Колора́до (, , мовою індіанців мохаве 'Aha Kwahwat) — річка на південному заході США і північному заході Мексики. Завдовжки — 2334 км. Площа басейну становить 637 137 км².

Перші індіанці, які були мисливцями й збирачами і вели кочовий спосіб життя, оселились у басейні Колорадо щонайменше 8000 років тому. У період між 1000 і 2000 років тому населення басейну почало формувати великі осіло-землеробські цивілізації, деякі з яких пізніше стали одними з найбільш розвинених індіанських культур Північної Америки. Вважають, що зміна клімату, яка призвела до катастрофічних посух, і нераціональне використання землі призвели до занепаду окремих культур, тоді як інші етнічні групи продовжували проживати в регіоні й далі, а багато проживають і дотепер. Однак більшість індіанців, які населяють басейн річки сьогодні, походять від інших племен, що почали освоювати цей регіон близько тисячі років тому. Європейці вперше дістались басейну річки в XVI столітті, коли дослідники з Іспанії почали наносити цей регіон на мапу й проголошувати його своїм, а згодом він став частиною Мексики, після проголошення її незалежності 1821 року. Ранні стосунки європейців з корінним населенням обмежувалися головним чином у верхів'ях Колорадо, а також спорадичними торговими відносинами в нижній течії річки.

Навіть після того, як 1846 року більша частина басейну Колорадо увійшла до складу США, значна частина течії річки була абсолютно невивченою, а розташування її витоків і гирла часто ставало предметом міфів і спекуляцій. Річку досліджувало безліч експедицій. Однією з перших була експедиція , що пройшла через пороги Гранд-Каньйону в 1869 році. Вони зібрали цінну інформацію, яка пізніше дозволить облаштувати річку для судноплавства і водопостачання. Європейці почали заселяти басейн Колорадо у великих масштабах у середині XIX століття; поява судноплавства забезпечила транспортне сполучення вздовж річок Колорадо і Гіла, а також сприяла розвитку в регіоні торгівлі. Заселення верхньої частини басейну Колорадо пов'язане зі знайденими тут у 1860-х і 70-х роках великими запасами золота.

На межі XIX і XX століть у басейні річки Колорадо почалося масштабне будівництво гідротехнічних споруд. Багато керівництв були зібрані в серії міжнародних і внутрішніх договорів з розвитку Колорадо, відомій під назвою «Закон річки». Основною рушійною силою гідротехнічних та інженерних проектів був федеральний уряд США, хоча в них також брало участь багато державних і приватних компаній; більшу частину гребель побудовано між 1910 і 1970 роками, а ключову ланку цієї системи, Греблю Гувера, завершили 1935 року. На сьогодні Колорадо є однією з найбільш контрольованих річок в світі. Проте, зниження витрати води і надмірне використання водних ресурсів до середини XXI століття може привести до їх нестачі, поставивши під загрозу водопостачання та виробництво електроенергії.

Географія Бере початок у Скелястих горах штату Колорадо і тече переважно на південний захід через плато Колорадо і Великий каньйон, аж до водосховища Мід на кордоні Аризони і Невади, звідки різко повертає на південь і тече в цьому напрямку вже аж до свого гирла. Перетинаючи кордон з Мексикою, річка Колорадо утворює , впадаючи в Каліфорнійську затоку Тихого океану між мексиканськими штатами Баха-Каліфорнія і Сонора. Колись це твердження було ще цілком справедливим. За останні 20 років річкова вода лише п'ять разів досягала Каліфорнійської затоки — під час дуже сильних паводків. Останній поцілунок річки й моря відбувся під час паводку 1998 року .

Відома завдяки своїм глибоким каньйонам, є джерелом води для потреб сільського господарства і населення міст на великій території південного заходу країни. Течію річки та її приток контролюють безліч гребель, водосховищ і дериваційних каналів, які несуть воду як всередині басейну річки Колорадо, так і за його межі та забезпечують водою близько 40 млн осіб. Завдяки її великому похилу й витраті води річку активно використовують для виробництва електроенергії, а її головні дамби забезпечують електроенергією під час пікових навантажень більшу частину . Починаючи з середини XX століття, надмірне використання води річок басейну для зрошення та інших потреб призвело до висихання 160 км нижньої течії річки, в результаті чого Колорадо від 1960-х років лише кілька разів досягнуло Каліфорнійського затоки в найбільш повноводних роках.

Основні дані Довжина річки Колорадо — бл. 2330 км, площа басейну — 629 100 км².

Річка бере початок у посушливих районах західних відрогів Скелястих гір у США. Гирло річки розташоване вже на території Мексики — впадає у Каліфорнійську затоку Тихого океану, утворюючи велику дельту (8 600 км²), однак через надмірні витрачання води на потреби сільського господарства річка не завжди доходить до океану.

Живлення — в горах за рахунок танення снігів, у подальшій течії — переважно дощове.

Витрати води коливаються від 570 м³/с у посушливу пору року до 28 000 м³/с під час сильних опадів. Після будівництва потужних гребль у низов'ї витрати води понад 2000 м³/с спостерігаються рідко. Середній рівень витрат води (з врахуванням сільгоспзаборів) — 620 м³/с.

Основні притоки (від витоку до гирла)

Іґл-Рівер Роарінґ-Форк-Рівер Ґаннісон Ґрін-Рівер Парія Літтл-Колорадо Вірджин-Рівер Гіла

На Колорадо споруджено низку ГЕС та водосховищ. Так, в 1907 році на річці Колорадо було зведено першу греблю задля підтримання рівня води і збереження колишнього русла, яка утворила водосховище Пауел. У 1933 році збудовано греблю Гувера, що утворила водосховище Мід.

У пониззі Колорадо судноплавна.

Внаслідок ерозії береги річки зрізані численними каньйонами, в тому числі і Великим, є доволі мальовничими, тому являють об'єкт постійного зацікавлення туристів.

Історія: першим з європейців, хто досяг річки був іспанський конкістадор Франсиско Васкес де Коронадо.

Течія річки

Колорадо бере початок у районі перевалу , у південній частині Скелястих гір, на території штату Колорадо, приблизно за 97 км на північний схід від Денвера, на висоті 3104 м над рівнем моря. Річка спершу тече на південь, а потім, нижче озера Гранд, повертає на захід. Після проходження міста Кремлінген Колорадо утворює кілька вузьких каньйонів, включаючи Гор, Гленвуд і Де-Бек. Річка спускається на рівнину в місці впадання в неї притоки Ганнісон, перед тим, як утворити петлю в пустелі штату Юта, відхилившись на північний захід. Прорізаючи свій шлях через плато Колорадо річка утворює вздовж свого русла каньйон Катаракт, а також інші ущелини. У цьому ж місці Колорадо приймає велику північну притоку , що впадає в неї перед водосховищем , яке завдячує своєю появою греблі Глен Каньйон, що лежить за 320 км нижче за течією, на північному кордоні штату Аризона.

На півночі Аризони річка проходить через місце, яке має назву Ліс-Феррі — офіційну точку поділу басейну Колорадо на нижній і верхній. Потім Колорадо тече в південному напрямку, після чого повертає на захід, де протікає через знаменитий Великий каньйонAnnerino, p. 7. Нижче водосховища Мід — найбільшого в США штучного водоймища, яке сформувала гребля Гувера, річка різко повертає на південь. Далі річка входить у нижню долину Колорадо, де вона спершу утворює частину кордону Аризони і Невади, а потім кордон Аризони і Каліфорнії. В цьому ж місці розташована гребля Імперіал, де значна частина води річки забирається на зрошення долини Імперіал у Каліфорнії. Нижче гирла річки Гіла Колорадо утворює невелику ділянку державного кордону США і Мексики, перш ніж текти вже повністю по території Мексики аж до свого гирла. Колорадо впадає в Каліфорнійську затоку Тихого океану за 121 км на південь від міста Юма, (штат Аризона).

Висота, з якої води витоків річки спускаються до океану, становить 3104 метри. Вище водосховища Мід, за винятком кількох ділянок, Колорадо являє собою швидку бурхливу річку, тоді як нижче греблі Гувера Колорадо є досить повільною річкою. У верхній течії річка зазвичай завширшки від 60 до 150 м, тоді як в нижній течії — від 150 до 300 м. Завглибшки в середньому від 3 до 9 мBenke and Cushing, p. 490; хоча на деяких ділянках в нижній течії глибина становить лише 0,6-2,4 мGupta, A., p. 204, а в районі Великого каньйону сягає позначки 34 м.

Рівень води, м.Місцина2750витік річки, (Скелясті гори)1850середина шляху до кордону штатів Колорадо-Юта1300пограниччя штатів Колорадо-Юта1170середина шляху до кордону штатів Юта-Аризона1130пограниччя штатів Юта-Аризона (Бухта Вахвіп)900середина шляху до Великого каньйону (Райдр-Пойнт)850Великий каньйон північний край760Великий каньйон південний край365 озеро Мід183 після греблі Гувера150пограниччя штатів Каліфорнія-Невада-Аризона30пограниччя штатів Каліфорнія-Аризона і Мексики

Витрата води і притоки Витрата води річки Колорадо в Ліс-Феррі за місяцямиМісяціСічЛютБерКвіТраЧерЛипСерВерЖовЛисГруВитрата водифути³/с9650974010 50016 00028 00032 80018 30013 20010 900953096209440м³/с273,3275,8297,3453,1792,9928,8518,2373,8308,7269,9272,4267,3 До початку будівництва на річці гідротехнічних споруд Колорадо щорічно виносила в Каліфорнійську затоку близько 18,63 км³ води, що відповідає середній витраті 610 м³/с. Водночас, режим річки був вкрай непостійний. Максимальна витрата води за увесь час спостережень, яку зафіксовано 1884 року, становила 10 900 м³/с, а мінімальна 1935 року — 11,9 м³/с (обидва рекорди зафіксовано на території Топок (штат Аризона)). Для порівняння, нині витрата води Колорадо на території більшої частини Невади, Аризони і Каліфорнії рідко перевищує 990 м³/с або падає нижче 110 м³/с. Сучасний річний обсяг стоку змінюється від 27,38 км³ в 1984 році до 4,69 км³ в 2002 році, що відповідає середній витраті води від 870 до 150 м³/с.

Від 85 до 90 % витрати води Колорадо обумовлені таненням снігів у Скелястих горах. Решта 10-15 % обумовлені іншими джерелами, головним чином підземними водами й літніми мусонними штормами. Останні нерідко призводять до сильних, але невеликих за площею території, повеней на нижніх притоках річки, проте не роблять значний внесок у стік Колорадо. Витрата води в гирлі річки неухильно знижується від початку XX століття, і у більшість сезонів після 1960 року Колорадо зовсім на досягала Каліфорнійського затоки. Витрати на зрошення, випаровування з поверхні водосховищ, а також, можливо, і зміна клімату сприяють зниженню стоку, в майбутньому загрожуючи водопостачанню. Наприклад, річка Гіла, колись одна з найбільших приток Колорадо, сьогодні зазвичай являє собою лише тонку цівку води, що зумовлено використанням її води для потреб ферм і населених пунктів у центральній Аризоні. Середня витрата води Колорадо в найбільш північній точці кордону США і Мексики, нижче таких споруд як Американський канал і Акведук річки Колорадо, становить лише близько 58 м³/с, що відповідає річному стоку 1,84 км³, тобто менш як 1/10 від природного стоку. 1984 року через рекордну кількість опадів та інтенсивне танення снігів витрата води в цій точці становила 647 м³/с, а річний стік — 20,35 км³. Геологічна служба США має 46 гідрологічних постів уздовж річки Колорадо, починаючи від озера Гранд у верхів'ях річки, закінчуючи кордоном між США і Мексикою.

Колорадо приймає понад 25 значних приток, з яких Грін-Рівер є найбільшою як за довжиною, так і за витратою води. Річка Гіла є другою притокою за довжиною й найбільшою за площею басейну, проте, навіть ще до будівництва гребель її витрата води становила менше як третину від витрати води в річці Грін-Рівер, через більш посушливий клімат, і була меншою, ніж у річок Ганнісон і Сан-Хуан, які беруть свою воду від танення снігів у Скелястих горах.

Найдовші притоки КолорадоНазваДовжинаПлоща басейнуВитрата водимилікммилі2км2фути³/см³/сГрін-Рівер1170171,3Гіла10447,0Сан-ХуанThe National Map . U.S. Geological Survey. Accessed 2012-07-0461662,157312,036917,9264732616,8

Басейн