Конститу́ція ( — установлення, устрій, порядок) — основний державний документ (закон), який визначає державний устрій, порядок і принципи функціонування представницьких, виконавчих та судових органів влади, виборчу систему, права й обов'язки держави, суспільства та громадян. Інші закони держави, як правило, спираються на конституцію.

Залежно від того, як об'єктивно виражена воля законодавця, розрізняються дві групи конституцій: писані й неписані. Писані конституції складені у вигляді юридичних документів, та в свою чергу поділяються на кодифіковані (єдиний акт у систематизованій формі) та некодифіковані (сукупність кількох документів). Більшість держав світу, в тому числі Україна, має писані кодифіковані конституції. Прикладами некодифікованих конституцій є конституції Ізраїлю та Швеції. Неписані конституції становлять рідкісний виняток. До них умовно можна віднести конституції Великої Британії, Нової Зеландії та Канади, де крім писаних документів є й неписані (конституційні звичаї, судові прецеденти, традиції тощо).

Конституції стосуються різноманітних рівнів, від суверенних держав до корпорацій і товариств. Міжнародний договір, що утворює міжнародні організації, також є їхньою конституцією в тому, що визначає, як цю організацію утворено. Для країни, чи то суверенної, чи то суб'єкта федерації, конституція визначає принципи, на яких ґрунтується держава та порядок, за яким і хто має право ухвалювати закони. Деякі конституції, особливо кодифіковані, також виступають як обмежувачі щодо державної влади шляхом встановлення меж, які керівники держави не можуть перетнути, тобто основоположних прав. Прикладом можна назвати Конституцію України.

Найдовшою серед усіх писаних конституцій суверенних держав світу є Конституція Індії, яка містить 444 статті у 22-х розділах, 12 доповнень і 118Конституція Індії поправок, зі 146 385-ма словами в її англомовній версії, . Найкоротшими конституціями є Конституція США (7 статей та 27 поправок) та Конституція Монако, що налічує 10 розділів із 97-и статей та загалом 3 814 слів.

Етимологія

Термін конституція у різні часи використовувався неоднозначно. Він походить від латинського слова constitutio, що вживалося для постанов і розпоряджень, зокрема законодавчих актів імператорів часів Стародавнього Риму ().Історично-інституційний контекст римського права, Джордж Мусуракіс (George Mousourakis), 2003, с. 243 . До української мови цей термін прийшов через англійську та французьку мови. З історії стародавнього світу залишилося багато прикладів уживання терміна «конституція» (давньогрецький аналог — «політія») для позначення нормативно-правових актів важливого державного значення, зокрема, наприклад, акти, що їх видавав візантійський імператор Юстиніан (VI ст.) з метою проведення кодифікації римського права, а також відома «Афінська політія». Пізніше термін широко використовувався у канонічному праві для позначення важливих визначень, зокрема указів, що видавалися Папою Римським й наразі називаються апостольською конституцією.

У середньовічній Європі конституціями називали акти, у яких закріплювалися привілеї та вольності феодалів (наприклад, Велика хартія вольностей 1215 року в Англії; акти Фрідріха II — «Конституція про права князів духовних» 1220 року, «Конституція про права князів світських» 1232 року; Великий березневий ордонанс 1358 року у Франції тощо).

У сучасному значенні нормативно-правовий термін «конституція» вперше вжив Шарль-Луї де Секонд Монтеск'є (1689–1755), який, серед іншого, використовував його для характеристики державного ладу тогочасної Великої Британії.

Загальні риси

Як правило, кожна сучасна писана конституція надає конкретні повноваження організаціям і публічним інститутам, встановленим на первинній засаді дотримання обмежень такої конституції. За словами Скотта Гордона, політична організація є конституційною до тієї міри, до якої вона «містить інституційні механізми контролю за владою для захисту інтересів і свобод громадян, у тому числі ті, які можуть бути в меншини».

Латинський термін (перевищення влади) описує діяльність посадових осіб усередині організації чи держави, що виходить за межі конституційних або законних повноважень даних осіб. Наприклад, об'єднання студентського самоврядування може бути забороненим за участь у діяльності, що не стосується студентів; якщо діяльність цього об'єднання не є студентською, то така діяльність вважається ultra vires статуту об'єднання, і ніхто не буде зобов'язаний за статутом дотримуватися цієї діяльності. Прикладом із конституційного права суверенної держави може бути право провінційного уряду у федеративній державі ухвалювати закони у відповідній провінції лише відповідно до повноважень, перелічених для провінційного уряду у конституції, таких як ратифікація договору. Ultra vires надає законні підстави для примусового припинення таких дій, які можуть набрати чинності за допомогою рішення судової влади у порядку конституційного контролю. Порушення прав посадовою особою буде ultra vires через те, що (конституційним) правом обмежені повноваження відповідного органу, і тому офіційна особа могла б здійснити повноваження, якими вона не наділена.

У більшості, але не в усіх сучасних державах, конституція має верховенство над звичайним законом; у таких державах, у яких офіційний акт є неконституційним, тобто не має влади, наданої уряду за конституцією, такий акт є null and void (недійсним), й анулюється ab initio, тобто від самого початку, а не від дня визнання неконституційним. Він ніколи не був «правом», навіть попри те, що будучи законом або законним положенням, він міг бути ухваленим відповідно до законотворчих процедур. Іноді проблемою є те, що не закон є неконституційним, а його застосування «на особливий випадок», і суд може ухвалити рішення, що, хоч є способи, що могли б визнати його конституційним, цей окремий приклад не був дозволений або легітимізований. У такому разі тільки застосування може бути визнане неконституційним. Історично склалося, що засіб судового захисту за такі порушення є клопотаннями для судових наказів звичаєвого права, таких як .

Інші юридичні властивості конституції

КонституціїСлід зауважити, що у цьому розділі (як і в більшості характеристик властивостей конституції та її особливостей у підручниках, наукових джерелах тощо) йдеться про писану конституцію світських держав, оскільки неписана конституція, яка існує у кількох державах світу, більшості цих особливостей не має притаманна ціла низка юридичних властивостей, що характеризують її місце в системі права і роль у суспільстві:

Властивість Характеристика Центральне місце в правовій системі країни Конституція є базою, фундаментом усього законодавства. Це означає, що усі нормативні акти повинні розроблятися на основі конституції. Якщо який-небудь документ суперечить конституції, то він, безумовно, підлягає скасуванню. Конституція закріплює основи суспільного і державного устрою країни, визначає напрями розвитку суспільства і держави, основи організації та діяльності державних органів, а також органів місцевого самоврядування, встановлює конституційні гарантії здійснення прав та свобод людини і громадянина, спрямовує розвиток державної та самоврядної форм народовладдя. Саме цим закріплюється її центральне місце в системі. Установчий характер Установчий характер мають не тільки окремі її норми, а й уся конституція, бо вона є основою розбудови і діяльності держави і суспільства, всього законодавства, політичних і корпоративних установ країни, тобто в Конституції закріплюються найважливіші права, свободи та обов'язки громадян, система, принципи діяльності органів публічної влади. Найвища юридична сила Її норми завжди мають перевагу над положеннями інших законів, а тим більше актів виконавчої влади. Верховенство конституції означає, що закони та підзаконні акти ухвалюються конституційними органами та за встановленою в конституції процедурою. Конституція займає найвищий щабель в ієрархічній системі правових актів. Пряма дія норм Конституції Конституція підлягає безпосередньому (без необхідності ухвалення окремого нормативного акта) застосуванню, якщо: зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом; правовий акт, який був чинним до набрання чинності конституцією або ухвалений після цього, суперечить їй; правовідносини не врегульовано правовим актом. Підвищена стабільність Конституція закріпила базові засади конституційного ладу, форму держави. Водночас прогресивна стабільність соціально-економічного розвитку неможлива в умовах частих змін правової основи організації та діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Тому наразі існують конституції, історія яких налічує не одну сотню років. Зміна конституції пов'язана зі змінами у суспільному житті, у співвідношенні політичних сил. Існують особливості ухвалення, зміни та перегляду конституцій. Якщо парламентські закони ухвалюються більшістю голосів, то для схвалення поправок і доповнень до конституції встановлюється особлива процедура в самому основному законі. За загальним правилом конституція змінюється у тому ж порядку, в якому вона була ухвалена. Іншими словами, як прийняття конституції, так і її зміна належать до компетенції установчої влади, а вона функціонує відповідно до суворіших процедурних правил, ніж законодавча влада. Скликання установчих зборів для внесення поправок до тексту чинної конституції звичайно не потрібне, але в деяких країнах (наприклад, у Болгарії) для зміни «укріплених» статей конституції (норми про територію держави та державний устрій) це необхідно. Поправки вносяться за рішенням парламенту або на підставі підсумків референдуму, однак прийняття таких рішень пов'язане зі спеціальними вимогами. Перш за все, сама пропозиція про внесення поправок вимагає дотримання певних умов. Якщо проєкт звичайного закону в ряді країн може внести один член парламенту, то проєкт про зміну конституції вноситься тільки главою держави, урядом, певною групою депутатів. Особливий правовий захист Особливий правовий захист має на меті забезпечення дотримання конституційних положень, захист від порушень як «знизу» — фізичними і юридичними особами, так і «згори» — різними гілками публічної влади. Вони передбачають застосування органами публічної влади, їх посадовими особами з метою дотримання конституції форм і методів діяльності в рамках наданої компетенції. Конституції деяких держав (наприклад, Конституція ФРН) передбачають можливість застосування і неправових засобів захисту, закріплюючи право народу чинити опір неконституційній владі, але їх застосування можливе лише в надзвичайних ситуаціях. Особливою процедурою, механізмом, який забезпечує захист конституції, є так званий конституційний контроль.

Історія та розвиток Конституція Рік Зображення Конституція Солона поч. VI ст. до н. е. Конституція сімнадцяти статей (Японія) бл. 604 Конституція Сан-Марино 1600 Курляндська конституція 1617 Конституція Пилипа Орлика (Гетьманщина) 1710 1755 Конституція США 1787 Конституція 3 травня (Польща) 1791 Конституція Канади 1867

Досучасні конституції

Давнина

Розкопки в сучасному Іраку, що проводив Ернест де Сарзек 1877 року, виявили докази існування найдавнішого серед відомих кодексів, виданого королем Шумеру Урукагіною Лагашським близько 2300 року до н. е. Можливо, найдавніший прототип закону, який закріплював форму правління, сам цей документ досі не знайдено; однак відомо, що він надавав деякі права своїм громадянам. Наприклад, відомо, що він звільнив від сплати податків сиріт і вдів, а також захищав бідних від лихварства з боку багатих.

Після цього, багато органів державного управління провадили свою діяльність відповідно до писаних кодифікованих законів. Найстарішим серед досі відомих таких документів є Кодекс Ур-Намму держави Ур (бл. 2050 року до н. е.). Деякі найвідоміші стародавні юридичні кодекси включають Кодекс Ліпіт-Іштар Ісіну, Закони Хаммурапі Вавилонії, Кодекс Хіттіта, Ассирійський кодекс та Мозаїчне право.