Волинський говір — діалект української мови, що належить до волинсько-подільської групи говорів південно-західного наріччя.
Географія
Волинський говір поширюється на територію південних районів Волинської, Рівненської, Житомирської та північних районів Львівської, Тернопільської, Хмельницької і Вінницької областей. На півночі він межує з середньополіським і західнополіським говорами північного наріччя, на сході — із середньонаддніпрянським говором південно-східного наріччя. На заході межею волинського діалекту на сучасному етапі є державний кордон з Польщею, хоч окремі українські волинські говірки зберігаються й за кордоном. На півдні волинський діалект межує з наддністрянським і подільським говорами.
Північна межа с західнополіським та середньополіським говорами простягається умовною лінією: Володава — Володимир — на північ від Луцька — Рівне — на північ від Звягеля — Житомир.
Південна межа волинського говору проходить приблизно по лінії: Белз — Великі Мости — Буськ — Золочів — Збараж — Красилів — Хмільник — Калинівка — Тетіїв.
Межі з наддністрянським говором
Волинський говір від наддністрянського по лінії Белз — Великі Мости — Буськ — Золочів — Збараж до Збруча відмежовується рисами:
голосні звуки на місці давнього е в іменнику мед: мед — мід;АУМ, т. 2., карта № 27 голосні звуки на місці давнього носового ę після приголосного р: запряжу — запріжу і запрєжу;АУМ, т. 2, карта № 44 голосні звуки на місці давнього носового ę після губних приголосних: пам'ять і памнять — памніть; початкові приголосні звуки в дієслові мандрувати: мандрувати — вандрувати; початкові приголосні в іменнику квасоля: пасоля і квасоля — фасолі; звукова будова іменника ложка: ложка — лишка; звукова будова іменника війт: війт і вуйт — віт; звукова будова прикметника різний: різний — ріжний; приставні приголосні перед о: горати, горіх — ворати, воріх; твердість і м'якість приголосного л в іменнику мельник: мелник — мельник; м'якість і твердість приголосного ц в іменнику нецьки: нецьки — нецки; форма орудного відмінка однини іменників І відміни м'якої групи: долонею і долоньою — долонев, долонем і долоньом; форма місцевого відмінка іменників І відміни м'якої групи: у землі, на ріллі — у земли, на ріли; форма родового відмінка однини іменників III відміни: солі, злості — соли, злости; форма давального відмінка однини іменників II відміни м'якої групи: коневі, женцеві — коневи, женцеви; форма місцевого відмінка однини іменників II відміни з основою на -ц: у кінці, вінці — у кінци, вінци; форма давального відмінка однини іменників IV відміни з суфіксами -ат-, -ят-: лошаті, теляті — лошету, телєту і лошєтови, телєтови; форма орудного відмінка однини іменників IV відміни з суфіксами -ат-, -ят-: лошам, телям — лошетом, телєтом; форма називного відмінка числівника дев'яносто: дев'яносто і девиносто — дев'ядесєт і девідесєт; форма 2-ї особи однини теперішнього часу дієслів дати, їсти: даси, їси і дасиш, їсиш — дась, їсь і даш, їш; варіанти сполучників що, щоб: шо — же і шо; шоб і шоби — жеб, жеби і шоб, шоби; варіанти частки ся: ся — сі, си, се; уживання словосполучень: після обіду, війни і по обіді, війні — по обіді, війні; уживання словосполучень типу взяти ножа: взяв ножа — взєв ніж; уживання слів на позначення: горища: гора — стрих; шматка: кусок — кавалок і кавальчикАУМ, т. 2, карта № 322; курчати: курча — курі, куріткоАУМ, т. 2, карта № 332; дятла: дятел — довбачАУМ, т. 2, карта № 337; дядька: дядько — вуйкоАУМ, т. 2, карта № 368; яблука: яблуко — япко; берегти: берегти — пильнуватиАУМ, т. 2, карта № 381; навстіж: навстіж і навстежень — нардствір.
Ізоглоси явищ Загалом, по цій лінії (з деякими уточненнями) межу між волинським і наддністрянським діалектами визначили їх дослідники Г. Ф. Шило і К. Дейна. Приблизно по цій межі за «Атласом української мови» проходять ізоглоси явищ (при протиставленні першими наводяться риси волинського, другими — подільського і наддністрянського говорів):
голосні о — е після шиплячих приголосних. Наприклад: шо́стий — ше́стий. звукова будова іменника: ковбаня: ковбаня і кобаня — калабаня криниця: криниця — кирниця
Членування говору
Тернопільська область Говірки Тернопільщини, що належать до волинського діалекту, у сфері фонетики мають такі специфічні риси:
твердість звука р (але без й після нього): бура, порадок, зора або при відмінюванні Ігора, Лікара, Токара. перед голосними звуками часто виникає приставний звук г: гінший, голива.
Особливості на морфологічному рівні проявляються у формах:
ногойу, рукойу, землейу, земльойу мейі, твейі, свейі, тейу, твейу до його йде, у йеї буде дасиш, йісиш ''зробляний, біляний, плетяний.
Примітки