Облога Севська — невдала спроба Речі Посполитої взяти Сєвськ на заключному етапі Смоленської війни 1632—1634 років.
Передісторія У лютому 1634 польсько-литовське військо на чолі з Яремою Вишневецьким і Лукашем Жолкевським виступило з Києва з метою допомогти війську короля Владислава IV під Смоленськом, де той спершу деблокував місто, а потім змусив військо Михайла Шеїна до капітуляції і збирався розвивати наступ на Москву. У Батурині королівське військо, де було близько 200 німецьких найманців, з'єдналося із запорізькими козаками під керівництвом Павла Бута. Серед них був і Яків Острянин, провідник майбутнього повстання. Військо Вишневецького, що налічувало тепер понад 12 тисяч осіб, більше половини з яких були козаки, рушило у бік Сєвська, який планувалося взяти відразу несподіваним ударом.
Хід облоги 1 березня 1634 року військо Речі Посполитої підступило до Сєвська. Гарнізон Сєвського кремля на чолі з воєводою Федором Тимофійовичем Пушкіним дізнався про наближення ворога всього за дві години і не встиг сховати за стінами селян навколишньої Комарицької волості. Чисельність гарнізону становила лише 516 осіб. Однак на руку оборонцям грав той факт, що укріплення Севська були новими і міцними, спорудженими в 1620-х роках.
Запеклий опір нечисленного гарнізону Сєвська не дозволив нападникам взяти місто «нахрапом», і ті приступили до правильної облоги з використанням шанців, турів, артилерії та вартових рот. Ультиматум здати місто не приніс бажаного результату і війська Речі Посполитої знову перейшли до частих атак, намагалися підпалювати «приміти» під вежами, зробити підкоп, розкати під стіни. У цьому їм допомагав досвід німецьких найманців — військових інженерів. У місті виникла пожежа, в якій згорів храм Вознесіння Господнього. Однак гарнізон зводив нанівець всі хитрощі противника і навіть здійснив ряд вилазок.
Знемагаючи від облоги, що затягнулася на кілька тижнів, запорізькі козаки раз у раз ходили в «загони» для пограбування навколишніх комарицьких сіл. Це викликало реакцію у відповідь селян, які стали утворювати власні загони. Зокрема, один із них на чолі зі священиком Іваном Колошинським розбив козачий загін за 20 верст від Сєвська. Ще один загін запорожців був розбитий карачевськими служивими людьми, які виступили на допомогу Сєвську.
Простоявши під Сєвськом до кінця березня і переконавшись, що фортецю їм не взяти, королівські війська зняли облогу і пішли у бік Бєлгорода та Курська, де розорили округу, але також не взяли фортець і не змогли закріпитися.
Значення Оборона Сєвська зіграла ключову роль у результаті війни після важкої поразки війська Шеїна під Смоленськом. Застряглому під фортецею Білої Владиславу IV, який так і не отримав допомогу у вигляді людей і продовольства, був продемонстрований поряд з відважною обороною Білої ще один приклад складності взяття московських фортець. У підсумку в червні між ворожими сторонами був укладений Поляновський мир. Московія повернула Речі Посполитій більшість взятих нею під час війни міст, але уникла територіальних втрат у порівнянні з довоєнним станом, залишивши за собою Серпейськ і Трубчевськ. Владислав IV офіційно відмовився від претензій на московський трон, які висував з 1610 року.
Література
Шинаков Е. А. От Чернигова до Смоленска. Военная история юго-западного русского порубежья с древнейших времен до XVII в. Центрполиграф, 2018 Ракитин А. С. Служилое сообщество Севска и Комарицкой волости в системе обороны южного пограничья Московского государства в 20-40-х гг. XVII в. ФГБОУ ВПО «Юго-Западный государственный университет». Курск, 2015. — С. 100—105.