Вели́кі Трояни́ — село в Благовіщенській громаді Голованівського району Кіровоградської області України. Населення становить 1280 осіб.
Назва Численні скіфо-сарматські кургани навколо села і в центрі поселення, зокрема, на місці нинішнього будинку культури, де при розкопках знайдено два скелети гігантського розміру — більше 2,5 метрів з золотим мечем — символом знатного роду. Це свідчить про давнє скіфо-троянське заселення земель цього краю.& Назва села, ймовірно, має рельєфне походження, оскільки розташоване на великих трьох ярах. Існує така версія, що колись село називалося Три Яри, але в документальних записах були допущені помилки, згодом додали прикметник "Великі"і як наслідок виникла сучасна назва населеного пункту - Великі Трояни.
Географія
Загальні характеристика Вели́кі Трояни́ — село в Україні, у Благовіщенському районі Кіровоградської області. Площа населеного пункту: 696, 45 га. Орган місцевого самоврядування —Великотроянівська сільська рада. У Благовіщенському районі Кіровоградської області в с. Великі Трояни на обліку перебуває пам'ятка архітектури Комплекс земської лікарні, 1903 р.
Згідно державного реєстру нерухомих пам'яток України, в с. Великі Трояни на обліку 2 пам'ятки історії: Братська могила радянських воїнів та партизан. Поховано 58 невідомих воїнів і 3 відомих. Меморіал полеглих воїнів односельчан із пофамільним списком (Поховань немає) Окрім того, на території села знаходяться пам'ятки археології 13 курганів: кургана група 1 (4 кургани), курганна група 11 (8 курганів), курган № 6 (1 курган). В 1987 р. їх досліджував археолог В.Ковалик. Занесені до державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Через село протікає три річки: Синиця, Синька і Безіменна. Синиця, що бере початок недалеко від міста Умані, протікає через села Кам'яна Криниця і Вільхове (древня назва Волсіве — де археологами знайдено культовий центр волсівського аріянства). Друга — Синька, котра протікає через сусідні села Синьки та Одая. Ці села раніше входили до Великотроянівського центру Кам'янець-Подільської губернії. Так от, саме в палаці графині Волконської, який розташовувався колись на горі села Одая, над рікою Синька й народився син, який став одним із засновників української та російської літератури. Його звали Некрасов Микола Олексійович (28 листопада (10 грудня) 1821. І хоч він був зареєстрований у Немирові, Брацлавського повіту Подільської губернії, є дані про те, що народився він саме в Одаї, а потім батько перевіз його до Немирова, де він проходив військову службу. Потім неодноразово визначний поет повертався в це село, слухаючи українських народних пісень, які запали в його дитячу душу навіки, сформувавши його глибоконародний характер поета.
Географія Село Великі Трояни розташоване у південно-західній частині Придніпровської височини у лісостеповій зоні. Землі села на сході межують з лісовим масивом «Голоче», на південному сході з землями села Грушки, на півдні — з землями села Йосипівки, на заході — з землями села Мечиславки, на півночі — з землями сіл Вільхове та Синьки Благовіщенського району. Наше село розташоване майже на однаковій відстані від столиці держави м. Києва (247 км), та міст Одеси (227 км), Миколаєва (234 км), Кропивницького та Вінниці. Найближча станція вузькоколійної залізниці Грушка, розташована на відстані 7 км на південь.
Тектонічна будова, рельєф. Корисні копалини Село Великі Трояни розташоване у межах відрогів Українського кристалічного щита. Геологічна будова території — двоярусна: нижній — кристалічний фундамент, верхній — осадовий чохол.
Поверхня села являє собою підвищену пологу хвилясту лісову рівнину, розчленовану долинами річок, балками та ярами. Загальний похил самого села та його земель — на південний схід. Найвища точка рельєфу — 139 м знаходиться на вершині колишнього скіфського кургану (в полі від села Вільхове).
Корисні копалини на території села — є чудова жовта та біла глина, з якої колись троянці виготовляли керамічні вироби побутового вжитку — великі глеки, глечики, миски, тарілки, куманці. В селі розроблене Великотроянівське родовище надміцних сірих гранітів.
Клімат. Земельні ресурси Село розташоване в зоні помірно — континентального клімату. Середня температура січня місяця (за останні 100 років) — 5,2 С, липня — +20,5 С. Період з температурою + 10 і більше градусів за Цельсієм становить 170 днів, середня кількість опадів 250 мм. Землі села розташовані в недостатньо вологій теплій агрокліматичній зоні. Основна кількість вологи випадає в теплі місяці і пори року, висота снігового покриву до 10 см.
Ґрунти в селі переважно — чорноземи типові середньо та малогумусні, реградовані.
Внутрішні води Село Великі Трояни розташоване на схилах річки Синиці, у яку впадає в селі дві невеликі притоки: Синька, що бере початок у сусідньому селі Синьки та Безіменна. Береги цих річок, поступово підвищуючись, зливаються в майже суцільну рівнину, у деяких місцях розірвану невеликими ярами, що утворились від дощів. Синиця несе поверхневі води дальше на південь до Південного Бугу.
Наприкінці 40-х — на поч. 50-х рр. в селі збудовано 14 ставків, водне дзеркало яких складає 112 га.
В 2016 р. в селі була відреставрована та освячена Чумацька криниця (інша назва Вдовина криниця). Старожили село пов'язують її виникнення із чумаками, які частенько зупинялись на цьому місці перепочити та запастись водою в дорогу.</big>
Рослинний світ Основні породи рослин в лісовому масиві: дуб, волоський горіх, клен, ясен, граб, липа, черешня, каштан; в підліску-ліщина, бузина. В долинах річки зустрічаються: верба, вільха, тополя, кущі верболозу. З трав поширені: звіробій, кропива глуха, пирій. В заплавах поширені осока, очерет. На полях вирощують культурні рослини: кукурудзу, пшеницю, жито, соняшник, ріпак, сою, ячмінь, горох тощо.
Тваринний світ Тваринний світ є відносно багатим - це суміш лісових і степових видів.На території сільської ради водяться дикі свині, їжаки, лисиці, борсук, зайці, білки, вовки, дикі кози, щур річковий, ховрахи, кроти, куниця кам'яна, тхір степовий.
Птахи: дятли, дрозди, одуд, шуліка, водяний бугай, чапля біла, сороки, лелеки, сойки, сови, дикі голуби, дикі качки, лебеді, ластівки, фазани, горлиця, очеретянка, зозуля, синиця, жайворонки, горобець, ворона, шпак, куріпки
Акліматизовані в долині річки-ондатра, видра.
З плазунів поширеними є ящірка, вуж звичайний та ін. В ставках розводять багато порід риби: короп, карась, судак, сом, окунь, щука, амур, товстолобик.
До «червонокнижних» належать: Рослини — астрагал волохатоквітковий, анемона лісова, ковила, осока житня, пирій ковилолистий Тварини –видра, тхір степовий, борсук, єнотовидний собака Птахи - боривітер степовий, журавель сірий Плазуни — гадюка степова східна; Комахи — павиче око, жук-олень.
Історія Наш край був заселений здавна, про що свідчать археологічні знахідки, які датуються XIV—XII ст. до н. е. Так зв. Сабатинівська культура (с. Сабатинівка нашого району) пізнього бронзового віку мала кам'яну архітектуру й розвинену для того часу металургію та хліборобське господарство.</big>
У ті далекі часи, як свідчать історики, на наших землях проживали кімерійці, скіфи, сармати, готи, гуни, обри, хозари, угри, печеніги. В результаті запеклої боротьби слов'ян з печенігами територія села була приєднана до Київської Русі (середина X ст.) У другій пол. XII ст. землі від Умані до Південного Бугу відійшли до Половецького ханства. З 1362 р. по 1430 р. частина Поділля, де тепер знаходиться село Великі Трояни була включена до Великого князівства Литовського.
Після Люблінської унії 1569 р. Звенигородський повіт, якому належали землі нашого села, увійшов до складу Брацлавського воєводства Королівства Польського. В роки визвольної війни 1648—1654 р.р. територія села відійшла до Уманського полку.
Завойовницькі війни продовжувались і в результаті Бучацького мирного договору між Польщею і Туреччиною 1672 р. Поділля, а значить вся Брацлавщина відійшла до Туреччини до 1686 р. За рішенням Карловицького конгресу 1699 р. Польщі було повернуто Поділля, Брацлавщину та південну Київщину. Територія села опинилася знову у Звенигородському повіті Брацлавського воєводства, де перебувала ще майже сто років. Наш край від Канева -Умані і на південь до самого моря, (який був майже незаселений) опинився в руках клану Потоцьких.
Сучасне заселення території села Великі Трояни почалося приблизно з сер. 20 — х років XVIII ст. В період заселення в нашому селі, як і по всій окрузі діяли «пільгові роки», коли всі поселенці звільнялися від різного роду податків і повинностей на 50 років. В наш край потяглися селяни з Волині, Полісся, Галичини, Польщі, Молдавії. В роки перших поселень найкращі місця займали нові сім'ї, які об'єднувались родинними зв'язками. Так на правому березі річки Синиці поселилися переселенці, які мали прізвище Ходак, на лівому березі річки — поселилися Коцани, на правому березі річки Синька — поселилися Киселі, а на лівому — Юрченки. Південно- східна частина села називалася Черніївкою, південна — Поворознюківкою. Від того і пішли назви тих вулиць — Ходаківка, Коцанівка, Киселівка, Юрченківка, Поворознюківка. По закінченню пільгових років поселенців поступово перетворили на кріпаків графа Потоцького. За прояв непокори поселенцям села добряче перепадало від козаків, що слугували сім'ї Потоцьких.
Вперше село згадується в архівних документах 1763 р.,в яких зазначається, що в цьому році прихожани села побудували на свої кошти трьохкупольну церкву з дерева.
Населення села складалося переважно з селян, між якими в значній мірі були вихідці з колишньої польської шляхти, перейменованої в безземельних селян і декілька сімей міщан.
У XVIII ст. В-Трояни належали графам Потоцьким. У 1848 р. в селі було 136 дворів з населенням 740 чоловік. З них лише 10 дворів мали тягло і користувалися наділом землі в розмірі 5 моргів (2.5 десятини), 110 дворів тягла не мали і користувалися наділом землі в два раза меншим перших, 16 дворів мали лише городи, а 15 сімей не мали ні землі, ні жител. Тих, які не мали землі і будинків називали «бобилями». Це були збіглі кріпаки, які працювали на церковних землях.
Чоловіки віком від 17 до 55 років, а жінки — від 15 до 50 років відбували тяжку панщину, працюючи на нього весь світловий день. Протягом року т. зв. тяглові кріпаки повинні були відробити по 198, а піші — по 88 днів.
Кріпаки, що мали по троє волів відробляли по 4 дні панщини, двоє волів -три дні, одного вола — два дні. За день кріпак повинен був зорати півдесятини або засіяти 3 десятини, чи скосити одну десятину озимих або 1,5 десятини ярих хлібів. На селі було 138 волів,38 бичків, 38 голів гуртової худоби, і лише 5 коней.
Для оранки землі використовували "малоросійський" двоколісний плуг. У нього впрягали три-чотири пари волів. поля засівали вручну. Збирали врожай за допомогою серпа та коси. Молотили ціпами, кам'яними або чавунними котками. Застосовували і метод гармакування.
Панщина на Поділлі рівнялася 200 дням. Оброк брали з душі 8 карбованців. Виконуючи гужову (підводну) повинність власними возами, у яких впрягали волів, у період після жнив наші односельці займались чумакуванням. Один такий віз витримував вагу в 20-30 пудів. За проїзд 20 верств зараховувався 1 день панщини. Проте спеціальним урядовим законом заборонялось відправляти селянські підводи далі 300 верств, не інакше як з панськими харчами, враховуючи кожні 20 верств за 1 інвентарний день панщини. Довгі валки чумаків везли панське, а також власне зерно до Одеського порту та до Криму. Назад привозили фурами куплену сіль, рибу, деякі промислові товари. Давали на панський двір десятину від своєї худоби, птиці, яйця, десяту копицю сіна, соломи. Виконавцями влади і волі поміщика над селянами були староста, соцькі та ін. особи, яких поміщик звільняв від натуральних повинностей.
З архівних матеріалів знаємо, що страшної посухи село зазнало 1834 р., коли з голоду померло більше ста односельчан, а з села виїхало майже три сотні наших людей в пошуках кращої долі…