Політика сонячного світла (Кор.햇볕정책) є теоретичною основою зовнішньої політики Південної Кореї щодо Північної Кореї. Його офіційна назва — Політика примирення та співпраці з Північчю (Кор. 대북화해협력정책), а також відомий як Оперативна політика на північ (Кор. 대북운영정책) і Політика сприйняття (Кор.포용정책).
Ця політика виникла передусім у контексті збільшення економічної різниці між Південною та Північною Кореєю: Південь посилювався та переживав економічний розквіт, який почався за президентства Пак Чон Хі в 1970-х роках, тоді як Північ стикалася зі серйозним економічним спадом та фінансовою кризою. Уряд Північної Кореї виділяв значні ресурси на військові та ядерні програми, що призвело до всеосяжного голоду серед населення. Політика сонячного світла була спрямована на зменшення цього розриву в економічних можливостях та відновлення загубленого контакту між двома країнами.
Крім того, попередня історія рішення Південної Кореї залучити Північну Корею через співпрацю, а не залишатися при своїй консервативній позиції з минулого, також свідчить про зміни у внутрішній політиці. За словами Сон Кі-Янга, «Політика сонячного світла» стала свідченням еволюції національної ідентичності Південної Кореї від часів холодної війни, що викликала «безпрецедентний розбіжність поглядів в Південній Кореї на те, як сприймати Північну Корею — як друга чи як ворога» (стор. 4)South Korean Engagement Policies and North Korea: Identities, Norms and the Sunshine Policy. By SON KEY-YOUNG. New York: Routledge, 2006. 256 pp.
Ця політика призвела до посилення політичних зв'язків між обома державами і відзначених історичних моментів у відносинах між Південною та Північною Кореями, зокрема трих зустрічей на вищому рівні в Пхеньяні (червень 2000, жовтень 2007 і вересень 2018) і двох зустрічей в Пханмунджомі (квітень 2018 і травень 2018), а також встановлення декількох значних бізнес-партнерств і зустрічей членів родин, які були розділені під час Корейської війни. У 2000 році Кім Де Чжун був нагороджений Нобелівською премією миру за свої зусилля у реалізації політики сонячного світла.
Після обрання Мун Чже Іна президентом в 2017 році, Південна Корея відновила процес примирення з Північною Кореєю, відтворивши таким чином політику сонячного світла. До зусиль Муна покращити міжкорейські відносини належать три міжкорейські саміти за один рік, в тому числі дві у Пханмунджомі (квітень і травень 2018 року), що стали першими зустрічами на рівні керівників Корейських держав за межами Пхеньяну, та одна у Пхеньяні (вересень 2018 р.). За визнання зусиль Муна у розвитку міжкорейських відносин, де він став першим президентом, що провів кілька самітів протягом одного року, його версію політики сонячного світла також називають «Політикою місячного сяйва».
Огляд Основною метою політики було зм'якшити ставлення Північної Кореї до Південної Кореї, заохочуючи взаємодію та надання економічної допомоги.
Політика національної безпеки мала три основні принципи:
Ніякі збройні провокації з боку Півночі не будуть терпіти; Південь жодним чином не намагатиметься поглинути Північ; Південь активно шукатиме співпраці та примирення.
Ці принципи були спрямовані на передачу повідомлення, що Південь не має наміру поглинати Північ або змінювати її уряд; його метою було мирне співіснування, а не переведення на інший режим. Більше уваги приділялося інтеграції, а не асиміляції, що відображалося в уникаючи терміну «возз'єднання» і замінюючи його більш обережним виразом, що відповідав дії цієї політики. Адміністрація Кіма розуміла поширений страх в Північній Кореї, що її національна ідентичність буде погрожено через примусову інтеграцію або взаємодію з міжнародним співтовариством.Levin, Norman D., and Yong-Sup Han. «The Sunshine Policy: Principles and Main Activities.» Sunshine in Korea: The South Korean Debate over Policies Toward North Korea, 1st ed., RAND Corporation, Santa Monica, CA; Arlington, VA; Pittsburgh, PA, 2002, pp. 23–32.
Адміністрація Кіма також сформулювала ще два основних компоненти своєї політики. Перший з них полягав у розділенні політичної та економічної сфери. Практично це означало, що Південь послабив обмеження для своєї приватної сфери щодо інвестицій в Північну Корею, обмеживши свою участь переважно гуманітарною допомогою. Спочатку це ставило за мету як покращити економіку Північної Кореї, так і спричинити зміни в економічній політиці Північної Кореї, хоча остання мета пізніше (принаймні офіційно) була знята.
Другою складовою була необхідність взаємності з Північною Кореєю. Спочатку було заплановано, що обидві держави будуть взаємно ставитися одна до одної як рівноправні партнери, готові робити компроміси та взаємні послуги. Проте, цей принцип зазнав найбільше критики після того, як Південна Корея значно відступила від нього перед несподіваною жорсткістю Північної Кореї. Конкретно, відступ стався всього за два місяці до початку сонячної ери, коли Південна Корея пропонувала створити центр повернення розділених сімей в обмін на допомогу з добривами, але Північна Корея засудила це як торгівлю та припинила переговори.
На противагу цьому, протягом року Південь оголосив, що прагне до «гнучкої взаємності» на основі конфуціанських цінностей; як «старший брат» у відносинах, Південь був готовий надавати допомогу, не чекаючи негайної взаємності та не ставив певних умов для взаємності. Також Південь заявив про свою готовність надавати гуманітарну допомогу без будь-яких умов у відповідь.
Основа цієї політики ґрунтувалася на переконанні, що навіть при постійному дефіциті та економічному тиску уряд Північної Кореї не зазнаватиме краху, розпаду чи реформування, навіть якщо Південь застосує сильний тиск. Вважалося, що військову напругу можна зменшити шляхом встановлення двосторонніх та багатосторонніх структур. Це підкреслило необхідність нормалізації політичних та економічних відносин між Північною Кореєю і країнами, такими як Сполучені Штати та Японія.
«Політику сонячного світла» часто порівнюють із «Східною політикою» канцлера Західної Німеччини Віллі Брандта, яка є зовнішньою політикою спрямованою на розрядку, з метою покращення відносин зі Східною Німеччиною, Радянським Союзом, Польщею та іншими країнами радянського блоку в початок 1970-х років.
Термін «Політика сонячного світла» виник від ідеї, закладеної у байці Езопа «Північний вітер та сонце».
Адміністрація Кім Де Чжуна 1998—2003 Під керівництвом Кім Де Чжуна вперше була впроваджена та реалізована політика сонячного світла. Почалося сприяння співпраці між Північним і Південним Кореями, включаючи відкриття залізничних ліній та створення туристичного регіону у горах Кумганг. Тисячі громадян Південної Кореї продовжували відвідувати цей регіон аж до 2008 року, коли трапився інцидент із стріляниною, що призвело до припинення поїздок. Незважаючи на труднощі в переговорах, відбулося три зустрічі розділених родин.
У 2000 році Кім Де Чжун і Кім Чен Ір здійснили історичний саміт, першу зустріч лідерів обох Корейських держав після Корейської війни. Саміт відбувався з 13 по 15 червня, під час якого була прийнята Спільна декларація між Північчю та Півднем. У декларації було зазначено п'ять пунктів, що стосувалися незалежного возз'єднання, мирного співіснування, розв'язання гуманітарних проблем, сприяння співпраці і обміну в економіці, а також підтримки діалогу між двома державами.
Однак після саміту переговори між Кореями стали застоюватися, а критика політики посилилася. Міністр об'єднання Лім Дон Вон програв вотум недовіри 3 вересня 2001 року. Також вплив на відносини між державами здійснив візит Кіма Де Чжуна до Вашингтона, де він незадоволено сприйняв жорсткий підхід президента Буша. Це зустріч зі згодою на «ось зла» спричинила відмову Північної Кореї від договору про нерозповсюдження ядерної зброї, вигнання інспекторів ООН і відновлення їх ядерної програми.. Крім того, у 2002 році в результаті конфлікту за рибальську територію загинули шість південнокорейських військових, що додатково погіршило відносини між двома країнами.
Адміністрація Ро Му Хена 2003-08 Після приходу до влади президент Но Му Хьон продовжив політику свого попередника, і відносини між південним і північним півостровом з 2002 року стали трохи теплішими. Однак у 2003 році виникло нове питання щодо володіння Північною Кореєю ядерною зброєю, що призвело до знову наростаючих напруг між Північною Кореєю і Сполученими Штатами. Обидві сторони звинувачували одна одну у порушенні Рамкової угоди.
Тим не менше, Но Му Хьон залишався відданим цій політиці, і його уряд продовжував надавати Північній Кореї гуманітарну допомогу. Обидва уряди продовжили співпрацю в проектах, які були розпочаті за уряду Кім Де Чжуна, а також спільно заснували промисловий парк Кесон. Південна Корея витратила трохи більше 324 мільйонів доларів США на допомогу Північній Кореї в 2005 році.
Під час правління Но Му Хьона спостерігалася тенденція до зближення корейців у громадських настроях, хоча між поколіннями, політичними групами та регіонами існували значні відмінності. Однак, правляча партія Урі, яка підтримувала Ро Му Хена, зазнала поразки на виборах, і в 2008 році партія втратила більшість у уряді. Новий уряд зайняв більш жорстку позицію щодо Північної Кореї.
Уряди Північної та Південної Кореї згодилися провести саміт у Пхеньяні 20 серпня 2007 року, але пізніше його перенесли на 2-4 жовтня частково через внутрішню кризу в Північній Кореї. У відміну від свого попередника Кім Де Чжуна, який подорожував до Пхеньяна літаком, Но Му Хьон подорожував з Сеула до Пхеньяна наземним транспортом 2 жовтня. Він зробив проміжну зупинку в Панмунчжомі та пішки перетнув військову демаркаційну лінію, заявивши, що його жест символізує майбутнє возз'єднання Кореї.
Критика Північнокорейський перебіжчик і журналіст Кан Чхоль Хван стверджує, що Кім Де Чжун помилявся, коли пропонував допомогу Північній Кореї без будь-яких умов щодо покращення прав людини. Канг не погоджується з твердженнями про те, що «Політика сонячного світла» привела до врегулювання миру між Північчю та Півднем і ставить під сумнів концепцію безумовної гуманітарної допомоги, стверджуючи, що «важливо розуміти, що північнокорейці голодують не через відсутність допомоги з Південної Кореї чи США, а через те, що вони позбавлені свободи. Надання допомоги лише підриває уряд і продовжує голодну смерть, що, безперечно, є негативним наслідком».
Крім того, політику, засновану на «гнучкій взаємності», часто критикують як неідеальний підхід, який неминуче зіткнеться з реальними перешкодами у міжкорейських відносинах. Замість того, щоб розглядати Північну Корею як рівного партнера, Південна Корея зайняла позицію, що сильніший партнер повинен терпляче чекати, доки інший не набере достатньо влади, щоб відповісти взаємністю. Існує теорія, що «різниця в часі» у взаємодії між двома націями не сприяла відновленню довіри та співпраці, але призвела до додаткових проблем через відсутність прозорості та затримки в повному розумінні наслідків політики, що не дозволило принести до маси стільки, скільки очікувалося.Levin, Norman D., and Yong-Sup Han. «The Sunshine Policy: Principles and Main Activities.» Sunshine in Korea: The South Korean Debate over Policies Toward North Korea, 1st ed., RAND Corporation, Santa Monica, CA; Arlington, VA; Pittsburgh, PA, 2002, pp. 23–32
Деякі критики «Політики сонячного світла» стверджують, що вона використовувалася для політичної вигоди у внутрішній політиці на Півдні замість того, щоб збільшити шанси на возз'єднання чи підірвати режим у Північній Кореї. Вони посилаються на тривалі провокації та злочинну діяльність, здійснювані Північчю, такі як морська битва 2002 року, в результаті якої загинули кілька південнокорейських моряків, а також підробку американських грошей. Критики вказують на загальне небажання Північної Кореї відповідати взаємністю на жести доброї волі з боку Сеула, як доказ того, що Північ цікавиться лише отриманням грошей і допомоги для підтримки комуністичного режиму.