Герб Сицилійського королівства протягом століть мав різні втілення, але герб Арагона-Сицилії, тобто щит, перехрещений на чотири частини з орлом Швабії-Сицилії та стовпами Арагона, був гербом, який з геральдичної та історичної точки зору став найбільш репрезентативним для острова, а також став відмінним елементом королівських та імператорських гербів деяких головних правлячих домів Європи.

Будинок Отвілів Перший герб, який традиційно простежується до Королівства Сицилія, коли воно ще включало його півострівні території, — це герб дому Отвілів. Рожер II, засновник сицилійської монархії, «мав як свою емблему подвійний перев'яз, розділений на п'ять частин, тобто п'ять червоних і п'ять срібних, яка спускається з правого боку на лівий, розміщений на синьому полі, як це робили всі його нормандські попередники»: «лазуровий щит із перев'яззю, шахово поділеною на два ряди, червоним і сріблом» За повідомленням неаполітанського історика Джованні Антоніо Суммонте, значення нормандського герба, тобто герба, що складається з двох основних кольорів та срібла, полягало в «нескореному дусі у здобуття панування»'.

За словами сицилійського історика Агостіно Інвегеса, герб не використовувався попередниками Рожера II, а був прийнятий самим першим королем Сицилії під час його коронації. На думку Інвегеса, кольори символізують багатство королівства (срібло), королівський пурпур (червоний) та важку працю на війні та муки війни (блакитний).

Однак, деякі автори визначають цей герб як «приписаний» герб, тобто емблему, створену та простежену до династії Отвілів або, в будь-якому разі, до Рожера II лише в пізніший період, оскільки жодних певних слідів чи сучасних свідчень щодо часу прийняття герба не знайдено.

Крім того, різні джерела документують, що династією Отвіль також використовувалася геральдична фігура лева, запозичена від французьких норманів, для герцогства Апулія та Калабрія, так і для Сицилійського графства. Середньовічний історик Глауко Марія Кантарелла, фактично, повідомляє, що герб Рожера I був: «у чорному полі золотий лев, що стоїть на задніх лапах» Більше того, фігуру лева можна простежити ще до самого Рожера II, який, перш ніж стати королем, використовував герб із зображенням лева на скакунах, як це можна побачити на мініатюрі Liber ad honorem Augusti" П'єтро да Еболі.

Дім Гогенштауфенів

Імперський герб Шлюб між Генріхом VI Швабським та Констанцією Отвільською ознаменував союз між династією Гогенштауфенів та династією Отвілів, а також подальше сходження швабського імператора на престол Сицилії. Безпосередньо з появою династії Штауфенів, хоча різні джерела не мають єдиної думки щодо суверена, який її запровадив, було прийняття як нової королівської емблеми орла в польоті, який, розміщений на срібному полі, став частиною символів Королівства Сицилія. Вже будучи імперським символом, запровадженим, за традицією, Фрідріхом Барбароссою, щоб представити наступність між Германською та Римською імперіями, фігура орла була розміщена поруч, а пізніше стала головною, іншою емблемою, властивою Штауфенам, а саме трьома чорними левами, що ходять (або леопардовими левами), розміщеними один над одним, на золотому полі. Тло імператорського щита також було золотим, хоча дуже ймовірно, що до останнього десятиліття XII століття емаль поля, на якому було розміщено чорного орла, ще не була остаточно закріплена, і що як срібло, так і золото використовувалися без розбору.

Герб Швабії-Сицилії Отже, цей новий сицилійський герб походить від оригінальної імперської емблеми: срібне поле, яке можна вважати контрастом із золотом герба Імперії, фактично стало символом королівської гідності, на відміну від золотого поля, яке натомість символізувало імператорську гідність. Варто підкреслити, однак, що не завжди можливо чітко розмежувати репрезентативність Імперії та Королівства за допомогою згаданих емалей: як зазначалося для імператорського герба, насправді «часом могло траплятися, що два метали використовувалися взаємозамінно, один як простий хроматичний варіант іншого».

Інвегес, описуючи герб Гогенштауфенів Сицилії, повідомляє деякі відповідні деталі щодо фігури орла: останній, насправді, одноголовий, повернутий у геральдичний правий бік, знаходиться в опущеному польоті і не коронований. Таким чином, цей герб стає гербом Швабії-Сицилії:«у срібному полі, чорний орел з опущеними крилами»

За теорією, що ґрунтується на аналізі мініатюр Liber ad honorem Augusti, саме Генріх VI встановив срібло як метал, що представляє королівську гідність Гогенштауфенів. Однак, за повідомленнями інших авторів, саме за часів Фрідріха II, встановивши срібне поле для сицилійського орла, останній почав набувати власної ідентичності та особливостей, що відрізняли його від імперського герба, для поля якого замість цього було встановлено золото. Якби цю гіпотезу було беззаперечно підтверджено, її можна було б описати як символічний переклад випадковості політичного характеру; або, точніше, як претензію Папства до Фрідріха II щодо збереження формального та суттєвого юридичного розмежування між Імперією та Королівством, щоб не запроваджувати «той „unio regni ad imperium“, який Церква вважала неприпустимим».

Інші автори, такі як Суммонте, однак, приписують королю Манфреду, позашлюбному синові (пізніше узаконеному) сицилійського імператора та Б'янки Ланчі, введення срібного поля для сицилійського герба, щоб представляти лише Королівство Сицилія, а не Імперію. Чи належить ініціатива використовувати срібло замість золота для поля сицилійської емблеми Манфреду, чи, навпаки, передує йому, здається правдоподібним, однак погоджуючись з тим, що використання такої емалі для його власних емблем, безумовно, було зроблено сином stupor mundi. У зв'язку з цим, фактично, німецький геральдист Еріх Гріцнер стверджував, що «у 1261 році військові прапори Манфреда були з білого шовку з чорним орлом». Подальші підтвердження, з усіма обмеженнями та запобіжними застереженнями, типовими для цього типу доказів для цілей доказування, також можуть походити з іконографії, пов'язаної із сицилійським сувереном, і, зокрема, з різних мініатюр «Нової хроніки», на яких герб, пов'язаний з Манфредом, у кожному зі своїх випадків зображений срібним із соболиним орлом. У будь-якому разі, після смерті Манфреда, яка ознаменувала перемогу Анжуйського дому в боротьбі за династичний спадкоємець престолу Сицилії, сицилійський орел не вийшов з ужитку і був успадкований дочкою Манфреда, Констанцією II, яка в 1262 році взяла шлюб із Педро III Арагонським.

Дім Анжу

Старий герб Франції 1266 року, після завоювання Карлом Анжуйським королівства Сицилія, французький суверен поширив свій герб на свої нові володіння: останній був не що інше, як брищурований блакитний герб, посіяний золотими ліліями, що використовувався королями Франції. За традицією, ця примітивна емблема Капетингів Франції мала божественне походження: легенда, власне, розповідає, що саме ангел подарував королю Хлодвігу I «золоті лілії, розсипані безліччю, на сапфіровому або синьому полі». Емблема з таким зображенням являє собою старий герб Франції, на відміну від його сучасної версії, запровадженої в XIV столітті, на якій щит на блакитному полі зображений лише трьома ліліями.

Карл, як молодший син Людовика VIII, був зобов'язаний демонструвати герб давньої Франції, щоб відрізнити свою кадетську гілку від основної капетингської гілки<, оскільки, як згадує Інвежес, лише первісток суверена Франції мав право зберігати герб свого батька незмінним, тоді як усі інші сини повинні були змінити свій власний герб.

Герб Анжу-Сицилії Новий герб вже був прийнятий Карлом у 1246 року, додавши до герба давньої Франції «ламбель з трьох (або п'яти) червоних підвісок, що перетинають головний герб». Ця емблема, яка зберігалася французьким сувереном до 1278 року, становить так званий герб Анжу-Сицилії, або: «у полі Франції (в синьому полі, посіяному золотими ліліями) з червоним ламбелем». Цікаво підкреслити, що деякі автори, серед яких і сам Суммонте, зазвичай позначають ламбель як «граблі», хоча цей термін є властивим іншій геральдичній фігурі. Аналогічно, Інвежес повідомляє про використання ще двох позначень, а саме «ярмо» та «смуга з трьома кынчиками», що також явно недоречно з геральдичної точки зору для даної фігури. Що стосується підвісок ламбелю, то їх зазвичай три або, в деяких випадках, п'ять, хоча нерідко можна знайти випадки, коли їх кількість фіксується на рівні чотирьох, як повідомляє Корнеліо Вітіньяно в «Хроніці Неаполітанського королівства».

У зв'язку з прийняттям ламбелю, а також девізу , або поганих бур'янів, існує поширене, хоч і помилкове, переконання, за яким фігура та девіз були обрані Карлом, «щоб натякнути на видалення поганої рослини», або Гогенштауфенів, у яких він забрав королівство. Саме Суммонте, пояснивши суто геральдичні мотиви, що лежать в основі ламбелю, підкреслює, що ця гіпотеза позбавлена будь-яких підстав, оскільки вона була введена та розкрита деякими авторами виключно à lor capriccio.

Герб Єрусалиму З часу здобуття Фрідріхом II титулу короля Єрусалиму, королі Сицилії з дому Гогенштауфенів, за винятком Манфреда, також були суверенами Єрусалимського королівства. Фрідріх, ставши сувереном Єрусалимського королівства в 1225 році після шлюбу з Ізабеллою Брієнською, додав Єрусалимський хрест до своїх особистих гербів: у зв'язку з цим, власне, Суммонте повідомляє, що володар Апулії «об'єднав герби цього королівства зі своїми власними». У 1268 році, зі смертю Конрадіна II Сицилійського, за декретом Карла Анжуйського, відкрилася процедура успадкування єрусалимського престолу, що була предметом суперечок між Марією Пуатьє-Антіохійською та Гуго III Кіпрським, який наступного року отримав єрусалимську корону. Марія Пуатьє-Антіохійська не відмовилася від своїх претензій на Єрусалимське королівство, окрім того, щоб пізніше відчужити свої права на претензії Карлу Анжуйському в 1277 році.

Таким чином, проголосивши себе королем Єрусалиму, французький суверен у 1278 році мав нову емблему: він, фактично, вніс подальшу модифікацію до свого герба, який був відокремлений, по-перше, від Єрусалиму, а по-друге, від Анжу-Сицилії. Ця емблема була гербом Королівства до 1282 року, який ознаменував кінець панування Карла над острівною Сицилією; згодом Анжуйський герб залишився позначати лише континентальне королівство. Єрусалимський герб, вставлений у герб Карла, зображений відповідно до його найпоширенішої, а також остаточної форми: «у срібному полі золотий хрест з розширеними поперечинами, у супроводі чотирьох золотих хрестиків». Однак, спостерігаючи за карбуванням монет французького суверена після 1278 року, герб, що зображений на аверсі карліно, як золотих, так і срібних, представляє в єрусалимській частині латинський хрест, оточений не чотирма, а п'ятьма малими хрестами, двома праворуч і трьома ліворуч (останні розміщені один над горизонтальним плечем хреста, а два під ним); крім того, в частині Анжу-Сицилії ламбель відсутній. Відсутність цієї бризури в анжуйських гербах була нерідкою і, пояснює Луїджі Борджіа, не є порушенням геральдичних правил, саме через наявність поруч із засіяним полем лілій інших гербів, таких як єрусалимський хрест, які запобігають плутанню герба Анжу-Сицилії зі старим гербом Франції.

Королівство Трінакрія У 1262 році, після шлюбу між Констанцією Гогенштауфенською та Педро III Арагонським, орел Швабії-Сицилії був поєднаний з арагонськими стовпами: чотирма червоними та п'ятьма золотими, а точніше чотирма червоними смугами на золотому полі. Використання сицилійсько-швабського герба Арагонським домом зробило останній гербом претензій, тобто він представляв претензії арагонського короля на престол Сицилії. Династичні права Констанції були здійснені в 1282 році, коли у Вечірній війні Сицилія повстала проти Анжуйців.

Саме Хайме II, другий син Педро та Констанції, король Сицилії з 1285 по 1296 рік, створив новий королівський герб, розмістивши в першій та четвертій чвертях стовпи Арагона, а в другій та третій чвертях — орла Швабії-Сицилії.