Історія Варшави налічує понад 1400 років. У той час місто перетворилося з кластера сіл до столиці великої європейської держави, Речі Посполитої — і під патронатом її королів, до центру просвітництва та інакше невідомої толерантності. Укріплені поселення, засновані в IX столітті, утворюють ядро міста в сучасному Старому місті Варшави.
Історія міста була особливо бурхливою для європейського міста. Воно зазнало численних епідемій, навал і нищівних пожеж. До найбільш руйнівних подій належать Шведський потоп, Велика Північна війна (1702, 1704, 1705), Війна за польську спадщину, Варшавське повстання (1794), Битва під Прагою та різанина мешканців Праги, Листопадове повстання, Січневе повстання, Перша світова війна, Оборона Варшави (1939) і бомбардування з повітря — і Повстання у Варшавському гетто, Варшавське повстання (після якого німецькі окупанти зруйнували місто).
У місті відбулося багато визначальних подій в історії Польщі. Це було місце виборів польських королів, засідання польського парламенту (Сейму) і таких подій, як перемога поляків над більшовиками на Віслі під час битви під Варшавою (1920). За останні роки місто з багатою історією перетворилося на мультикультурну столицю сучасної європейської держави та головний комерційний і культурний центр Центральної Європи.
Рання історія
Першими укріпленими поселеннями на місці сучасної Варшави були Бродно (XI-X століття), Каміон (XI століття) і Уяздів (XII-XII століття). Бродно було невеликим поселенням у північно-східній частині сучасної Варшави, спалене близько 1040 року під час повстання Мецлава, одного з мазовецьких місцевих князів. Kamion був заснований близько 1065 року поблизу станції Warszawa Wschodnia (сьогодні маєток Kamionek), Уяздів — до 1250 року сьогоднішнім Сеймом. Уяздів двічі піддавався набігам — у 1262 році литовцями, у 1281 — плоцьким князем Болеславом II Мазовецьким. Тоді нове подібне поселення було засноване на місці невеликого рибальського села під назвою Warszowa, c. на північ від Уяздова — тим самим князем Болеславом II. Брат і наступник Болеслава, Конрад II, збудував дерев'яний каштелян, який знову спалили литовці. На цьому місці князь наказав побудувати муровану церкву, яка отримала ім'я Іоанна і стала собором.
Перший історичний документ про існування варшавського каштеляна відноситься до 1313 року. Більш повні відомості про вік міста містяться в судовому процесі проти Тевтонського ордену, який проходив у Варшавському соборі в 1339 році На початку XIV століття він став одним із резиденцій мазовецьких князів, а в 1413 році став столицею Мазовії (князь Януш II). Економіка Варшави XIV століття трималася на ремеслах і торгівлі. Міщани однорідної на той час національності відзначалися великою різницею в матеріальному становищі. На вершині були багаті патриції, тоді як плебеї становили нижчий шар.
На той час у Варшаві проживало близько 4500 осіб. У XV столітті місто вийшло за межі північного міського муру, тут виникло поселення Нове місто. Наявне поселення стало називатися Старим містом. Кожен мав власний статут міста та уряд. Метою заснування нового міста було врегулювання поселення нових людей, яким не дозволялося селитися в Старому місті (переважно євреям).
У 1515 році під час Московсько-литовської війни пожежа (імовірно, запалена російськими агентами) спалила значну частину Старої Варшави.Dariusz Kaczmarczyk, Kościół Św. Anny, Warszawa 1984, s. 34. Велика соціальна нерівність і різниця в багатстві призвели в 1525 році до першого повстання бідних Варшави проти багатих і зловживання ними владою. Ця боротьба призвела до того, що до влади міста було додано так званий третій порядок, який розділив владу з двома органами, контрольованими класом патриціату: радою та асесорами. З цього часу починається історія боротьби Варшави за соціальне визволення.
Після вимирання місцевого княжого роду герцогство було знову включено до Польської корони в 1526 році (за плітками, останній мазовецький князь Януш III був отруєний за наказом польської королеви Бони Сфорци та короля Сигізмунда I).
1526—1701 У 1529 році Варшава вперше стала резиденцією Генерального сейму, де вона і залишається досі. Для розміщення Сейму італійський архітектор Джованні Ді Квадро отримав контракт на перебудову Королівського замку в стилі ренесансу. Включення Мазовії до Польської корони призвело до швидкого економічного розвитку, про що свідчить швидке зростання населення до 20 000 осіб порівняно з бл. 4500 осіб століттям раніше.
Проте до 1575 року, коли Стефан Баторій став польським королем, збори проводилися в іншому передмісті Варшави у Великій Волі (тепер західний район міста Воля). Найбурхливішими виборами були вибори 1575 і 1587 років, коли між розрізненими дворянами виникла суперечка. Після виборів новообраний король був зобов'язаний підписати pacta conventa (лат. «узгоджені угоди»), перелік передвиборчих обіцянок, які рідко виконуються, зі своїми знатними курфюрстами. Угоди включали «Артикули короля Генріха» (artykuły henrykowskie), які вперше були нав'язані принцу Анрі де Валуа (польською мовою — Генрик Валезі) на початку його короткого правління (після смерті його брата, короля Франції Карла IX, Анрі де Валуа вночі втік з Польщі, щоб претендувати на французький престол). Завдяки центральному розташуванню між столицями Речі Посполитої Краковом і Вільнюсом, а також відносній близькості до Гданська, звідки завжди загрожувала Швеція, Варшава стала столицею Речі Посполитої та водночас Польщі. Корона у 1596 році, коли король Сигізмунд III Ваза переніс двір із Кракова. Рішенню короля сприяла пожежа краківського замку Вавель. Королівський архітектор Санта Гуччі почав перебудовувати Варшавський замок у стилі бароко, тому король жив там лише тимчасово, але в 1611 році він переїхав туди назавжди. На момент перетворення Варшави з одного з головних польських міст на столицю країни, у ній проживало вже близько 14 тис. мешканців. Старе місто, обнесене муром, налічувало 169 будинків; нова Варшава за мурами налічувала 204 будинки, тоді як передмістя — аж 320. У 1576 р. збудовано перший постійний міст на Віслі; він був зруйнований у 1603 році кригою, і до 1775 року не було постійного сполучення між Варшавою та Прагою на правому березі Вісли.
У наступні роки місто розширилося на передмістя. Було створено кілька приватних незалежних округів, власність аристократів і шляхти, які керувалися власними законами. Такі округи називалися юридиками. Їх заселяли ремісники та торговці. Одним із таких «юридиків» була Прага, яка надала міську грамоту в 1648 році. Пік їх розвитку припав на хвилю відродження Варшави після шведської навали, яка серйозно спустошила місто. Тричі між 1655 і 1658 роками місто перебувало в облозі та тричі його брали й грабували шведські, бранденбурзькі та трансільванські війська. Вони викрали багато цінних книг, картин, скульптур та інших творів мистецтва — в основному, шведські війська. Архітектура Старого і Нового міста середини XVII століття збереглася до нацистської навали. Стиль був пізнім ренесансом із готичними першими поверхами, що збереглися від пожежі 1607 року. У XVII та на початку XVIII-го століття, під час правління великої дворянської олігархії, навколо Варшави виростали чудові резиденції в стилі бароко. У 1677 році король Ян III Собеський почав будувати свою резиденцію в стилі бароко у Віланові, селі бл. на південь від Старого міста.
1700—1795
Низка політичних обставин призвела до того, що після смерті короля Яна III Польща-Литва вступила в період занепаду порівняно з іншими державами Європи. У 1697 році був обраний новий король, саксонський принц-курфюрст Фредерік Август, який прийняв ім'я Август II . Новий монарх був більше стурбований долею своєї батьківщини, Саксонського курфюрства, ніж Польщі. Водночас польська шляхта почала інтенсивну боротьбу за власні права проти Корони, менше думаючи про збереження позицій королівства, здобутих у XVII ст. Крім того, правителі сусідніх Російської імперії (Петро I Великий та Шведської імперії (Карл XII) поступово розширювали свої території та зміцнювали свою владу. У 1700 р. між цими двома державами спалахнула Північна війна; Август II необачно приєднався до неї на боці Петра I. Децентралізованій Польській Короні не вистачило влади, щоб утвердитися у Великій Північній війні, що призвело до того, що Польща стала полем битви між двома сусідніми королівствами. Варшава була обложена кілька разів; вперше, в 1702 році, військами шведської армії. Місто сильно постраждало від шведської окупації. Під шведським впливом у червні 1704 р. польська шляхта скинула з престолу Августа II та у Великій Волі обрала нового короля, прошведського познанського воєводу Станіслава Лещинського. Незабаром після цього перебіг війни змінився, і 1 вересня 1704 року Варшава була відвойована саксонською армією Августа II після п'яти днів жорстокого артилерійського обстрілу. Август, своєю чергою, втратив Варшаву після поразки в битві 31 липня 1705 року. У цій акції, яка відбулася між сьогоднішньою станцією Варшава Заходня та Великою Волею, 2000 шведських військ розгромили 10 000 вояків польсько-литовсько-саксонської армії. Тільки тепер Станіслав Лещинський міг бути офіційно коронований, що відбулося в жовтні того ж року. У 1707 році на підставі мирного договору між Августом II та Карлом XII російські імператорські війська увійшли до Варшави. Через два місяці російські війська були виведені з Варшави. Кілька разів під час Північної війни місто змушене було платити великі контрибуції. Лещинський правив до 1709 року, коли Росія перемогла Швецію в Полтавській битві, змусивши шведську армію залишити Польщу. Після шведської поразки Август II знову став королем Польщі. З 1713 року російські та саксонські війська постійно перебували у Варшаві, що призвело до деспотичної окупації. Окрім лихоліття війни, Варшава постраждала від шкідників (1708 р.), повені (1713 р.) і поганого врожаю.
Август II помер у лютому 1733 року. У вересні польська шляхта знову обрала королем Станіслава Лещинського, але це не відповідало політичним інтересам Австрії та Росії, які через місяць змусили сейм обрати сина Августа II Августа III. Конфлікт інтересів між табором Лещинського та його покровителями Швецією та Францією та послідовниками Августа III та його покровителями Росією та Австрією призвели до Війни за польську спадщину, де Польща знову була не більше ніж полем бою; Варшава знову зазнала походів і окупацій. В результаті війни Август III залишився королем, а Лещинський втік до Франції. Попри політичну слабкість держави, саксонський період був часом розвитку Варшави. Саксонські королі привезли багато німецьких архітекторів, які перебудували Варшаву в стилі, подібному до Дрездена. У 1747 році Юзеф Анджей Залуський та його брат Анджей Станіслав Залуський заснували у Варшаві бібліотеку Залуських. Вона вважалася першою польською публічною бібліотекою і однією з найбільших бібліотек тогочасного світу. У всій Європі було лише дві-три бібліотеки, які могли пишатися таким великим книжковим фондом. Спочатку бібліотека налічувала близько 200 000 одиниць, які зросли до приблизно 400 000 друкованих одиниць, карт і рукописів до кінця 1780-х років. Він також зібрав колекцію мистецтва, наукових приладів, зразків рослин і тварин.
У 1740 році Станіслав Конарський, католицький священник, заснував Collegium Nobilium, університет для дворянських синів, який є попередником Варшавського університету. У 1742 році був створений міський комітет, який відповідав за будівництво тротуарів і каналізації. Але значні частини великої міської території Варшави залишалися поза контролем муніципальної влади. Тільки в 1760-х роках уся міська територія Варшави опинилася під єдиною адміністрацією завдяки зусиллям майбутнього президента Яна Декерта (у Польщі мерів великих міст називають президентами). Раніше Велика Варшава була поділена на 7 районів.