Мико́ла Свири́дович Рачу́к (5 березня 1941, с. Вовчинець Козятинського району Вінницької області — 3 січня 2024, Чернівці) — український поет, прозаїк, літературознавець та перекладач, представник покоління шістдесятників та Київської школи поезії.

Біографія Народився 5 березня 1941 року в селі Вовчинець Козятинського району на Вінниччині. Його батько загинув на війні, а мати самотужки виховувала п'ятьох дітей. Родинний досвід Голодомору (дід помер у 1933 році) та втрати батька згодом знайшли відображення в його творчості, зокрема у збірці «Біль і гнів».

У 1953 році родина переїхала до села Запорізьке на Дніпропетровщині. Там він закінчив семирічку, працював у колгоспі. Під час служби в армії (1960–1963) на Черкащині познайомився з Василем Симоненком, який переконав його писати українською мовою. Перший вірш Рачука «Осіннє кохання» опублікував саме Симоненко. На похороні друга Рачук вперше побачив Івана Світличного та Аллу Горську.

У 1967 році вступив на філологічний факультет Київського університету, де долучився до кола поетів «Київської школи». Проте вже у 1968 році, під час чергової хвилі переслідувань української інтелігенції, був виключений з університету за «неблагонадійність».

Після відрахування працював у археологічній експедиції, геодезистом. У 1969 році одружився з чернівчанкою і з 1972 року проживав у Чернівцях. Через політичну неблагонадійність змушений був працювати слюсарем, вантажником, монтером, кочегаром, постійно перебуваючи під наглядом спецслужб.

У 1990-х роках очолював робочу групу «Зводу пам'яток історії та культури України» по Чернівецькій області та був заступником голови регіональної організації Товариства охорони пам'яток історії та культури.

Помер 3 січня 2024 року в Чернівцях.

Творчість Микола Рачук увійшов в український літературний процес на початку 1960-х років. Його вірші публікувалися в «Літературній Україні», «Україні», «Жовтні», «Дніпрі» та інших виданнях.

У 1967 році підготував до друку свою першу збірку «Верблюди», яку схвально оцінив Іван Світличний. Однак книга так і не була опублікована через ідеологічну цензуру. Перша друкована збірка «Вишневий промінь» вийшла лише у 1980 році зі значними змінами та купюрами, навіть назва була не авторською (авторський варіант — «Знак чорнозему»).

Стилю Миколи Рачука властива глибока метафоричність, яка з роками посилювалася. Його поезія часто є герметичною, сповненою шифрів та кодів, що потребує від читача знання світової та національної історії, культури та символіки. Поет тяжів до сугестивності, ірраціонального осягнення світу та інтуїтивізму.

Окрім поезії, Рачук реалізувався як літературознавець, публікуючи аналітичні статті про творчість Василя Симоненка, Миколи Вінграновського, Степана Сапеляка та інших. Також займався перекладами з білоруської мови, які увійшли до «Антології білоруської поезії».

Збірки поезій «Вишневий промінь» (1980) «Сіяч» (1985) «Сяйво дзеркального плоду» (1990) «Стоок» (1991) «Стослов (Інтермеццо в обрамленні)» (2000) «Урочища» (2001) «Біль і гнів» (2009) «Княгиня ночі» «З уламків відбулого» (2019)

Нагороди Літературна премія «Князь роси» імені Тараса Мельничука (2008) Обласна літературна премія імені Дмитра Загула (2009)

Примітки