Вівіан Сілвер (, ; також — Вівіан Сільвер, при передачі імені з івриту; , Вінніпег, Манітоба, Канада — , Беері, Ізраїль) — канадсько-ізраїльська феміністка та пацифістка. Співзасновниця ініціативи знизу та організації «Жінки творять мир», метою якої є «взаємоприйнятне вирішення ізраїльсько-палестинського конфлікту». Вбита під час різанини в Беері, яка була частиною атаки ХАМАСу на Ізраїль 2023 року.

Ранні роки та освіта Вівіан Сілвер народилася 2 лютого 1949 року у Вінніпезі, Манітоба, Канада.

Сілвер вперше відвідала Ізраїль у 1968 році, на першому курсі коледжу. Вона навчалася у Єврейському університеті в Єрусалимі, де вивчала психологію та англійську літературу. Брала активну участь у Мережі єврейських студентів Північної Америки (), де з 1972 року була адміністраторкою «Прес-служби єврейських студентів» (), щоб, зокрема, тримати зв'язок із єврейськими студентськими газетами США. На цій посаді Сілвер почала публікувати статті про ізраїльсько-палестинські відносини. На останньому курсі коледжу Сілвер співзаснувала Студентський сіоністський альянс () у своєму кампусі, того року запрошена на національну конференцію Студентського сіоністського альянсу в Монреалі.

У 1973 році Сілвер і Шіфра Бронзник () організували першу Національну конференцію єврейських жінок у Нью-Йорці.

Активізм Сілвер іммігрувала до Ізраїлю в 1974 році і стала членкинею кібуцу Ґезер у рамках руху «Га-Бонім Дрор». У Ґезері стала секретаркою кібуцу, однією з небагатьох жінок, які посідали цю посаду, а пізніше очолила громаду. Вона також відповідала за інфраструктуру, відповідаючи за будівництво та архітектуру. Рання активність Сілвер зосереджувалася на правах жінок і гендерній нерівності в ізраїльському суспільстві. З цією метою 1981 року вона заснувала відділ просування гендерної рівності Об'єднаного руху кібуців. Також працювала в Кнесеті в підкомітеті з просування жінок у сфері праці та економіки, у Фонді Нового Ізраїлю та в керівному комітеті соціальної організації «Шатіл».

1990 року переїхала разом із чоловіком і двома синами до Беері, кібуцу поблизу кордону із Сектором Гази. Там ближче познайомилася з місцевою бедуїнською громадою та жителями Сектора Гази. З 1998 року працювала виконавчою директоркою Інституту стратегій миру та розвитку Негева (NISPED). Сілвер працювала в кібуці, щоб організовувати програми допомоги жителям Сектора Гази, такі як професійне навчання, і забезпечував справедливу оплату праці будівельників у Секторі Гази.

1998 року Сілвер і Амаль Єлсана Альхажуж заснували Арабо-єврейський центр рівності, розширення можливостей і співпраці, відгалуження NISPED. Центр організував проєкти в Ізраїлі, Секторі Гази та на Західному березі, де Сілвер була співдиректоркою до 2014 року. 2011 року Сілвер і Альхажуж отримали премію Віктора Дж. Ґолдберга за мир на Близькому Сході — щорічна премія Інституту міжнародної освіти, яка вручається парі арабських та ізраїльських активістів, які борються за мир.

До закриття кордону в 2007 році Сілвер працювала з жителями Сектора Гази в міжкультурних проєктах. Одна група, яку вона заснувала, «Creating Peace» (), зосереджувалася на сприянні діловим зв'язкам між палестинськими та ізраїльськими ремісниками.

Сілвер була колишньою членкинею правління «Бецелем» — єрусалимської правозахисної організації. Вона також була залучена до Альянсу за мир на Близькому Сході, а також низки їхніх членських організацій. У рамках цієї роботи вона допомогла організувати та провести екскурсії по ізраїльській стороні кордону між Ізраїлем та Сектором Гази, щоб підвищити обізнаність про боротьбу жителів Сектору Гази.

Сілвер офіційно пішла у відставку в 2014 році. Після виходу на пенсію та операції «Непорушна скеля», Сілвер співзасноувала ініціативу знизу та організацію «Жінки творять мир», а також почала волонтерити з благодійною організацією «Шлях до зцілення» () і громадською організацією «Проєкт Розана» () для транспортування пацієнтів із Сектора Гази на лікування до Єрусалиму.

4 жовтня 2023 року Сілвер взяла участь у мирному мітингу в Єрусалимі, який зібрав 1500 ізраїльських і палестинських жінок з руху «Жінки творять мир» та палестинської групи «Жінки сонця» ().

Зникнення і смерть 7 жовтня 2023 року канадський правозахисник Ірвін Котлер повідомив у мережі Твіттер, що Сілвер викрадено з її дому в Беері під час нападу ХАМАСу. Сестра Сілвер розповіла, що коли вона розмовляла з нею по телефону 7 жовтня, Сілвер повідомила, що чує бойовиків ХАМАСу біля свого будинку. Сілвер також написала друзям у WhatsApp подібне повідомлення. Коли ізраїльські служби реагування прибули на місце, то виявили, що її будинок спалений і потрощений, але оскільки там не було тіла чи ознак боротьби, то Сілвер вважалася викраденою.

Родина та друзі Сілвер створили сторінку у Facebook, щоб спробувати зібрати більше інформації про її можливе місцеперебування, і звернулися до Червоного Хреста та канадського уряду з проханням допомогти знайти Сілвер та забезпечити її звільнення.

Останки Сілвер, знайдені в Беері, ідентифікували через 5 тижнів після нападу, а 13 листопада 2023 року її смерть підтвердили.

Після звістки про смерть Сілвер «Бецелем», Єврейська федерація Вінніпегу та організація «Жінки творять мир» вшанували її пам'ять. Онлайнові слова вшанування Сілвер також опублікували канадський політик і правозахисник Ірвін Котлер, міністерка закордонних справ Канади Мелані Жолі, амбасадорка Канади в Ізраїлі Ліза Штадельбауер та ізраїльська політична діячка Ціпі Лівні. 14 листопада прем'єр-міністр Канади Джастін Трюдо також згадав про смерть Сілвер на заході, сказавши, що буде «дуже сумувати за нею».

Похорон Сілвер пройшов 16 листопада в кібуці Ґезер, де вона жила з 1974 по 1990 рік. На її похороні були присутні близько 1500 людей. Поховання планувалося у кібуці Беері.

Визнання 2011 — премія Віктора Дж. Ґолдберга () за мир на Близькому Сході, яка щорічно вручається Інститутом міжнародної освіти (разом із Амаль Єлсана Альхажуж); 2011 — «Га-Арец» назвав Сілвер однією із «10 найвпливовіших англо-іммігрантів» до Ізраїлю.

Особисте життя Чоловік, Льюїс Зейґен (, ; 05.10.1936—07.07.2016), із Брукліну, Нью-Йорк, теж переселився до Ізраїлю у 1970-х, де вони й познайомилися. У пари було двоє синів (Хен та Йонатан) і четверо онуків.

Виноски