Лиса Го́ра — село в Україні, у Мигіївській сільській громаді Первомайського району Миколаївської областіДо 245-річчя з часу заснування с. Лиса Гора Первомайського району Миколаївської області. Населення — 4502 особи. З грудня 1944 до січня 1959 Лиса Гора була центром Лисогірського району Миколаївської області.

На північний схід від села розтовашований ландшафтний заказник «Міщанська Балка».

Історія

Дике поле Територія навколо Лисої Гори входить в зону однієї з найдавніших в Європі землеробської буго-дністровської культури. В IX — VIII столітті до н. е. на території Лисої Гори проживали кімерійці. Згодом їх витіснили іранські племена скіфів. Тут був правічний степ. До ІІ століття н. е. тут проживали скіфи, займаючись скотарством. Пізніше зі сходу прийшли сарматські племена. З III — Х століття територію Лисої Гори поступово заселяють слов'янські племена. З Х століття ці землі входять до складу Київської держави. З Х — XIII століття південні землі захоплюють кочівники. А після татаро-монгольської навали край надовго обезлюднився.

Протягом другої половини XIV — першої половини XV століття територія навколо Лисої Гори стала місцем військових дій Литви проти ногайських князів. Із середини XV століття територія входить в Велике князівство Литовське, а з 1475 землі навколо Лисої Гори займають османи.

Козацький зимівник

Своєю появою Лиса Гора завдячує Запорізькій Січі, яка розкинула по всьому Дикому полю козацькі паланки, які в ті часи були прикордонними заставами, що оберігали Україну від нападів та спустошень турків та татар. В ті часи з'явився сторожовий зимівник запорізьких козаків Лиса Гора, що був добре укріпленим форпостом.

За свідченнями історичних документів перше поселення на території Лисої Гори виникло у 1751 році, після звільнення краю від турецько-татарських набігів.

Заснування села відносять до 1757 року. Військова адміністрація фортеці святої Єлизавети, встановила форштадт в Лисій Горі, і протягом першого десятиріччя існування укріпленого пункту заохочувала втікачів від кріпосного гніту та видавала їм «відкриті листи» на заселення Лисої Гори. У 1757 році право на поселення поруч з урочищем Лиса Гора на річці Чорний Ташлик отримав розкольник А.Гридін.

За часів імперії На генеральній карті південного краю, складеного геодезистом Іваном Ісленьєвим у 1779 році, Лиса Гора зазначалася як село, у якому є діючий храм. Протягом 70-х років 18 століття Лиса Гора заселялася кріпаками-втікачами з Полтавщини, Чернігівщини, Курської губерній та Молдавії. У 80-х роках село стало станицею Бузького козацького війська. Під час російсько-турецької війни 1787—1792 років дві сотні лисогірських козаків брали участь у бойових діях. У селі створили укріплений командний пункт де бували Олександр Суворов та Михайло Кутузов. Для забезпечення поїздки цариці Катерина ІІ до Одеси, для неї в Лисій Горі був збудований палац, у якому потім було волосне управління, а згодом школа.

З 1815 року лисогірців перевели у стан військових селян, а Лиса Гора отримала статус військового поселення. З 1817 року Лиса Гора входила до складу поселенської уланської дивізії. Лисогірці поповнили 1-й та 2-й взводи 2-го поселенського ескадрону. Після ліквідації військових поселень у 1857 році лисогірців перевели у стан державних селян. Лиса Гора стає волосним центром Єлисаветградського повіту Херсонської губернії, центром 12 волості 3 округу Херсонських державних поселень.

З 1859 року в селі розташовувався штаб артилерійського дивізіону і 1-й ескадрон 5-ї легкої кавалерійської дивізії в складі 178 чоловік.

Селянська реформа 1861 року погіршила становище лисогірських селян. Далеко не всі змогли отримати землю. Викуп земельних наділів здійснювався в інтересах поміщиків. Виснажлива праця призводила до захворювань та каліцтва селян. Селом у цей період 16 разів пройшла холера.

В той же час підприємці села мали в своєму розпорядженні 4 кузні, 8 крамниць, 3 шинки, олійню, 4 водяні та 12 вітряних млинів та крупорушки.

Військова поразка самодержавства в війні з Японією, дорожнеча, збільшення безробітних сприяло створенню революційної ситуації в імперії та в тому числі і в Лисій Горі.

Станом на 1886 рік у містечку, центрі Лисогірської волості Єлисаветградського повіту Херсонської губернії, мешкало 3068 осіб, налічувалось 730 дворових господарств, існували 2 православні церкви, єврейський молитовний будинок, земська станція, 8 лавок та 3 постоялих двори, відбувались базари по вівторках.

В 1896 в Лисій Горі налічувалось дворів 942, мешканців 5844 (2948 чол., 2896 жін.), 3 школи: земська і 2 церковнопарафіяльні — 175 учнів (135 ч., 40 ж.), метеорологічна станція, лікар, 2 фельдшера і фельдшер-акушерка, земська поштова станція, 15 лавок, 3 корчми, пивна лавка.

В 1913 в Лисій Горі діяли: телефонна станція Єлисаветградської повітової земської телефонної мережі; земська агрономічна дільниця, яку очолював агроном Володимир Іванович Любич-Жолковський; поштово-телеграфне відділення, яке очолював Іван Андрійович Афанасьєв; низка кредитних товариств; аптека (провізор Абрам Вассер); представники Ровенського благочинничеського округу (благочинний Миколай Меркулов і настоятель церкви Петра і Павла Миколай Добровольський (батько народного артиста СРСР Віктора Добровольського)); камера земського начальника (12-а дільниця) (земський начальник Лев Львович Степанов); 7-й поліцейський стан (пристав — Володимир Володимирович Зевеко).

Під час революції 1905-07 років в Лисій Горі розповсюджувалася революційна література і листівки, проходили численні мітинги і зібрання селян. 15.07.1906 року група лисогірців на чолі з З. Селіоновим розповсюджувала листівки. Урядник намагався їх заарештувати, але лисогірці побили його та старосту. Після чого викликані з Вознесенська козаки вчинили розправу над селянами. Селіонов отримав 10 років ув'язнення.

Перша Світова війна 1914—1918 рр.

Початок Першої Світової війни загострив соціальні протиріччя в містечку. Шістсот лисогірців були призвані в царську армію. Лише у 1914 році на війні загинуло 32 чоловіки з Лисої Гори та 20 повернулися каліками. У 1915—1916 роках з фронту повернулося в містечко 200 покалічених солдат. У 1915 році лисогірці зібрали для фронту 8 тис. крб, та 995 пудів хліба.

Революційний період

У 1917 році в містечку було створено Земельний комітет Лисогірської волості, який сприяв зниженню орендної плати за землю. На вимогу комітету розділити 320 десятин землі між сирітськими сім'ями, сюди прибув повітовий комісар Тимчасового уряду у супроводі козаків з погрозами за самоуправство.

Жовтень 1917 року Лисогірці зустріли неоднозначно. В містечку було створено волосну раду селянських депутатів до якої увійшли фронтовики, головою було обрано Албула А. П.

У січні 1918 в Лисій Горі було обрано військово-революційний комітет. А вже з березня 1918 року тут розмістився німецько-австрійський гарнізон, який розігнав волосну раду. В цей час було створено партизанський загін з 50 осіб на чолі з Ф. С. Демченком. Партизани вигнали німців із села і цілий тиждень утримували його.

У другій половині 1918 року на території Лисогірської волості було створено територіальний гетьманський полк, який організував повстання проти більшовиків у 1919. З грудня 1918 року влада в містечку перейшла до рук Директорії Української Народної Республіки. Крім того діяли формування Старченка та Яковлєва, які повністю були ліквідовані більшовиками лише в 1921 році.

18 березня 1919 року Лису Гору захопили частини Червоної армії. У травні було утворено перший компартійний осередок на чолі з Албулом А. П. Але збройні повстання не припинялися. Повстанці обстріляли бронепоїзд та захопили в полон матроса та 6 червоноармійців, яких розстріляли. Згодом бійці 45-ї більшовицької дивізії були перепоховані в центральному парку Лисої Гори.

В кінці серпня 1919 року містечко захопили денікінці, що утримували його більше півроку, грабуючи місцеве населення. 1 лютого 1920 року в результаті наступу Червоної армії 135-ї стрілецької більшовицької дивізії на чолі з комбригом М. В. Голубенко, більшовики знову захопили владу в Лисій Горі.

Колективізація

На кінець першої п'ятирічки суцільна колективізація в селі була завершена. В 1929—1931 роках тут було створено десять колгоспів: «Друга п'ятирічка», «Серп і молот», «Будьонного», «Сталіна», «Новий побут», «Більшовик», «Чорноморська комуна», «Молотова», «Вільний друг», «Леніна».

Голодомор

Вже взимку 1931—1933 року в більшості лисогірців склалося скрутне становище з продовольством, під час хлібозаготівель влада вилучала навіть продовольче зерно. Тому навесні 1932 року спалахнув справжній голод. В селі були утворені бригади з викачування зерна. які звалися «буксирами» до яких входили активісти партії та сільради. Такі бригади забирали у людей все, що можливо було їсти. Хто не хотів віддавати добровільно їх били, руйнували стіни в хаті та проломлювали дахи.

Погроми та терор проти мирного населення були настільки брутальними, що пізніше Одеський кримінальний суд порушив справу проти голови сільради та його поплічників. У обвинувальному висновку визнано факти терору голодомором, який систематично застосовувався представниками комуністів: «Знущання та нанесення побоїв біднякам і середнякам, незаконні масові штрафи, конфіскація майна і розбазарювання його, безпідставне руйнування хат, незаконне виселення за село бідняків і середняків, та в решті, решт затравлювання: 19 лютого 1933 року стався випадок, коли доведений до відчаю, бідняк Баландін Никифор зарізав свою родину — дружину та трьох дітей віком від 1 року до 6 років, а сам повісився».

Сталінські репресії

За роки сталінських репресій було страчено більш як 118 лисогірців. Насамперед це одноосібники, що не хотіли вступати в колгоспи та сільська інтелігенція. В селі було викрито так звану «Групу вчителів» на чолі з директором школи Трикіним Миколою Дмитровичем, які читали дітям Історію України написану М. Грушевським. Освітяни Лисої Гори Трикін Микола Дмитрович, Баландін Юхим Андрійович, Фіалковські Костянтин Дмитрович та Павло Дмитрович, Туз Федор Маркіянович, Березовський Яків Антонович були страчені на ряду з іншими безвинними лисогірцями.

Німецько-радянська війна 1941—1945 рр. Після віроломного нападу гітлерівської Німеччини на СРСР та початку окупації України, 1520 лисогірців з перших днів німецько-радянської війни пішли на фронт, 652 чоловіка з війни не повернулися. За мужність і відвагу нагороджені орденами і медалями 1336 лисогірців. Уродженець села Вахненко О. Я. за форсування Дніпра удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

31 липня 1941 року німецька авіація піддала село бомбардуванню. Наступного дня 01 серпня 1941 року о 7 годині ранку в село увірвався загін гітлерівської мотопіхоти. 13 вересня 1941 року німці розстріляли в центрі Лисої Гори 247 лисогірських євреїв.

За роки окупації Лисої Гори, нацисти вивезли до Німеччини 171 особу. Перед відступом із села 18 березня 1944 року німці розстріляли 5 жінок. 24 чоловіка забрали із собою. Вранці 20 березня 1944 року Лиса Гора була звільнена від нацистів, силами військ Другого українського фронту, а саме 39-го гвардійського корпусу 13 гвардійської Полтавської стрілецької дивізії під командуванням генерал-майора Г. В. Бакланова.

Соціально-економічний розвиток

Повоєнний соціально-економічний розвиток в селі призвів до покращення в усіх сферах життя лисогірців. З 1950—1980 роки в селі збудовано нове приміщення середньої школи, спальний корпус школи інтернату, сільмаг, магазин культтоварів, чайну, житлові будинки, критий ринок, споруджено залізобетонний міст через річку Чорний Ташлик, асфальтовано 10 км вулиць, проведено 3 км водопроводу. Село повністю електрифіковано, діяла автоматична телефонна станція.