kɔˈt͡ʃalski], спрощена транскрипція: [kotschálski]; 3 січня 1885, Варшавіа — 24 листопада 1948 - Познань ; Псевдонім: Єжи Армандо та Георг Арманд(о) — польський піаніст і композитор.

Біографічні відомості Кочальські народився у Варшаві, яка тоді була частиною царської Росії, у родині меломанів, що походить із старовинного польського шляхетського роду. Першими вчителями юного Рауля були його батьки (Олександр Кочала Кочальський та Лаура Шимановська). У віці 3 років він почав брати уроки гри на фортепіано під керівництвом матері. Вже 15 березня 1888 року відбувся його перший публічний виступ. Незабаром після цього вся родина поїхала до Санкт-Петербурга, де Рауль почав навчатися у Антона Рубінштейна.

Після початкового навчання у матері став учнем Юліана Гадомського (гармонія та фортепіано), Людвіга Марека (фортепіано), Генрика Ярецького (композиція та інструментування) таКароля Мікулі (фортепіано та композиція), який до 1888 був художнім керівником консерваторії у Львові (Починаючи з 1892 року щоденні двогодинні заняття у Мікулі тривали чотири роки в літні місяці. Навчання було приватне, консерваторію він не відвідував.

Трирічною дитиною вперше виступив 15 березня 1888 у Варшаві в рамках благодійної акції, а потім подорожував Європою як вундеркінд. Хлопчика засипають призами та почестями. Іспанський король, турецький султан і перський шах призначили його придворним піаністом.

З 1897 року резиденція родини Кочальських знаходиться в Бад-Емсі, звідки починаються концертні тури. Доходи від концертів, організованих батьком, також ідуть на фінансування життя всієї родини, яка супроводжує дитину в подорожах. 1897 рік приніс 1000.концертів. За нинішніми стандартами це треба кваліфікувати як експлуатацію дітей.

Окрім концертної діяльності Кочальські з раннього дитинства займався композицією. В період до Першої світової війни він тимчасово проживав у Парижі, але планував зробити Берлін центром своєї діяльності, план він реалізував лише значно пізніше (1934).

Перша світова війна перериває його концертну діяльність. Наприкінці липня 1914 повернувся до Німеччини з концертного турне в Петербурзі. Коли несподівано почалася Перша світова війна, він був заарештований як російський громадянин і до 1918 року інтернований разом із сім’єю в Бад-Наугаймі. Йому було заборонено виступати, і він присвятив себе переважно композиторській діяльності. Концерти після війни не принесли такого успіху, як раніше. У своїх автобіографічних роздумах Кочальський пише, що важкі удари долі, особливо смерть матері, часом віддалили його від музики. Він дає уроки фортепіано, працює під псевдонімом як критик.

Після закінчення війни в 1918 році Кочальський оселився у Вісбадені, а в 1926 році переїхав до Стрези в північній Італії на озері Маджоре. Він пише, викладає та час від часу дає концерти. Створена ним музична школа банкрутує.Die daraus resultierenden finanziellen Probleme machen Koczalski bis in die Zeit kurz vor seinem Tod zu schaffen. Es ist gut möglich, dass die Rückkehr nach Polen am Ende der Nazidiktatur, unter der er zu leiden hatte, und der Antritt einer Professur an der Musikhochschule in Posen trotz einer weiteren Diktatur, dieses Mal des kommunistischen Regimes, mit dem Wunsch nach finanzieller Absicherung zusammenhängt. Зимові місяці він проводить у Парижі, де до 1934 року слухає лекції з музикознавства та філософії в Сорбонні та організовує музичні вечори, на яких читає лекції з демонстраціями гри на фортепіано.

Лише 1934 року, після переїзду до Берліна, його міжнародна концертна діяльність відновилася в повному обсязі. Кочальський робить численні записи (особливо для Deutsche Grammophon Gesellschaft).

Після початку Другої світової війни 14 вересня 1939 року грає в рейхсканцелярії Геббельса, який особисто знає і цінує Кочальського за його концерти. Ґеббельс лицемірно запропонував йому з міркувань безпеки та через очікувані демонстрації проти концертів польського артиста припинити публічні виступи та не залишати Берлін, що було рівносильне інтернуванню до кінця війни в 1945 році. Його банківські рахунки заблоковано, а записи вилучено з ринку. Проте він грає в домашніх концертах для студентів і друзів і дає уроки. Хоча йому доводиться регулярно з’являтися в поліцію, він, здається, користується певним ступенем захисту порівняно зі своїми співвітчизниками, які зазнали нацистського терору. Наприклад, разом із актором Паулем Хартманом він 16 березня 1944 виступав перед офіцерами вермахту.Heinrich Burk: Dies ist meine Stadt. Bad Nauheimer Geschichten aus hundert Jahren. Verlag der Buchhandlung am Park, Nauheim 1995. S. 76–82.Koczalski spielte in diesem Konzert Ludwig van Beethovens Klaviersonate cis-Moll op. 27/2, die sogenannte Mondscheinsonate und Klavierstücke von Frédéric Chopin. Paul Hartmann rezitierte aus Goethes Faust. Es ist nicht bekannt, ob die Auswahl der Klavierstücke von Koczalski stammte oder von höherer Stelle vorgeschrieben war. Die anwesenden Offiziere waren im letzten Kriegsjahr für einen Sondereinsatz nach Berlin bestellt worden. Die kulturelle Veranstaltung sollte der Erbauung vor dem Sondereinsatz dienen, aber man wusste, dass „Mondscheinsonate“ der Codename für die verheerende Bombardierung der englischen Stadt Coventry in der Nacht vom 14. auf den 15. November 1940 war. Після війни Кочальського запідозрили у співпраці з нацистським режимом у Польщі. В сьогоднішній Польщі побутує думка, що звинувачення є безпідставними.Es besteht in der polnischen Literatur die Tendenz, Koczalski als Verfolgten der Nationalsozialisten, der im Untergrund weiterhin die polnische Musik pflegte, darzustellen. Diese Sicht bedarf der Korrektur. Man darf davon ausgehen, dass die privaten Aktivitäten Koczalskis den Behörden bekannt waren und geduldet wurden. Es gibt außerdem Annoncen im Führer durch die Konzertsäle Berlins, in denen Koczalski 1942 öffentlich für seinen Klavier- und Theorieunterricht wirbt. Der Aufstieg Koczalskis nach 1934, besonders in Berlin, kann mit seinen erzkonservativen Ansichten zur modernen Musik, die mit denen der Nazis übereinstimmten, zusammenhängen. Die Vertreibung der jüdischen Musiker aus Berlin (Entlassung, Emigration, Deportierung) sowie die „Entjudung“ der Reichsmusikkammer, waren ihm bekannt. Dies gilt auch für die sogenannte Polenaktion 1938. Er war im Bestreben der Nationalsozialisten, Polen auf ihre Seite zu ziehen, ein geschätzter Repräsentant der polnischen Kultur. Goebbels schreibt in seinem Tagebuch (Bd. I/4, S. 109) unter dem 24. April 1937: „Klavierkonzer[t] Koczalski. Er spielt herrlich Schumann und Chopin. Ein reiner Genuß. In der K.d.d.K (= Kameradschaft der deutschen Künstler. Anm. des Autors) noch deutsch-polnischer Abend.“ Nach Ausbruch des Zweiten Weltkrieges konnte die bestialische Behandlung der polnischen Kriegsgefangenen und Zwangsarbeiter als „slawische Untermenschen“ Koczalski nicht verborgen geblieben sein. Es sind keine öffentlichen Aussagen Koczalskis zugunsten seiner Landsleute bekannt.

Невдовзі після закінчення Другої світової війни, у червні 1945 року, Кочальський відновив свою концертну діяльність в іноді авантюрних обставинах у розбомбленому Берліні. Незабаром він покинув Німеччину і після десятиліть відсутності повернувся до Польщі в липні 1946 року, що польські опоненти витлумачили як пристосуванство. Він поселяється в Познані і вступає до Державної музичної академії, пізніше також (з 1-го вересня 1948) стає у Варшаві професором фортепіано. Він зберіг свою берлінську резиденцію на Koenigsallee 1 (сьогодні: Halenseestrasse 1).

Останній період життя був затьмарений хворобою. Він страждав на діабет і рак підшлункової залози. Хоча Кочальський знав про свій стан, численні концерти були заплановані на 1948 і особливо на 1949 - рік пам'яті Шопена. Незадовго до виступу на концерті 23 листопада 1948 року в музичній академії в Познані, де працював зі студентом над Рондо C-dur Шопена для двох фортепіано, Кочальський втратив свідомість. Він переніс серцевий напад і помер через день, 24 листопада в лікарні.

Місце останнього спочинку Кочальського, після перепоховання з Єжицького Познаньського кладовища в 1959 році, знаходиться на Cmentarz Zasłużonych Wielkopolan (Цвинтар видатних жителів Великої Польщі) у Познані.

Державна Рада ПНР (Rada państwa Polskiej Rzeczypospolitej Ludowej) під головуванням Президента ПНР Болеслава Бєрута нагороджує його у листопаді 1948 посмертно нагороджений Хрестом Командора Ордена Відродження Польщі» (Polonia Restituta, Орден Odrodzenia Polski).Doc. Orig. Koczalski 65–71. Doc. 69 im Staatlichen Institut für Musikforschung Berlin.

Частини розрізненої спадщини Кочальського знаходяться в бібліотеці Державного інституту музичних досліджень у Берліні Signatur SM 08. та в музичному відділі Берлінської державної бібліотеки.Bezeichnung: N.Mus.Nachlass 139 (Nachlass Koczalski).

Творчість

Піаніст Кочальський прославився насамперед як інтерпретатор творів Фредеріка Шопена. Але в його репертуарі також були твори Баха, Моцарта, Бетховена (усі фортепіанні сонати, які він виконував як цикл), Шуберта, Шумана, Ліста, А. Рубінштейна, Падеревського, Бартока, а також власні твори. Його гра дуже добре задокументована численними записами – валиками для мезанічного піаніно, грамплатівками та радіозаписами.Rollen hauptsächlich für Welte-Mignon, Pleyela, Triphonola, Schallplatten für u. a. Homochord, Polydor, Odeon, Electrola, Mewa.Viele Aufnahmen wurden in youtube eingestellt. Кочальський виклав принципи своїх інтерпретацій Шопена в творах, які спочатку були задумані як вступ до його сольних концертів Шопена. Вони такі ж важливі для розуміння музики Шопена, як і інформація, надана Броніславом Позняком - також представником польської шопенівської традиції Львівської школи. На жаль, видання Кочальським фортепіанних творів Шопена, яке було заплановано для видавництва Breitkopf & Härtel у 1947 році, так і не з’явилося.Sie war angekündigt unter den Editionsnummern ED 5811–5822. Nach Auskunft des Verlages ist das Archiv in Leipzig im Zweiten Weltkrieg zerstört worden, sodass auch die Vorgeschichte der Chopinausgabe ungeklärt bleibt. Записи, особливо вінілові та радіозаписи, тепер доступні на компакт-дисках; багато записів, у тому числі на фортепіанних валиках, доступні в Інтернеті.

Фортепіанну гру Кочальського відрізняє надзвичайна легкість і текучість. Звідси його прихильність до роялів лейпцизької фірми Юліуса Блютнера, відомих своєю легкістю гри та теплим звуком, які він надавав їм під час своїх концертних турне.Schallplattenaufnahmen wurden auch auf dem Steinway – Flügel gemacht. Леджіеро та легато, які часто прописував Шопен, іноді навіть одночасно, є часто використовуваними типами артикуляції з явною перевагою нижнього та середнього діапазонів динамічної шкали. Гримуча віртуозна гра була йому не до душі. Навіть в етюдах, якими так часто зловживають як технічною бравурою, Кочальський ставить на передній план поетичну та тональну магію, але не втрачає необхідної віртуозності. Будучи великим послідовником Шопена, Кочальський віддає данину ідеалу бельканто, реалізація якого була важливою рисою стилю його гри. Гарними прикладами цього є його записи ноктюрнів чи Berceuse ор.57, фігурна робота яких спокушає грати механічно й технічно, але Кочальський певною мірою їх дематеріалізує. Тут також легкість нагадує робочі настанови Шопена, які він давав своїм учням на уроці: «facilement». У порівнянні з сучасними великими виконавцями музики Шопена, однак, виділяються іншою манерою і технікою гри, як і його великий західний антипод Альфред Корто, яким він захоплювався, що інколи змушує сумніватися, чи ці два відомі представники старшого покоління виконавців Шопена насправді, як часто стверджують, зіграли справжнього Шопена.